Постанова

від 16.01.2019 по справі 904/10693/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 904/10693/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Пількова К.М.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство "Український акціонерний проектний і конструкторсько-технологічний інститут "Укрстальпроект" (далі - Інститут),

представник позивача - Дорошенко С.О. - адвокат (посвідчення від 27.02.2017 НОМЕР_1),

відповідач - публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - Банк),

представник відповідача - Малєєва О.М. - адвокат (посвідчення від 25.11.2016 НОМЕР_2),

розглянув касаційну скаргу Банку

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.05.2018

(суддя Євстигнеєва Н.М.) та

постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.07.2018

(головуючий суддя - Пархоменко Н.В., судді: Верхогляд Т.А. і Чередко А.Є.)

у справі № 904/10693/17

за позовом Інституту

до Банку

про розірвання договору оренди та зобов'язання вчинити дії.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про:

- розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 03.10.1996 № 2-041 (далі - Договір);

- зобов'язання відповідача не пізніше 5 робочих днів з дня набрання чинності судовим рішенням у цій справі передати на користь позивача нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, буд. 5 (нова адреса: м. Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого, буд. 5, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 1368186712101; далі - Майно).

Позов обґрунтовано, з посиланням на статтю 773 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вчиненням відповідачем протиправних дій щодо перепланувань і перебудов орендованих приміщень без згоди орендодавця, що, зокрема, призвело до зменшення загальної корисної площі цих приміщень.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.05.2018, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.07.2018: позов задоволено повністю; Договір розірвано; Банк зобов'язано не пізніше 5 робочих днів з дня набрання чинності судовим рішенням у цій справі передати на користь Інституту Майно; стягнуто з Банку на користь Інституту 3 200 грн. судових витрат.

Рішення і постанову мотивовано обґрунтованістю позовних вимог.

У касаційній скарзі до Верховного Суду Банк, зазначаючи про прийняття оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить їх скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, а судові витрати покласти на позивача. Так, за доводами, наведеними в касаційній скарзі:

- в оскаржуваних судових рішеннях не зазначено, в чому полягає істотність порушення Банком умов Договору, якої "вимірюваної шкоди" позивачу це завдає, при тому, що наявність шкоди не доведена, не зазначено співвідношення шкоди з тим, на що могла очікувати сторона від виконання Договору;

- порушено право Банку на встановлення певних обставин у справі за допомогою висновку будівельно-технічної експертизи;

- судом застосовано положення Правил утримання жилих та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76 (далі - Правила), які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин;

- у судовому рішенні не зазначено площу приміщення, яке слід передати на користь позивача;

- судом апеляційної інстанції не зупинено провадження у справі, незважаючи на наявність відкритого провадження у справі № 804/4218/18, результат розгляду якої безпосередньо впливає на розгляд даної справи;

- судом неправомірно не застосовано наслідки спливу позовної давності;

- судом першої інстанції не призначено колегіальний розгляд справи, незважаючи на її складність;

- суд першої інстанції розглянув низку клопотань позивача, не оплачених судовим збором, і водночас відмовив у задоволенні клопотання відповідача, яке слід було залишити без розгляду й повернути судовий збір;

- судом не зважено на те, що низку доказів позивачем було подано з порушенням строку їх подання (не під час подання позовної заяви), зокрема заяви свідка ОСОБА_9, договори з ТОВ "Елементстрой", статут підприємства та ін.

У відзиві на касаційну скаргу Інститут заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх помилковість та про законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, і просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.05.2018 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.07.2018 залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим господарським судом у розгляді справи з'ясовано й зазначено, зокрема, що:

- Інститут є власником Майна;

- Договір був укладений акціонерним товариством закритого типу акціонерний проектний і конструкторсько-технологічний інститут "Укрстальпроект" як орендодавцем і Банком як орендарем;

- у подальшому назване підприємство - орендодавець стало іменуватися Інститутом;

- відповідно до Договору:

орендодавець передає, а орендар приймає в оренду Майно, що належить орендодавцеві на праві власності;

орендар зобов'язаний, зокрема: не проводити будь-яких перепланувань і переобладнань без письмового дозволу орендодавця; після закінчення строку дії договору, а також у разі його дострокового розірвання передати орендареві орендовані приміщення за актом;

- Майно було передано орендареві за актами приймання-передачі у 1996-1997 роках;

- станом на 29.12.2017 Банк використовує, починаючи з 1996 року, орендовану площу у розмірі 4 050 кв.м (за власним підтвердженням Банку);

- 25.10.2017 на замовлення Інституту було виготовлено технічний паспорт на громадський будинок інженерно-лабораторний корпус, розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого, буд. №5;

- згідно з експлікацією приміщень до плану поверхів громадського будинку № 5 літ. А-9 загальна площа приміщень складає 3 909,4 кв.м;

- у матеріалах справи наявний дублікат технічного паспорта на будівлю від 04.04.2001, в якому містяться поетажні плани на всі поверхи спірної будівлі станом на 21.08.1996;

- згідно з журналом внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень громадського чи виробничого будинку загальна площа приміщень складає 3 969,71 кв.м;

- орендар без згоди орендодавця здійснив перепланування і перебудови орендованих приміщень, детальний перелік яких наведено у Таблицях співставлення даних проведеної технічної інвентаризації, на підставі технічного паспорта від 25.10.2017, з даними попередньої технічної інвентаризації, проведеної 21.08.1996 на об'єкті;

- у зв'язку з цим Інститут у порядку статті 188 Господарського кодексу України, статті 773 ЦК України 22.11.2017 звернувся до Банку з пропозицією про розірвання Договору, на що від Банку було одержано негативну відповідь;

- самовільне здійснення переобладнання приміщення без згоди орендаря позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні Договору. Зокрема, позивач розраховував на збереження Майна;

- доводи Банку щодо неможливості встановлення площі приміщень, які передавалися йому в оренду, є безпідставними; загальна площа приміщень в буд. №5 А-9 (м. Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого) складає 3 909,4 кв.м;

- за доводами Банку, приміщення 7-го поверху зазначеної будівлі належить йому на праві власності; разом з тим на час розгляду справи місцевим господарським судом зареєстрованим (титульним) власником цих приміщень є Інститут, а доказів реєстрації права власності на зазначені приміщення за Банком матеріали справи не містять;

- акти приймання-передачі орендованих приміщень не містять застережень щодо стану Майна, отже, воно вважається таким, що передане Банку у справному стані;

- факт перенесення і розбирання перегородок у приміщеннях підтверджує здійснення Банком саме їх перепланування, а не капітального ремонту (як стверджує Банк);

- Банком заявлено про застосування позовної давності. Як вбачається з матеріалів справи, позивач дізнався про порушення своїх прав як орендодавця лише після проведення інвентаризації та виготовлення нового технічного паспорта від 25.10.2017, а також після отримання на адвокатський запит копій договорів підряду (всього 4 договори), які укладалися Банком і ТОВ "Елементстрой" на виконання останнім на замовлення Банку будівельних робіт, пов'язаних з перебудовою та переобладнанням приміщень (Майна).

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для розірвання Договору та зобов'язання відповідача повернути відповідачу Майно.

Відповідно до приписів статті 773 ЦК України:

- наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору;

- якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків;

- наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.

Згідно з пунктом 1 статті 783 названого Кодексу наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю, зокрема, всупереч договору.

Як передбачено частиною першою статті 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

З урахуванням наведеного, встановивши факт користування Банком як орендарем Майном, переданим йому в оренду з порушенням умов договору найму (а саме умови Договору щодо непроведення будь-яких перепланувань і переобладнань Майна без письмової згоди орендодавця), попередні судові інстанції дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи скаржника даного висновку не спростовують.

Посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 18.09.2013 № 6-75цс13, не є доречним, оскільки зазначену постанову прийнято за іншої фактично-доказової бази та іншого правового регулювання, ніж у даній справі; зокрема, в згаданій постанові йшлося про договір купівлі-продажу квартири, а не про договір найму (оренди) майна.

Застосування наведених положень статей 773 і 783 ЦК України не ставиться в них у пряму залежність від "наявності реальної та дійсної шкоди спричиненої Орендарем інтересам Орендодавця і пов'язаних з орендою приміщення". Достатнім для їх застосування є сам факт користування річчю (Майном), переданою у найм, з порушенням умов договору.

Відхилення Дніпропетровським апеляційним господарським судом клопотання Банку про призначення будівельно-технічної експертизи не є порушенням, яке тягне за собою скасування судового рішення. Судова експертиза призначається за сукупності умов, визначених частиною першою статті 99 Господарського процесуального кодексу України, і наявності їх під час судового розгляду даної справи скаржником не обґрунтовано, а судом встановлено не було. Водночас те, що "Відповідач вважає, що справа може бути розглянута та відмовлено в задоволенні позовних вимог на підставі наявних у справі доказів", не могло вважатися достатньою підставою для звернення Банку з відповідним клопотанням до суду апеляційної, а не першої інстанції.

Те, що "договором оренди №2-041 передбачено інший спосіб захисту права Орендодавця, ніж розірвання договору за рішенням суду" (а саме - "усунення порушень за власний рахунок" орендаря) не зобов'язувало Інститут застосовувати в даному разі саме цей спосіб захисту своїх прав (законних інтересів), оскільки обрання відповідного способу є виключною прерогативою позивача і здійснюється ним на власний розсуд.

Посилання попередніх судових інстанцій на визначення понять "капітальний ремонт будинку" і "перепланування", що наведені у Правилах, не можуть вважатися порушенням норм матеріального права лише тому, що цей нормативно-правовий акт стосується функціонування жилих будівель та прибудинкових територій. Можливість врегулювання цивільних відносин за аналогією закону передбачена частиною першою статті 8 ЦК України.

Новий (після судів двох попередніх інстанцій) розгляд та оцінка як доказів у справі згаданих договорів підряду, укладених Банком і ТОВ "Елементстрой", не може бути здійснений судом касаційної інстанції в силу імперативного припису частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень те, що "резолютивна частина рішення (місцевого господарського суду) не містить обсягу приміщення, яке підлягає передачі на користь Позивача у зв'язку з розірванням договору оренди приміщення №2-041 від 03.10.1996 року". Зміст резолютивної частини судового рішення визначений частинами п'ятою і шостою статті 238 Господарського процесуального кодексу України, і обов'язкового відображення у відповідній частині рішення зазначених скаржником відомостей вони не передбачають. У разі ж необхідності заінтересований учасник справи не позбавлений права й можливості звернутися до суду за роз'ясненням судового рішення у відповідній частині в порядку статті 245 названого Кодексу.

Доводи скаржника стосовно необґрунтованого, на його думку, відхилення судом клопотання про зупинення провадження у цій справі, оскільки "прийняття рішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом у справі № 804/4212/18 впливає на зміст рішення у цій справі", Касаційним господарським судом відхиляється. Сама по собі можливість "впливу" рішення суду в одній справі на судовий розгляд іншої справи не визначається процесуальним законом як підстава для зупинення провадження в цій останній. Так, пунктом 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Банком не обґрунтовано ні в судах попередніх інстанцій, ані в касаційній скарзі, в чому конкретно полягала неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи № 804/4212/18. Поряд з тим, якщо у розгляді останньої буде встановлено обставини, які мають значення і для даної господарської справи, скаржник не позбавлений буде права й можливості звернутися до господарського суду із заявою про перегляд судового рішення в порядку глави 3 розділу ІV Господарського процесуального кодексу України.

Обставини "щодо права власності Відповідача на 7 поверх спірної будівлі" вже були предметом розгляду та дослідження, з оцінкою відповідних доказів, судами попередніх інстанцій. Касаційний господарський суд у зв'язку з цим повторює, що новий розгляд та оцінка відповідних обставин та доказів у суді касаційної інстанції неможливі з огляду на наведене положення частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Те саме стосується й зазначених скаржником обставин "щодо строку позовної давності". Попередніми судовими інстанціями, з посиланням на відповідні положення ЦК України, з'ясовано факт подання позову в даній справі у межах загальної позовної давності, визначеної статтею 257 цього Кодексу. Нова перевірка пов'язаних з цим обставин судом касаційної інстанції перебувала б поза визначеними процесуальним законом межами перегляду справи у зазначеному суді. Не може бути прийнято й посилання скаржника на рішення Європейського суду з прав людини у справах "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" і "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії". Як зазначено в рішеннях з цих справ, "відповідач мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше". Зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, щоб відповідачем у даній справі було доведено в судах попередніх інстанцій згадану обставину; предметом же розгляду в суді касаційної інстанції вона бути не може.

Аргументи скаржника стосовно того, що "звільнення приміщення, в якому знаходиться відділення Банку, сейфові комірки клієнтів, велика кількість співробітників та банківського майна і на вивезення цього майна потрібен час не 5 днів" також могли і мали бути предметом оцінки у судах попередніх інстанцій на підставі поданих Банком відповідних доказів та не відносяться до предмета розгляду судом касаційної інстанції, оскільки не пов'язані з порушенням або неправильним застосуванням судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права.

Не може бути прийнятий аргумент скаржника про те, що "суд першої інстанції неправомірно не призначив колегіальний розгляд справи, не зважаючи на її складність". Згідно з абзацом першим частини першої статті 33 Господарського процесуального кодексу України справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, крім випадків, визначених цим Кодексом. Що ж до колегіального розгляду справи в суді першої інстанції, то названим Кодексом передбачена лише можливість (абзац другий частини першої тієї ж статті), але не обов'язковість такого розгляду. Тому одноособовий розгляд суддею даної справи в суді першої інстанції не може вважатися процесуальним порушенням, тим більше таким, що тягло б за собою наслідки у вигляді скасування судового рішення.

Зазначаючи про те, що "суд першої інстанції розглянув ряд клопотань позивача, не сплачених судовим збором. В той же час відмовив в задоволенні клопотання Відповідача, яке слід було залишити без розгляду та повернути судовий збір" - скаржник не вказав, про які, власне, клопотання йдеться, ким, коли та з яких питань вони подавалися, у зв'язку з чим відповідний довод має загальний, невизначений характер, оскільки не підкріплений конкретними посиланнями.

Такою ж невизначеністю відзначається посилання скаржника на те, що "ряд доказів було подано Позивачем з порушенням строку для подання доказів": зокрема, відсутнє обґрунтування даного доводу посиланням на конкретні дати подання доказів, які, на думку скаржника, подавалися з порушенням строку.

Разом з тим судом беруться до уваги доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, як такі, що узгоджуються з матеріалами справи і відповідають нормам матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

У зв'язку з тим, що касаційна скарга залишається без задоволення, судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.05.2018 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.07.2018 у справі № 904/10693/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя К. Пільков