Постанова

від 22.01.2019 по справі 826/7753/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/7753/18 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Кузьменко А.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року, що прийняте о 11 год. 27 хв. у місті Києві (повний текст складений 24 жовтня 2018 року), у справі за адміністративним позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Київський механічний завод" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 лютого 2017 року №0193140305 в частині донарахувань за платежем земельний податок за 2016 рік у сумі 2 121 849,76 грн, штрафних (фінансових) санкцій 531 482,44 грн. та обрахованої пені.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що В період з 13 січня 2017 року по 26 січня 2017 року на підставі виданих Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві направлень про проведення перевірки №42/26-15-14-03-02, №44/26-15-14-03-02, №45/26-15-14-03-02, №43/26-15-14-03-02, №46/26-15-14-03-02 від 13 січня 2017 року, згідно підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК) та відповідно до наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 12 січня 2017 року №172, у зв'язку з надходженням відомостей державного реєстратора про внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації від 07 листопада 2016 року №10731270018006502 посадовими особами відповідача проведена документальна позапланова виїзна перевірка Державного підприємства Міністерства оборони України Київський механічний завод (код 09540881) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 02 лютого 2017 року.

За результатами перевірки складено акт №32/1/26-15-14-03-02 від 09 лютого 2017 року, згідно висновків якого за позивачем встановлено порушення:

- пункту 49.1, пункту 49.2, пункту 49.3, підпункту 49.18.3 пункту 49.18 статті 49 ПК - несвоєчасно подана податкова декларація з податку на прибуток підприємства за 2015 рік, не подано розрахунок частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями за 2015 рік, за 2016 рік;

- пункту 49.1, пункту 49.2, пункту 49.3, підпункту 49.18.3 пункту 49.18 статті 49, пункту 120.1 статті 120 ПК - несвоєчасно подано до Державної податкової інспекції у Солом'янському району Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві податкові декларації по податку на додану вартість за липень 2015 року, за серпень 2015 року, за вересень 2015 року, за жовтень 2015 року, за листопад 2015 року, за грудень 2015 року, за січень 2016 року;

- пункту 185.1 статті 185, статті 187, пункту 188.1 статті 188 ПК, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 174 296 грн., в тому числі: за січень 2016 року в сумі 3 320 грн., за лютий 2016 року в сумі - 30 614 грн., за березень 2016 року в сумі 38 381 грн., за квітень 2016 року в сумі 44 092 грн., за травень 2016 року в сумі 26 857 грн., за червень 2016 року в сумі 4 815,00 грн., за липень 2016 року в сумі 8 731 грн., за серпень 2016 року в сумі 4 083 грн., за вересень 2016 року в сумі 10 622,00 грн., за жовтень 2016 року в сумі 528 грн., за листопад 2016 року в сумі 1 703 грн., за грудень 2016 року в сумі 550 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, статті 187, пункту 188.1 статті 188 ПК, в результаті чого в періоді, що перевірявся, завищено суму від'ємного значення, що зарахувується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на суму 15 440,00 грн., в тому числі: за січень 2016 року в сумі 3 615 грн., за квітень 2016 року в сумі 4 115 грн., за жовтень 2016 року в сумі 7 710 грн.;

- статті 271, пункт 274.1 статті 274, пункту 284.1 статті 284, статті 286, статті 287 ПК, пунктів 5.1, 5.6 Положення Про плату за землю в місті Києві додатку №3 до Рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві , у зв'язку з чим занижено податкове зобов'язання за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2016 року в сумі 2 624 075,69 грн., а саме - за 2015 рік - 502 225,93 грн., за 2016 рік - 2 121 849,76 грн. та не своєчасно подано податкову декларацію по платі за землю за 2014 рік (фактично 28 листопада 2013 року, за терміном не пізніше 20 лютого 2014 року), не подано податкові декларації по платі за землю за 2015-2016 роки;

- підпункту 168.1.1, підпункту 168.1.2 та підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, підпункту 168.4.7 пункту 168.4 статті 168 ПК - підприємством не перераховано до відповідного бюджету утримані суми податку на доходи фізичних осіб з лютого по грудень 2016 року у розмірі 364 730,45 грн.;

- підпункту 168.1.1, підпункту 168.1.2 та підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, підпункту 168.4.7 пункту 168.4 статті 168, підпункту 1.6 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК - підприємством не перераховано до бюджету утримані суми військового збору за лютий-грудень 2016 року у загальній сумі 16 440,63 грн.;

- підпункту е 164.2.17, підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.1, підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, пункту 171.2 статті 171 ПК, що призвело до заниження зобов'язань по податку на доходи фізичних осіб у сумі 28 501,63 грн., в т.ч. за 2015-2016 року 19 648,83 грн., за 2014 рік - 8 852,80 грн.;

- підпункту 168.1.1, підпункту 168.1 статті 168 з урахуванням підпункту 1.1 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК, внаслідок чого занижено військовий збір у сумі 1707,85 грн., в т.ч. 422,66 грн. - 2015 року, 1285,18 грн. - 2016 року;

- пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування .

На підставі вказаних висновків 23 лютого 2017 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0193140305, яким збільшено суму грошового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб у розмірі 3 280 094,61 грн., у тому числі за основним платежем 2 624 075,69 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 656 018,92 грн.

Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про відсутність підстав вважати прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення щодо визначення земельного податку за 2016 рік правомірним та законним, адже воно ґрунтується на незаконному нормативно-правовому акті.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

За визначеннями підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу ХІІ цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об'єктом оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За змістом пункту 287.7 статті 287 ПК у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Згідно з пунктом 287.8 статті 287 ПК власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відповідно до статей 125 і 126 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до даних Державного земельного кадастру (про що і зазначено в акті перевірки) позивачу на праві постійного корисутвання належить земельна ділянка по вул. Вінницька, 14/39 у місті Києві площею 58 707,46 кв.м. (кадастровий номер 72:116:018).

У постійне користування вказану земельну ділянку позивач набув на підставі рішень Київської міської ради від 06.09.2001 №10/1444 та від 24.04.2003 №407/567 (а.с. 105-109).

Пунктом 271.1 статті 271 ПК встановлено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відповідно до пункту 271.2 вказаної статті ПК рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з пунктом 274.1 статті 274 ПК Ураїни ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Водночас, відповідно до внесених Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи змін, зокрема, в частині плати за землю, з 01.01.2015 визначено, що плата за землю належить до місцевих податків та зборів та є складовою частиною податку на нерухоме майно (статті 10, 265 ПК).

Згідно з пунктом 284.1 статті 284 ПК органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Так, Київською міською радою прийнято рішення від 28.01.2015 № 58/923 Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 , яким затверджено Положення про плату за землю в м. Києві (далі - Положення).

Відповідно до п. 5.1. Положення, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено та які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб та у постійному користуванні юридичних осіб державної та комунальної форми власності, коло яких визначено статтею 92 Земельного кодексу України, встановлюється в розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки , за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 - 5.6 цього Положення.

Виносячи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відповідачем застосовано ставку податку, визначену у пункті 5.6 цього Положення, згідно якого плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року у справі №826/10434/16 визнано незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили пункт 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві , яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року № 58/923 Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 .

Суди у цій справі наголосили, що ПК не передбачено встановлення такого податку як плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено.

Таким чином, застосувавши пункт 5.6 Положення відповідачем фактично порушено вимоги нормативного акту вищої юридичної сили - ПК, пунктом 10.4 статті 10 якого забороняється встановлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом.

Посилання скаржника на те, що рішення суду у справі №826/10434/16 набрало законної сили після прийняття оскаржуваного податкового-повідомлення рішення судом відхиляються, оскільки не відміняє невідповідності пункту 5.6 Положення вимогам ПК.

Беручи до уваги викладене, пункт 5.6 Положення не міг бути застосований до спірних правовідносин як такий, що не відповідає закону України (частина третя статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС)), а тому застосуванню підлягав загальний пункт 5.1. Положення, яким встановлено ставку податку у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

За таких обставин, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про протиправність та наявність підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За подібних правовідносин при застосуванні контролюючим органом неправильної ставки податку (3% замість 1%) Верховний Суд ухвалив постанову від 06.02.2018 у справі №826/15139/16, у якій підтримав висновок судів попередніх інстанцій про скасування податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки гуртуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя І.В. Федотов

Повний текст постанови складений 23.01.2019.