Постанова

від 21.01.2019 по справі 809/360/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2019 рокуЛьвів№ 857/3185/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,

з участю секретаря судових засідань Коваль Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2018 року у справі за його позовом до управління праці та соціального захисту населення Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, Міністерства соціальної політики України, Державної казначейської служби України, Кабінету Міністрів України про зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,

судді у І інстанції Панікар І.В. (головуючий),

Остап'юк С.В., Тимощук О.Л.,

час ухвалення рішення 12 год. 07 хв.,

місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,

дата складення повного тексту рішення 19 жовтня 2018 року,

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому після уточнення своїх вимог просив:

- зобов`язати управління праці та соціального захисту населення Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області (далі - УПСЗН), Міністерство соціальної політики України (далі - Мінсоцполітики), Кабінет Міністрів України (далі - КМ) припинити вчинення щодо нього дискримінації за ознакою місця проживання щодо надання субсидії для оплати витрат на житлово-комунальні послуги, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива та призначити субсидію для оплати витрат на житлово-комунальні послуги, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива за місцем фактичного проживання - АДРЕСА_1

- відшкодувати заподіяну моральну шкоду у розмірі 100000 грн.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 809/360/18 у задоволенні позову було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що позивачем ОСОБА_2 не було дотримано встановленого порядку призначення житлової субсидії і його вимоги є безпідставні.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено позивачем ОСОБА_2, який просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги повністю. Окрім того, просив визнати такими, що не відповідають вимогам статті 4 Закону України Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям положення пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива .

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався на дискримінаційних засадах судочинства щодо ОСОБА_2 із системним порушенням вимог матеріального та процесуального права.

Наполягає на тому, що посилання суду на Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848, суперечить вимогам пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, статті 4 Закон України Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям .

Вважає, що у спірних правовідносинах якості закону є неналежною.

Окрім того, наполягає на тому, що на даний час провадження у даній адміністративній справі у встановленому процесуальним законом порядку не відкрито.

Відповідач УПСЗН подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2, у якій зазначило, що позивачу було відмовлено у призначені житлової субсидії правомірно. Працівники УПСЗН не мали законних підстав для призначення житлової субсидії позивачу і жодним чином не дискримінували його ні за ознакою місця проживання, ні за жодною іншою.

Відповідач Мінсоцполітики у відзиві на апеляційну скаргу просило розгляд справи проводити без участі його представника та залишити рішення суду першої інстанції без змін, оскільки воно винесено без порушень норм матеріального і процесуального права, які могли привести до його зміни чи скасування.

Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, 21 грудня 2017 року позивач звернувся у електронній формі документообігу на електронну адресу відповідача Мінсоцполітики із заявою про призначення субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1

Окрім того, 18 січня 2018 року ОСОБА_2 з аналогічною заявою звернувся на адресу відповідача УПСЗН.

До заяви позивач ОСОБА_2 додав декларацію про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії, у якій зазначив себе, як єдину особу, яка зареєстрована чи фактично проживає у житловому приміщенні.

Листом від 2 лютого 2018 року за № 233 відповідачем УПСЗН було відмовлено ОСОБА_2 у призначенні житлової субсидії з огляду на відсутність його реєстрації за адресою АДРЕСА_1

9 лютого 2018 року ОСОБА_2 звернувся до УПСЗН з листом, у якому зазначив, що є власником спадкового майна за вказаною адресою і у підстав вимагати у нього договір оренди житла у даного відповідача немає. На підтвердження викладеного долучив довідку приватного нотаріуса Яшана Р.Р. за № 685/01-16 від 18 грудня 2017 року, якою підтверджується факт подання ОСОБА_2 заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2

Листом від 13 лютого 2018 року за № 297 УПСЗН повторно відмовлено ОСОБА_2 у призначенні житлової субсидії з аналогічних мотивів та одночасно вказано на те, що особові рахунки, за якими нараховується плата за житлово-комунальні послуги, не зареєстровано на позивача.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області від 1 лютого 2018 року № 33 позивач ОСОБА_2 проживає по АДРЕСА_1 без реєстрації.

Вказані обставини позивачем ОСОБА_2 не заперечувалися у ході розгляду справи судом першої інстанції та у поданій апеляційній скарзі.

Оцінюючи доводи апелянта ОСОБА_2 про порушення відповідачами вимог Конституції України апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України дійсно передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.

Окрім того, відповідно до положень статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Разом із тим, на переконання апеляційного суду, наявність вказаних правових норм у Конституції України не свідчить про те, що детальний порядок реалізації зазначених у них соціальних гарантій можливий виключно у законах, оскільки такі норми Основного закону регламентую лише порядок встановлення основних засад соціального захисту в цілому.

Надаючи оцінку доводам ОСОБА_2 про наявність у діях відповідачів ознак його дискримінації за ознакою місця проживання при вирішенні питання про надання субсидії для оплати витрат на житлово-комунальні послуги, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до статті 1 Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні дискримінацією є ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Згідно із частиною 3 статті 6 вказаного Закону не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме:

спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту;

здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними;

надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом;

встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян;

особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб..

На час виникнення спірних правовідносин порядок призначення житлових субсидій було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2018 року № 329) Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива у відповідній редакції, якою було затверджено Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива (далі - Положення № 848).

Відповідно до пункту 1 Положення № 848 воно визначає умови призначення та порядок надання громадянам щомісячної адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату управління багатоквартирним будинком, користування житлом або його утримання, послуг з транспортування та розподілу природного газу та комунальних послуг (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також один раз на рік субсидії готівкою на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.

Відповідно до пункту 6 Положення № 848 субсидія призначається одній із зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб. В окремих випадках на підставі рішення районної, районної у мм. Києві і Севастополі держадміністрації та виконавчого органу міської і районної ради або утвореної ними комісії та акта обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства субсидія може призначатися особі, яка не зареєстрована, але фактично проживає у житловому приміщенні (будинку) на підставі договору найму (оренди) житла (далі - орендар), якщо їй нараховується плата за житлово-комунальні послуги, або індивідуальним забудовникам, будинки яких не прийняті в експлуатацію. Субсидія не може призначатися одночасно за місцем реєстрації особи та місцем її фактичного проживання.

Пунктом 7 Положення № 848 передбачено, що субсидія розраховується виходячи з кількості зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб (осіб, які фактично проживають), яким нараховується плата за житлово-комунальні послуги, у тому числі осіб, призваних на строкову військову службу.

Виходячи із матеріалів справи, на переконання апеляційного суду, позивач ОСОБА_2 фактично не заперечує того, що не підпадає під коло осіб, яким у відповідності до наведених приписів Положення № 848 може бути призначена субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива з огляду на відсутність реєстрації місця проживання за адресою домоволодіння по АДРЕСА_1, однак вважає вказану обставину дискримінацією за ознакою місця проживання.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів частини 1 статті 6 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Пунктом 4 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207 (далі - Правила № 207), передбачено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання.

Відповідно до пункту 7 Правил № 207 реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Таким чином, наявність зареєстрованого місця проживання для призначена субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива не може вважатися дискримінаційною вимогою, оскільки є законодавчо передбаченим обов'язком позивача.

Окрім того, суд апеляційної інстанції погоджується із думкою суду першої інстанції про те, що наявність вимоги щодо встановлення зареєстрованого місця проживання особи, яка звернулася за призначенням субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, обумовлена необхідністю виключення можливості одночасного призначення такої субсидії одній і тій же особі за кількома адресами. Відтак, наявність такої вимоги є об'єктивною необхідністю та не свідчить про будь-який прояв дискримінації щодо особи.

При оцінці доводів апелянта ОСОБА_2 про порушення відповідачами приписів статті 4 Закону України Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до положень статті 1 вказаного Закону державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям (далі - державна соціальна допомога) - щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім'ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї.

Статтею 3 Закону України Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям передбачено, що право на державну соціальну допомогу мають малозабезпечені сім'ї, які постійно проживають на території України.

Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року № 250 Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям .

Таким чином, на переконання апеляційного суду, відповідні покликання ОСОБА_2 стосуються правовідносин, відмінних від спірних, а отже не можуть вважатися такими, що є предметом доказування у даній адміністративній справі.

Щодо доводів апелянта про те, що нормативний акт, яким регламентовано питання призначення житлових субсидій, не відповідає вимогам якості закону з огляду на його невідповідність вимогам Конституції України, Закону України Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям , то апеляційний суд вважає їх безпідставними з огляду на викладені вище аргументи та чіткість і зрозумілість вимог, які висуваються у Порядку № 848 до особи, що має намір отримати субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.

Оцінюючи доводи позивача ОСОБА_2 щодо того, що провадження у даній адміністративній справі у першій інстанції підлягало відкриттю колегією суддів, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Згідно із частиною 1 статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, Національного банку України, окружної виборчої комісії (окружної комісії з референдуму), розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів.

При цьому відповідно до приписів частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Згідно із положеннями частини 1 статті 173 Кодексу адміністративного судочинства України підготовку справи до судового розгляду здійснює суддя адміністративного суду, який відкрив провадження в адміністративній справі.

Відповідно до пункту 17 частини 2 статті 173 Кодексу адміністративного судочинства України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про колегіальний розгляд справи.

Статтею 193 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку.

При цьому частиною 3 статті 199 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що з оголошенням головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.

На підставі наведених правових норм апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність посилань позивача ОСОБА_2 на те, що провадження у даній адміністративній справі було відкрите головуючим суддею Панікарем І.В. ухвалою від 5 червня 2018 року у спосіб, що суперечить нормам процесуального закону.

Щодо апеляційних вимог ОСОБА_2 про визнання такими, що не відповідають вимогам статті 4 Закону України Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям положення пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива , суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Приписами частини 1 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до матеріалів справи позовна заява ОСОБА_2 від 19 лютого 2018 року (а.с. 6-10 т.1) та заява про збільшення позовних вимог від 28 червня 2018 року (а.с.156-159 т.1) позовних вимог про визнання такими, що не відповідають вимогам статті 4 Закону України Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям положення пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива не містили.

При цьому згідно із приписами частини 5 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції/, а отже правових підстав для задоволення таких апеляційних вимог ОСОБА_2 немає.

Відповідно до положень Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Приписами статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

При цьому апеляційний суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі Федорченко та Лозенко проти України (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом , який передбачає, що аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При цьому порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

Підсумовуючи викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2018 року у справі № 809/360/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Постанова у повному обсязі складена 22 січня 2019 року.