Рішення

від 10.01.2019 по справі 926/225/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

10 січня 2019 року Справа № 926/225/17

За позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці

до Товариства з обмеженою відповідальністю Ріфіл-Україна

про стягнення неустойки за користування приміщення - 7186,50 грн.

Суддя Тинок О.С.

Секретар судового засідання Нікитович В.О.

Представники:

від позивача - ОСОБА_1 (довіреність № 1390 від 06.06.2018 року)

від відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріфіл-Україна" про стягнення неустойки у сумі 11977,50 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 28.02.2017 року у даній справі позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріфіл-Україна» на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці 11977,50 грн. неустойки та 1603,00 грн. судового збору (з врахуванням ухвали про виправлення описки від 30.03.17).

26 червня 2017 року постановою Львівського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Чернівецької області від 28.02.2017 скасовано в частині стягнення з ТОВ "Ріфіл-Україна" на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці 9673,80 грн. неустойки та 1294,74 грн. судового збору. Прийнято в цій частині нове рішення. У стягненні з ТОВ "Ріфіл-Україна" на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці 9673,80 грн. неустойки та 1294,74 грн. судового збору відмовлено. В решті рішення господарського суду залишено без змін.

Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 15 травня 2018 року касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці задовольнив частково. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 28.02.2017 у справі № 926/225/17 скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому Верховний Суд зазначив, що судами не з'ясовано права та обов'язки сторін за попереднім договором, зокрема, чи на законній підставі майно було передано відповідачу і чи мав на це право позивач; правову природу платежів, які заявлені позивачем на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, та встановити, чи є у позивача право вимагати стягнення неустойки за попереднім договором з урахуванням обставин, встановлених господарськими судами під час розгляду справи № 926/1644/16, які мають преюдиційне значення для цієї справи.

10 жовтня 2018 року матеріали справи № 926/225/17 надійшли до місцевого господарського суду. Автоматизованою системою документообігу суду дана справа розподілена та передана на новий розгляд судді Тинку О.С.

Провадження у справі відкрито ухвалою господарського суду Чернівецької області від 16.10.2018 року, якою встановлено, що дану справу слід розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, яке призначив на 31.10.2018 року.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив та не надав суду відзив на позов, а тому, суд ухвалою від 31.10.2018 року відклав підготовче засідання на 26.11.2018 року.

При цьому, 26.11.2018 року відповідач явку свого представника у судове засідання також не забезпечив.

Ухвалою від 26 листопада 2018 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 10 грудня 2018 року.

Ухвалою від 10 грудня 2018 року суд відклав розгляд справи по суті на 03 січня 2019 року,

Ухвалою від 03 січня суд відклав розгляд справи по суті на 10 січня 2019 року.

Відповідно до частин 1-4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою.

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Частиною 7 статті 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 року №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами в господарському судочинстві" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім цього, відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з наступними змінами і доповненнями) у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Отже, враховуючи те, що ухвали суду про відкриття провадження у справі від 16.10.2018 року, про відкладення підготовчого засідання від 31.10.2018 року, про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті від 26.11.2018 року та про відкладення розгляду справи по суті від 10.12.2018 року та від 03.01.2019 року завчасно надіслані відповідачеві на його юридичну адресу, про зміну якої ТОВ «Ріфіл-Україна» суд не повідомляло, при цьому повернуті суду із довідкою пошти про причини повернення - за закінченням терміну зберігання , то вважаються такими, що зазначені ухвали вручені відповідачеві, а тому суд дійшов висновку про розгляд справи по суті в судовому засіданні 10.01.2019 року без участі представника відповідача та за наявними в справі матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у зв'язку з неподанням відзиву на позов.

Так, позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.05.2013 року між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці (позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Ріфіл-Україна» (відповідач) було укладено попередній договір оренди № 93/2013-п нерухомого військового майна, розташованого в Чернівецькому гарнізоні за адресою: м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, військове містечко № 195, буд. 1, 47 (далі - попередній договір).

Відповідно до вказаного попереднього договору позивач зобов'язався протягом 12 місяців з моменту підписання цього договору укласти в майбутньому основний договір оренди нерухомого військового майна - нежитлових вбудованих приміщень площею 350 кв.м. в будівлі № 1 та нежитлових вбудованих приміщень площею 269,60 кв.м. в будівлі № 47 військового містечка № 195 (за текстом попереднього договору - майно), що знаходиться на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, розташоване за адресою: м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, на умовах, встановлених даним договором.

Згідно попереднього договору сторони погодили умови майбутнього основного договору, а в пункті 1.2 домовилися, що відповідач до моменту підписання основного договору оренди має право використовувати майно за цільовим призначенням, визначеним в пункті 2.1.3 (для використання під розміщення офісних та складських приміщень) та згідно акту приймання передачі нерухомого військового майна від 01.05.2013 року, вищезазначене майно було передано відповідачу.

Пунктом 9.1 визначили строк дії попереднього договору з 01 травня 2013 року до 30 квітня 2014 року включно.

У розділі 3 попереднього договору сторони узгодили, що позивач зобов'язується провести процедуру укладення основного договору оренди, передбачену чинним законодавством у сфері оренди державного (військового) майна, а відповідач, серед іншого, на підставі виставлених рахунків сплачує плату в розмірі 2000 грн. щомісячно, яка підлягає щомісячному коригуванню на індекс інфляції за попередній місяць.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 09.08.2016 року по справі № 926/1644/16 зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріфіл-Україна» звільнити орендоване приміщення площею 350,0 м2 в будівлі № 1 та площею 269,60 м2 в будівлі № 47 військового містечка № 195 за адресою м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, що перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 року по справі № 926/1644/16 рішення господарського суду Чернівецької області від 09.08.2016 року залишено без змін.

Покликаючись на припинення попереднього договору та невиконання товариством з обмеженою відповідальністю «Ріфіл-Україна» обов'язку по поверненню майна, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріфіл-Україна» неустойку за користування приміщенням (період серпень - грудень 2016 року) у сумі 11977,50 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), нарахованої з посиланням на ст.785 ЦК України.

Представник позивача у судових засіданнях 03.01.2019 року та 10.01.2019 року позовні вимоги підтримав та пояснив, що після закінчення укладеного з КЕВ м. Чернівці попереднього договору основний договір оренди з відповідачем не було укладено, проте останній продовжував незаконно користуватися нерухомими приміщеннями військового містечка і повернув їх лише в ході примусового виконання рішення Господарського суду Чернівецької області у справі № 926/1644/16 про зобов'язання звільнити вказані приміщення, а саме 22.11.2017 року. Таким чином представник позивача зазначив, що внаслідок не звільнення приміщень після припинення договірних відносин та фактичного позадоговірного користування приміщенням у відповідача перед позивачем виникло зобов'язання по сплаті неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України за період з серпня 2016 року по грудень 2016 року на загальну суму 11977,50 грн.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

01 травня 2013 року між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріфіл-Україна» (відповідач) було укладено попередній договір оренди № 93/2013-п нерухомого військового майна, розташованого в Чернівецькому гарнізоні за адресою: м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, військове містечко № 195, буд. 1, 47 (далі - попередній договір).

За умовами вказаного Попереднього договору позивач зобов'язався протягом 12 місяців з моменту підписання цього договору укласти в майбутньому основний договір оренди нерухомого військового майна - нежитлових вбудованих приміщень площею 350 кв.м. в будівлі № 1 та нежитлових вбудованих приміщень площею 269,60 кв.м. в будівлі № 47 військового містечка № 195 (за текстом попереднього договору майно), що знаходиться на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, розташоване за адресою: м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, на умовах, встановлених даним договором.

У Попередньому договорі сторони погодили умови майбутнього основного договору, а в пункті 1.2 домовилися, що відповідач до моменту підписання основного договору оренди має право використовувати майно за цільовим призначенням, визначеним в пункті 2.1.3 (для використання під розміщення офісних та складських приміщень).

Передача приміщень Товариству з обмеженою відповідальністю «Ріфіл-Україна» відбулася на підставі акту приймання-передачі нерухомого військового майна буд. № 1,47 в/м № 195 м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10 від 01.05.2013 року.

Зазначені приміщення перебувають у власності держави в особі Міністерства оборони України в оперативному управлінні Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці.

У розділі 3 попереднього договору сторони узгодили, що позивач зобов'язується провести процедуру укладення основного договору оренди, передбачену чинним законодавством у сфері оренди державного (військового) майна, а відповідач, серед іншого, на підставі виставлених рахунків сплачує плату в розмірі 2000,00 грн. щомісячно, яка підлягає щомісячному коригуванню на індекс інфляції за попередній місяць.

Строк дії попереднього договору сторони визначили з 01 травня 2013 року до 30 квітня 2014 року включно (п. 9.1).

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 09.08.2016 року у справі № 926/1644/16, залишеним у силі постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 25.07.2017 року, ТОВ «Ріфіл-Україна» зобов'язано звільнити нежитлові вбудовані приміщення площею 350 кв.м. у будівлі № 1 та площею 269,60 кв.м. у будівлі № 47 військового містечка № 195 за адресою: м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, що знаходяться на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці.

У цій судовій справі встановлено, що після спливу строку дії попереднього договору 30 квітня 2014 року та у зв'язку з не укладенням основного договору оренди припинилося право відповідача використовувати нерухоме військове майно - нежитлові вбудовані приміщення площею 350 кв.м. у будівлі № 1 та площею 269,60 кв.м. у будівлі № 47 військового містечка № 195 по вул. Авіаційній, 10, в м. Чернівці, що знаходиться на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці.

В силу положень частини 4 статті 75 ГПК України дані обставини не підлягають доказуванню при розгляді справи № 926/225/17.

У ході примусового виконання наказу у справі № 926/1644/16, виданого Господарським судом Чернівецької області 22.08.2016 року, ТОВ «Ріфіл-Україна» було звільнено вбудовані нежитлові приміщення площею 350 кв.м. у будівлі № 1 та площею 269,60 кв.м. у будівлі № 47 військового містечка № 195 за адресою м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10; тим самим виконано рішення суду у повному обсязі, що підтверджується актом державного виконавця від 22.11.2017 року.

У позовній заяві позивач зазначив, що період, за який пред'явлено вимоги про стягнення неустойки в розмірі 11977,50 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), визначено з серпня по грудень 2016 року.

Як видно з розрахунку позивача, така неустойка нарахована виходячи з подвійної плати в розмірі 2000,00 грн. щомісячно з коригуванням на індекс інфляції відповідно до п. 3.3.2 попереднього договору та здійснених відповідачем ТОВ «Ріфіл-Україна» платежів за оренду приміщень за період серпень - грудень 2016 року станом на 24.01.2017 року.

При цьому, з матеріалів справи вбачається та не заперечується позивачем, що протягом зазначеного періоду відповідачем щомісячно здійснено проплати в розмірі 3539,26 грн. на загальну суму 17 696,30 грн.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 6, 627 ЦК унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК).

За приписами статті 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Аналогічну норму містить стаття 182 Господарського кодексу України, відповідно до якої за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Як видно зі змісту укладеного сторонами попереднього договору, окрім зобов'язання укласти основний договір оренди, сторони також домовилися про те, що відповідач може до моменту підписання основного договору використовувати нежитлові приміщення за цільовим призначенням, визначеним п. 2.1.3 (для використання під розміщення офісних та складських приміщень) та за щомісячну плату в розмірі 2000,00 грн. (п. 3.3.2).

Загальні положення про найм (оренду) регулюються Главою 58 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно статті 284 Цивільного кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об'єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Правові наслідки припинення або розірвання договору оренди визначені статтею 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» , згідно якої у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених в договорі оренди.

Статтею 785 Цивільного кодексу України також передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Згідно частини 2 цієї статті ЦК якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Однак, на думку суду положення ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» , ст. 785 ЦК України не поширюються на спірні правовідносини сторін.

Так, між сторонами укладено попередній договір, яким встановлено їх обов'язок протягом одного року укласти в майбутньому основний договір оренди нерухомого військового майна на умовах, визначених попереднім договором.

Як зазначалося, в силу правової конструкції попереднього договору, визначеної статтями 635 Цивільного кодексу України та статтею 182 Господарського кодексу України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Будь-які інші зобов'язання сторін попереднім договором встановлюватися не можуть.

Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні (ч. 3 ст. 635 ЦК, ч. 4 ст. 182 ГК).

Зокрема, відповідно до пункту 3.4 попереднього договору встановлені ним зобов'язання припиняються, якщо основний договір не буде укладений протягом строку, визначеного п. 1 цього Попереднього договору (12 місяців з дня підписання Попереднього договору).

Основна мета попереднього договору полягає у виконанні ним двох функцій: 1) спонукання до укладення основного договору, 2) фіксації умов основного договору.

В силу попереднього договору сторони не мають права вимагати реального виконання зобов'язання, встановленого основним договором (передати майно, виконати роботу).

Усупереч зазначеним правовим нормам за попереднім договором відповідачеві фактично передано в оренду нерухоме військове майно.

У рішенні Господарського суду Чернівецької області від 09.08.2016 року у справі № 926/1644/16, яке набрало законної сили 15.12.2016 року, встановлено, що передбачена Законами України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» та «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» , постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2000 року № 778 «Про затвердження Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду» , Інструкцією Міністерства оборони України про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна від 02 лютого 2010 року процедура передачі в оренду військового майна нежитлових вбудованих приміщень площею 350 кв.м. у будівлі № 1 та площею 269,60 кв.м. у будівлі № 47 військового містечка № 195 за адресою: м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, що знаходяться на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, не проводилася.

Разом з цим, для укладення договору оренди військового майна сторонами підписано попередній договір та тимчасово до укладення договору оренди відповідачеві було надано право використовувати за плату названі вище нежитлові приміщення.

Укладений сторонами попередній договір за своїм змістом не є договором оренди військового майна, а передбачав зобов'язання сторін укласти такий договір у майбутньому відповідно до законодавчо встановленої процедури передачі в оренду військового майна.

За встановлених обставин господарський суд у рішенні у справі № 926/1644/16 зазначив, що умови попереднього договору про надання відповідачеві права користуватися нерухомим військовим майном за плату до укладення основного договору оренди суперечать вимогам чинного законодавства.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, нерухоме військове майна, позовні вимоги про стягнення неустойки за не повернення якого пред'явлено позивачем у даній справі, передано відповідачеві без законної підстави та всупереч чинному законодавству, яке регулює дані правовідносини.

Незважаючи на те, що в судовому порядку попередній договір недійсним не визнавався, встановлення судом обставин, які свідчать про порушення сторонами під час укладення попереднього договору норм чинного законодавства, які регулюють передачу в оренду військового майна, є підставою для висновку, що між КЕВ м. Чернівці та ТОВ «Ріфіл-Україна» не виникли орендні правовідносини, урегульовані нормами Цивільного кодексу України та Законами України «Про оренду державного та комунального майна» , «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» та «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» .

Відповідно, відсутні підстави для застосування передбаченої цивільним законодавством відповідальності ТОВ «Ріфіл-Україна» за порушення господарського зобов'язання за договором оренди, яке виразилося у несвоєчасному поверненні переданих йому в платне користування нежитлових приміщень Квартирно-експлуатаційному відділу м. Чернівці.

Також суд вважає за належне зазначити про наступне.

Приписами статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що однією з істотних умов договору оренди державного майна є орендна плата, яка визначається відповідно до розрахунку орендної плати за державне майно, та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 «Про Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу» .

Пунктом 8 зазначеної Методики (в редакції, чинній на момент укладення Попереднього договору) встановлено, що розмір орендної плати розраховується, зокрема, з урахуванням вартості орендованого майна, визначеної шляхом проведення незалежної оцінки.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, при цьому оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди.

Відповідно до частин 4-6 статті 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних силах України» передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.

Оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міністерства оборони України або іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.

Як видно з пункту 3.3.2 попереднього договору, плата за використання нерухомого військового майна Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріфіл-Україна» визначена за домовленістю сторін у розмірі 2000,00 грн. в місяць, у тому числі ПДВ, і підлягає коригуванню після виконання незалежної оцінки майна і укладення основного договору оренди.

З наведеного випливає, що укладенню попереднього договору не передувала оцінка об'єкту оренди, яка б здійснювалася комісією у складі уповноважених осіб Міністерства оборони України або іншого органу військового управління, визначений сторонами розмір плати не погоджений з Регіональним відділенням Фонду державного майна України, а при укладенні попереднього договору сторонами не виготовлено експертну оцінку майна.

Відтак, узгоджена сторонами у пункті 3.3.2 попереднього договору плата за користування майном не є орендною платою у розумінні статей 10, 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» , ст. 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» .

За таких обставин, здійснений позивачем розрахунок неустойки є необґрунтованим, оскільки останнім не доведено наявності факту домовленості між сторонами щодо істотної умови договору найму: про сплату орендної плати, яка б визначалась з урахуванням положень законодавства про оренду державного майна.

Відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Вищого господарського суду України від 23 листопада 2017 року у справі № 926/4524/16 та від 09 жовтня 2017 року у справі № 926/226/17.

Доводи позивача, що відповідач на підставі виставлених КЕВ м. Чернівці рахунків частково сплачував неустойку, тим самим визнав порушення зобов'язання з повернення майна, суд відхиляє.

Так, з аналізу казначейських виписок про рух коштів по рахунку КЕВ м. Чернівці видно, що ТОВ «Ріфіл-Україна» щомісячно сплачувало у 2016 році кошти за оренду приміщень за договором № 93/13-п від 01.05.2013 року відповідно до рахунку № 225 від 15.08.2016 року, а не неустойку за не повернення приміщень на підставі наявних у справі рахунків КЕВ м. Чернівці та в зазначених у цих рахунках розмірах.

За таких обставин, суд доходить висновку, що позивачем не доведено законних підстав для стягнення з відповідача неустойки за невиконання обов'язку зі своєчасного повернення приміщень, переданих йому в користування за попереднім договором, та не доведено наявності факту домовленості між КЕВ м. Чернівці і ТОВ «Ріфіл-Україна» про сплату орендної плати, яка б визначалась з урахуванням положень законодавства про оренду державного майна і могла бути покладена в основу визначення розміру неустойки, передбаченої ст. 785 ЦК України, а тому в задоволенні позову належить відмовити.

В зв'язку з відмовою у задоволенні позову судовий збір у розмірі 1603,00 грн. слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 129, 130, 220, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Відмовити в позові Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці до Товариства з обмеженою відповідальністю Ріфіл-Україна про стягнення неустойки за користування приміщення у сумі 7186,50 грн., повністю.

2. Витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

У судовому засіданні 10 січня 2019 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено та підписано 18 січня 2019 року.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О.С. Тинок