Постанова

від 17.01.2019 по справі 908/1947/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 908/1947/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Берднік І.С., Кушніра І.В.

за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.08.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Дучал Н.М., судді Склярук О.І., Чернота Л.Ф.) та на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.02.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Боєва О.С., судді Корсун В.Л., Федорова О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос-М"

до Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 Запорізька обласна державна адміністрація

про визнання незаконним та скасування розпоряджень,

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрос-М" (далі-позивач), уточнивши свої вимоги, просило визнати незаконним та скасувати розпорядження Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області (далі-відповідач-1) від 27.07.2015 № 218, від 30.09.2015 № 317.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірними розпорядженнями порушено переважне право позивача на отримання в оренду спірних невитребуваних (нерозподілених) земельних часток та недотримання відповідачем-1 порядку надання в оренду земельних часток (паїв).

Суди розглядали справу неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.02.2018, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.08.2018, позов до відповідача-1 задоволено повністю, а в частині позовних вимог до відповідача-2 відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач-2 просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач-2 посилався на те, що суди не врахували правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 908/26/17, а також постанову Вищого господарського суду України від 07.10.2014 у справі № 920/663/14. При цьому скаржник зазначає, що спірні розпорядження є актами ненормативного характеру, які вичерпали свою дію шляхом виконання.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами, позивач звернувся до відповідача-1 з клопотанням (лист б/н від 24.02.2014) про надання в оренду нерозподілених (не витребуваних) земельних часток (паїв), в тому числі, за контуром № 327 площею 63,1 га, № 107 площею 36,3 га, № 490 площею 95,1 га, що знаходяться на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області відповідно до проекту реформування ВАТ "Чапаївське" та схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї). Позивач просив відповідача-1 надати в оренду невитребувані частки (паї), виділені єдиними масивом загальною площею 258,5 га для сільськогосподарського виробництва на термін до виділення їх в натурі власниками.

Листом від 25.03.2014 № 01-17/0357 відповдач-1 відмовив у наданні земельних ділянок в оренду у зв'язку з неврегульованістю питання реєстрації договорів оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв), які перебувають у колективній власності.

В подальшому позивач звертався до відповідача-1 з листами № 3 від 11.04.2014, № 4 від 04.11.2014 та № 2-2015 від 16.02.2015, в яких містилось клопотання про передачу в оренду земельних ділянок.

Проте, подальші звернення позивача відповідачем-1 залишені без розгляду до березня 2015 року, коли на вимогу Запорізької ОДА (протокол наради від 13.01.2015, лист від 04.03.2015 № 09501/08-32) відповідач-1 повернувся до розгляду питання передачі в оренду ділянок невитребуваних земельних часток (паїв). Відповідачем-1 проведено засідання комісії по розгляду земельних питань (протокол від 10.03.2015), на якому вирішено відмовити позивачу, але надати дозволи на виготовлення проектів землеустрою на заявлені позивачем землі іншим суб'єктам, в тому числі і відповідачу-2.

Розпорядженням голови відповідача-1 № 218 від 27.07.2015 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) відповідачу-2 надано дозвіл, зокрема, на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) із земель сільськогосподарського призначення невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) за контуром поля № 327 площею 63,1 га, № 107 площею 36,3 га, № 490 площею 95,1 га, що знаходяться на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та подальшої передачі в оренду (п. 3 розпорядження № 218).

На підставі вказаного розпорядження 30.09.2015 головою відповідача-1 прийнято розпорядження № 317 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі земельної ділянки в оренду відповідачу-2, пунктами 1, 2, 3 якого затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за адресою: Запорізька область, Вільнянський район, територія Михайлівської сільської ради, за межами населених пунктів площею 95,1000 га (кадастровий номер 2321584000:02:001:0001) із земель невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) для послідуючої передачі в оренду, до моменту витребування власниками земельних часток (паїв); надано відповідачу-2 в оренду земельну ділянку площею 95,1000 га (сіножаті), розташовану на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області (кадастровий номер 2321584000:02:001:0001), строком на 10 років, з орендною платою у розмірі 10 (десять) відсотків від розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік, до моменту її витребування, а також запропоновано відповідачу-2 звернутись в місячний термін з дня видання цього розпорядження до відповідача-1 для укладення договору оренди землі.

На підставі розпорядження голови Вільнянської РДА № 317 від 30.09.2015 відповідчем-1, як орендодавцем, та відповідачем-2, як орендарем, укладено договір оренди землі від 02.10.2015, за умовами якого в строкове платне користування орендаря передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення із земель невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) загальною площею 95,1000 га (сіножаті) (кадастровий номер 2321584000:02:001:0001) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі до відповідача-1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем-1 було порушено приписи спеціального законодавства. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що приписами спеціального законодавства врегульовано порядок передачі нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) в оренду, а передача нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) в оренду унеможливлює розроблення технічної документації на землю потенційним орендарем та присвоєння кадастрового номера земельній ділянці. Із оспорюваних розпоряджень відповідача-1 не вбачається, що землі були передані в оренду відповідачу-2 на підставі сертифікатів, виданих після проведення розпаювання відповідного підприємства. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині до відповідача -2, суди вказали на те, що відповідачем-2 спірні розпорядження не приймалися, а тому останній не порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що твердження відповідачів, що розпорядження № 218 від 27.07.2015 прийняте на виконання постанови суду у справі №808/2341/15, є безпідставним та не відповідає дійсності, оскільки ним фактично надано дозвіл на виготовлення іншого виду документації із землеустрою.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною першою статті 155 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час прийняття спірних актів, визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.

Згідно з частиною третьою статті 2 Земельного кодексу України об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до частини 1 статті 79 наведеного Кодексу земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначено організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Частиною першою статті 2 вказаного Закону передбачено, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Відповідно до пункту 17 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю (пункт 16 Перехідних положень ЗК).

За змістом положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована в складі єдиного земельного масиву без визначення меж в натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців. Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.

Разом із тим на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначено в умовних кадастрових гектарах.

Отже, земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об'єктами земельних відносин і мають різний правовий режим, а договір оренди земельної частки (паю) та договір оренди земельної ділянки є самостійними договорами з різним предметом, оскільки за договором оренди земельної частки (паю) предметом договору є земельна частка (пай), а за договором оренди земельної ділянки предметом є земельна ділянка. У випадку оренди земельної частки (паю) встановлюються орендні відносини щодо права на земельну частку (пай), не визначену в натурі земельну ділянку, посвідчену сертифікатом. Орендні відносини повинні оформлюватися договором, як у разі оренди земельної частки (паю), так і у випадку земельної ділянки.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.01.2010 зі справи № 6-6200св09 і колегія суддів не вбачає за необхідне відступити від таких висновків.

Як встановлено судами у даній справі спірні розпорядження за своїм змістом були спрямовані на передачу земельної ділянки в оренду відповідачу-2 на підставі технічної документації на землю, розробленою на замовлення потенційного орендаря та з присвоєнням кадастрового номера земельній ділянці.

Згідно ж із положеннями статті 9 частини 1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" у редакції, що діяла на час прийняття спірних розпоряджень, розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства проводиться за згодою не менш як двох третин власників земельних часток (паїв), а за її відсутності - шляхом жеребкування (ч.2). Результат розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства оформляється відповідним протоколом, що підписується власниками земельних часток (паїв), які взяли участь у їх розподілі. До протоколу про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) додаються проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), список осіб, які взяли участь у їх розподілі (ч.3). Протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією і є підставою для прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та видачі державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв) (ч.4).

Отже формування земельних ділянок із нерозподілених часток (паїв) здійснюється згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), а результат розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства оформляється відповідним протоколом, що підписується власниками земельних часток (паїв), які взяли участь у їх розподілі.

Відповідно до положень статті 13 цього Закону у тій же редакції, нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

За вказаних обставин висновки суду апеляційної інстанції про те, що спірними розпорядженнями порушено приписи спеціального законодавства оскільки передача нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) в оренду унеможливлює розроблення технічної документації на землю потенційним орендарем та присвоєння кадастрового номера земельній ділянці за такою документацією, ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та судовій практиці.

Заявник касаційної скарги цих висновків не спростував.

Виходячи із наведеного суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині вимог до відповідача-1.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування апеляційним судом судової практики в аналогічних правовідносинах з посиланням на постанову Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 908/26/17, є безпідставними та колегією суддів відхиляються, оскільки базуються на власній суб'єктивній оцінці скаржником постанови у справі № 908/26/17 без врахування тієї обставини, що за висновками суду касаційної інстанції вказану справу судами попередніх інстанцій було розглянуто із при неповному з'ясуванні усіх обставин справи.

Так у постанові Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 908/26/17 вказуючи на недоліки судів було зазначено, що органи місцевого самоврядування у земельних відносинах, при здійсненні своїх повноважень повинні дотримуватись принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний та якомога послідовніший спосіб; зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок, сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (пункт 70 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України"), та при новому розгляді судам вказувалося на необхідність дотриматись вищенаведених принципів при вирішенні спору.

У даній справі, що переглядається у касаційному порядку, таких недоліків судом касаційної інстанції не встановлено.

Більш того, колегія суддів зазначає, що у справі № 908/26/17 Верховним Судом рішення попередніх судових інстанцій були скасовані, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення спору, тобто судом касаційної інстанції спір по суті не був вирішений, що, за вказаних обставин, свідчить про неможливість посилань на зазначену постанову Верховного Суду, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень у справі, що переглядається.

Посилання відповідача-2 на постанову Вищого господарського суду України від 07.10.2014 у справі № 920/663/14 є безпідставними та колегією суддів відхиляються, оскільки судові рішення цією постановою було скасовано, а справу направлено на новий розгляд із вказівкою вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Твердження відповідача-2 з посиланням на постанову Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а14 про те, спірні розпорядження є актами ненормативного характеру, які вичерпали свою дію шляхом виконання, є безпідставними, оскільки вони були предметом апеляційного дослідження та правильно відхилені судом, з огляду на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, згідно якого Верховний Суд відступив від висновку щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, який викладений у постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а14.

Скасовуючи попередні судові рішення у даній справі та передаючи справу на новий судовий розгляд Вищий господарський суд України у своїй постанові зазначив, зокрема, що визначаючи можливість складання технічної документації з встановлення (відновлення) меж в натурі на місцевості щодо нерозподілених (не витребуваних) земельних ділянок з присвоєнням окремого кадастрового номера, суди попередніх інстанцій не спростували доводів позивача про порушення Вільнянською районною державною адміністрацією при виданні спірних розпоряджень приписів спеціального законодавства, яким врегульовано порядок передачі нерозподілених (не витребуваних) земельних часток (паїв) в оренду.

Як вбачається із викладеного вище судами при новому розгляді спору такі вказівки було враховано, спірним правовідносинам було надано оцінку виходячи із положень спеціального законодавства, яким врегульовано порядок передачі нерозподілених (не витребуваних) земельних часток (паїв) в оренду.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень, а доводи відзиву на касаційну скаргу щодо їх законності, знайшли своє підтвердження.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Відповідно до приписів статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на відповідача-2.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.08.2018 у справі Господарського суду Запорізької області №908/1947/16, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.С. Берднік

І.В. Кушнір