Постанова

від 22.01.2019 по справі 923/953/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2019 року м. ОдесаСправа № 923/953/18

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: С.В. Таран,

Суддів: Л.В. Поліщук, М.А. Мишкіної,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Херсонська теплоелектроцентраль”

на ухвалу Господарського суду Херсонської області, прийняту суддею В.В. Литвиновою, м. Херсон, №923/953/18 від 09.11.2018 про відмову у видачі судового наказу

за заявою: Акціонерного товариства “Херсонська теплоелектроцентраль”

до боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю “Логістик ДТД”

про стягнення 4765,06 грн

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Херсонської області №923/953/18 від 09.11.2018 (суддя В.В.Литвинова) відмовлено Акціонерному товариству “Херсонська теплоелектроцентраль” (далі – АТ “Херсонська теплоелектроцентраль”) у видачі судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Логістик ДТД” (далі – ТОВ “Логістик ДТД”) заборгованості у сумі 4765,06 грн за спожиту теплову енергію і гаряче водопостачання.

Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що заявлена АТ “Херсонська теплоелектроцентраль” вимога про стягнення з ТОВ “Логістик ДТД” 4388,31 грн основного боргу, 69,54 грн інфляційних втрат, 78,70 грн 3% річних та 228,84 грн пені не відповідає вимогам статті 148 Господарського процесуального кодексу України.

          Не погодившись з прийнятою ухвалою, АТ “Херсонська теплоелектроцентраль” звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Херсонської області від 09.11.2018 скасувати, справу направити для розгляду до суду першої інстанції, зобов'язавши Господарський суд Херсонської області видати судовий наказ про стягнення з ТОВ “Логістик ДТД” на користь АТ “Херсонська теплоелектроцентраль” 4765,06 грн заборгованості за спожиту теплову енергію і гаряче водопостачання, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі зазначає про те, що посилання суду першої інстанції на те, що вимоги заявника в частині стягнення інфляційних нарахувань, трьох процентів річних та пені є оспорюваними, або такими, що не підлягають розгляду в порядку наказного провадження, спростовуються нормами статті 148 Господарського процесуального кодексу України, яка не містить будь-яких виключень в частині вказаної заборгованості. Крім того, апелянт зауважує на тому, що місцевим господарським судом не наведено жодних мотивів відмови у видачі судового наказу, як мінімум, в частині стягнення суми основної заборгованості, сума якої підтверджена окремим розрахунком, що виключає можливість твердження про взаємопов'язаність таких вимог, а тому на думку скаржника, відмова Господарським судом Херсонської області у видачі судового наказу на всю суму заборгованості є незаконною та такою, що суперечить нормам процесуального права.

ТОВ “Логістик ДТД” власну правову позицію щодо апеляційної скарги в письмовому вигляді не виклало.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною другою статті 271 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи те, що у даній справі оскаржується ухвала суду, зазначена в пункті 1 частини першої статті 255 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.12.2018 розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства “Херсонська теплоелектроцентраль” на ухвалу Господарського суду Херсонської області №923/953/18 від 09.11.2018 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали оскарження ухвали Господарського суду Херсонської області від 09.11.2018, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

07.11.2018 АТ “Херсонська теплоелектроцентраль” звернулось до Господарського суду Херсонської області з заявою про видачу судового наказу, в якій просило стягнути з ТОВ “Логістик ДТД” на користь АТ “Херсонська теплоелектроцентраль” 4388,31 грн основного боргу, 69,54 грн інфляційних втрат, 78,70 грн 3% річних та 228,84 грн пені.

Як на підставу задоволення заяви АТ “Херсонська теплоелектроцентраль” послалось на те, що ТОВ “Логістик ДТД” порушило умови договору №1 від 05.01.2018, укладеного між сторонами, в частині своєчасної сплати за надані послуги із теплопостачання.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу за вказаною заявою АТ “Херсонська теплоелектроцентраль” з огляду на таке.

Наказне провадження, відповідно до частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України, призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у господарському судочинстві, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Порядок розгляду заяв в наказному провадженні врегульовано розділом II Господарського процесуального кодексу України.

Частинами першою, другою статті 147 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.

У статті 150 Господарського процесуального кодексу України наведені вимоги до форми і змісту заяви про видачу судового наказу, згідно з якими заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником. У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

До заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, - якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Відповідно до частини першої статті 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу; 4) наявні обставини, зазначені у частині першій статті 175 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 цієї частини; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 9) заяву подано з порушенням правил підсудності.

В силу частини першої статті 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання відповідно до частини другої статті 509 Цивільного кодексу України виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів.

У пунктах 1, 15 договору №1 від 05.01.2018, укладеному між АТ “Херсонська теплоелектроцентраль” («виконавець») та ТОВ “Логістик ДТД” («споживач»), останній зобов'язався своєчасно оплачувати надані йому замовником послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором.

Згідно з розрахунком АТ “Херсонська теплоелектроцентраль” заборгованість ТОВ “Логістик ДТД” за надані за цим договором послуги за січень-квітень 2018 року складає 4388,31грн.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Враховуючи ненадання ТОВ «Логістік ДТД» доказів, що підтверджують належне виконання ним прийнятих на себе зобов'язань за договором №1 від 05.01.2018 в частині своєчасної оплати наданих йому скаржником послуг теплопостачання, або відповідних заперечень щодо заявленої до стягнення суми, у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у видачі судового наказу, зокрема стосовно основної суми заборгованості.

Згідно з частиною третьою статті 152 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог; у разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Вказана норма місцевим господарським судом залишена поза увагою, оскільки в оскарженій ухвалі судом взагалі не мотивовано відмову у видачі судового наказу хоча б в частині стягнення суми основної заборгованості, зокрема чому суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені вимоги не відповідають вимогам статті 148 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо решти вимог, задовольнити які просив скаржник шляхом видачі судового наказу, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 24.07.2018 у справі №903/125/18.

В силу приписів частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що вимоги, зокрема, про сплату пені, у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань, хоча і мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є заборгованістю за договором, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань.

Між тим поза увагою суду першої інстанції залишились положення пункту 12 договору №1 від 05.01.2018, відповідно до якого за несвоєчасне внесення плати із споживача стягується в безспірному порядку, крім суми основної заборгованості, пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочки терміну сплати, сума інфляційних втрат за весь час прострочення та три відсотки річних від простроченої суми заборгованості.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу чи будь-яких заперечень ТОВ «Логістік ДТД» щодо заявлених вимог свідчить про неоспорення ним заборгованості стосовно якої апелянт просив видати судовий наказ.

В силу частини першої статті 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Проаналізувавши заяву АТ “Херсонська теплоелектроцентраль” із доданими до неї документами, Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує, що вимоги заявника є такими, що грунтуються на підставі договору №1 від 05.01.2018, укладеному між сторонами у письмовій формі, мають грошовий характер та не перевищують ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З цих підстав та враховуючи викладене вище, судова колегія вважає необгрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову скаржникові у видачі судового наказу.

За таких обставин ухвала Господарського суду Херсонської області від 09.11.2018 №923/953/18 підлягає скасуванню як така, що винесена з порушеннями норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а матеріали справи- направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції із відхиленням вимог апеляційної скарги про зобов'язання суду першої інстанції видати судовий наказ про стягнення пені як таких, що не грунтуються на нормах процесуального права.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на ТОВ “Логістик ДТД”.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 255, 269, 270, 273, 275, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Херсонська теплоелектроцентраль” задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Херсонської області від 09.11.2018 №923/953/18 скасувати.

Матеріали справи №923/953/18 направити для продовження розгляду до Господарського суду Херсонської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 22.01.2019.

Головуючий суддя С.В.Таран

Суддя М.А. Мишкіна

Суддя Л.В. Поліщук