Ухвала

від 15.01.2019 по справі 807/1358/15

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

Іменем України

про закриття провадження у справі

15 січня 2019 рокум. Ужгород№ 807/1358/15

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Гаврилка С.Є.,

з участю секретаря судового засідання - Кубічек Н.І.

учасники справи:

позивач: Релігійна громада Мукачівсько-Ужгородської єпархії УПЦ Свято-Іллінської церкви - представник - ОСОБА_1;

відповідач: Закарпатська обласна державна адміністрація - представник - ОСОБА_2;

третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - релігійна греко-католицька громада "Святого ОСОБА_3" - представник - ОСОБА_4;

третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації - представник - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду питання щодо закриття провадження у справі за позовом Релігійної громади Мукачівсько-Ужгородської єпархії УПЦ Свято-Іллінської церкви до Закарпатської обласної державної адміністрації, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - релігійна греко-католицька громада "Святого ОСОБА_3" та Управління національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження в частині повернення у власність культової будівлі, -

ВСТАНОВИВ:

Релігійна громада Мукачівсько-Ужгородської єпархії УПЦ Свято-Іллінської церкви звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Закарпатської обласної державної адміністрації, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - релігійна греко-католицька громада "Святого ОСОБА_3" та Управління національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації, яким просить: "1.Визнати причини пропуску шестимісячного строку звернення із цією позовною заявою до адміністративного суду поважними, і поновити строк на оскарження розпорядження Представника Президента України в Закарпатській області від 15.09.1992 року за № 297 в частині, пропущений з поважних причин, яким було вирішено повернути у власність греко-католицькій релігійній громаді с. Ірлява Іллінський храм села, та визнано таким, що втратило чинність пункт 1 абз.16 рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної Ради народних депутатів за №185 від 04.10.1991 року; 2. Визнати недійсним розпорядження Представника Президента України в Закарпатській області від 15.09.1992 року за № 297 в частині щодо повернення у власність греко-католицькій релігійній громаді с. Ірлява Іллінський храм села, та визнано, таким, що втратило чинність пункт 1 абз.16 рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної Ради народних депутатів за №185 від 04.10.1991 року".

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 липня 2015 року ( суддя Микуляк П.П.) позовну заяву Релігійної громади Мукачівсько-Ужгородської єпархії Української православної церкви Свято-Іллінської церкви с. Ірлява Ужгородського району залишено без розгляду з підстав, визначених статтею 155 частиною 1 пунктом 9 Кодексу адміністративного судочинства України (Т.1 а.с.а.с. 2-4).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року, апеляційну скаргу Релігійної громади Мукачівсько-Ужгородської єпархії Української православної церкви Свято-Іллінської церкви задоволено. Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 липня 2015 року по залишення без розгляду позовної заяви в справі № 807/1358/15-а - скасовано. Справу направлено для продовження розгляду до Закарпатського окружного адміністративного суду (Т.1 а.с.а.с. 81-83).

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року (головуючий суддя Рейті С.І.) позов Релігійної громади Мукачівсько-Ужгородської єпархії Української православної церкви Свято Іллінської церкви с. Ірлява Ужгородського району залишено без розгляду (Т.1 а.с.а.с. 221, 222).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2016 апеляційну скаргу Релігійної громади Мукачівсько-Ужгородської єпархії Української православної церкви Свято-Іллінської церкви с. Ірлява Ужгородського району Закарпатської області - залишено без задоволення. Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 807/1358/15 - залишено без змін (Т.2 а.с.а.с. 89-87).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2017 року касаційну скаргу Релігійної громади Мукачівсько-Ужгородської єпархії Української православної церкви Свято-Іллінської церкви с. Ірлява Ужгородського району Закарпатської області було задоволено. Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2016 року - скасовано. Справу направлено для продовження розгляду (Т.2 а.с.а.с. 136-138).

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 червня 2017 року справу було прийнято до свого провадження суддею Рейті С.І..

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року було задоволено заяву про самовідвід ОСОБА_5 в справі 3807/1358/15 (Т.2 а.с.а.с. 168-170).

У зв'язку із самовідводом судді Рейті С.І. та відповідно до п. 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду праву передано для повторного автоматичного розподілу справ.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року справу передано на розгляд головуючому судді Гаврилко С.Є..

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2017 року було ухвалено провести попереднє судове засідання по даній справі.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2017 року було закінчено підготовче провадження і призначено дану справу до судового розгляду.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року було відмовлено представнику третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - релігійної греко-католицької громади "Святого ОСОБА_3" у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року провадження по даній справі було зупинено.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року провадження по даній справі було поновлено.

Розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв'язку з існуванням на те об'єктивних причин.

Представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору релігійної греко-католицької громади "Святого ОСОБА_3" подано клопотання про закриття провадження у справі, яким останній просив суд закрити провадження по даній справі, оскільки дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Вказане клопотання обґрунтоване тим, рішенням виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів № 185 від 04.10.1991 року "Про передачу у власність культових споруд області" у власність православної релігійної громади УПЦ передано культову споруду в с. Ірлява Ужгородського району. Розпорядженням Представника Президента України в Закарпатській області "Про культові споруди" від 15.09.1992 року за № 297 спірну культову споруду повернуто у власність релігійної греко-католицької громади села, а вищевказане рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів № 185 від 04.10.1991 року у цій частині визнано таким, що втратило чинність. Відповідно до ЦК УРСР в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а також Закону УРСР "Про власність" від 07.02.1991 року, право власності на нерухоме майно, у даному випадку - культову споруду, виникло з моменту прийняття відповідного розпорядчого документу. Тому, в результаті прийняття рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів № 185 від 04.10.1991 року у позивача виникло право власності на спірний об'єкт, яке припинилось з прийняттям розпорядження Представника Президента України в Закарпатській області від 15.09.1992 року № 297. З огляду на заявлені в справі предмет та підстави позову, очевидним є той факт, що позивачем оскаржуються управлінські дії суб'єкта владних повноважень, спрямовані на виникнення та зміну цивільних прав та обов'язків осіб у справі щодо спірної культової споруди. За таких обставин має місце спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного права.

В судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення клопотання просив відмовити в повному обсязі.

Представник Закарпатської обласної державної адміністрації вирішення питання щодо закриття провадження у справі залишив на розсуд суду.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації у судове засідання не забезпечив явку свого представника, хоча судом вживалися заходи щодо виклику відповідача, що передбачені Главою 7 Розділу I КАС України.

У відповідності до статті 205 частини 1, 3 пункту 1 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

А відтак, оскільки третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Управління національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду даної справи, у відповідності до статті 205 КАС України неявка не перешкоджає розгляду вказаного клопотання.

Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши сторони та їх представників, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення клопотання за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Відповідно до статті 2 частини 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Статтею 4 частиною 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до статті 17 частини 2 пункту 1 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС (у редакції, що діє з 15 грудня 2017 року), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Разом з тим участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.

За правилами статті 15 частини 1 пункту 1 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Наведене узгоджується і з положеннями статті 19 ЦПК (у редакції, що діє з 15 грудня 2017 року).

Відповідно до статті 21 частини 1 ЦК України суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий, зокрема, органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Однак, разом з тим, у відповідності до статті 20 частини 1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Звертаючись до Закарпатського окружного адміністративного суду із даним позовом, позивач зазначив, що після проголошення незалежності України 24.08.1991 року згідно постанови Верховної Ради Української РСР №1427-ХІІ, православна релігійна громада УПЦ с. Ірлява Ужгородського району набула правоздатності і 04.10.1991 року державою було передано їй у власність культову споруду с. Ірлява Ужгородського району на підставі пункту 1 абзацу 16 рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної Ради народних депутатів за № 185 "Про передачу у власність культових споруд області" від 04.10.1991 року (Т.1 а.с.а.с. 204, 205).

Як вказує позивач, дану культову споруду православна релігійна громада УПЦ с. Ірлява Ужгородського району безперервно і відкрито використовує впродовж двадцяти трьох років для задоволення релігійних потреб православної громади с. Ірлява, в тому числі, повністю утримує, зберігає та здійснює невід'ємні поліпшення цієї культової споруди, про що знають жителі с. Ірлява, які сповідують греко-католицьке віросповідання.

Розпорядженням Представника Президента України в Закарпатській області від 15 вересня 1992 року за № 297, у відповідності до статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" було вирішено повернути у власність греко-католицькій релігійній громаді с. Ірлява Іллінський храм села. Цим же розпорядженням визнано таким, що втратило чинність рішення облвиконкому за № 185 від 04.10.1991 року, яким було передано культову споруду у власність православній громаді УПЦ с. Ірлява (Т. 1 а.с.а.с. 127,128).

Виконавчим комітетом Закарпатської обласної ради народних депутатів 02 липня 1992 року видано свідоцтво № 166 про реєстрацію статуту релігійної громади греко-католицької церкви, діяльність якої поширюється на с. Ірлява, Ужгородського району (Т.1 а.с. 120). У відповідності до листа голови виконкому Ірлявської сільської ради народних депутатів ОСОБА_6 від 17 квітня 1992 року за № 16/02-22, що направлений уповноваженому Ради у справах релігії по Закарпатській області, виконком Ірлявської сільської ради народних депутатів просить зареєструвати греко-католицьку громаду с. Ірлява і зареєструвати за нею культову споруду, яка раніше належала православній громаді, оскільки остання самоліквідувалась (Т.1 а.с. 207).

Відповідно до статті 128 Цивільного кодексу Української РСР (чинній на час виникнення спірних правовідносин (вересень 1992 року)), право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Таким чином, з часу прийняття спірного розпорядчого документа про передачу у власність греко-католицькій релігійній громаді с. Ірлява Іллінський храм села у набувача майна виникло право власності на вказану культові споруду.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 04 серпня 2015 року, що ухвалене у господарській справі за № 907/582/15, зобов'язано Релігійну громаду Мукачівсько-Ужгородської єпархії УПЦ Свято-Іллінської церкви (89453, с. Ірлява, вул. Леніна, 27 Ужгородського району, код ЄДРПОУ 25439777) усунути перешкоди у користуванні майном - Свято-Іллінським храмом села Ірлява Ужгородського району на користь релігійної греко-католицької громади "ОСОБА_7 ОСОБА_3" с. Ірлява Ужгородського району (89453, с. Ірлява, вул. Шевченка, 26 Ужгородського району, код ЄДРПОУ 39811014) шляхом його звільнення (міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень за № 48213993).

У відповідності до постанови Львівського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2015 року, рішення Господарського суду Закарпатської області від 04.08.2015 року по справі №907/582/15 залишено без змін, а апеляційну скаргу релігійної громади Мукачівсько-Ужгородської єпархії УПЦ Свято-Іллінської церкви с. Ірлява без задоволення (міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень за № 52753480).

Постановою Вищого господарського суду України від 11 січня 2016 року постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2015 скасовано, справу № 907/582/15 направлено на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду (міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень за № 54948897).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2016 року, що ухвалене у господарській справі за № 907/582/15, апеляційну скаргу Релігійної громади Мукачівсько-Ужгородської єпархії УПЦ Свято-Іллінської церкви с. Ірлява, вх.№ 01-05/3842/15 від 27 серпня 2015 року - залишено без задоволення, а рішення господарського суду Закарпатської області від 04 серпня 2015 року у справі № 907/582/15 без змін (міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень за № 59587022).

Постановою Вищого господарського суду України від 30 листопада 2016 року, касаційну скаргу релігійної громади Мукачівсько-Ужгородської єпархії УПЦ Свято-Іллінської церкви залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2016 року у справі № 907/582/15 - без змін (міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень за № 63318658).

Ухвалюючи відповідні рішення, суди господарської юрисдикції зазначали наступне. "… звертаючись із позовом, позивач стверджував, що Свято-Іллінський храм (Іллінський храм) перебуває у власності Релігійної греко-католицької громади "ОСОБА_7 ОСОБА_3" с. Ірлява Ужгородського району, що підтверджується розпорядженням Представника Президента України у Закарпатській області №297 від 15.09.1992 та, згідно з довідкою Ірлявської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (вих.№83а/02-27 від 12.05.2015), знаходиться в селі Ірлява по вул. Шевченка, що є підставою для звільнення відповідачем спірного приміщення. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, беручи до уваги розпорядження Представника Президента України №297 від 15.09.1992, яким вирішено повернути у власність позивача храм св. ОСОБА_3 (Іллінський храм), що знаходиться в с. Ірлява Закарпатської області, та враховуючи, що відповідач перешкоджав у користуванні зазначеним храмом, вважає позовні вимоги правомірними та обґрунтованими. Вищий господарський суд погодився з такими висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке. Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Згідно з ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї норми передбачені способи захисту прав та інтересів, зокрема, припинення дії, яка порушує право. Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження існування у позивача права власності на культову будівлю - Свято-Іллінський храм у с. Ірлява позивач посилається на розпорядження Представника Президента України у Закарпатській області №297 від 15.09.1992, яким у відповідності до ст.17 ЗУ "Про свободу совісті та релігійні організації" повернено у власність релігійній греко-католицькій громаді с. Ірлява Ужгородського району - Іллінський храм села. Зазначеним розпорядженням Представника Президента України в Закарпатській області №297 від 15.09.1992 , у відповідності до вимог ст.17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" вирішено повернути у власність релігійній греко-католицькій громаді с. Ірлява Ужгородського району Іллінський храм села. Відповідно до архівної довідки Державного архіву Закарпатської області (вих.№Г-62/01-23 від 01.04.2015 року) підтверджується, що в частково збережених документах поземельно-книжного відділу Ужгородського окружного суду в поземельній вкладці №5 с. Ірлява значиться: на парцелі 110 - церковне кладовище на території села площею 1113 кв. сажнів; на парцелі 373 - виноградник в урочищі "Стара гура" площею 722 кв. сажнів; на парцелі 504 - орна земля в урочищі "ІІІ Ньомаш" площею 8 гольдів 220 кв. сажнів; на парцелі 76в - орна земля в урочищі "Під городами" площею 550 кв. сажнів. Згідно оригінального судового запису (номер та дата не вказані) майно зареєстроване у поземельній вкладці №5 знаходилося у власності греко-католицької церкви с. Ірлява. В поземельній вкладці №47 с. Ірлява значиться: на парцелі 117 - орна земля в урочищі "Під городами" площею 1089 кв. сажнів; на парцелі 486 - орна земля в урочищі "ІII Ньомаш" площею 3 гольда 783 кв. сажнів; на парцелі 567 - луг в урочищі "Мочар" площею 1 гольд 1410 кв. сажнів. Згідно оригінального судового запису (номер та дата не вказані) майно зареєстроване у поземельній вкладці №47 знаходилося у власності греко-католицької церкви с. Ірлява. В поземельній вкладці №49 с. Ірлява значиться: в на парцелі 42 - будинок №45 з двором та городом загальною площею 1090 кв. сажнів; на парцелі 119 - орна земля в урочищі "Під городами" площею 2 гольда 508 кв. сажнів; на парцелі 484 - орна земля, луг та не плодюча земля в урочищі "ІІІ Ньомаш" загальною площею 15 гольдів 1238 кв. сажнів; на парцелі 569 - луг в урочищі "Мочар" площею 4 гольда 1160 кв. сажнів. Згідно оригінального судового запису (номер та дата не вказані) майно зареєстроване у поземельній вкладці №49 знаходилося у власності греко-католицької церкви с. Ірлява. В поземельній вкладці №124 с. Ірлява на парцелі 568 значиться луг в урочищі "Мочар" площею 1 гольд 1410кв. сажнів. Згідно судовою запису №4077 від 30 квітня 1879 року майно, зареєстроване у поземельній вкладці №124 знаходилося у власності Ірлявської греко-католицької школи. Відповідно до ст.17 ЗУ "Про свободу совісті та релігійні організації" культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим. Культова будівля і майно, що є державною власністю, може передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою. При відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору. Самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається. У відповідності до п.6 постанови Верховної Ради України №988-XII від 23.04.1991 року "Про порядок введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" Кабінету Міністрів України, Уряду Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям доручено забезпечити відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", повернення у власність чи передачу у безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна з урахуванням: прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно на момент їх переходу у власність держави; прав релігійних громад, які користуються цими будівлями і майном у встановленому законом порядку; вкладення коштів релігійними громадами у спорядження, переобладнання культової будівлі і тривалості користування нею; наявності у даному населеному пункті (місцевості) інших культових будівель та їх використання релігійними громадами відповідних віровизнань; інших суттєвих обставин у їх сукупності. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано, що провадженню богослужінь у Свято-Іллінському храмі села Ірлява та його використання, як культової споруди, яка належить греко-католицькій громаді перешкоджає православна релігійна громада села Ірлява, яка порушує права греко-католицької громади у вільному доступі до культової споруди. Отже, як вбачається з матеріалів справи, саме відповідач - Релігійна громада Мукачівсько-Ужгородської єпархії УПЦ Свято-Іллінської церкви с. Ірлява здійснює дії, спрямовані на спричинення перешкод у користуванні позивачем - Релігійною греко-католицькою громадою "ОСОБА_7 ОСОБА_3" с. Ірлява Ужгородського району своїм майном - культовою спорудою області - Свято-Іллінським храмом в с. Ірлява Ужгородського району. Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджилася з висновками судів попередніх судових інстанцій про задоволення позову релігійної греко-католицької громади "ОСОБА_7 ОСОБА_3" щодо зобов'язання релігійної громади Мукачівсько-Ужгородської єпархії УПЦ Свято-Іллінської церкви усунути перешкоди у користуванні майном - Свято-Іллінським храмом села Ірлява Ужгородського району шляхом його звільнення, оскільки розпорядженням Представника Президента України №297 від 15.09.1992, яке є дійсним, вирішено повернути у власність позивача храм св. ОСОБА_3 (Іллінський храм), що знаходиться в с. Ірлява Закарпатської області".

Позивач звертаючись з даним позовом просить визнати недійсним розпорядження Представника Президента України в Закарпатській області від 15.09.1992 року за № 297 в частині щодо повернення у власність греко-католицькій релігійній громаді с. Ірлява Іллінський храм села, яким незаконно, без відома і поза волею православної громади с. Ірлява, всупереч вимогам чинного законодавства України припинено чинність рішення облвиконкому за № 185 від 04.10.1991 року, в частині передачі культової споруди у власність православній громаді УПЦ с. Ірлява, про яке, вперше православна громада с. Ірлява довідалась після 23-ох років використання даної культової споруди для задоволення релігійних потреб, не погоджується, оскільки це є порушенням правового порядку і як результат порушення прав православної релігійної громади с. Ірлява реалізувати пункт 1 абз. 16 рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів за № 185, що підлягають поновленню судом.

Таким чином, судом встановлено, що спірні правовідносини між учасниками справи (здебільшого між позивачем та третіми особами), безпосередньо пов'язані із реалізацією права власності та користування культовою спорудою. Із змісту позовної заяви видно, що предметом позову є визнання недійсним розпорядження Представника Президента України в Закарпатській області від 15.09.1992 року за № 297 та повернення культового майна позивачу. Спірні правовідносини виникли у зв'язку з передачею культових споруд, які, як стверджує позивач, власність греко-католицькій релігійній громаді с. Ірлява.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

У відповідності до статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" культова будівля і майно, що є державною власністю, можуть передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою. За відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору. Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим. Рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що спірна культова споруда є майном у розумінні Цивільного кодексу України та відповідно об'єктом цивільних правовідносин. У разі передачі суб'єктом владних повноважень майна релігійної громади у володіння і користування іншим фізичним чи юридичним особам виникають цивільні права і обов'язки, отже спір про повернення майна чи оспорювання правомірності набуття права на володіння та користування майном релігійної громади має вирішуватися у порядку цивільного судочинства чи господарського судочинства.

Таким чином, оскільки позивач порушення своїх прав вбачає у наслідках, які спричинені рішенням суб'єкта владних повноважень, яке він вважає неправомірним, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

А відтак, оскаржене позивачем розпорядження суб'єкта владних повноважень не відноситься до юрисдикції адміністративного суду, оскільки існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися судами за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20 липня 2006 року зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &? ;…&?о; Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до статті 238 частини 1 пункту 1 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, з врахуванням суті спірних правовідносин, суд вважає що даний позов не належить до розгляду за правилами адміністративного судочинства та у відповідності до статті 238 частини 1 пункту 1 КАС України необхідно закрити провадження у справі та роз'яснити позивачу, що за захистом своїх прав йому слід звертатися до суду цивільної (господарської юрисдикції) юрисдикції.

Керуючись статтями 238, 239, 248 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору релігійної греко-католицької громади "Святого ОСОБА_3" про закриття провадження в адміністративній справі - задовольнити.

Провадження у справі № 807/1358/15 за позовом Релігійної громади Мукачівсько-Ужгородської єпархії УПЦ Свято-Іллінської церкви до Закарпатської обласної державної адміністрації, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - релігійна греко-католицька громада "Святого ОСОБА_3" та Управління національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження в частині повернення у власність культової будівлі - закрити .

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено КАС України. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями). Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).

Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 15 січня 2019 року було проголошено вступну та резолютивну частини ухвали. Ухвалу у повному обсязі було складено 17 січня 2019 року.

СуддяОСОБА_8