Рішення

від 21.11.2018 по справі 752/13458/18

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/13458/18

Провадження № 2/752/2022/19

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.11.2018 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Шевченко Т.М.

з участю секретаря Павлюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форвард плюс центр" про визнання договору частково недійсним та стягнення суми,

в с т а н о в и в:

у липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до ТОВ "Форвард плюс центр" про визнання недійсним договору в частині та повернення коштів.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає, що між ним та ТОВ "Форвард плюс центр" 30 березня 2018 року було укладено договір № 100308, відповідно до п. 1.1 якого відповідач, як виконавець за дорученням замовника, зобов"язувався за плату надати певні послуги. Пункти 5.3 та 5.4 договору підлягають визнанню недійсними, оскільки їх зміст суперечить вимогам законодавства, зокрема Закону України "Про захист прав споживачів". Строк надання послуг, передбачених п. 1.1 договору, не визначено в договорі. Враховуючи, що замовник, виконавши зобов"язання в строк, не використався правом розірвання договору протягом 1 дня саме з моменту підписання договору, у відповідності до п. 5.4 вважається, що виконавець також виконав взяті на себе зобов"язання, хоча фактично не надав жодної із перелічених послуг.

За таких підстав, позивач просить:

- визнати п 5.3 та п. 5.4 договору від 30 березня 2018 року № 100308, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Форвард плюс центр",

- стягнути з ТОВ "Форвард плюс центр" на користь ОСОБА_1 суму коштів, сплачену на виконання договору від 30 березня 2018 року № 100308 у розмірі 30 582 грн.,

- стягнути з ТОВ "Форвард плюс центр" на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у сумі 13 000 грн.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 09 липня 2018 року відкрито повадження у даній справі. (а.с. 26)

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов з вищевказаних підстав.

Відповідач в судове засідання не забезпечив явку свого представника, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся судом.

Вислухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, встановлено наступне.

Між ОСОБА_1 та ТОВ "Форвард плюс центр" 30 березня 2018 року було укладено договір № 100308, відповідно до п. 1.1 якого відповідач, як виконавець за дорученням замовника, зобов"язувався за плату надати певні послуги. (а.с. 8)

На виконання умов п. 3.1 договору ОСОБА_1 сплатив виконавцю платіж в розмірі 30 582 грн. на поточний рахунок, що підтверджується квитанцією від 30.03.2018 р.

У зв"язку з тим, що виконавець не виконав взяті на себе зобов"язання протягом розумного строку, використовуючи своє право на олностороннє розірвання договору, позивач пред"явив вимогу від 08.05.2018 р., в якій повідомив про розірвання договору.

На письмову лист - вимогу, направлений на адресу виконавця про розірвання договору та повернення коштів, виконавець надіслав відповідь, в якій повідомив про відмову повернути кошти, оскільки, зі слів виконавця, останній виконав зобов"язання в повному обсязі.

Згідно п. 5.3 вказаного договору за ініціативою однієї із сторін, договір може бути розірвано в односторонньому порядку. Замовник має право розірвати договір в односторонньому порядку протягом 1 (одного) календарного дня без спати будь-яких штрафних санкцій. У цьому випадку заявник зобов"язаний письмово повідомити про свій намір. В цьому випадку виконавець повертає у безготівковому порядку суму коштів замовнику на його банківські реквізити протягом 30 календарних днів.

Відповідно до п. 5.4 вказаного договору сторони дійшли згоди, що якщо сторони не розірвали договір протягом встановленого в п. 5.3 договору терміну, то відповідно взяті на себе зобов"язання виконані в повному обсязі.

На думку позивача, дані положення договору є такими, що суперечать вимогам законодавства про захист прав споживачів, а тому є недійсними.

Суд не погоджується з доводами позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положеннями ст.ст. 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Положеннями ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 216 ЦПК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У п.2 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними зазначено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про захист прав поживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із соживачем умови, які несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів , можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року № 6-40цс13.

Позивачем не обґрунтовано, які саме умови договору на його думку є несправедливими, та які мають своїм наслідком порушення принципу добросовісності, призводять до дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Доводи позивача про те, що п. 5.3 та п. 5.4 договору фактично виключають відповідальність виконавця за невиконання зобов"язань по договору, обмежують права замовника, порівнюючи з правами виконавця, та обумовлюють надання послуги виконавцем за наявності в нього такого бажання, суд не може прийняти до уваги, оскільки глава 4 укаденого між сторонами договору передачає відповіальність сторін, зокрема відповідно до п. 4.1 за порушення, невиконання або неналежне виконання взятих на себе за даним договором зобов"язань, сторони несуть відповідальність один перед одним у відповідності до умов даного договору, а також норм передбачених чинним законодавством України.

Невиконання умов договору про надання послуг не може бути підставою для визнання його недійсним в частині.

Правових підстав для стягнення з ТОВ "Форвард плюс центр" на користь ОСОБА_1 30 582 грн. суд також не вбачає.

Таким чином, в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Керуючись статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 272 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форвард плюс центр" про визнання договору частково недійсним та стягнення суми.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 03 грудня 2018 року.

Суддя: