Постанова

від 16.01.2019 по справі 826/495/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/495/17 Суддя першої інстанції: Кузьменко А.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на прийняте у порядку письмового провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Українська дистрибуційна компанія до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю Телерадіоорганізація Мульті Медіа Сервіс , Товариство з обмеженою відповідальністю Міжнародний Медіа Центр - СТБ , Товариство з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Студія 1+1 , Товариство з обмеженою відповідальністю Телеодин , Товариство з обмеженою відповідальністю Міжнародна комерційна телерадіокомпанія (ICTV) , Приватне акціонерне товариство Телеканал ІНТЕР , Товариство з обмеженою відповідальністю Телестудія Служба інформації , Приватне акціонерне товариство Телекомпанія ТЕТ , Товариство з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Україна , Товариство з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Експрес-Інформ , про визнання нечинним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Українська дистрибуційна компанія (далі - Позивач, ТОВ Українська дистрибуційна компанія ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Відповідач, Національна рада) про визнання нечинним та скасування рішення Національної ради від 08.12.2016 року №2569 (протокол №42) Про результати моніторингу загальнонаціональних телерадіоорганізацій на предмет дотримання порядку трансляції спонсорської інформації торгових марок, під якими випускаються алкогольні напої, та реклами алкоголю, в частині регулювання рекламних роликів ТМ Шустов та ТМ Первак .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.08.2017 року залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю Телерадіоорганізація Мульті Медіа Сервіс (далі - Третя оособа-1, ТОВ ТРО Мульті Медіа Сервіс , Товариство з обмеженою відповідальністю Міжнародний Медіа Центр - СТБ (далі - Третя особа-2, ТОВ ММЦ СТБ ), Товариство з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Студія 1+1 (далі - Третя особа-3, ТОВ ТРК Студія 1+1 ), Товариство з обмеженою відповідальністю Телеодин (далі - Третя особа-4, ТОВ Телеодин ), Товариство з обмеженою відповідальністю Міжнародна комерційна телерадіокомпанія (ICTV) (далі - Третя особа-5, ТОВ МКТ (ICTV) , Приватне акціонерне товариство Телеканал ІНТЕР (далі - Третя особа-6, ПрАТ Телеканал ІНТЕР ), Товариство з обмеженою відповідальністю Телестудія Служба інформації (далі - Третя особа-7, ТОВ Телестудія Служба інформації ), Приватне акціонерне товариство Телекомпанія ТЕТ (далі - Третя особа-8, ПрАТ ТК ТЕТ ), Товариство з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Україна (далі - Третя особа-9, ТОВ ТРК Україна ), Товариство з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Експрес-Інформ (далі - Третя особа-10, ТОВ ТРК Експрес-Інформ ).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2018 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ТОВ Українська дистрибуційна компанія є власником знаків для товарів та послуг, які використані в рекламних роликах, які були визнані такими, що містять ознаки порушення вимог Закону України Про рекламу , а рекламні ролики транслювалися саме на замовлення Позивача, останній має право на звернення до суду із даним позовом до Національної ради. Крім того, суд наголосив, що Відповідачем покладено в основу оскаржуваного рішення висновок Незалежної медійної ради, яка не є уповноваженою на проведення експертизи організацією, а відтак стверджувати на підставі відповідних даних про те, що допущено порушення законодавства про реклами, неможливо, наслідком чого є скасування рішення Національної ради. Крім іншого, суд підкреслив, що згідно листа Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, рекламні ролики ТМ Шустов відповідають законодавству про рекламу.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що ТОВ Українська дистрибуційна компанія не може бути суб'єктом оскарження даного акту, оскільки не є телерадіоорганізацією та не володіє ліцензією на мовлення, а обов'язок виконувати рішення Національної ради покладена саме таких осіб. Зазначає, що судом було залишено поза увагою те, що Відповідачем жодним чином не здійснювалося втручання у господарську діяльність Позивача. Наголошує, що Національна рада зверталася до Незалежної медійної ради та Індустріального гендерного комітету з реклами з проханням надати експертний висновок лише з метою найбільш повного і всебічного розгляду результатів моніторингів для отримання альтернативних думок, у той час як чинним законодавством взагалі не передбачено обов'язку Відповідача звертатися до будь-яких інших організацій у ході здійснення контролю за дотриманням телерадіоорганізаціями вимог законодавства.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2018 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.12.2018 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ Українська дистрибуційна компанія просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що оскаржуване рішення Національної ради порушує права ТОВ Українська дистрибуційна компанія на вільне розміщення рекламних роликів у порядку і на умовах, визначених Законом України Про рекламу , оскільки після його прийняття телеканали відмовлялися здійснювати трансляцію рекламних роликів. Крім того, стверджує на відсутності у Національної ради повноважень здійснювати оцінку та контроль за змістом реклами.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 року задоволено клопотання Національної ради - продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів та відкладено її розгляд до 16.01.2019 року.

У судовому засіданні повноважний представник Відповідача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю з викладених у ній підстав.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з огляду на викладені у відзиві на неї доводи.

Треті особи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Національною радою у період з 01.01.2016 року по 07.01.2016 року здійснено моніторинг чотирнадцяти загальнонаціональних телерадіоорганізацій на предмет дотримання порядку трансляції спонсорської інформації торгових марок під якими випускаються алкогольні напої та реклами алкоголю.

За наслідками проведеного моніторингу встановлено, що у межах вказаного періоду в ефірі телеканалів, які належать ТОВ Мульті Медіа Сервіс , ТОВ Міжнародний Медіа Центр - СТБ , ТОВ Студія 1+1 , ТОВ Телеодин , ТОВ Міжнародна комерційна телерадіокомпанія (ICTV) , ПрАТ Телеканал ІНТЕР , ТОВ Телестудія Служба інформації , ТОВ Телекомпанія ТЕТ , ТОВ Телерадіокомпанія Україна , ТОВ Експрес-Інформ , зафіксовано трансляцію реклами та спонсорської інформації, зокрема торгових марок Шустов та Первак , що належать ТОВ Українська дистрибуційна компанія , з ознаками порушення Закону України Про рекламу .

У зв'язку з виявленими порушеннями законодавства Національна рада звернулася до Незалежної медійної ради з проханням надати експертний висновок щодо наявності в рекламі вказаних торгових марок порушення законодавства України та етичних стандартів реклами.

У відповідь на звернення Незалежною медійною радою надано висновок від 02.08.2016 року №8, в якому зазначено, що остання вважає, що у рекламі Рідна Роса , Шустов , Первак наявне порушення ч. 3 ст. 22 Закону України Про рекламу , оскільки в рекламних роликах формується уявлення про те, що вживання алкогольних напоїв відповідних торгових марок є важливим фактором досягнення успіху в різноманітних сферах життя (т. 1 а.с. 160-166).

За результатами моніторингу та висновку Незалежної медійної ради Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення прийнято рішення від 08.12.2016 року №2569 (протокол №42), яким визнано зміст рекламних роликів торгових марок, зокрема, Шустов та Первак такими, що містять ознаки порушення ч. 3 ст. 22 Закону України Про рекламу (т. 1 а.с. 38-42).

Крім того, даним рішенням приписано, зокрема, вказати телерадіоорганізаціям на неприпустимість у подальшому здійснення трансляцій рекламних роликів, зміст яких порушує вимоги чинного законодавства; звернутися до Комітету Верховної ради України з питань свободи слова та інформаційної політики з пропозицією виступити із законодавчою ініціативою щодо змін до Закону України Про рекламу .

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 1, 13 Закону України Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення , ст. ст. 1, 22, 26 Закону України Про рекламу , прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки, по-перше, оскаржуване рішення впливає на права та інтереси Позивача як власника знаків для товарів і послуг, які використані в рекламних роликах, по-друге, Відповідачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження фактів порушення вимог Закону України Про рекламу внаслідок транслювання рекламних роликів торгових марок Шустов та Первак .

Однак з такими висновками судова колегія не може погодитися з огляду на таке.

Правові засади діяльності Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада) як конституційного, постійно діючого, колегіального, наглядового та регулюючого державного органу в галузі телерадіомовлення визначає Закон України Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення .

Відповідно до ст. 13 Закону України Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення Національна рада здійснює: нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог законодавства у галузі телерадіомовлення; нагляд за дотриманням ліцензіатами вимог законодавства України щодо реклами та спонсорства у сфері телерадіомовлення; нагляд за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов та умов ліцензій; нагляд за дотриманням ліцензіатами визначеного законодавством порядку мовлення під час проведення виборчих кампаній та референдумів; нагляд за дотриманням стандартів та норм технічної якості телерадіопрограм; нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями законодавства України у сфері кінематографії; нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями вимог законодавства України щодо частки вітчизняного продукту у їх програмах (передачах) та щодо вживання мов при здійсненні телерадіомовлення; нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями законодавства у сфері захисту суспільної моралі; нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями вимог законодавства щодо складу їх засновників (власників), а також частки іноземних інвестицій у їх статутному капіталі;застосування в межах своїх повноважень санкцій відповідно до закону; офіційний моніторинг телерадіопрограм; контроль та нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог щодо розкриття інформації про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), а за їх відсутності - про всіх власників та учасників телерадіоорганізації або провайдера програмної послуги і всіх фізичних осіб та власників і учасників юридичних осіб на всіх рівнях ланцюга володіння корпоративними правами телерадіоорганізації або провайдера програмної послуги, про пов'язаних осіб та про структуру власності телерадіоорганізації або провайдера програмної послуги. Контроль здійснюється шляхом подання Національною радою запитів про надання інформації до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб, запитів на отримання інформації з державних реєстрів, а також запитів про надання інформації до компетентних органів іноземних держав відповідно до міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих Верховною Радою України.

Згідно абз. 3 ч. 1 ст. 70 Закону України Про телебачення і радіомовлення Національна рада здійснює контроль за дотриманням та забезпечує виконання вимог Закону України Про рекламу щодо спонсорства і порядку розповсюдження реклами на телебаченні і радіомовленні.

Засади рекламної діяльності в Україні, відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами регулює Закон України Про рекламу .

Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 26 Закону України Про рекламу контроль за дотриманням законодавства України про рекламу здійснює у межах своїх повноважень Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення - щодо телерадіоорганізацій усіх форм власності.

Тобто, як вірно зазначив суд першої інстанції, саме до компетенції Національної ради належить питання контролю за дотриманням законодавства України про рекламу щодо телерадіоорганізацій усіх форм власності.

У контексті наведеного, вирішуючи питання можливість порушення оскаржуваним рішенням Національної ради прав та інтересів ТОВ Українська дистрибуційна компанія , судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про телебачення і радіомовлення телерадіоорганізація - зареєстрована у встановленому законодавством порядку юридична особа, яка на підставі виданої Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення ліцензії на мовлення створює або комплектує та/чи пакетує телерадіопрограми і/або передачі та розповсюджує їх за допомогою технічних засобів мовлення.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та було вірно підкреслено Апелянтом, ТОВ Українська дистрибуційна компанія не належить до телерадіоорганізацій, у зв'язку з чим оскаржуване рішення не впливає на права та обов'язки Позивача з огляду на таке.

Наявні у матеріалах справи копії договорів, укладених між ТОВ Українська дистрибуційна компанія та ТОВ ХАЙЛАЙН МЕДІА , ТОВ Глобал Медіа Груп , ТОВ МЕДІА 24 , ТОВ Старлайт Бренд Конвент , ТОВ СМАРТ РЕКЛАМА , ТОВ Телерадіокомпанія Україна , ТОВ Континент Медіа Сервіс та ТОВ Медійні Системи Смарт про надання послуг з виготовлення та розповсюдження реклами торгових марок Шустов та Первак (т. 1 а.с. 44-124) свідчать, що вказані рекламні ролики розповсюджувалися телеканалами у період з жовтня 2015 року по січень 2016 року. Натомість, оскаржуване рішення прийнято Національною радою 08.12.2016 року. Доказів, які в вказували на намір ТОВ Українська дистрибуційна компанія продовжувати рекламну компанію вказаних вище торгових марок за допомогою спірних рекламних роликів, матеріали справи не містять.

Крім того, судовою колегією враховується, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).

Отже ефективний спосіб захисту, у розумінні Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 5 КАС України визначають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У рішенні від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права , треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У своєму рішенні від 14.12.2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Тобто, право кожної особи на звернення до суду у випадку, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси є беззаперечним та не може бути піддане сумніву. Водночас, визначені такою особою способи захисту або інші способи, які самостійно можуть визначатися судом, на переконання судової колегії, повинні передусім відповідати підставам позову та його змісту.

Таким чином, Позивач, будучи замовником розміщення рекламних роликів торгових марок Шустов і Первак , все ж не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв'язку з подальшою неприпустимістю трансляції таких рекламних роликів, зміст яких порушує вимоги чинного законодавства.

Щодо висновків суду першої інстанції про необґрунтованість оскаржуваного рішення Національної ради з огляду на відсутність належних і допустимих доказів наявності порушень у рекламних роликах законодавства про рекламу, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про рекламу реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Приписи ч. 3 ст. 22 Закону України Про рекламу визначають, що реклама алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби: забороняється на товарах та у друкованих виданнях, призначених переважно для осіб віком до 18 років, або у розрахованих на зазначених осіб частинах інших друкованих видань; забороняється з використанням осіб віком до 18 років як фотомоделей; не повинна містити зображення процесу паління тютюнових виробів або споживання алкогольних напоїв; не може розташовуватися ближче ніж за 300 метрів прямої видимості від території дитячих дошкільних закладів, середніх загальноосвітніх шкіл та інших навчальних закладів, в яких навчаються діти віком до 18 років; не може формувати думку, що паління або вживання алкоголю є важливим фактором досягнення успіху в спортивній, соціальній, сексуальній або інших сферах життя; не повинна створювати враження, що вживання алкогольних напоїв чи паління тютюнових виробів сприятиме розв'язанню особистих проблем; не може формувати думку, що алкоголь чи тютюнові вироби мають лікувальні якості або що вони є стимулюючими чи заспокійливими засобами; не повинна заохочувати до вживання алкогольних напоїв чи тютюнопаління або негативно розцінювати факт утримування від вживання тютюнових виробів та алкогольних напоїв; не може містити зображень лікарів та інших професійних медичних працівників, а також осіб, зовнішній вигляд яких імітує зовнішній вигляд лікарів; не повинна створювати враження, що більшість людей палить або вживає алкогольні напої; забороняється шляхом розміщення зображення тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, під якими випускаються тютюнові вироби, на будь-яких інших товарах, крім розміщення на товарах (предметах), пов'язаних із вживанням тютюнових виробів, запальничках, попільничках.

Тобто, реклама алкогольних напоїв, зміст якої дає можливість сформувати у споживача враження про те, що споживання алкоголю є важливим фактором досягнення успіху в різних сферах життя, сприятиме розв'язанню особистих проблем, а також є гарантією стійкого стану цілковитого задоволення життям (т. 1 а.с. 149-155), на переконання судової колегії, свідчить про її невідповідність положенням ч. 3 ст. 22 Закону України Про рекламу , про що обґрунтовано зазначено в оскаржуваному рішенні.

Крім того, критично оцінюючи можливість прийняття Національною радою оскаржуваного рішення на підставі висновку Незалежної медійної ради від 02.08.2016 року №8, суд першої інстанції не врахував, що викладені у ньому відомості мають лише рекомендаційний характер, а їх взяття до уваги чи відхилення належить саме до компетенції Відповідача. При цьому вказаний висновок Незалежної медійної ради не повинен відповідати вимогам до висновку експерта, які містяться у ст. 101 КАС України, оскільки, як вже було зазначено вище, має виключно рекомендаційний характер.

Приписи ч. 1 ст. 17 вказаного Закону визначають, що Національна рада в межах своїх повноважень приймає регуляторні акти, у тому числі нормативно-правові, а також інші акти індивідуальної дії.

Згідно ч. 5 ст. 17 Закону кожен акт індивідуальної дії Національної ради повинен містити мотивувальну частину, в якій зазначаються щонайменше такі дані: посилання на норму чинного закону України, яка наділяє Національну раду повноваженнями приймати зазначений акт індивідуальної дії; обставини, з настанням яких закони України пов'язують виникнення у Національної ради повноважень приймати відповідний акт, а також посилання на докази, якими підтверджується настання таких обставин.

З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що оскаржуване рішення Національної ради вказаним вище вимогам ст. 17 Закону відповідає, оскільки містить посилання на норму чинного закону України, яка наділяє Національну раду повноваженнями приймати зазначений акт індивідуальної дії; обставини, з настанням яких закони України пов'язують виникнення у Національної ради повноважень приймати відповідний акт, а також посилання на докази, якими підтверджується настання таких обставин. Відтак правові підстави для його скасування за наслідками розгляду і вирішення даного спору відсутні.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у межах спірних правовідносин вирішувалося питання щодо обґрунтованості висновків Національної ради щодо порушення рекламними роликами ТМ Шустов та ТМ Первак вимог законодавства про рекламу. В оскаржуваному ж рішенні Відповідача йдеться мова й про ТМ Рідна Роса , зміст якої також, на думку Національної ради, порушує Закон України Про рекламу . Відтак, скасовуючи рішення Національної ради у повному обсязі, суд першої інстанції не врахував, що у межах даного спору питання щодо правомірності вказаного акту в частині висновків щодо рекламних роликів ТМ Рідна Роса не вирішувалося, у зв'язку з тим були відсутні підстави для скасування рішення Національної ради від 08.12.2016 року №2569 (протокол №42) повністю.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, зважаючи на встановлену вище наявність правових підстав для прийняття оскаржуваного акту, судова колегія приходить до висновку про передчасність твердження Окружного адміністративного суду міста Києва про обґрунтованість позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовано норми матеріального, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення - задовольнити повністю.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді Л.В. Губська

О.В. Епель

Повний текст постанови складено 16 січня 2019 року.