Постанова

від 09.01.2019 по справі 1140/2683/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

09 січня 2019 року м. Дніпросправа № 1140/2683/18

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Колос"

на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.11.2018 р. (суддя Пасічник Ю.П., м. Кропивницький)

у справі № 1140/2683/18

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Колос"

до приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_1,

треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю "КІК-АГРО", ОСОБА_2, ОСОБА_3,

про визнання протиправними дій та скасування державної реєстрації, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати рішення державного реєстратора прав - приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_1 від 23 червня 2017 року за індексним номером 35841565 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - права оренди земельної ділянки за кадастровим номером 3524085600:02:002:0193, яка розташована на території Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, на підставі договору оренди землі №б/н від 23.06.2017 р., укладеного між ОСОБА_2, ОСОБА_3 (орендодавці) та ТОВ "КІК-Агро" (орендар).

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.11.2018 р. провадження у справі закрито. В ухвалі суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем (суб'єктом владних повноважень) немає жодних правовідносин, які б мали ознаки публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, оскільки існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Суд зазначив, що справа, з огляду на суб'єктний склад сторін та суть спору, підлягає розгляду судом загальної юрисдикції у порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на те, що ухвала суду є незаконною, необґрунтованою, протиправною, позбавляє позивача права на звернення до суду за захистом своїх прав.

Так, в апеляційній скарзі зазначає, що спору про цивільне право немає, відсутній спір про право власності на земельні ділянки. Спір стосується виключно оскарження рішення органу суб'єкта владних повноважень, прийнятого з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"", спір не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Посилається на правову позицію, висловлену ОСОБА_4 Палатою Верховного Суду у рішенні від 12.06.2018 року у справі № 823/378/16, яка є аналогічною за предметом спору в цій справі.

Зазначає, що за правилами ч. 1 ст. 19 ЦПК України та пункту 13 ч. 1 ст. 20 ГПК України вимоги щодо реєстрації майна, інших реєстраційних дій, можуть розглядатися судами в порядку цивільного чи господарського судочинства, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав у зв'язку з оскарженням заінтересованою особою не самої реєстраційної дії (рішення), а підстави її проведення, як-от правочину, свідоцтва тощо.

Просить скасувати ухвалу суду та направити справу для розгляду до суду першої інстанції.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою звернення до суду стали протиправні, на думку позивача, реєстраційні дії відповідача, які порушують право користування позивача як орендаря земельної ділянки, кадастровий номер 3524085600:02:002:0193, розташованої на території Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, відповідно до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Кіровоградською регіональною філією центру ДЗК при Держкомземі України 14.05.2010 року за №041037800402 (а.с.9). Крім того, встановлено, що між третіми особами укладено договір оренди землі, на підставі якого відповідачем зареєстровано право оренди за ТОВ "КІК-Агро". З метою захисту свого права користування на земельну ділянку позивач звернувся до адміністративного суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо порушення правил адміністративної юрисдикції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 20 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

ОСОБА_4 Верховного суду в постанові від 21 березня 2018 року у справі №802/1792/17-а зазначила, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &?ї;…&?т; фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися "судом, встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із реєстрацією майнових прав, невиконанням умов цивільно-правової угоди, що випливають із договірних відносин, то за таких обставин спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

ОСОБА_4 Верховного суду в постанові від 04.04.2018 року в аналогічній за предметом позову у справі № 817/1048/16 зазначила: "незважаючи на те, що ТОВ "Горинь Агро" не має на меті висувати вимоги щодо визнання свого права на користування земельними ділянками, однак питання правомірності укладення цивільно-правових угод, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково стане перед судом, який буде вирішувати цей спір. Скасування рішень приватного нотаріуса з проведення реєстраційних дій за договорами оренди землі, обов'язково будуть впливати на майнові права тієї юридичної особи, щодо якої ці реєстраційні дії буде скасовано. Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції".

Зважаючи на наведене, ОСОБА_4 Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції протилежних правових висновків, які зроблені ОСОБА_4 Палатою Верховного Суду в справі № 823/378/16, колегія суддів не приймає до уваги та погоджується з думкою, висловленою в Окремій думці в цій справі суддями Верховного Суду, які вважають, що ОСОБА_4 Верховного Суду безпідставно відступила від правових висновків: "Висловлення ОСОБА_4 Палатою Верховного Суду у постанові в справі № 823/378/16 правової позиції, діаметрально протилежної до попередньо висловленої, про віднесення спорів з "подвійної оренди" земельних ділянок до юрисдикції адміністративних судів,…порушує сталість і єдність судової практики".

Також, колегія суддів звертає увагу, що за висновками, викладеними у постанові ОСОБА_4 Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 802/560/17-а, судова практика знов повернулася до раніше визначеної правової позиції. Зокрема, Суд зазначив, що у раніше ухваленій постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 ОСОБА_4 Верховного Суду дійшла висновку, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки за третьою особою має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Колегія суддів вважає, що звернувшись до суду адміністративної юрисдикції позивач намагається шляхом визнання протиправними та скасування реєстраційних записів державного реєстратора, які вчинені на підставі цивільно-правової угоди, стороною якої позивач не є, відновити попереднє становище, яке існувало до здійснення оспорюваних записів в Державному реєстрі, таким чином нівелюючи вчинений правочин цивільного характеру та його наслідки.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він може вирішуватися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від того, чи буде залучений до участі у справі в якості відповідача орендодавець (фізична особа).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про наявність підстав про закриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Колос" залишити без задоволення.

Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.11.2018 р. у справі №1140/2683/18 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до статей 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.М. Панченко

Суддя С.М. Іванов

Суддя В.Є. Чередниченко