Постанова

від 17.01.2019 по справі 914/787/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2019 р. Справа №914/787/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Кордюк Г.Т.

Хабіб М.І.

секретар судового засідання Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" вих. № 01-3/12068 від 08.10.2018 року (вх. № ЗАГС 01-05/184/18 від 16.10.2018)

на рішення Господарського суду Львівської області від 06.09.2018 (суддя Мазовіта А.Б., повний текст рішення складено 17.09.2018)

у справі № 914/787/18

за позовом : приватного підприємства "Ніка-Ріелті" (надалі ПП "Ніка-Ріелті"), м. Луцьк Волинської області

до відповідача-1: акціонерного товариства "Таскомбанк" (надалі АТ "Таскомбанк"), м. Київ

до відповідача-2: товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Траст Фінанс" (надалі ТзОВ "ФК "Траст Фінанс"), м. Київ

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, зняття заборони та виключення записів з реєстрів

за участю учасників справи:

від позивача: Андріяш Н.В. - адвокат (довіреність № б/н від 05.12.2018, свідоцтво №478 від 13.12.2010)

від відповідача-1: Лаврів В.П. - адвокат (довіреність № 34 від 22.10.2018, свідоцтво № 1739 від 15.09.2018)

від відповідача-2: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

27.04.2018 ПП "Ніка-Ріелті" звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до ПАТ "ВіЕсБанк" та ТзОВ "ФК "Траст Фінанс" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, зняття заборони та виключення записів з реєстрів.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.09.2018 у справі № 914/787/18 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладений 29.12.2017 між ПАТ "ВіЕсБанк" та ТзОВ "ФК "Траст Фінанс", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В, реєстровий №580 в частині відступлення права вимоги за договором іпотеки нежитлового приміщення площею 148,6 кв.м по пр. Відродження, 10 у м. Луцьку від 03.11.2008, укладеного між ПАТ "ВіЕсБанк" ("Фольксбанк" на момент укладення кредитної угоди) та ОСОБА_5 Знято заборону та виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записи про обтяження іпотекою на користь ТзОВ "ФК "Траст Фінанс" нежитлового приміщення офісу по пр. Відродження, 10 загальною площею 148,6 кв.м (А-5) у м. Луцьку Волинської області. Стягнуто з ПАТ "ВіЕсБанк" на користь ПП "Ніка-Ріелті" 881,00 грн. судового збору. Стягнуто з ТзОВ "ФК "Траст Фінанс" на користь ПП "Ніка-Ріелті" 2 643,00 судового збору.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки договір відступлення прав вимоги в частині відступлення права вимоги за іпотечним договором від 03.11.2008 укладений внаслідок укладення іпотечного договору від 03.11.2008, який за рішенням суду визнано недійсним, то відповідно вимога позивача про визнання договору відступлення прав вимоги від 29.12.2017 в частині відступлення права вимоги за іпотечним договором від 03.11.2008 недійсним є обґрунтованою та підлягає до задоволення. У зв'язку із визнанням іпотечного договору від 03.11.2008 недійсним та припиненням іпотеки, іпотекодержатель (обтяжувач) повинен був вчинити дії щодо зняття іпотеки (повідомити про припинення іпотеки), однак таких дій не вчинив, чим порушив вимоги чинного законодавства і права позивача, як власника цього майна, то вимоги позивача про зняття заборони та виключення запису про обтяження іпотекою також підлягають до задоволення.

Не погоджуючись з даним рішенням, ПАТ "ВіЕсБанк" подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Зокрема скаржник зазначає, що на момент укладення оспорюваного договору, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01.11.2017 у справі №161/3376/17 не набрало законної сили, іпотечний договір від 03.11.2008 був дійсним та відступлення права вимоги за вказаним договором іпотеки є повністю підставним та законним. В законодавстві відсутні норми, якими передбачено можливість визнання недійсним договору відступлення права вимоги за правочином, який визнаний недійсним після укладення такого договору відступлення права вимоги. Крім того, позивач не є стороною ні іпотечного договору від 03.11.2008, ні оспорюваного договору. Враховуючи, що з моменту набрання законної сили рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01.11.2017 у справі №161/3376/17, а саме 16.01.2018, іпотека, яка виникла на підставі іпотечного договору від 03.11.2017 припинилась, а тому відсутні підстави для звернення стягнення ТзОВ ФК Траст Фінанс на предмет іпотеки за вказаним договором, що в свою чергу свідчить про те, що спірний договір не порушує прав та законних інтересів позивача. Також апелянт зазначає, що відповідачі є неналежними відповідачами за позовною вимогою про зняття заборони відчуження та вилучення обтяжень на приміщення офісу.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2018 у справі № 914/787/18 здійснено заміну відповідача-1 - ПАТ ВіЕсБанк на його правонаступника - АТ Таскомбанк .

Представник відповідача-1 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю. На підтвердження своїх доводів долучив до матеріалів справи письмові пояснення по суті спору (зареєстровані в канцелярії суду за вх№ 01-04/1617/18 від 20.12.2018).

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав, в судовому засіданні представник проти доводів скаржника заперечив в усному порядку, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач-2 відзиву на апеляційну скаргу не подав, явку уповноваженого представника в судові засідання жодного разу не забезпечив. Поштова кореспонденція суду про повідомлення даного учасника справи за адресою зазначеною у ЄДРЮОФОПГФ про розгляд справи на 17.01.2019 повернулася на адресу суду із позначкою за закінченням встановленого строку зберігання . При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що попередня поштова кореспонденція суду була отримана учасником вчасно. Тобто, відповідач-2 був проінформований про перебування даної справи в провадженні Західного апеляційного господарського суду, проте своїми процесуальними правами наданими ГПК України не скористався. Крім того, суд зазначає, що процесуальні документи суду були також розміщені на веб-сторінці офіційного веб-порталу судової влади України. Таким чином, в розумінні ст. 120, 122 ГПК України суд вчинив всі необхідні дії для належного повідомлення учасника справи про дату, час та місце розгляду справи.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Львівський апеляційний господарський суд, встановив наступне.

03.11.2008 між ВАТ "Фольксбанк", правонаступником якого є ПАТ "ВіЕсБанк", та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №KF 53474 про надання кредиту на суму 1 600 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в порядку і на умовах, визначених кредитним договором.

Також 03.11.2008 між ВАТ "Фольксбанк", правонаступником якого є ПАТ "ВіЕсБанк", та ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т.О. та зареєстровано у реєстрі за №4436 (а.с. 16-21 том І).

Згідно умов іпотечного договору від 03.11.2008, іпотекодержатель (ОСОБА_5.) в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №KF 53474 від 03.11.2008 передав в іпотеку банку нерухоме майно - офіс загальною площею 148,6 кв.м (А-5) за адресою м. Луцьк, пр. Відродження, 10.

Відповідно до Свідоцтва про право власності, виданого 25.07.2014 Реєстраційною службою Луцького міського управління юстиції Волинської області, власником нежитлового приміщення - офісу загальною площею 148,6 кв.м (А-5) за адресою м. Луцьк, пр. Відродження, 10 є ПП "Ніка-Ріелті" (а.с. 22 том І).

Як стверджує позивач, у березні 2018 йому стало відомо, що 22.12.2017 між відповідачами: ПАТ ВіЕсБанк таТзОВ ФК Траст Фінанс було укладено договір про відступлення права вимоги за кредитними договорами, у відповідності до умов якого відповідач-2 набув право вимоги за кредитним договором від 03.11.2018, укладеним між ПАТ "ВіЕс Банк" та ОСОБА_5 Одночасно з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами між відповідачами було укладено договір відступлення вимоги за іпотечним договором.

З матеріалів справи вбачається, що 29.12.2017 між ПАТ "ВіЕсБанк" (первісний кредитор) та ТзОВ "ФК "Траст Фінанс" (новий кредитор) укладено договір відступлення прав за іпотечними договорами, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстровано у реєстрі за №5803 (а.с. 24-26 том І).

У п. 1.1 договору від 29.12.2017 відступлення прав за іпотечними договорами зазначено, що 29.12.2017 між первісним кредитором та новим кредитором укладено договір відступлення права вимоги за кредитними договорами, за яким первісний кредитор відступив за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитними договорами, перелік яких наведений в додатку №1 до договору відступлення права вимоги за кредитними договорам, а новий кредитор замінив первісного кредитора як сторону - кредитора у кредитних договорах та прийняв на себе всі його права та обов'язки за кредитними договорами, що укладені між первісним кредитором та позичальниками, перелік яких наведений в додатку №1 до договору відступлення права вимоги за кредитними договорами.

У зв'язку з укладенням сторонами договору відступлення права вимоги за кредитними договорами первісний кредитор відступає (передає) новому кредитору належні йому права за іпотечними договорами, перелік яких наведений у додатку №1 до цього договору з урахуванням всіх договорів про внесення змін та доповнень до іпотечних договорів, які укладені між первісним кредитором як іпотекодержателем та фізичними і юридичними особами як іпотекодавцями з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальників за кредитними договорами, а новий кредитор заміняє первісного кредитора як сторону - іпотекодержателя в іпотечних договорах та приймає на себе всі його права та обов'язки за іпотечними договорами.

З моменту укладення цього договору новий кредитор набуває статусу іпотекодержателя за іпотечними договорами.

Перелік іпотечних договорів, боржників (іпотекодавців за іпотечними договорами) та об'єктів нерухомого майна, об'єктів незавершеного будівництва, які виступають предметом іпотеки за іпотечними договорами, права за якими відступаються за цим договором, наведений у додатку №1 до цього договору.

Відповідно до витягу з додатку №1 до договору від 29.12.2017 відступлення прав за іпотечними договорами, новому кредитору передано право вимоги за іпотечним договором від 03.11.2008, укладеним між ВАТ "Фольксбанк", правонаступником якого є ПАТ "ВіЕсБанк" та ОСОБА_5 та відповідно до якого в іпотеку банку передано нерухоме майно - офіс загальною площею 148,6 кв.м (А-5) за адресою м. Луцьк, пр. Відродження, 10.

Позивач зазначає, що на підставі вказаного договору до державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено відомості про відступлення прав за іпотечними договорами та внесено запис про заміну іпотекодержателя за іпотечним договором від 03.11.2008, укладеного між ПАТ "ВіЕс Банк" та ОСОБА_5 та яким було передано в іпотеку нежитлове приміщення офісу по пр. Відродження, 10 загальною площею 148,6 кв.м (А-5) у м. Луцьку Волинської області.

Дане підтверджується інформаційною довідкою №121622453 від 23.04.2018 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за адресою Луцьк, пр. Відродження, 10, згідно якої у реєстрі відображено інформацію про зміну іпотекодержателя (а.с. 66-68 том І).

Як встановлено судом, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01.11.2017 у справі №161/3376/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Волинської області від 16.01.2018 та постановою Верховного Суду від 19.04.2018, іпотечний договір від 03.11.2008, укладений між ВАТ "Фольксбанк", правонаступником якого є ПАТ "ВіЕсБанк" та ОСОБА_5, визнано недійсним (а.с. 27-33, 203-210 том І).

Відтак, позивач вважає, що оскільки договором від 29.12.2017 відступлення прав за іпотечними договорами відступлено права вимоги за іпотечним договором від 03.11.2008, укладеним між банком та ОСОБА_5, який в подальшому визнано недійсним в судовому порядку, то відповідно наявні підстави для визнання даного договору в частині відступлення права вимоги за іпотечним договором від 03.11.21008, недійсним згідно ст. 216 ЦК України.

Будучи власником спірного нежитлового приміщення, позивач вважає, що укладення спірного договору відступлення прав вимоги, наявність записів про перебування майна в іпотеці та про заборону його відчуження, обмежує його право передбачене ст.ст. 317, 319 ЦК України. Відтак, просить суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 29.12.2017 в частині відступлення права вимоги за іпотечним договором від 03.11.2008 та зняти заборону і виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записи про обтяження іпотекою на користь ТзОВ "ФК "Траст Фінанс" нежитлового приміщення офісу по пр. Відродження, 10 загальною площею 148,6 кв.м (А-5) у м. Луцьку Волинської області.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Згідно ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

За змістом положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п.1 ст. 6 Конвенції, ототожнюється з правом на доступ до правосуддя, тобто кожна особа повинна мати можливість ініціювати судовий розгляд справи щодо свої цивільних прав і свобод та отримати справедливий і ефективний судовий захист.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа, згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновок про застосування норм права, який викладений в постанові Великої палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17).

Відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Предметом даного спору є визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 29.12.2017.

Згідно з ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ст. 519 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В оспорюваному договорі відступлення прав вимоги за іпотечними договорами зазначено, що у зв'язку із укладенням відповідачами договору відступлення права вимоги за кредитним договорами первісний кредитор відступає (передає) новому кредитору належні йому права за іпотечними договорами, зокрема, за іпотечним договором від 03.11.2008, укладеним між ВАТ "Фольксбанк", правонаступником якого є ПАТ "ВіЕсБанк" та ОСОБА_5, який посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т.О. та зареєстровано у реєстрі за №4436.

Водночас, як встановлено судом, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01.11.2017 у справі №161/3376/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Волинської області від 16.01.2018 та постановою Верховного Суду від 19.04.2018, іпотечний договір від 03.11.2008, укладений між ВАТ "Фольксбанк", правонаступником якого є ПАТ "ВіЕсБанк" та ОСОБА_5, визнано недійсним.

Згідно ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.

Норми Конституції України є нормами прямої дії (ст. 8 Конституції України).

За приписами ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

З огляду на те, що іпотечний договір від 03.11.2008 визнано судом недійсним, то в силу ст. 216 ЦК України такий правочин не створив правових наслідків ані у вигляді переходу до ТзОВ "ФК "Траст Фінанс" права вимоги за іпотечним договором від 03.11.2008 (і, відповідно, заміни іпотекодержателя в іпотечному договорі), ані у вигляді виникнення у банку обов'язку відступити право вимоги за іпотечним договором від 03.11.2008.

Твердження скаржника про те, що на момент укладення оспорюваного договору, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01.11.2017 у справі №161/3376/17 не набрало законної сили, іпотечний договір від 03.11.2008 був дійсним та відступлення права вимоги за вказаним договором іпотеки є повністю підставним та законним, колегія суддів вважає помилковим. З урахуванням приписів ст. 236 ЦК України, якою визначено момент недійсності правочину, іпотечний договір від 03.11.2008 є недійсним з моменту його вчинення . Тобто, той факт, що на момент укладення спірного договору іпотечний договір від 03.11.2008 був чинним (станом на 29.12.2017 рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01.11.2017 у справі №161/3376/17 не набрало законної сили), для визнання договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 29.12.2017 у відповідній частині не має жодного значення.

Як зазначалося вище, ПП "Ніка-Ріелті" є власником нежитлового приміщення - офісу загальною площею 148,6 кв.м (А-5) за адресою м. Луцьк, пр. Відродження, 10, яке було предметом іпотеки за недійсним іпотечним договором від 03.11.2008 та в подальшому право вимоги за яким було передано відповідачем-1 відповідно до оспорюваного договору відповідачу-2.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 2 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Таким чином, вчинення дій щодо майна позивача поза його волею (шляхом укладення спірного договору відступлення прав вимоги), наявність записів про перебування майна в іпотеці та про заборону його відчуження, обмежує право позивача, передбачене ст.ст. 317, 319 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Частиною 2 ст. 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З огляду на наведені положення ГПК України, приписи ст. 215 ЦК України, якою передбачено можливість оспорювання правочину не лише однією із сторін правочину, але і іншою заінтересованою особою, якою є позивач з огляду на порушення його права як власника нерухомого майна, що було предметом недійсного іпотечного договору від 03.11.2008 та вимога за яким в подальшому передана за оспорюваним договором, позивач правомірно звернувся за захистом до суду за захистом своїх інтересів.

З огляду на викладене, враховуючи, що договір відступлення прав вимоги в частині відступлення права вимоги за іпотечним договором від 03.11.2008 укладений внаслідок укладення іпотечного договору від 03.11.2008, який за рішенням суду визнано недійсним, колегія суддів вважає, що вимога позивача про визнання договору відступлення прав вимоги від 29.12.2017 в частині відступлення права вимоги за іпотечним договором від 03.11.2008 недійсним є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Щодо вимоги позивача про зняття заборони та виключення запису про обтяження іпотекою, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Частиною 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Згідно зі ст. 74 Закону України "Про нотаріат" одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

Пунктом 5.1 Глави 15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 передбачено, що нотаріус знімає заборону відчуження майна, зокрема, при одержанні повідомлення кредитора про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки) або за рішенням суду.

Колегія суддів звертає увагу на те, що про набрання рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01.11.2017 у справі №161/3376/17 законної сили та, відповідно, припинення іпотеки, відповідач-2 був ознайомлений, оскільки він був учасником справи №161/3376/17, подавав касаційну скаргу до Верховного Суду на вказане рішення та постанову Апеляційного суду Волинської області від 16.01.2018.

Отже, у зв'язку із визнанням іпотечного договору від 03.11.2008 недійсним та припиненням іпотеки, іпотекодержатель (обтяжувач) повинен був вчинити дії щодо зняття іпотеки (повідомити про припинення іпотеки), однак таких дій не вчинив, чим порушив вимоги чинного законодавства і права позивача, як власника цього майна, оскільки, визнання недійсним такого правочину має наслідком зняття заборон відчуження нерухомого майна позивача та вилучення записів про накладення цих заборон з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Недоречними є посилання відповідача-1 на те, що суд не вправі був знімати заборону та виключати записи про обтяження, оскільки суд вилучив записи заборони відчуження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, а не з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, адже, як вбачається із матеріалів справи, такі відомості містились саме в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, а тому суд відповідно до вимог чинного законодавства вчинив такі дії.

Таким чином, вимоги позивача про визнання договору про відступлення права вимоги, зняття заборони відчуження майна та вилучення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна є взаємопов'язаними та такими, що випливають одна з одної, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив решту позовних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №910/16461/16.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

В свою чергу позивачем належними та допустимими доказами підтверджено свої доводи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 06.09.2018 у справі № 914/787/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбаченні ст.288 ГПК України.

4. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді Г.Т. Кордюк

М.І. Хабіб