Ухвала

від 16.01.2019 по справі 15/37-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"16" січня 2019 р. Cправа № 15/37-10

Господарський суд Вінницької області в складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Поцалюк Н.В., розглянувши в приміщенні суду матеріали у справі

за заявою : Фізичної особи-підприємця Цикало Миколи Дмитровича (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1)

до : Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_3)

про банкрутство

за участю:

від ОСОБА_4 : ОСОБА_5, за довіреністю

арбітражного керуючого (ліквідатора) Колеснікова О.В., за посвідченням

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа № 15/37-10 за заявою ФОП Цикало М.Д. про банкрутство ФОП ОСОБА_3.

Постановою суду від 09.08.2010 року визнано ФОП ОСОБА_3 банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

В подальшому, ухвалою суду від 17.10.2018 року продовжено строк ліквідаційної процедури ФОП ОСОБА_3 та повноваження ліквідатора Колеснікова О.В. до 12.02.2019 року; призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 12.02.2019 року.

01.11.2018 року до суду від ОСОБА_4 надійшло клопотання б/н від 01.11.2018 року (вх. № 02.1-36/574/18) про задоволення вимог заставодержателя у цій справі.

Ухвалою суду від 06.11.2018 року вказане клопотання призначено до розгляду на 28.11.2018 року.

В подальшому ухвалою суду від 28.11.2018 року клопотання ОСОБА_4 б/н від 01.11.2018 року про задоволення вимог заставодержателя у даній справі було призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.01.2019 року.

На визначену дату в судове засідання з'явилися представник заявника та арбітражний керуючий Колесніков О.В..

При цьому, судом встановлено, що 16.01.2019 року від арбітражного керуючого Колеснікова О.В. до суду надійшло клопотання № 01-01/1/19 від 15.01.2019 року про долучення до матеріалів справи документів.

Зокрема, до поданого клопотання долучено протокол зборів кредиторів № 26 від 27.12.2018 року та проміжний звіт ліквідатора № 12-27/344/18 від 27.12.2018 року про виконану роботу по справі № 15/37-10.

Суд оглянувши подані документи, долучив їх до матеріалів справи.

Водночас, в судовому засіданні арбітражним керуючим надано пояснення з приводу обставин наведених у проміжному звіті.

Представник кредитора не заперечив щодо прийняття до відома вказаного вище проміжного звіту ліквідатора.

Суд оглянувши проміжний звіт арбітражного керуючого (ліквідатора) Колеснікова О.В. № 12-27/344/18 від 27.12.2018 року про виконану роботу по справі №15/37-10 та заслухавши учасників справи, дійшов висновку про прийняття його до відома.

Також, судом розглянуто клопотання ОСОБА_4 б/н від 01.11.2018 року (вх. № 02.1-36/574/18) про задоволення вимог заставодержателя.

В судовому засіданні представник заявника, підтримав зазначене вище клопотання.

Арбітражний керуючий просив відмовити у задоволенні даного клопотання.

Суд, розглянувши клопотання ОСОБА_4 б/н від 01.11.2018 року (вх. № 02.1-36/574/18) про задоволення вимог заставодержателя, заслухавши пояснення представників учасників справи, надавши оцінку поданим у справі доказам, встановив наступне.

Так, як вбачається із змісту клопотання б/н від 01.11.2018 року та матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Вінницької області від 14.03.2012 року затверджено реєстр вимог кредиторів, зокрема, визнано вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", з сумою вимог 66 837,78 дол. США (еквівалент за курсом НБУ - 527 363,45 грн.) основного боргу - перша черга задоволення; 14978,43 дол. США (еквівалент за курсом НБУ - 118 182,81 грн.) процентів - перша черга задоволення; 20 948,44 дол. США (еквівалент за курсом НБУ - 165 287,40 грн.) пені - шоста черга задоволення.

Вищезазначені вимоги визнані на підставі того, що 11.04.2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" (правонаступник ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") та громадянином України ОСОБА_3, був укладений кредитний договір та договір іпотеки № 014/9407/74/31689.

Кредитор - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" відступив право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки № 014/9407/74/31689 від 11.04.2006 року, Публічному акціонерному товариству "Комерційний Індустріальний Банк" (ЄДРПОУ 21580639), яке було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О.І. та зареєстрованим в реєстрі за № 1889.

В свою чергу, Публічне акціонерне товариство "Комерційний Індустріальний Банк", відступило право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки № 014/9407/74/31689 від 11.04.2006 року, ТОВ "Фінстрім" (ЄДРПОУ 40176983).

Вищезазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О.І. та зареєстрованим в реєстрі за № 1890.

27.09.2017 року між ТОВ "Фінстрім" та Громадянином України ОСОБА_4, був укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки № 014/9407/74/31689 від 11.04.2006 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О.І. та зареєстрованим в реєстрі за № 1894, а також внесено відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В подальшому, ухвалою Господарського суду Вінницької області від 29.01.2018 року було змінено кредитора ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на правонаступника в особі громадянина України ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_2), та зобов'язано арбітражного керуючого внести відповідні зміни до реєстру кредиторів Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1).

На адресу кредитора ОСОБА_4 надійшов лист від арбітражного керуючого про надання згоди на реалізацію предмету застави на другому повторному аукціоні зі знижкою 50% від початкової вартості предмету застави, тобто за ціною 350 000 грн. з можливістю зниження до 50% від початкової вартості лоту.

Запропонована вартість заставного майна в декілька разів менша аніж існуюча заборгованість банкрута перед кредитором. Тому, на думку ОСОБА_4, така занижена вартість обумовлена побоюванням потенційних покупців запропонувати ринкову вартість за майно, яке примусово реалізується за борги.

Іншого майна, окрім майна що знаходиться в заставі у кредитора ОСОБА_4, у банкрута не виявлено, а від так погашення заборгованості відбудеться виключно за рахунок заставного майна.

За таких обставин, ОСОБА_4, не може надати згоду на реалізацію заставного майна за запропонованою ціною, що в свою чергу впливає на затягування розгляду справи, але вважає доцільним задовольнити вимоги заставодержателя шляхом звернення стягнення на предмет застави, що в свою чергу буде підставою для закінчення ліквідаційної процедури та закриття справи про банкрутство.

Враховуючи викладене, заявник просить суд : задовольнити вимоги кредитора ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_2) шляхом визнання права власності на предмет застави; визнати за ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_2) право власності на квартиру загальною площею 56 м. кв., з яких житлової площі 34 м. кв., що розташована в АДРЕСА_2.

В свою чергу, 27.11.2018 року арбітражним керуючим Колесніковим О.В., було надано суду письмове пояснення № 21-11/319/18 від 21.11.2018 року щодо клопотання б/н від 01.11.2018 року про задоволення вимог заставодержателя, в якому наведені такі обставини.

Ліквідатором боржника було проведено збори комітету кредиторів ФОП ОСОБА_3 (протокол № 25 від 16.11.2018 року) та розглянуто, зокрема, клопотання ОСОБА_4 б/н від 01.11.2018 року про задоволення вимог заставодержателя.

За результатами доповіді кредитора - ОСОБА_4, комітет кредиторів прийняв рішення підтримати клопотання ОСОБА_4 б/н від 01.11.2018 року про задоволення вимог заставодержателя у справі № 15/37-10 за рахунок заставного майна.

З врахуванням встановлених обставини справи, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

В силу ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ухвалою суду від 14.03.2012 року у справі № 15/37-10 затверджено реєстр вимог кредиторів банкрута - суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 та внесено до реєстру, зокрема, кредиторські вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" з сумою вимог 66 837,78 дол. США (еквівалент за курсом НБУ - 527 363,45 грн.) основного боргу - перша черга задоволення; 14 978,43 дол. США (еквівалент за курсом НБУ - 118 182,81 грн.) процентів - перша черга задоволення; 20948,44 дол. США (еквівалент за курсом НБУ - 165 287,40 грн.) пені - шоста черга задоволення.

Відповідно до матеріалів справи, кредиторські вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до боржника - ФОП ОСОБА_3 виникли на підставі укладених між ними кредитного договору №014/9407/74/31689 від 11.04.2006 року та договору іпотеки № 014/9407/74/31689 від 11.04.2006 року.

За змістом п. 1.1 договору іпотеки № 014/9407/74/31689 від 11.04.2006 року, цей договір забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору №014/9407/74/31689 від 11.04.2006 року.

Пунктом 1.2 вказаного договору іпотеки передбачено, що предметом іпотеки є нерухоме майно: квартира № 65, що розташована у будинку № 4 по вулиці Волгоградській у місті Києві, що стане власністю іпотекодавця після реєстрації договору купівлі-продажу квартири у встановленому законом порядку.

Отже, зазначені вище кредиторські вимоги є забезпеченими заставою майна боржника.

Водночас, ухвалою суду від 29.01.2018 року у справі № 15/37-10 замінено у ліквідаційній процедурі фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) кредитора - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на правонаступника - громадянина України ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_2), та зобов'язано арбітражного керуючого внести відповідні зміни до реєстру кредиторів Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.

Судом також встановлено, що подане клопотання б/н від 01.11.2018 року про задоволення вимог заставодержателя, мотивовано тим, що кредитор - ОСОБА_4 не може надати згоду на реалізацію заставного майна за запропонованою ліквідатором боржника ціною, яка є менша аніж існуюча заборгованість банкрута перед кредитором, в зв'язку з чим, на переконання заявника, доцільним є задоволення вимоги заставодержателя шляхом визнання права власності на вищевказаний предмет застави.

В силу п. 1-1 ч. 1 Розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції чинній з 19.01.2013 року), положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито до набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Беручи до уваги, що провадження у справі № 15/37-10 порушено та постанову про визнання боржника банкрутом прийнято до набрання чинності даного Закону в редакції чинній з 19.01.2013 року, в зв'язку з чим, застосуванню підлягають норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які регулюють ліквідаційну процедуру у редакції чинній до 19.01.2013 року.

При цьому, норми згаданого Закону, які регулюють продаж майна в ході провадження у справі про банкрутство, підлягають застосуванню у редакції чинній з 19.01.2013 року.

Згідно абз. 2 ч. 2 ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції чинній до 19.01.2013 року), майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

За змістом ч. 4 ст. 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції чинній з 19.01.2013 року), продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом, виключно за згодою кредитора, вимоги якого воно забезпечує, або суду. Кошти, що залишилися після задоволення забезпечених вимог та покриття витрат, пов'язаних з утриманням, збереженням та продажем предмета забезпечення, підлягають включенню до складу ліквідаційної маси.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції чинній з 19.01.2013 року), продаж майна боржника в провадженні у справі про банкрутство здійснюється в порядку, встановленому цим Законом, шляхом проведення торгів у формі аукціону, за винятком майна, продаж якого відповідно до законодавства України здійснюється шляхом проведення закритих торгів. Продажу підлягають всі види майна боржника, призначеного для здійснення господарської діяльності, за винятком прав і обов'язків, які не можуть бути передані іншим особам.

Отже, наведені вище приписи Закону визначають, що задоволення вимог заставного кредитора здійснюється шляхом продажу заставного майна боржника щодо якого відкрито провадженні у справі про банкрутство.

При цьому, норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакціях чинних до 19.01.2013 року та з 19.01.2013 року) не передбачають визнання права власності на заставне майно за заставним кредитором по справі про банкрутство.

Водночас, суд звертається увагу на вимоги кредитора - ОСОБА_4 щодо визнання права власності на заставне майно.

Згідно ч. 2, ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частина 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Аналіз норм Цивільного кодексу України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідні правові позиції наведені у постанові Верховного суду від 19.09.2018 року по справі № 2-962/2009.

Згідно 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В силу ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Із урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Отже, при розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 27.09.2017 року, іпотекодержателем об'єкта нерухомого майна, а саме : квартири у АДРЕСА_2 є ОСОБА_4.

Водночас, заявником не надано суду доказів на підтвердження порушення, оспорення або не визнання боржником у даній справі права власності кредитора - ОСОБА_4.

Також, в судовому засіданні представниками учасників справи підтверджено, що заявлене до визнання право власності наразі не оспорюється.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що кредитором подано клопотання б/н від 01.11.2018 року про задоволення вимог заставодержателя шляхом визнання права власності на об'єкт нерухомого майна за відсутності спору про відповідне право, що є підставою згідно вказаних вище норм законодавства для відмови у задоволенні вказаного клопотання.

Окрім того, суд звертає увагу на посилання заявника у клопотанні на ч. ч 1-3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку", за змістом яких, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Також, у клопотанні кредитор вказав п. 5.4 зазначеного вище договору іпотеки, згідно якого, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється : за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Як вбачається із змісту підпункту 5.5.1 договору іпотеки № 014/9407/74/31689 від 11.04.2006 року, у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усуненення порушених зобов'язань за цим або кредитним договором встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. В такому випадку цей договір згідно ст. 36, ст. 37 Закону України "Про іпотеку" вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі цього договору іпотеки, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом.

Реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження (пп.5.5.2 договору іпотеки).

Іпотекодержатель має право організувати продаж предмета іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу між іпотекодавцем та покупцем, який укладається за письмовою згодою з іпотекодержателем в порядку, визначеному статтею 6 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" (пп. 5.5.3 договору іпотеки)

Таким чином, сторони даного іпотечного договору, обумовили умови стосовно способів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Поряд з цим, сторони цього іпотечного договору не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Згідно ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку", іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Слід зазначити, що ст. 37 Закону України "Про іпотеку" не вказує про можливість визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі рішення суду.

Таким чином, право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки шляхом прийняття його у свою власність на підставі іпотечного договору є позасудовим способом захисту і не передбачено як спосіб захисту права шляхом звернення до суду (фактично про встановлення права за рішенням суду) ні статтею 16 ЦК України, ні Законом України "Про іпотеку", ні укладеним договором іпотеки.

Разом з тим, згідно ч. 1, ч. 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

В силу п. 6, п. 18, п. 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком. За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації. Для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Отже, для реалізації позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього, іпотекодержатель вправі самостійно вчинити відповідні дії, передбачені законодавством та умовами договору іпотеки №014/9407/74/31689 від 11.04.2006 року.

Крім того, суд звертає увагу на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року по справі № 916/5073/15.

Так, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону № 898-IV є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону № 898-IV суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Враховуючи викладене та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_4 б/н від 01.11.2018 року (вх. № 02.1-36/574/18) про задоволення вимог заставодержателя у даній справі в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 1, 5, 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції чинній до 19.01.2013 року), п. 1-1 ч.1 Розділу Х "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції чинній з 19.01.2013 року), ст. ст. 2, 3, 4, 11, 12 (ч. 6), 13, 18, 42, 73, 74, 76-79, 86, 169, 232, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України суд, -

У Х В А Л И В :

1. Прийняти до відома проміжний звіт арбітражного керуючого (ліквідатора) Колеснікова О.В. № 12-27/344/18 від 27.12.2018 року про виконану роботу по справі №15/37-10.

2. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_4 б/н від 01.11.2018 року (вх. № 02.1-36/574/18) про задоволення вимог заставодержателя у справі № 15/37-10 повністю.

3. Копію ухвали надіслати згідно переліку рекомендованим листом.

Згідно ч. 1 ст. 235 ГПК України, ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-256, підпункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. 16 прим.:

1 - до справи;

2 - Цикало М. Д., АДРЕСА_1;

3 - ОСОБА_3, АДРЕСА_3;

4 - ОСОБА_11, АДРЕСА_4;

5 - ОСОБА_12 - АДРЕСА_5;

6 - ТОВ "Чоповський та партнери" - вул. Лісківська, 9/22, оф. 6, м. Київ, 02232;

7 - ОСОБА_13, АДРЕСА_6;

8 - ФОП Непийвода Ю. П., АДРЕСА_7;

9 - ДПІ Печерського району м. Києва, вул. Лєскова, 2, м. Київ-11, 01011;

10 - ПАТ "Дельта банк", вул. Щорса, б. 36-Б, м. Київ, 01133;

11, 12 - ПАТ "Альфа-Банк", вул. Десятинна,4/6, м. Київ, 01001; п-т Московський, 9, м. Київ;

13, 14 - ТОВ "Кей-Колект", вул. Іллінська, 8, м. Київ, 04070; просп. Московський,28 А, БЦ "SP HALL", 8-ий поверх, м. Київ, 04070;

15 - Арбітражний керуючий Колесніков О.В., АДРЕСА_8;

16 - ОСОБА_4, АДРЕСА_9.