Постанова

від 22.01.2019 по справі 645/1887/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2019 року

м. Харків

справа № 645/1887/17-ц

провадження № 22ц/818/531/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Кіся П.В., Яцини В.Б.,

за участю секретарів - Асавалюк О.О., Ігнатової Т.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3, представник відповідача - ОСОБА_4,

треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2018 року в складі судді Бондарєвої І.В.,

в с т а н о в и в:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про поділ майна подружжя, визнання права власності, який в подальшому уточнив.

Позовна заява мотивована тим, що він з ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з 14 лютого 2003 року по 05 серпня 2016 року.

Зазначив, що за час перебування в шлюбі ними придбана квартира АДРЕСА_1 та згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства Харківське міське бюро технічної інвентаризації № 3543021 від 04 грудня 2013 року та технічного паспорту вказана квартира зареєстрована за відповідачем.

Також, за час перебування у шлюбі ними придбано два автомобіля, а саме автомобіль марки MAZDA 323 F 1,3 I, 1995 року випуску, червоного кольору, номер двигуна № НОМЕР_4, номер кузова № НОМЕР_3, державний номерний знак НОМЕР_1 та автомобіль марки PEUGEOT 107, 2011 року випуску, сірого кольору, номер двигуна № НОМЕР_5, номер кузова № НОМЕР_6, державний номерний знак НОМЕР_2.

Вказав, що домовленості між сторонами щодо спірного майна не було, вони мають рівні частки у цьому майні. При цьому, правовий режим такої власності має враховувати інтереси всіх її власників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Просив визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу майна подружжя; визнати за ним право власності на Ѕ частину автомобілю марки MAZDA 323 F 1,3 I, 1995 року випуску, червоного кольору, номер двигуна № НОМЕР_4, номер кузова № НОМЕР_3, державний номерний знак НОМЕР_1, який був придбаний сторонами по справі 15 лютого 2008 року в порядку поділу майна подружжя; визнати за ним право власності на Ѕ частину автомобілю марки PEUGEOT 107, 2011 року випуску, сірого кольору, номер двигуна № НОМЕР_5, номер кузова № НОМЕР_6, державний номерний знак НОМЕР_2, який був придбаний сторонами по справі 18 жовтня 2010 року в порядку поділу майна подружжя; стягнути з ОСОБА_3 на його користь судовий збір.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2018 року позов ОСОБА_8 - задоволено частково, визнано за ОСОБА_8 право власності на Ѕ частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1; у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 судовий збір в розмірі 3395,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення в частині визнання за ОСОБА_8 права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 змінити, зменшивши його частку в праві власності до 1/10 частини.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що з нею проживає їхня неповнолітня дочка та за судовим рішенням позивач зобов'язаний сплачувати у твердій грошовій сумі аліменти в розмірі 1000,00 грн. на місяць, однак має заборгованість по сплаті аліментів в розмірі 12 000,00 грн., у зв'язку з чим необхідно зменшити його розмір частки у майні.

13 грудня 2018 року від ОСОБА_8 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він посилається на те, що станом на 01 грудня 2018 року заборгованість по аліментам у нього відсутня, тому підстав для зменшення його частки в праві власності до 1/10 частини не вбачається.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно залишити без задоволення, рішення суду в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що оскільки грошові зобов'язання, заборгованість по аліментам у позивача відсутні, відсутні і підстави для зменшення його частки в праві власності до 1/10 частини.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 лютого 2003 року по 05 серпня 2016 року.

Від цього шлюбу у сторін народилася дочка ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

27 листопада 2003 року між ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавці продали, а покупець купила належну продавцям на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1, який зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_3 04 грудня 2003 року.

Згідно звіту про оцінку майна, виконаного Товариством з обмеженою відповідальністю Оцінка 24 , вартість квартири АДРЕСА_1, становить 679 000,00 грн.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 лютого 2018 року стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, в твердій грошовій сумі в розмірі 1000,00 грн. щомісячно, починаючи з 10 жовтня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

На виконання вказаного рішення 03 квітня 2018 року видано виконавчий лист № 645/4460/17.

Як вбачається з відповіді Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 22 жовтня 2018 року № 63810 на виконанні у виконавчої службі знаходиться виконавчий лист № 645/4460/17, виданий Фрунзенським районним судом м. Харкова 03 квітня 2018 року. Згідно розрахунку державного виконавця станом на 01 жовтня 2018 року сума заборгованості складає 12 000,00 грн., станом на 01 грудня 2018 року - 2 900,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з частиною першою статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Частиною першою статті 70 СК України та абзацом 1 частини другої статті 372 ЦК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_3, оскільки придбана під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя, однак сторони не домовилися про порядок поділу майна.

Згідно з частиною першою статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до частин другої, третьої статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 372 ЦК України за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Матеріали справи свідчать про те, що на час розгляду справи заборгованість по аліментам у позивача перед відповідачем становила 2900,00 грн.

В суді апеляційної інстанції представник позивача пояснила, що на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач заборгованість по аліментам погасив. Крім того, у серпні та у вересні 2018 року позивач перерахував на рахунок дочки за навчання відповідно 8000,00 грн. та 1500,00 грн. Також, підкреслила, що між батьком та дочкою склалися добрі стосунки.

В свою чергу ОСОБА_3 та її представник пояснили, що позивач дочці не допомагає, має заборгованість перед відповідачем. Проте, не спростували пояснення та докази позивача.

Проаналізувавши встановлені обставини справи судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо того, що частки на спірну квартиру, яка є об'єктом спільної сумісної власності сторін, є рівними, оскільки це майно придбано під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти. Доказів на підтвердження обставин, які мають істотне значення для зменшення частки позивача, відповідачем не надано.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції в оскаржуваній частині норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Оскільки під час дослідження доказів і встановлення фактів у справі суд першої інстанції в оскаржуваній частині не порушив норми процесуального права, правильно застосував норми матеріального закону, рішення суду в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим.

В іншій частині рішення суду не переглядалося.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2018 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.

В іншій частині рішення суду не переглядалося.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді П.В. Кісь

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 24 січня 2019 року.