Постанова

від 17.03.2020 по справі 448/1144/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 448/1144/18 Головуючий у 1 інстанції: Торська І.В.

Провадження № 22-ц/811/836/19 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія:3

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді - Шандри М.М.

суддів: Левика Я.А., Струс Л.Б.

секретаря: Бадівської О.О.

за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , її представника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 16 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Релігійної громади Української греко-католицької церкви в м.Мостиська Львівської області, треті особи - Акціонерне товариство закритого типу Ремонтно-будівельна компанія Гарант-1 , Мостиська міська рада Львівської області, Самбірське міжміське бюро технічної інвентаризації та Львівська обласна рада, про скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

ВСТАНОВИЛА:

Позивачі звернулися до суду з позовом, в якому просили скасувати державну реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 за релігійною (церковною) громадою УГКЦ м. Мостиська, що здійснена на підставі рішення ХІVсесії ХХІ скликання Мостиської міської ради від 10.06.1993 Про повернення майна греко-католицькій парафії м.Мостиська та визнати за ними право власності на будинок АДРЕСА_1 по ј за кожним. Покликаються на те, що вказаний житловий будинок перебував на балансі Городоцького РБУ №9, правонаступником якого є АТЗТ Ремонтно-будівельна компанія Гарант-1 , та був наданий їм для проживання у 1977 році, як сімейний гуртожиток, оскільки ОСОБА_1 працював каменщиком Городоцького РБУ №9 з 08.04.1975.

Зазначають, що рішенням ХІV сесії ХХІ скликання Мостиської міської ради від 10.06.1993 Про повернення майна греко-католицькій парафії м.Мостиська зобов`язано АТЗТ Ремонтно-будівельна компанія Гарант-1 вивільнити приміщення будинку АДРЕСА_1 , де проживає та зареєстрована уся їх сім`я та згідно акту прийому - передачі від 10.09.1996 спірне приміщення було передано у власність церковній громаді УГКЦ м.Мостиська та останні зареєстрували право власності на спірний будинок. Крім цього, рішенням виконавчого комітету Мостиської міської ради від 25.02.2003 за № 33 релігійній громаді УГКЦ в м. Мостиська було надано дозвіл на реконструкцію вищезазначеного будинку. Постановою Мостиського районного суду Львівської області від 23.02.2016 у справі № 2-а-1222/11 рішення органу місцевого самоврядування від 10.06.1993 та від 25.02.2003 були скасовані, постанова суду набрала законної сили, а відтак державна реєстрація права власності на будинок АДРЕСА_1 підлягає скасуванню, оскільки право власності відповідачем набуто неправомірно на підставі незаконного рішення, яке скасовано судом. Враховуючи те, що позивачі більше 30 років проживають у будинку АДРЕСА_1 , добросовісно вселилися, як у відомчу квартиру Городоцького РБУ № 9 в якості членів сім`ї працівника даного підприємства, володіють майном законно з дозволу його власника, продовжують користуватися даним будинком безперервно та відкрито, іншого житла у них немає, за період їхнього тривалого проживання та користування ним, в судовому порядку питання про законність їхнього вселення чи про їх виселення із даного будинку не вирішувалось, а тому просять визнати за ними право власності за набувальною давністю по ј за кожним в порядку ст.344 ЦК України.

Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 16 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що здійснена відповідачем реєстрація права власності на будинок АДРЕСА_1 загальною площею 188,4 кв.м на підставі рішення Мостиської міської ради від 10.06.1993 Про повернення майна греко-католицькій парафії м.Мостиська , яке скасовано постановою Мостиського районного суду Львівської області від 23.02.2016, що набрала законної сили, безпосередньо порушує права та законні інтереси позивачів, оскільки є перешкодою для визнання за ними на законних підставах права власності за набувальною давністю на вказане майно. Вказує, що оскільки відповідач набув спірне майно на підставі незаконного рішення Мостиської міської ради від 10.06.1993, яке скасовано судом, він не може вважатись власником такого майна і, відповідно, є всі підстави для визнання за позивачами права власності на будинок АДРЕСА_1 за набувальною давністю. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відзив на апеляційну скаргу не надано.

У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали, з підстав, викладених у скарзі.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи; тому розгляд справи проводиться у їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України ).

Згідно із ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення таким вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захисом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством засад (принципів) змагальності і диспозитивності при зверненні до суду позивачі самостійно обирають спосіб захисту порушеного права та обґрунтовують доказами.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , а також ОСОБА_5 разом зі своїми двома дітьми ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають, є зареєстрованими у будинку АДРЕСА_1 та згідно довідки № 730 від 02.08.2018, виданою Виконавчим комітетом Мостиської міської ради, користуються площею 45 кв.м.

Судом установлено, що постановою Мостиського районного суду Львівської області від 23.02.2016, адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено і визнано протиправним та скасовано рішення ХІV сесії ХХІ скликання Мостиської міської ради від 10.06.1993 Про повернення майна греко-католицькій парафії м.Мостиська , визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Мостиської міської ради №33 від 25.02.2003 Про надання дозволу громаді Мостиської церкви Святого Юрія на проведення реконструкції .

Скасованим рішенням органу місцевого самоврядування від 10.06.1993 вирішено Городоцькому Ремонтно будівельному управлінню вивільнити приміщення Мостиської рембуддільниці до 01.07.1993, доручено виконкому міської ради вирішити питання вивільнення житла на території плебанії до 01.09.1993 однієї квартири із послідуючим вивільненням другої, а також зобов`язано Самбірське БТІ зареєструвати будинок АДРЕСА_2 Мостиська та видати документи на право власності.

Будинок АДРЕСА_1 був зареєстрований Самбірським МБТІ на праві власності в цілому за релігійною громадою УГКЦ в м.Мостиська на підставі рішення XIV сесії ХХІ скликання Мостиської міської ради народних депутатів від 10.06.1993року Про повернення майна греко-католицької громади м.Мостиська .

В ході розгляду даної справи було встановлено, що ОСОБА_1 на час вселення у будинок АДРЕСА_1 працював у Городоцькому РБУ № 9 на посаді каменщика та знаходився на даній посаді з 08.04.1975. Вказані обставини відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Згідно із ч.1 ст.344 ЦК України, на яку посилаються позивачі як на підставу позовних вимог в частині визнання за ними права власності на будинок, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Отже, набуття права власності за набувальною давністю ґрунтується на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

У Постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 зазначила, що враховуючи викладене про умови набуття права власності за набувальною давністю, не вбачає підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання права власності за набувальною давністю на приміщення АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки останні є фактично користувачами вказаного приміщення, власником на момент вселення останніх був Фонд комунального майна Львівської обласної ради народних депутатів, балансоутримувачем - Городоцьке РБУ №9, яке в подальшому стало власником на підставі договору купівлі продажу № 014/94 від 22.04.1994 (а.с.112-117), правонаступником якого є АТ ЗТ Ремонтно-будівельна компанія Гарант-1 , яке передало 10.09.1996 спірне приміщення релігійній громаді УКГЦ м.Мостиська (а.с.74). Тобто право власності на спірне майно з моменту вселення позивачів належало іншим юридичним особам.

Позивачами не був доведений факт, що вони, при заволодінні чужим майном не знали і не могли знати про відсутність в них підстав для набуття права власності, оскільки позивачам достеменно було відомо, що частина спірного нежитлового приміщення площею 45 кв.м їм надається в користування в якості службового.

З огляду на те, що позивачам було відомо про відсутність у них законних підстав для набуття права власності на спірне майно, то їх володіння частиною спірного нежитлового приміщення не можна в контексті вимог закону вважати добросовісним і правовий механізм, передбачений ст. 344 ЦК України, для набуття у власність такого майна, не може бути застосований.

За відсутності правових підстав для визнання за позивачами права власності на будинок АДРЕСА_1 , суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що не підлягають задоволенню і вимоги щодо скасування державної реєстрації права власності на зазначенй будинок за релігійною (церковною) громадою УГКЦ м. Мостиська з підстав, викладених у позовній заяві, оскільки позивачами не доведено порушення їхнього права державною реєстрацією права власності за відповідачем.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 16 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 20.03.2020

Головуючий

Судді