Постанова

від 15.05.2019 по справі 752/13458/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2019 року місто Київ

справа № 752/13458/18

провадження №22-ц/824/4149/2019

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Кравець В.А., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Станішевської Б.В.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю Форвард плюс центр

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Фумельовим Іллею Олександровичем,

на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2018 року, ухвалене у складі судді Шевченко Т.М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Форвард плюс центр про визнання договору частково недійсним та стягнення суми,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ Форвард плюс центр про визнання договору частково недійсним та стягнення суми.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 30 березня 2018 року між ним та ТОВ Форвард плюс центр укладено договір №100308, відповідно до умов якого, відповідач, як виконавець за дорученням замовника (позивача), зобов`язувався за плату надати послуги. Пункти 5.3 і 5.4 договору підлягають визнанню недійсними, оскільки їх зміст суперечить вимогам законодавства, зокрема, Закону України Про захист прав споживачів . Строк надання послуг, передбачених у п.1.1 договору, не визначено в договорі. Враховуючи, що замовник, виконавши зобов`язання в строк, не скористався правом розірвання договору протягом 1 календарного дня з моменту підписання договору, у відповідності до п.5.4 вважається, що виконавець також виконав взяті на себе зобов`язання, хоча не надав жодної із перелічених послуг.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати недійсними пункти 5.3 та5.4 договору від 30 березня 2018 року № 100308, укладеного між ним та ТОВ Форвард плюс центр ; стягнути з відповідача на його користь суму коштів, сплачену на виконання договору у розмірі 30 582 грн.; стягнути з відповідача на його користь понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2018 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ Форвард плюс центр про визнання договору частково недійсним та стягнення суми.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Фумельов І.О. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове яким задовольнити позов в повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначив, що укладений договір між позивачем та відповідачем суперечить вимогам Закону Про захист прав споживачів , а тому є недійсним.

Зазначає, що відповідач ТОВ Форвард плюс центр не надав жодної послуги передбаченої пунктом 1.1 Договору, що свідчить про наявність підстав для розірвання такого в односторонньому порядку та повернення коштів замовнику (позивачу). Вважає, що суд першої інстанції не повно з`ясував обставини справи, що вплинуло на винесення судом необґрунтованого та неправомірного судового рішення, яке не відповідає обставинам справи та підлягає скасуванню в повному обсязі.

В судове засідання сторони не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлені, що підтверджується розпискою представника позивача та розміщенням 4 квітня 2019 року оголошення на офіційному веб-сайті Київського апеляційного суду з метою забезпечення повідомлення відповідача про день та час розгляду справи. Учасники справи причини своєї неявки суду не повідомили, у зв`язку з чим справа розглянута у їх відсутності.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що між ОСОБА_1 та ТОВ Форвард плюс центр 30 березня 2018 року був укладений договір № 100308, відповідно до п.1.1 якого відповідач як виконавець за дорученням замовника, зобов`язувався за плату надати певні послуги.

На виконання умов п.3.1 договору ОСОБА_1 сплатив виконавцю платіж в розмірі 30582 грн. на поточний рахунок, що підтверджується квитанцією від 30 березня 2018 року.

У зв`язку з тим, що виконавець не виконав взяті на себе зобов`язання протягом розумного строку, використовуючи своє право на одностороннє розірвання договору, позивач пред`явив вимогу від 8 травня 2018 року, в якій повідомив про розірвання договору.

На письмовий лист - вимогу, направлений на адресу виконавця про розірвання договору та повернення коштів, виконавець надіслав відповідь, в якій повідомив про відмову повернути кошти, оскільки, зі слів виконавця, останній виконав зобов`язання в повному обсязі.

Згідно з п.5.3 договору № 100308 за ініціативою однієї із сторін, договір може буити розірвано в односторонньому порядку. Замовник має право розірвати договорі в односторонньому порядку протягом 1 (одного) календарного дня без сплати будь-яких штрафних санкцій. У цьому випадку замовник зобов`язаний письмово повідомити про свій намір. В цьому випадку виконавець повертає у безготівковому порядку суму коштів замовнику на його банківські реквізити протягом 30 календарних днів.

Відповідно до п.5.4 вказаного договору сторони дійшли згоди, що якщо сторони не розірвали договір протягом встановленого в п.5.3 договору терміну, то відповідно взяті на себе зобов`язання виконані в повному обсязі.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що умови укладеного між сторонами договору є несправедливими, мають своїм наслідком порушення принципу добросовісності, призводять до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. При цьому, суд першої інстанції не взяв до уваги доводи позивача про те, що п.5.3 і п.5.4 договору фактично виключають відповідальність виконавця за невиконання зобов`язань по договору, обмежують права замовника, порівнюючи з правами виконавця, та обумовлюють надання послуги виконавцем за наявності в нього такого бажання, оскільки глава 4 укладеного між сторонами договору передбачає відповідальність сторін, зокрема відповідно до п.4.1 за порушення, невиконання або неналежне виконання взятих на себе за даним договором зобов`язань, сторони несуть відповідальність один перед одним у відповідності до умов даного договору, а також норм передбачених чинним законодавством України. Не виконання умов договору про надання послуг не може бути підставою для визнання його недійсним в частині.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору в частині, що містить несправедливі умови.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що умови договору, зокрема, що містяться в пунктах 5.3 і 5.4, підлягають визнанню недійсними на підставі Закону України Про захист прав споживачів , оскільки виключають відповідальність виконавця за невиконання зобов`язань по договору, обмежують права замовника, порівнюючи з правами виконавця та обумовлюють надання послуги виконавцем за наявності в нього такого бажання.

Відповідно до ст..901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, згідно з умовами якого відповідач зобов`язався надати послуги, перелік яких зазначено в п.1.1 договору, а виконавець оплатити в повному обсязі надані послуги в строк 1-го банківського дня з моменту підписання цього договору.

Відповідно до ч.1, 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів містить самостійні підстави визнання угоди ( чи її умов) недійсною.

Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в ч.2 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позивачу.

Аналізуючи норму ст.18 Закону України Про захист прав споживачів , можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: включення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання або неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника; встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п.п.2.3 ч.3 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів ); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору ( п.4 ч.3 ст.18 Закону).

Обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, не дають підстав уважати, що умови договору, що містяться в п.5.3. і 5.4 договору, є несправедливими в розумінні Закону України Про захист прав споживачів . У розділі 4 укладеного договору передбачена відповідальність сторін, зокрема, відповідно до п.4.1 за порушення, невиконання або неналежне виконання взятих на себе за даним договором зобов`язань, сторони несуть відповідальність один перед одним у відповідності до умов даного договору, а також норм передбачених чинним законодавством України.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання пунктів 5.3 і 5.4 договору недійсними. Оскільки підстави для визнання умов договору недійсними відсутні, відповідно відсутні підстави для стягнення з відповідача коштів, сплачених позивачем на виконання його зобов`язань.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до викладення обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, та яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку, а тому такі доводи не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що ефективним способом захисту прав позивача є стягнення з відповідача коштів, сплачених ОСОБА_1 на виконання умов договору, не заслуговують на увагу і не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині, оскільки вимога про стягнення коштів є похідною від вимоги про визнання договору в частині недійсним, а тому задоволення такої вимоги за відсутності підстав для визнання договору недійсним буде суперечить вимогам закону (ч.2 ст.5 ЦПК України).

Суд першої інстанції, розглядаючи позовні вимоги, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, підстави, передбачені ст.376 ЦПК України, для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Фумельовим Іллею Олександровичем, - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: В.А. Кравець

А.М. Стрижеус