Постанова

від 16.01.2019 по справі 902/569/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 902/569/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача 1 - не з'явився,

відповідача 2 - не з'явився,

третьої особи 1 - не з'явився,

третьої особи 2 - не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 (головуючий суддя Грязнов В.В., судді Розізнана І.В., Філіпова Т.Л.) та рішення Господарського суду Вінницької області від 04.07.2017 (суддя Білоус В.В.)

у справі № 902/569/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське"

до 1) Тиврівської районної державної адміністрації,

2) Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:

1) Селищенська сільська рада Вінницької області,

2) ОСОБА_4

про продовження договорів оренди та зобов'язання до вчинення дій,

Історія справи

Короткий зміст вимог

1. В червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Селищанське" звернулося в Господарський суд Вінницької області з позовом до Тиврівської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про поновлення договору оренди та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить визначити Головне управління Держгеокадастру орендодавцем за договором оренди від 01.06.2011; поновити на п'ять років термін дії Договору оренди б/н від 01.06.2011 на землю, що знаходиться на території Селищенської сільської ради за межами с. Селище Тиврівського району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на тих самих умовах на строк п'ять років у редакції додаткової угоди у редакції позивача, посилаючись на приписи ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

2. В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у порядку реалізації свого права на поновлення Договору оренди неодноразово направляв Тиврівській РДА листи-повідомлення з проектами додаткових угод про поновлення цього Договору, проте, відповідачем було запропоновано позивачу з цього питання звернутися до особи, уповноваженої управляти спадщиною, за місцем знаходження земельної ділянки. Оскільки ТОВ "Селищанське" як орендар земельної ділянки, який належним чином виконує обов'язки за Договором оренди і має переважне право на поновлення цього Договору на тих самих умовах з підстав, передбачених частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", а земельна ділянка за твердженням позивача перебуває у державній власності, повноваженнями щодо передачі в користування якої наділено ГУ Держгеокадастру, тому ТОВ "Селищанське" просило про задоволення позову.

Короткий зміст рішення, прийнятого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 04.07.2017 в задоволенні позову відмовлено.

4. Мотивуючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звертався до відповідача-1 з листом про продовження договору оренди, однак всупереч вимог частин 2, 3 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" не надав проекту додаткової угоди. При цьому, на переконання суду першої інстанції особою, яка вправі управляти спадщиною, а відтак і укладати договір оренди як орендодавець щодо невитребуваної земельної частки (паю) померлої громадянки ОСОБА_5 в даному випадку є Селищенська сільська рада. Крім того, спірна земельна ділянка передана в оренду іншій особі вже після закінчення строку дії договору оренди землі від 01.06.2011, який позивач просить визнати поновленим, а чинне земельне законодавство не передбачає поновлення договору оренди щодо земельної ділянки, яка вже передана в оренду на підставі договору, який не визнаний недійсним.

Короткий зміст постанови, ухваленої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 рішення суду першої інстанції залишено без змін з врахуванням мотивувальної частини постанови.

6. Апеляційний господарський суд зазначив про помилковість твердження суду першої інстанції щодо належності сільській раді права розпорядження спірною землею з врахуванням положень статей 4 та 19 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діє з 19.10.2016), встановивши, що розпорядником невитребуваної земельної частки (паю), що належав померлій ОСОБА_5 загальною площею 2,6992 га, та який знаходиться на території Селищенської сільської ради за межами с. Селище Тиврівського району Вінницької області є саме Тиврівська районна державна адміністрація. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір оренди землі від 01.06.2011 в силу положень ст. 764 ЦК України фактично продовжив свою дію на той же строк, який був раніше встановлений договором, оскільки наймач продовжив користуватися землею, сплачував орендну плату за відсутності заперечень райдержадміністрації. Однак, враховуючи, що в проекті додаткової угоди, орендодавцем зазначено Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, яке не може бути орендодавцем у спірних правовідносинах, апеляційний суд вказав, що вимога про поновлення на п'ять років терміну дії Договору оренди землі та визнання поновленим Договору оренди землі на тих самих умовах у редакції Додаткової угоди є безпідставною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 11.12.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Селищанське" подало касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 та рішення Господарського суду Вінницької області від 04.07.2017 у справі № 902/569/17, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. Судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень не були враховані норми чинного законодавства, в тому числі статті 33 Закону України "Про оренду землі", та висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 25.02.2015 у справі №6-219цс14, внаслідок чого суди проігнорували право позивача на поновлення договору (як переважне право на укладення договору на новий строк, так і поновлення його на тих самих умовах), та не надали правову оцінку доводам позивача про наявність у нього переважного права орендаря за договором оренди від 01.06.2011.

9. Договір оренди, укладений між Селищенською сільрадою та ОСОБА_4, який за своєю правовою природою є нікчемним, не міг братися до уваги судом та впливати на оцінку переважного права ТОВ "Селищанське" на поновлення договору оренди.

10. Спірні земельні ділянки мають статус земель державної власності, питання щодо розпорядження якими підлягає вирішенню місцевою адміністрацією.

11. Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області є належним орендодавцем за Договором оренди, крім того, позивач не отримував повідомлення з приводу переходу повноважень від одного органу державної влади до іншого при розпорядженні земельними ділянками державної власності, які перебувають у їх постійному користуванні.

12. На земельних ділянках знаходяться об'єкти незавершеного виробництва (зернові насадження), які належать позивачу, позивач продовжує сплачувати орендну плату, яку відповідач 1 приймає та такими діями підтверджує факт продовження дії договору оренди.

13. 28.09.2018 ТОВ "Селищанське" надіслано на адресу Суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

Колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення такого клопотання з огляду на приписи частини 2 статті 300 ГПК України, за змістом яких суд касаційної інстанції не має права приймати до розгляду нові докази.

Позиція відповідача 2, викладена у відзиві на касаційну скаргу

14. Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області у відзиві на касаційну скаргу просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін, наголошуючи на їх законності і обґрунтованості. Також відповідач 2 зазначив, що оскільки невитребувані земельні частки (паї) не є землями державної власності, ГУ Держгеокадастру не може бути розпорядником цих земель, а тому, відповідно, не може бути орендодавцем за договором оренди від 01.06.2011. Крім того, відповідач 2 вказує, що згідно з даними Державного земельного кадастру, право оренди 20.09.2017 зареєстровано за ОСОБА_4 і наразі таке право не оскаржено та не скасовано.

Позиція третіх осіб, викладена у поясненнях на касаційну скаргу

15. 23.04.2018 третьою особою ОСОБА_4 подано письмові пояснення щодо вимог, викладених у касаційній скарзі, в яких зазначено про законність та обгрунтованість оскаржуваних судових рішень.

16. 23.04.2018 Селищенська сільрада подала письмові пояснення щодо вимог касаційної скарги, в яких остання зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту не забезпечить відновлення його порушених прав.

17. Відповідач 1 не скористався своїм правом на подання відзиву, наданим йому положеннями частини 1 статті 295 ГПК України, що в силу частини 3 даної статті не перешкоджає перегляду судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

18. Предметом позову в цій справі є наявність чи відсутність правових підстав для поновлення договору оренди землі на підставі ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

19. За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

21. Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

22. Як встановлено судами, 01.06.2011 між Тиврівською РДА (орендодавець) і ТОВ "Селищанське" (орендар) укладено Договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (невитребувана земельна частка (пай) у кількості 1 штука), що належить покійній ОСОБА_5, загальною площею 2,6992 га, яка знаходиться на території Селищенської сільської ради за межами населеного пункту с. Селище Тиврівського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до пункту 8 цей Договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

23. Судами також установлено, що до спливу строку дії Договору оренди ТОВ "Селищанське" зверталося до Тиврівської РДА з листами про поновлення зазначеного договору, однак, в листі від 17.11.2016 відповідач зауважив про неподання позивачем проекту додаткової угоди про поновлення Договору, а також повідомив позивачеві, що для вирішення питання продовження строку дії Договору оренди слід звернутися до особи, яка управляє спадщиною. При цьому Тиврівська РДА послалася на положення пункту 5 статті 4, статті 19 Закону України "Про оренду землі", статті 1285 ЦК України (зі змінами від 20.09.2016).

24. Зазначені обставини стали підставою для звернення ТОВ "Селищанське" до суду із позовом про поновлення на п'ять років Договору оренди, укладеного між Тиврівською РДА і ТОВ "Селищанське", на тих же умовах у редакції додаткової угоди, викладеній у позовній заяві.

25. Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі. При цьому стаття 33 Закону України "Про оренду землі" фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди.

Зокрема у частинах 1-5 статті 33 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

26. Отже, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбаченого частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою (частини 2-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі") процедури та наявності волевиявлення сторін.

27. Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що за договором оренди ТОВ "Селищанське" передано у користування земельну ділянку (невитребувана земельна частка (пай) у кількості 1 шт.), що належить покійній ОСОБА_5, загальною площею 2,6992 га, яка знаходиться на території Селищенської сільської ради за межами населеного пункту с. Селище Тиврівського району.

28. Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

29. Згідно з частиною 3 статті 2 Земельного кодексу України об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

30. Відповідно до змісту статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди за цим Законом є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

31. За змістом положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована в складі єдиного земельного масиву без визначення меж в натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців. Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.

Разом із тим на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначено в умовних кадастрових гектарах.

Отже, земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об'єктами земельних відносин і мають різний правовий режим.

32. Статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

33. Як установлено господарським судом першої інстанції, позивач просив визначити ГУ Держгеокадастру орендодавцем за договором від 01.06.2011, що не ґрунтується на наведених приписах законодавства, оскільки (як уже зазначалося) за цим договором в оренду передавалася нерозподілена (невитребувана) земельна частка - пай, розпорядником якої ГУ Держгеокадастр не є.

Чинне законодавство, зокрема, Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", не передбачає повноважень державних органів чи органів місцевого самоврядування передавати в оренду земельні частки (паї) до їх формування у земельні ділянки (ст. 13 названого Закону).

34. У ході розгляду даної справи судом першої інстанції встановлено, що 03.04.2017 між Селищенською сільрадою - орендодавцем і ОСОБА_4 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 2,6992 га, якою позивач користувався за договором оренди, який він просить визнати поновленим на 5 років. Право оренди ОСОБА_4 зареєстровано в Державному реєстрі.

35. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Наслідком вирішення господарського спору повинно бути відновлення порушеного (невизнаного, оспорюваного) права чи охоронюваного законом інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством.

36. Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною 1 статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

37. Отже, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.

38. У постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 № 6-55цс15 наведено правовий висновок про те, що в разі невизнання орендодавцем права орендаря, передбаченого статтею 33 Закону України "Про оренду землі", на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, таке право підлягає захисту судом за позовом орендаря шляхом визнання недійсним договору оренди цієї самої земельної ділянки, укладеного орендодавцем з іншим орендарем, на підставі пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України. Обраний позивачем спосіб захисту права щодо поновлення договору оренди на той же строк і на тих же умовах за обставин надання спірної земельної ділянки в оренду іншій особі за договором оренди не забезпечує ефективного захисту та відновлення порушеного права позивача.

Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №902/582/17, від 04.04.2018 у справі №902/568/17, від 11.12.2018 у справі № 902/570/17, від 06.12.2018 у справі № 902/575/17.

39. За таких обставин, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

40. При цьому, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнив порядок надання нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок в оренду, що врегульований Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", з повноваженнями сільської ради щодо управління спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, і не врахував, що в даному випадку достатнім є те, що з огляду на наявність укладеного між Селищенською сільрадою і ОСОБА_4 договору оренди стосовно спірної земельної ділянки та згідно з наведеною постановою Верховного Суду України від 15.04.2015 №6-55цс15, заявлена позивачем вимога про продовження договору оренди не вирішує спору про право оренди на земельну ділянку та не забезпечує захисту чи відновлення порушеного права позивача за таких обставин.

41. Апеляційний господарський суд, в свою чергу, не дослідив, чи призведе обраний позивачем спосіб захисту права щодо поновлення договору оренди за обставин надання спірної земельної ділянки в оренду іншій особі за договором оренди до відновлення порушеного права, оскільки не взяв до уваги наявності договору оренди щодо спірної земельної частки, укладеного з іншим орендарем, передчасно вдавшись до оцінки дій Тиврівської РДА стосовно укладення додаткової угоди до договору оренди та помилково вказав, що договір оренди землі від 01.06.2011 фактично продовжив свою дію.

42. Водночас, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що хоча місцевий та апеляційний господарські суди припустились процесуальних порушень, однак, це не вплинуло на правильність рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

43. Посилання скаржника на те, що договір оренди, укладений між Селищенською сільрадою та ОСОБА_4, є нікчемним та не міг братися до уваги, колегією суддів відхиляються, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, даний договір є дійсним та зареєстрованим в установленому законом порядку.

44. Посилаючись на порушення переважного права на укладення договору оренди та зазначаючи, що договір є продовженим, оскільки позивач продовжує сплачувати орендну плату, скаржник також не враховує наявність дійсного договору оренди з іншим орендарем та зареєстроване право оренди за третьою особою на спірну земельну ділянку.

45. Посилаючись на постанову Верховного Суду України від 25.02.2015 №6-219цс14, скаржник не врахував, що предметом спору у цій постанові є визнання договору оренди землі недійсним, скасування його державної реєстрації та визнання договору оренди землі поновленим із попереднім орендодавцем, в якій, зокрема, встановлено факт дотримання орендарем процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, в той час, як у даній справі позивач просить поновити договір оренди землі за наявності одночасно дійсного договору оренди спірної земельної ділянки, укладеного з іншим орендарем.

46. Доводи скаржника стосовно того, що ГУ Держгеокадастру є належним орендодавцем за Договором оренди у даному випадку не є обгрунтованими, оскільки не відповідають встановленим судами обставинам та Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

47. В силу положень ст. 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

48. Оскільки суди попередніх інстанцій припустилися процесуальних порушень, що призвело до ухвалення незаконних рішень, однак, правильно виклали резолютивну частину про відмову в позові, Верховний Суд вважає за необхідне застосувати повноваження, передбачені пунктом 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України - частково задовольнити касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське", змінити мотивувальні частини оскаржуваних судових рішень, виклавши їх в редакції даної постанови.

Щодо розподілу судових витрат

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське" - задовольнити частково.

2. Змінити мотивувальні частини постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 та рішення Господарського суду Вінницької області від 04.07.2017 у справі №902/569/17, виклавши їх в редакції даної постанови, в решті залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.