Рішення

від 17.02.2010 по справі 2-31-10

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

СПРАВА N 2-31

               2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

"17" лютого 2010 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді  Кучеренко Н.В.

при секретарі – Левандовської О.М.

за участю представника позивача  – ОСОБА_1

представника відповідача  – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу, суд  

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідачки суму боргу в розмірі 39 000 грн., судові витрати по справі та витрати на правову допомогу в сумі 6000 грн., зазначивши, що 25.09.2001 року вона позичила відповідачці кошти в сумі 39 000 грн. на придбання сільськогосподарської продукції. На підтвердження укладеного договору позики, відповідачка склала розписку. Однак до теперішнього часу відповідачки свої зобов’язання не виконала, кошти згідно розписки не повернула. 28.01.2008 р. вона надіслала ОСОБА_4 лист, згідно якого просила повернути вказану суму коштів, але до 27.03.2008 року відповідачка кошти не повернула. До сьогоднішнього дня вона так і не отримала гроші.      

В судовому засіданні представник позивачки повністю підтримав позовні вимоги, які викладені в позовній заяві.

Відповідачка ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що позивачка є приватним підприємцем. На її ім’я позивачка видала довіреність, за якою уповноважила її представляти інтереси свого підприємства у всіх установах, організаціях та здійснювати в інтересах підприємства всі необхідні дії. ОСОБА_3 найняла її для того, щоб вона закуповувала насіння соняшника та здійснювала поставки на склад ВАТ „Мелітопольський елеватор" та ВАТ „Мелітопольський олійноекстракційний завод". 25.09.2001 року вона отримала кошти в сумі 39000 грн. від позивачки для придбання сільськогосподарської продукції, про що нею була складена розписка. Вказану продукцію вона поставила до ВАТ „Мелітопольський олійноекстракційний завод". Оплата ВАТ „Мелітопольський олійноекстракційний завод" за поставлену нею сільськогосподарську продукцію здійснювалась в безготівковому рахунку на розрахунковий рахунок ПП „Козирева". Таким чином позивачка отримала не тільки кошти, які були передані їй згідно розписки від 25.09.2001 року, а й ще отримала з цих коштів прибуток від здійснення операцій по купівлі-продажу насіння соняшнику. Тому ніякого боргу перед позивачкою вона не має.  

Представник відповідачки ОСОБА_2 в судовому засіданні позов також не визнав та пояснив, що ОСОБА_3 перебувала з ОСОБА_4 в трудових відносинах, тому розписка, яка була складена відповідачкою носить ознаки не договору позики, а ознаки договору доручення. В самій розписці також зазначено, що кошти відповідачка отримувала для придбання сільськогосподарської продукції. Розписка була написана 25.09.2001 року, тобто на момент дії ЦК України (в редакції 1963 року). Відповідно до ст. 67 ЦК України (в редакції 1963 року) строк дії довіреності не може перевищувати трьох років, а якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Оскільки строк дії довіреності, якою позивачка уповноважувала відповідачку представляти інтереси зазначено не було, то вона зберігала силу протягом одного року з дня її вчинення. За таких обставин с трок дії довіреності закінчився  25.09.2002 року. У відповідності до ст. 69 ЦК України (в редакції 1963 року) строк дії довіреності припиняється у зв’язку зі спливом строку довіреності. Тобто правовідносини сторін, щодо договору доручення, закінчились 25.09.2002 року. Крім того, з позовом про стягнення боргу позивачка звернулась до суду лише 31.03.2008 р., тому вважає, що позивачкою було пропущено строк позовної давності.

Суд заслухавши пояснення представника позивачки, відповідачки та її представника, дослідивши інші матеріали справи вважає, що позов не підлягає задоволенню за наступними підставами.

Згідно копії розписки, яка мається в матеріалах справи 25.09.2001 року відповідачка ОСОБА_4 отримала від позивачки ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 39 000 грн. для придбання сільськогосподарської продукції /а.с.5/.

Як вбачається з доводів позивачки, оскільки відповідачка не повертала кошти, зазначені в розписці, вона 28.01.2008 р. направила на ім’я ОСОБА_4 лист, згідно якого просила повернути вказану суму коштів. В зв’язку з тим, що до 27.03.2008 року відповідачка кошти не повернула вона 31.03.2008 року звернулась до суду з відповідною позовною заявою.

Дійсно в матеріалах справи /а.с.6/ мається лист, згідно якого ОСОБА_3 ставила до відома ОСОБА_4 про необхідність повернення 39 000 грн.

Позовну заяву про стягнення боргу з ОСОБА_4 ОСОБА_3 подала до суду 31.03.2008 року.

Отже оцінюючи доводи всіх сторін у справі та аналізуючи зібрані у справі докази суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено що ОСОБА_3 з 25.09.2001 року було відомо про складання розписки, а отже й про порушення свого права в зв’язку з неповерненням вказаних коштів, однак з позовом до суду про стягнення боргу ОСОБА_3 звернулась лише 31.03.2008 р.

Зазначені обставини підтверджував в судовому засіданні й представник позивача, однак в обґрунтування причин пропуску позовної давності він зазначив, що позивачка не мала можливості звернутись до суду у встановлений законом строк, в зв’язку з тим, що не мала при собі оригіналу розписки та з відсутністю коштів для сплати судового збору при подачі позову.

Разом з тим, вказані причини пропуску строку позовної давності належними доказами не підтверджені та не можуть бути визнані судом поважними.

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмові у позову.

Оскільки, позивачка знала про порушення свого права з часу складення відповідачкою ОСОБА_4 розписки, тобто з 25.09.2001 року, між тим за захистом свого права звернулась до суду лише 31.03.2008 року, причини пропуску нею строку позовної давності судом не були визнані поважними, тому суд вважає необхідним відмовити ОСОБА_3 у позові   до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу, в зв’язку з пропуском строку позовної давності.  

Крім того відповідно до ч.5 ст. 154 ЦПК України, якщо у задоволенні позову було відмовлено вжиті заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом одночасно з ухваленням судового рішення.  

Тому суд вважає можливим скасувати арешт, накладений ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07.04.2008 року на майно або грошові кошти ОСОБА_4.

Керуючись ст.ст. 256-257, ч.1 ст. 261, ч.ч. 4,5 ст. 267 ЦК України, ст.ст.15, 57, 59, 107, ч.5 ст. 154, 208, 212-215 ЦПК України, суд

                      В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу – відмовити.

Арешт, накладений ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07.04.2008 року на майно або грошові кошти ОСОБА_4 – скасувати.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 20 днів, після подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення.  

Суддя:                                      Н.В.Кучеренко