Рішення

від 16.01.2019 по справі 448/1144/18

МОСТИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер: 448/1144/18

Провадження № 2/448/91/19

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

16.01.2019 року Мостиський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді Торської І.В.

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Мостиська справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Релігійної громади Української греко-католицької церкви в м.Мостиська Львівської області, треті особи - Акціонерне товариство закритого типу Ремонтно-будівельна компанія Гарант-1 , Мостиська міська рада Львівської області, Самбірське міжміське бюро технічної інвентаризації та Львівська обласна рада, про скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3, ОСОБА_2

представник відповідача -ОСОБА_6

В С Т А Н О В И В:

позивачі звернулися до суду з позовом, в якому просять скасувати державну реєстрацію права власності на будинок №49 по вул..Міцкевича у м.Мостиська Львівської області за релігійною (церковною) громадою УГКЦ м.Мостиська, що здійснена на підставі рішення ХІVсесії ХХІ скликання Мостиської міської ради від 10.06.1993 року Про повернення майна греко-католицькій парафії м.Мостиська та визнати за ними право власності на будинок №49 по вул.Міцкевича у м.Мостиська Львівської області по ? за кожним. Покликаються на те, що вказаний житловий будинок перебував на балансі Городоцького РБУ №9, правонаступником якого є АТЗТ Ремонтно-будівельна компанія Гарант-1 та був наданий їм для проживання у 1977 році, як сімейний гуртожиток, оскільки ОСОБА_2 працював каменщиком Городоцького РБУ №9 з 08.04.1975 р.

Зазначають, що рішенням ХІV сесії ХХІ скликання Мостиської міської ради від 10.06.1993 року Про повернення майна греко-католицькій парафії м.Мостиська зобов'язано АТЗТ Ремонтно-будівельна компанія Гарант-1 вивільнити приміщення будинку № 49 по вул. А. Міцкевича в м. Мостиська Львівської області, де проживає та зареєстрована уся їх сім'я та згідно акту прийому - передачі від 10.09.1996 року спірне приміщення було передано у власність церковній громаді УГКЦ м.Мостиська та 30.07.1993 року, останні зареєстрували право власності на спірний будинок. Крім цього, рішенням виконавчого комітету Мостиської міської ради від 25.02.2003р. за № 33 релігійній громаді УГКЦ в м. Мостиська було надано дозвіл на реконструкцію вищезазначеного будинку.

Вказує, що постановою Мостиського районного суду Львівської області від 23.02.2016 року у справі№2-а-1222/11,рішення органу місцевого самоврядування від 10.06.1993 року та від 25.02.2003 року були скасовані, постанова суду набрала законної сили, а відтак державна реєстрація права власності на будинок №49 по вул.Міцкевича у м.Мостиська підлягає скасуванню, оскільки право власності відповідачем набуто неправомірно на підставі незаконного рішення, яке скасовано судом.

Враховуючи те, що позивачі більше 30 років проживають у ІНФОРМАЦІЯ_1, добросовісно вселилися, як у відомчу квартиру Городоцького РБУ№9 в якості членів сім'ї працівника даного підприємства, володіють майном законноз дозволу його власника, продовжують користуватися даним будинком безперервно та відкрито, іншого житла у них немає, за період їхнього тривалого проживання та користування ним, в судовому порядку питання про законність їхнього вселення чи про їх виселення із даного будинку не вирішувалось, а тому просять визнати за ними право власності за набувальною давністю по ? за кожним в порядку ст.344 ЦК України.

В судовому засіданні, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 позовні вимоги підтримали з підстав та мотивів викладених у позовній заяві.

Крім того, представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 пояснив, що Самбірським МБТІ прийнято рішення про реєстрацію права власності за релігійною громадою УГКЦ в м.Мостиська на будинок №49 по вул. Міцкевича в м.Мостиська Львівської області на підставі рішення ХІV сесії ХХІ скликання Мостиської міської ради від 10.06.1993 року Про повернення майна греко-католицькій парафії м.Мостиська , а не на підставі акту прийому-передачі від 10.09.1996 року, який був підписаний на підставі угоди від 06.09.1996року укладеної між АТ РБК Гарант-1 і греко-католицькою церквою м.Мостиська. Приміщення квартир у будинку №49 по вул.А.Міцкевича в м.Мостиська Львівської області є житловим, оскільки жодними документами не підтверджено інше, а нежитлове приміщення контора, як вказано в документах, зокрема в акті прийому передачі від 10.09.1996року, знаходиться в іншій частині будинку. Позовна вимога про набуття права власності за набувальною давністю на весь спірний будинок по ? за кожним з позивачів пред'явлена, оскільки крім позивачів в будинку №49 по вул.Міцкевича у м.Мостиська більше ніхто не проживає та не користується.

В судовому засіданні позивач - ОСОБА_3 також зазначила, що згідно умов угоди від 06.09.1996 року, релігійна громада УГКЦ в м.Мостиська зобов'язалася не виселяти позивачів - мешканців будинку №49 по вул.Міцкевича в м.Мостиська Львівської області без надання їм іншого жилого приміщення, однак умови угоди сторонами не було дотримано .Також, при наданні дозволу релігійній громаді УГКЦ в м.Мостиська на проведення реконструкції, органом місцевого самоврядування не було вирішено питання виселення мешканців будинку та поселення їх в інше житлове приміщення, а відтак вони вже більше 30-ти років проживають та користуються будинком №49 по вул.Міцкевича у м.Мостиська.

ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилася, проте подала до суду заяву, в якій просить суд справу розглядати у її відсутності із врахуванням пояснень інших позивачів, з якими у них збігаються інтереси та просить позовні вимоги задовольнити.

Представники третьої особи - релігійної громади УГКЦ в м.Мостиська о.ОСОБА_6 та ОСОБА_9 в судовому засіданні заперечили проти позову з підстав наведених у відзиві на позов та поясненнях наданих в судовому засіданнях. Зокрема, представник - ОСОБА_9 зазначив, що будинок №49 по вул.А.Міцкевича в м.Мостиська не є житловим, а тому не відомо, на якій правовій підставі була проведена свого часу прописка, а згодом і реєстрація позивачів у даному приміщенні. Вказав, що реєстрація права власності на нежитлове приміщення №49 по вул. Міцкевича у м.Мостиська за релігійною громадою УГКЦ м.Мостиська жодним чином не впливає на житлові чи будь-які інші законні права позивачів, оскільки останні були вселенні та проживають у спірному будинку без жодної правової підстави, а спірний будинок відноситься до нежитлових приміщень. Крім того, зазначив, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трегубенко проти України заява №61333/00 суд наголошує, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний інтерес суспільства та умови, передбачені законом . Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційностіЄвропейський суд неодноразово зазначав, справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. У зв'язку з чим просить відмовити позивачам в скасуванні державної реєстрації права власності на спірний об'єкт за релігійною громадою.

Щодо визнання права власності спірного приміщення за набувальною давністю по ? за позивачами, то зазначив, що в матеріалах справи відсутнє будь-яке рішення щодо переведення спірного нежитлового приміщення в житлове. В той же час, спірне приміщення належало до Фонду комунального майна Львівської обласної ради народних депутатів, в подальшому було отримано в результаті приватизації Городоцьким РБУ (правонаступник АТЗТ Гарант-1 ). Згідно акту прийому-передачі від 10.09.1996року на підставі укладеної угоди від 06.09.1996 року спірне приміщення контори площею 188,4 кв.м. передано у власність релігійної громади УГКЦ в м.Мостиська, а відтак спірне майно завжди перебувало у власності, що встановлено рішенням суду від 23.02.2016 року та не заперечується і самими позивачами. Крім того, зазначив, що загальна площа нежитлового приміщення складає 188,4 кв.м. в той же час позивачі користуються приміщенням в розмірі 45 кв.м. За таких підстав у позивачів відсутні будь-які правові підстави набуття права власності на спірне приміщення за набувальною давністю, а відтак в цій частині також просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник Мостиської міської ради в судове засідання не з'явився, подавши заяву про розгляд справи без участі представника міської ради та вирішення спору покладає на розсуд суду.

Представники АТЗТ Ремонтно-будівельна компанія Гарант-1 , Самбірського міжміського бюро технічної інвентаризації та Львівської обласної ради в судове засідання не з'явились, а також від них не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, письмових пояснень на позов не подали.

Дослідивши матеріали справи та з'ясувавши її дійсні обставини, суд приходить до наступного висновку з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За загальним правилом (частина 1 статті 13 ЦПК України), суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких, відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно технічного паспорта на будинок №49 по вул.Міцкевича в м.Мостиська вбачається, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_10, а також позивачка ОСОБА_5 разом зі своїми двома дітьми дочкою ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, малолітнім сином ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживають, є зареєстрованими у ІНФОРМАЦІЯ_4 та згідно довідки № 730 від 02.08.2018 року виданою Виконавчим комітетом Мостиської міської ради, користуються площею 45 кв.м.

Судом встановлено, що постановою Мостиського районного суду Львівської області від 23.02.2016 року, адміністративний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_10 та ОСОБА_5 задоволено в повному обсязі і визнано протиправним та скасовано рішення ХІV сесії ХХІ скликання Мостиської міської ради від 10.06.1993 року Про повернення майна греко-католицькій парафії м.Мостиська , визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Мостиської міської ради №33 від 25.02.2003року про надання дозволу громаді Мостиської церкви ОСОБА_13 на проведення реконструкції .Скасованим рішенням органу місцевого самоврядування від 10.06.1993 року вирішено Городоцькому Ремонтно будівельному управлінню вивільнити приміщення Мостиської рембуддільниці до 01.07.1993року, доручено виконкому міської ради вирішити питання вивільнення житла на території плебанії до 01.09.1993року однієї квартири із послідуючим вивільненням другої, а також зобов'язано Самбірське БТІ зареєструвати будинок №49 по вул.Міцкевича за громадою УГКЦ м.Мостиська та видати документи на право власності.

В ході розгляду даної справи було встановлено, що Самбірським МБТІ, будинок №49 по вул.А.Міцкевича, в м.Мостиська Львівської області був зареєстрований на праві власності в цілому за релігійною громадою УГКЦ в м.Мостиська на підставі рішення XIV сесії ХХІ скликання Мостиської міської ради народних депутатів від 10.06.1993року Про повернення майна греко-католицької громади м.Мостиська .

Крім того, зазначеною постановою суду встановлено, що ОСОБА_2 на час вселення у будинок №49 по вул. А.Міцкевича в м.Мостиська працював у Городоцькому РБУ №9 на посаді каменщика та знаходився на даній посаді з 08.04.1975 року.

Вказані обставини відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню та узгоджуються з матеріалами справи.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме з договору купівлі-продажу державного майна Городоцького ПС РБУ №014/94 від 22.04.1994року, копії списку основних засобів по Городоцькому ПС РБУ, копії інвентаризаційного опису, будинок №49 по вул.Міцкевича в м.Мостиська (приміщення контори) перебував на балансі Городоцького підрядно спеціалізованого ремонтно будівельного управління (юр.адреса: м.Городок, вул.Перемишлська, 95, Львівської області), відносився до державної форми власності та належав до комунальної власності Львівської обласної ради народних депутатів.

Судом встановлено, що відповідно до акту прийому - передачі від 10.09.1996 року, який підписаний уповноваженими представниками АТ РБК Гарант-1 та греко-католицької церкви м.Мостиська на підставі рішення №217 від 26.07.1991 року Мостиської міської ради та угоди від 06.09.1996 року укладеної між АТ РБК Гарант-1 та греко-католицькою церквою м.Мостиська, АТ РБК Гарант-1 передало церкві приміщення контори (№49 по вул.А.Міцкевича, в м.Мостиська), яке є цегляним, одноповерховим будинком загальною площею 188,4 кв.м., а також гаражі 98,8 кв.м. та приміщення столярного цеху - 138,2 кв.м.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивачі за власним розсудом обирають спосіб захисту. Позивачами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_10 та ОСОБА_5 способом захисту права обрано скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності за набувальною давністю, а відтак в силу ст. 13 ЦПК України зобов'язані довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Правові підстави вимог щодо скасування державної реєстрації права власності на спірне приміщення позивачем не наведено, щодо правової підстави вимог про визнання права власності по ? за кожним з позивачів з підстав набувальної давності позивачами наведено ст. 344 ЦК України.

Звертаючись з позовною вимогою про скасування державної реєстрації права власності на спірний об'єкт за відповідачем, позивачі посилаються на те, що у зв'язку з скасуванням акту на підставі якого було зареєстровано таке право власності, у них є правові підстави, як користувачів даного будинку, із зверненням з вимогою про скасування такої державної реєстрації.

Статтею 5 ЦПК України закріплено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною ч.1 ст.19 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом встановлено, що право власності на нежитлове приміщення площею 188,4 кв.м. по вул.Міцкевича №49 у м.Мостиська було зареєстроване за відповідачем - релігійною громадою УГКЦ м.Мостиська на підставі рішення ХІV сесії ХХІ скликання Мостиської міської ради від 10.06.1993 року Про повернення майна греко-католицькій парафії м.Мостиська , яке було скасовано постановою суду від 23.02.2016 року.

Судом також встановлено, що позивачі зареєстровані та проживають успірному нежитловому приміщення в якості членів сім'ї працівника підприємства Городоцького РБУ, яке було надано останньому в користування у 1977 році пл.. 45 кв.м. В матеріалах справи відсутні та позивачами не надано доказів переведення спірного об'єкту до житлового фонду чи переведення його в такий.

Способи захисту суб'єктивних цивільний прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів закріплений у ст.16 ЦК України. Задоволенню підлягають лише ті позовні вимоги, які сприяють відновленню порушеного права позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З огляду на зазначені вище норми, саме на позивачів покладено обов'язок по доведенню факту порушення їхнього права, свободи чи інтересу діями чи бездіяльністю відповідача.Однак, позивачами належних та допустимих доказів того, що саме державна реєстрація права власності на нежитлове приміщення №49 по вул.Міцкевича у м.Мостиська загальною площею 188,4 кв.м порушено їхніправа, свободи чи інтереси суду не надано. Відсутні також будь які докази щодо примусового виселення позивачів з спірного приміщення чи позбавлення права користування таким.

Наявність судового рішення про визнання протиправним та скасування рішення ХІV сесії ХХІ скликання Мостиської міської ради від 10.06.1993 року Про повернення майна греко-католицькій парафії м.Мостиська , на підставі якого було зареєстровано право власності на спірне нежитлове приміщення за релігійною громадою УГКЦ м.Мостиська, не надає права позивачам звертатись з вимогою про скасування такої реєстрації як зареєстрованим та користувачам спірного приміщення.

Що стосується позовних вимоги позивачів про набуття права власності за ними на будинок №49 по вул.Міцкевича у м.Мостиська по ? за кожним, то слід зазначити наступне:

Згідно із ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Тобто, виходячи зі змісту вищевказаної норми закону, особи, що мають право на визнання за ними права власності на майно за набувальною давністю, мають бути законними добросовісними володільцями цього майна протягом установленого законом строку. Володілець є добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що ця річ належить іншій особі.

Отже, умовами набуття права власності за набувальною давністю є добросовісне заволодіння чужим майном та володіння чужим майном протягом певного строку.

У п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав зазначено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК України).

Виходячи зі наведеного, обставинами, які мають істотне значення для справи, і які у відповідності до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України повинен довести саме позивач є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння, тобто той факт, що особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність, тобто конкретний строк володіння.

З урахуванням наведеного вище суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання права власності за набувальною давністю на нежитлове приміщення №49 по вул.Міцкевича у м.Мостиська за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_10 та ОСОБА_5, оскільки останні є фактично користувачами вказаного приміщення, власником на момент вселення останніх був Фонд комунального майна Львівської обласної ради народних депутатів, балансоутримувачем- Городоцьке РБУ №9, яке в подальшому стало власником на підставі договору купівлі продажу №014/94 від 22.04.1994 року, та власником якого на момент є релігійна громад УКГЦ м.Мостиська. Тобто власність спірного майна з моменту вселення належало іншим юридичним особам.

Покликання позивачів на добросовісність, відкритість, давність володіння цим приміщенням та можливість визнання за ним права власності як на будинок за набувальною давністю в порядку, визначеному ст. 344 ЦК України є неаргументованими, оскільки поселення в службове приміщення та подальше проживання в ньому позивачів відбулося в порядку, встановленому ЖК України, що, в свою чергу, не породжує підстав для набуття позивачем права власності на нерухоме майно, незалежно від давності користування ним.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем, і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позивачами не був доведений факт, що вони, при заволодінні чужим майном не знали і не могли знати про відсутність в них підстав для набуття права власності, оскільки позивачам достеменно було відомо, що частина спірногонежитлового приміщення площею 45 кв.м. їм надається в якості службового.

Оскільки позивачам було відомо про відсутність у них законних підстав для набуття права власності на спірне майно, то їх володіння частиною спірного нежитлового приміщення не можна в контексті вимог закону вважати добросовісним і правовий механізм, передбачений ст. 344 ЦК України, для набуття у власність такого майна, не може бути застосований.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст.13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що всупереч вимогам ст.ст.12,81ЦПК України позивачами не доведено підставність вимог порушення їхнього права державною реєстрацією права власності та визнання права власності на нежитлове приміщення за набувальною давністю, що в свою чергу є підставою для відмови в задоволенні позову. Матеріали справи не містять інших доказів в спростування даного рішення суду.

Враховуючи, що при поданні позову судом на підставі ст. 176 ЦПК України була визначена сума судового збору за майновий спір в розмірі 704,80 грн., враховуючи наслідки судового розгляду справи, суд вважає необхідним сплачений судовий збір слід залишити за позивачами. Також, згідно із ст.141 ЦПК України позивачам не підлягають до присудження понесені ними судові витрати при подачі позову до суду за немайнову вимогу у разі відмови судом у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст 4, 12, 13,15, 16, 19, 76-82, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

В задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Релігійної громади Української греко-католицької церкви в м.Мостиська Львівської області, треті особи - Акціонерне товариство закритого типу Ремонтно-будівельна компанія Гарант-1 , Мостиська міська рада Львівської області, Самбірське міжміське бюро технічної інвентаризації та Львівська обласна рада, про скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовити повністю.

Судові витрати по справі залишити за позивачами.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду через Мостиський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складення).

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повне рішення складено 16 січня 2019 року.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5, житель: 81300, Львівська область, м.Мостиська, вул.А.Міцкевича, 49; паспорт серії КА №643663.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6, жителька: 81300, Львівська область, м.Мостиська, вул.А.Міцкевича, 49; паспорт серії КА №028692.

Позивач: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7, житель: 81300, Львівська область, м.Мостиська, вул.А.Міцкевича, 49; паспорт серії КС №251025.

Позивач: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_8, жителька: 81300, Львівська область, м.Мостиська, вул.А.Міцкевича, 49; паспорт серії КВ №897479.

Відповідач: релігійна громада УГКЦ м.Мостиська, місцезнаходження: 81300, м.Мостиська,вул.А.Міцкевича, 49а, Львівської області; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ:26057888.

Треті особи:

- Акціонерне товариство закритого типу Ремонтно-будівельна компанія Гарант-1 , місцезнаходження:81500, м.Городок,вул.Перемишльська,95, Львівської області;ідентифікаційний код в ЄДРПОУ:03331252.

- Мостиська міська рада Львівської області,місцезнаходження: м.Мостиська, вул.Грушевського, 6, Львівської області; ідентифікаційний код - 26307500 ).

- Самбірське міжміське бюро технічної інвентаризації, місцезнаходження: 81400, м.Самбір, вул.Шухевича,1, Львівської області.

- Львівська обласна рада , місцезнаходження: 79008, м.Львів,вул.Винниченка, 18.

Суддя І.В. Торська

Рішення набрало законної сили

___

Суддя І.В. Торська