Рішення

від 17.12.2018 по справі 308/678/13- ц

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/678/13- ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2018 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючої- судді - ОСОБА_1,

при секретарі - Вереш А.В.

з участю:

представника позивача - прокурора Ужгородської місцевої прокуратури ОСОБА_2

представника відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5

третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовом прокурора м. Ужгорода до ОСОБА_7 міської ради, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_7 міськрайонного управління юстиції в особі Реєстраційної служби ОСОБА_7 міськрайонного управління юстиції, ОСОБА_9, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про визнання незаконним рішення ОСОБА_7 міської ради, недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та договору дарування, визнання недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку та договору купівлі продажу земельної ділянки укладеного 31.10.2013 року та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В :

Прокурор міста Ужгорода у січні 2013 року у порядку ст. 45 ЦПК України (у редакції ЦПК України чинного на момент звернення) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_7 міської ради, ОСОБА_8, ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_10 про визнання незаконним рішення ОСОБА_7 міської ради, недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та договору дарування.

Відповідно до позовної заяви Прокурор міста Ужгорода просить суд :

-визнати строк позовної давності пропущеним з поважних причин та відновити його; визнати незаконним та скасувати рішення ОСОБА_7 міської ради № 942 від 18.12.2008 р. в частині передачі у приватну власність ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0.0379 га в м. Ужгороді по вул. Підгірній, 4; визнати недійсним та скасувати державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 468803 виданий 05.03.2009 р. ОСОБА_7 міською радою ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,0379 га в м. Ужгороді по вул. Підгірна, 4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд який зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010970000301; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки в м. Ужгороді по вул. Підгірна, 4, кадастровий номер земельної ділянки, 2110100000:05:002:0188, укладений між ОСОБА_8 (даритель) та ОСОБА_3 (обдарований) який посвідчено 28.07.2010 р. приватним нотаріусом ОСОБА_7 міського нотаріального округу ОСОБА_13 за № 2963; скасувати витяг з поземельної книги виданий Відділом Держкомзему у м. Ужгороді на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку по вул. Підгірній, 4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки, 2110100000:05:002:0188.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проведеною прокуратурою міста перевіркою в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів встановлені порушення ОСОБА_7 міською радою ряду вимог законодавства під час передачі у власність ОСОБА_14 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку по вул. Підгірній,4, у м. Ужгороді. В ході проведеної перевірки встановлено, що рішенням ОСОБА_7 міської ради №942 від 18.12.2008 р. передано у власність ОСОБА_8 земельну ділянку по вул. Підгірній,4, у м. Ужгороді та в подальшому видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 468803 від 05.03.2009 р. Підставою надання земельної ділянки є наявність у власності ОСОБА_8 квартири за адресою АДРЕСА_1, що підтверджено останньою довідкою КП «БТІ у м. Ужгороді» за №3593 від 09.12.2008 року з приводу наявності у власності ОСОБА_8 та ОСОБА_15 по Ѕ частини власності одноквартирного будинку. Проведеною з даного приводу перевіркою Головним управлінням Держкомзему у Закарпатській області встановлено, що будинок по вул. Підгірній,4, м. Ужгорода є двохквартирний та власниками будинку на момент ухвалення оскаржуваного рішення і укладення договору дарування були ОСОБА_15 і ОСОБА_10, у зв'язку з чим, земельна ділянка повинна була передаватись у власність співвласникам будівлі. Поряд з цим, вивченням інвентаризаційної справи на об'єкт нерухомості по вул. Підгірна,4, м. Ужгорода, позивачем встановлено, що у ОСОБА_14 вказаний об'єктАДРЕСА_2 у власності не перебувала. Також, подана до ОСОБА_7 міської ради довідка КП «БТІ у м. Ужгороді» за №3593 від 09.12.2012 щодо наявності у власності ОСОБА_14 та ОСОБА_15 одноквартирного будинку по вул. Підгірній,4, м. Ужгорода не відповідає дійсності, оскільки КП «БТІ у м. Ужгороді» її не видавало та у матеріалах інвентаризаційної справи її копія відсутня. Прийняття оскаржуваного рішення на підставі якого виданий державний акт, внаслідок якого спірна земельна ділянка перейшла у приватну власність, порушує право територіальної громади міста Ужгорода та власників будівлі №4 по вул. Підгірній, м. Ужгорода. З огляду на викладене, в результаті прийняття ОСОБА_7 міською радою рішення №942 від 18.12.2008, неправомірних дій ОСОБА_14 та використання підробленої довідки КП «БТІ у м. Ужгороді» територіальній громаді міста Ужгорода та власникам будівлі завдано збитки у вигляді незаконного переходу права на земельну ділянку площею 0,0379 по вул. Підгірній,4, м. Ужгорода, нормативна грошова оцінка якої становить 62 159 грн. Зазначає також , що одержавши у власність земельну ділянку ОСОБА_8 відчужила її безоплатно ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 28 липня 2010 року посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7 МНО ОСОБА_13 за № 2963. Право власності на земельну ділянку відповідач ОСОБА_3 зареєстрував у поземельній книзі 04.04.2011 р. що підтверджується витягом ЗК № НОМЕР_1. Так, укладаючи договір дарування земельної ділянки дарувальник зазначив, що земельна ділянка вільна від забудови у неї відсутні будь-які права третіх осіб (п. 5 договору). На думку позивача, оскільки державний акт виданий ОСОБА_8 є недійсним, то вона не являлася власником оспорюваної земельної ділянки в розумінні земельного законодавства, а тому не мала прав дарувати її ОСОБА_3 Щодо обгрунтування поважності пропуску строків позовної давності зазначає, що прокуратурі міста Ужгорода про вказані обставини стало відомо при проведенні перевірки 10.09.2011р. Головним управлінням Держкомзему у Закарпатській області, у зв'язку з чим, вважають, що строк позовної давності пропущений з поважних причин, оскільки такий відповідно до вимог ст. 261 ЦК України починає свій перебіг з моменту коли особі стало відомо про порушення його права, а також те, що прокурор самостійно пред'явив позов до основного порушника ОСОБА_7 міської ради.

З посиланням на зазначені обставини , Прокурор міста Ужгорода просив позовні вимоги задовольнити.

Дана справа розглядалась судами різних інстанцій.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 25 жовтня 2013 року залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 07 липня 2014 року позовні вимоги було задоволено у повному обсязі. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 08 жовтня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 було задоволено частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 07 липня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В ході судового розгляду справи позивач неодноразово , користуючись правом передбаченим ЦПК України, збільшував позовні вимоги, зокрема шляхом подання 04.12.2014 року письмової заяви про збільшення позовних вимог та шляхом подання 26.06.2015 року письмової заяви про збільшення позовних вимог, згідно якої просив, крім попередньо заявлених вимог: визнати недійсними свідоцтва про право власності на земельні ділянки; визнати недійсним договор купівлі-продажу земельної ділянки укладений 31.10.2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4; витребувати від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельних ділянок по 0.0138 та 0.0240 га відповідно в м. Ужгороді по вул. Підгірна, 4 та повернення земельних ділянок у власність територіальної громади міста Ужгорода.

Свої вимоги про визнання недійними свідоцтв, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування земельних ділянок прокурор обґрунтував тим, що у період після прийняття Ужгородським міськрайонним судом рішення по справі № 308/678/13-ц відповідач ОСОБА_3 на підставі договору дарування на земельну ділянку загальною площею 0.0379 га провів поділ земельної ділянки (0379-0240=0138) на дві частини де одну земельну ділянку залишив у своїй власності, а іншу відчужив по договору купівлі-продажу. Відповідно до відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 21.04.2015 р. міститься інформація про те, що 31 жовтня 2013 року приватний нотаріус ОСОБА_7 МНО ОСОБА_16, посвідчив договір купівлі-продажу земельної ділянки в м. Ужгороді по вул. Підгірна, 4 Реєстраційний номер нотаріальної дії 3294. Також у Державному реєстрі речових прав міститься інформація про належність ОСОБА_3 земельної ділянки по вул. Підгірна, 4. З інформації що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про укладення 31 жовтня 2013 року договору купівлі-продажу земельної ділянки № 3294 по вул. Підгірна, 4, набувачем якої є ОСОБА_4. З урахуванням фактичних обставин, враховуючи незаконність набуття первісним власником земельної ділянки у власність, її відчуження, подальші дії відповідача з земельною ділянкою є незаконними та такими що порушує право власності територіальної громади міста Ужгород оскільки до незаконного вибуття земля перебувала у комунальній власності.

У судовому засіданні прокурор Ужгородської місцевої прокуратури ОСОБА_2 збільшені позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позові та заяві про збільшення позову. Надав пояснення аналогічні викладеним у позові та заявах про збільшення позовних вимог. Зокрема вказав на те, що оскільки відсутній орган, який уповноважений захищати інтереси держави, а міська рада порушує інтереси територіальної громади, а відтак прокурор самостійно звернувся з позовом.

Представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 проти задоволення збільшених позовних вимог заперечував повністю. Крім того до початку розгляду справи по суті представником відповідачів подано заяву від 29.09.2015 року про застосування строків позовної давності. Наголосив на тому, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є добросовісними набувачами, а відтак у задоволенні збільшених позовних вимог просив відмовити.

Відповідач ОСОБА_17 міська рада представника у судове засідання не забезпечила. У справі наявна заява від 17.06.2013 р. про розгляд справи у відсутності представника відповідача. Проти задоволення вимог про визнання недійсним рішення та державного акту не заперечував.

Представник відповідача ОСОБА_7 міськрайонного управління юстиції в особі Реєстраційної служби ОСОБА_7 міськрайонного управління юстиціїв судове засідання не з'явився. На адресу суду надійшло клопотання від представника за дорученням ОСОБА_18, в якому зазначено, що ОСОБА_17 міськрайонне управління юстиції проти визнання позову не заперечує, та залишає справу на розгляд суду.

Третя особа без самостійних вимог ОСОБА_6 збільшені позовні вимоги прокурора підтримав у повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві, заяві про збільшення позову та поданих учасниками справи доказів.

Інші учасники заяв, заперечень чи відзиву до суду не подавали.

В ході розгляду справи проведені наступні процессуальні дії:

07 квітня 2015 року - ухвалою суду в якості третіх осіб, без самостійних вимог залучено власників квартири № 1 та 2 та 3 ОСОБА_6, ОСОБА_11 та ОСОБА_12;

28 квітня 2015 року - ухвалою суду задоволено заяву прокурора м. Ужгорода про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку та шляхом заборони вчиняти дії;

09 липня 2015 року - ухвалою суду у задовленні клопотання представника відповідача ОСОБА_5 про закриття провадження у справі відмовлено;

09 липня 2015 року - ухвалою суду залучено до участі у справі співвідповідачів;

30 жовтня 2015 року - ухвалою суду в задоволенні клопотання про витркбування доказів відмовлено;

09 листопада 2015 року - ухвалою суду задоволено заяву третьої особи ОСОБА_6 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку;

24 листопада 2015 року - ухвалою суду позовну заяву залишено без розгляду;

Заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідачів, пояснення третьої особи, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

За правилами ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власноїініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України)

Як встановлено судом, рішенням ОСОБА_17 міської ради №942 від 18.12.2008 р. передано у власність ОСОБА_8 земельну ділянку по вул. Підгірній, 4 площею 0.0379 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_17 міською радою видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 468803 від 05.03.2009 р. кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:05:002:0188 який зареєстровано у книзі актів на право власності за № 010970000301.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 11 липня 2008 року посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7 міського нотаріального округу ОСОБА_19 за № 2781 вбачається, що власником квартири № 1 в будинку № 4 є ОСОБА_15 Право власності зареєстровано КП Бюро технічної інвентаризації ОСОБА_7 міської ради 17 липня 2008 року, реєстраційний номер нерухомого майна 15865440. В подальшому на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів виданого 19 листопада 2012 року приватним нотаріусом ОСОБА_7 міського нотаріального округу ОСОБА_20 у реєстрі за № 2068 власником квартири став ОСОБА_6

Відповідно до договору дарування квартири від 09 квітня 2003 року посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7 міського нотаріального округу ОСОБА_21 за № 564 квартира АДРЕСА_3 по даний час належить ОСОБА_10. Загальна площа квартири складає 71.4 м. кв. Право власності зареєстровано ОСОБА_7 МБТІ 14 липня 2003 року. Реєстраційний номер нерухомого майна 458795.

З довідки № 3593 від 09 грудня 2008 року вбачається, що будинок по вул. Підгірній, 4 (одноквартирний) зареєстрований за ОСОБА_8 (Ѕ частина), ОСОБА_15 (Ѕ частина). В будинку є 3 кімнати з житловою площею 71.0 м. кв. Загальна площа квартири складає 106.15 м.кв. Обстеження станом на 08 серпня 2008 року.

З матеріалів інвентаризаційної справи на будинок в м. Ужгороді по вул. Підгірна, 4 вбачається, що будинок являється двохквартирним, власником квартири № 1 являється одноособово ОСОБА_15АДРЕСА_4 ОСОБА_10 Прокурором належним чином доведено і ніким не оспорюються факти, що на момент прийняття оскаржуваного рішення і на момент розгляду справи в суді відповідач ОСОБА_8 ніколи не була власником (співвласником) квартири АДРЕСА_5. В матеріалах інвентаризаційної справи не виявлено інформації або іншого примірника виданої довідки за вих. № 3593 від 09 грудня 2008 року. Також встановлено невідповідність дійсності про належність ОСОБА_8 Ѕ частини квартири № 1, а також те, що будинок по вул. Підгірній, 4 одноквартирний.

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 10 вересня 2011 року встановлено, що станом на момент перевірки земельна ділянка передана у власність ОСОБА_8 згідно рішення ОСОБА_7 ради № 948 від 18 грудня 2008 року. Право власності оформлено державним актом серії ЯЕ № 468803 від 05 березня 2009 року. В подальшому земельна ділянка подарована згідно договору дарування № 2963 від 28 липня 2010 року гр. ОСОБА_3 Сам будинок по вул. Підгірній, 4, м. Ужгороді є двохквартирний та власниками будинку є ОСОБА_15 і ОСОБА_10 у зв'язку з чим, земельна ділянка повинна була передаватись у власність співвласникам будівлі. У зв'язку з тим рішення ОСОБА_7 міської ради № 942 від 18 грудня 2008 року прийнято з порушенням ст. 42 ЗК України та підлягає скасуванню і відповідно державний акт на земельну ділянку серії ЯЕ № 468803 від 05 березня 2009 року зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010970000301.

Згідно до договору дарування земельної ділянки посвідченого 28 липня 2010 року за № 2963 приватним нотаріусом ОСОБА_7 міського нотаріального округу ОСОБА_13 вбачається, що ОСОБА_8 подарувала, а ОСОБА_3 отримав в дар земельну ділянку площею 379 м.кв. що розташована в м. Ужгороді по вул.. Підгірна, 4. (п.1. договору). Сторони оцінили вартість дару в сумі 62 159.79 грн. (п. 3 договору). В договорі дарувальник гарантувала, що зазначена земельна ділянка в момент укладання договору нікому не подарована, іншим способом не відчужена, прав у третіх осіб на неї не має ( п. 7 та 8).

З дослідженого ОСОБА_5 з поземельної книги серії ЗК № НОМЕР_1 від 04 квітня 2011 року вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрував право власності на земельну ділянку на своє ім'я на підставі оскаржуваного договору дарування від 28 липня 2010 року № 2963.

Витягом з кримінального провадження № 42012070030000007 від 18 грудня 2012 року вбачається, що до єдиного реєстру досудових розслідувань внесено записи про те, що невстановлені перевіркою особи в грудні 2008 року шляхом обману незаконно заволоділи земельною ділянкою площею 0.0379 га в м. Ужгороді по вул. Підгірна, 4 грошова оцінка якої складає 62 159 грн., чим заподіли власникам будівлі, що знаходиться за вказаною адресою значну суму. Вказаним порушенням надано правову кваліфікацію за ст. 190 ч.1, 358 ч.1 та 358 ч.4 КК України 2001 року.

Відповідно до свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів виданого 19 литопада 2012 року приватним нотаріусом ОСОБА_7 міського нотаріального округу ОСОБА_19 за № 2068 вбачається, що квартира в АДРЕСА_6 яка належала ОСОБА_22 згідно договору купівлі-продажу від 11 липня 2008 року придбана ОСОБА_6.

Власником квартири АДРЕСА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 06.04.2015 року є ОСОБА_11.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 07.10.2014 року власником квартири № 3 є ОСОБА_12.

30 жовтня 2013 р. Державний реєстратор реєстраційної служби ОСОБА_7 міськрайонного управління юстиції ОСОБА_23 видала на земельну ділянку в м. Ужгороді по вул. Підгірна, 4 площа якої 0.0138 га кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:05:001:0052 свідоцтво про право власності на земельну ділянку № 11918956 та Свідоцтво про право власності на земельну ділянку №11923763 видане 30 жовтня 2013 р. Державним реєстратором реєстраційної служби ОСОБА_7 міськрайонного управління юстиції ОСОБА_23 на земельну ділянку в м. Ужгороді по вул. Підгірна, 4 площа якої 0.024 га кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:05:001:0051;

З матеріалів справи вбачається що дві земельні ділянки загальною площею 0.379 га сформовано з однієї земельної ділянки по цій же адресі яка являється предметом спору.

31 жовтня 2013 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0.024 га в м. Ужгороді по вул. Підгірна, 4 цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер якої 2110100000:05:001:0051. Договір посвідчено нотаріально приватним нотаріусом ОСОБА_7 міського нотаріального округу ОСОБА_16 у реєстрі під номером 3294. За умовами вказаного договору право власності на вказану ділянку набула відповідачка ОСОБА_4

Так, відповідно до ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно ст. 120 ЗК України, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

З огляду на викладене, в результаті прийняття ОСОБА_7 міською радою рішення №942 від 18.12.2008 на підставі довідки КП «БТІ у м. Ужгороді» , відомості в якій не відповідали дійсності, територіальній громаді міста Ужгорода та власникам будівлі завдано збитки у вигляді незаконного переходу права на земельної ділянки площею 0,0379 по вул. Підгірній,4, м. Ужгорода, нормативна грошова оцінка якої становить 62 159 грн

З наведених норм вбачається, що підставою для визнання правового акту недійсним (незаконним, протиправним), тобто таким, що не відповідає закону може бути прийняття такого акту органом або посадовою особою з перевищенням наданих йому законом повноважень або в межах компетенції, але з порушенням діючого законодавства.

Відповідно до ст. 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Таких вимог земельного законодавства при передачі у власність ОСОБА_8 земельної ділянки дотримано не було.

Зазначені обставини підтверджуються також даними викладеними у акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 10.09.2011 р., проведеної на вимогу прокуратури міста Головним управлінням Держкомзему у Закарпатській області.

Згідно ч. 1 ст. 155 ЗК України, у разі видачі органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування тощо.

Одержавши у власність земельну ділянку ОСОБА_8 передала її безоплатно ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 28 липня 2010 року посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7 МНО ОСОБА_13 за № 2963.

Відповідно до ст.ст. 717, 718 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Оскільки державний акт виданий ОСОБА_8 є недійсним, то вона не являлася власником оспорюваної земельної ділянки в розумінні земельного законодавства, а тому не мала прав дарувати її ОСОБА_3

Як встановлено судом, 30 жовтня 2013 р. Державний реєстратор реєстраційної служби ОСОБА_7 міськрайонного управління юстиції ОСОБА_23 видала на земельну ділянку в м. Ужгороді по вул. Підгірна, 4 площа якої 0.0138 га кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:05:001:0052 свідоцтво про право власності на земельну ділянку № 11918956 та Свідоцтво про право власності на земельну ділянку №11923763 видане 30 жовтня 2013 р. Державним реєстратором реєстраційної служби ОСОБА_7 міськрайонного управління юстиції ОСОБА_23 на земельну ділянку в м. Ужгороді по вул. Підгірна, 4 площа якої 0.024 га кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:05:001:0051.

З матеріалів справи вбачається що дві земельні ділянки загальною площею 0379 га сформовано з однієї земельної ділянки по цій же адресі яка являється предметом спору з 2013 року.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки укладеного 31.10.2013р., витребування цієї земельної ділянки у власність територіальної громади , то суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 658 ЦК України, Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та тих випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Таким власником земельної ділянки площею 0.024 га в м. Ужгороді по вул. Підгірна, 4 кадастровий номер 2110100000:05:001:0051 на момент її відчуження був ОСОБА_3

Відповідно до ст. 11 ЦК України Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до ст. 204 ЦК України Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 4 та 6 ст. 10 ЦПК України, Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною ОСОБА_21 України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. N 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.), якою передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 316 ЦК України, Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс).

Зазначені принципи сформульовано і в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Спорронг і Лоннрот проти Швеції" (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід'ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу (ОСОБА_19 Верховного Суду України від 01.07.2013 р. "ОСОБА_13 деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ").

Згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах "ОСОБА_24 проти Італії" [ВП], заява N 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та "Вістіньш і Перепьолкінс проти Латвії" [ВП], заява N 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

Європейський Суд також наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного у право на мирне володіння майном повинно бути законним (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "ОСОБА_13 проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

Крім того, Європейський Суд неодноразово нагадував, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52).

Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Виходячи з критеріїв втручання прокурора обгрунтування позовних вимог суд вважає що вимоги прокурора підлягають до задоволення частково. При тому суд враховує що ОСОБА_3 знав про існування судового спору, і в межах такого здійснив поділ земельної ділянки і став власником ділянки лише площею 0.0138 га.

Отже ОСОБА_3 на момент ухвалення рішення є власником ділянки площею 0.0138 га в м. Ужгороді по вул. Підгірній на підставі Договору дарування від 28.07.2010 р. та Свідоцтва від 30.10.2013 р. тобто набув таку безоплатно.

Відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі.

Отже, можливість витребування майна за віндикаційним позовом залежить від того, є набувач майна добросовісним чи недобросовісним та від того, чи придбане майно набувачем відплатно чи безвідплатно.

Набувач майна визнається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що особа, яка відчужила йому майно, не мала на це права.

У свою чергу, набувач, який, придбаваючи майно, знав або міг знати, що особа, яка здійснила відчуження майна, не мала на це права, визнається недобросовісним набувачем, наприк-лад, особа придбала майно у особи, яка не мала права його відчужувати. У недобросовісного набувача майно може бути витребувано у будь-якому разі.

Можливість витребування майна від добросовісного набувача залежить від того, чи набуто ним майно відплатно або безвідплатно.

Також з матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка площею 0.024 га була вільною від забудови, її право власності посвідчувалося свідоцтвом від 30.10.2013 р. Таким чином у діях відповідачки ОСОБА_4 суд не вбачає недобросовісності.

Прокурор належними і допустимими доказами необгрунтував та не довів недобросовісності дій покупця земельної ділянки ОСОБА_4 За таких обставин позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку в м. Ужгороді по вул. Підгірна, 4 площа якої 0.024 га кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:05:001:0051 та витребування даної земельної ділянки суд не вбачає, а відтак в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог прокурора, а саме у вимогах прокурора про визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки між ОСОБА_25 та ОСОБА_4, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки у ОСОБА_4 на користь територіальної громади м. Ужгорода - слід відмовити.

Що стосується заяви прокурора про поновлення строку позовної давності та заяви представника відповідачів про застосування строків позовної давності то суд констатує наступні висновки.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).

Визначення моменту початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, за загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 2 ст. 45 ЦПК України (чинного у редакції на момент звернення до суду) передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі він набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені ст. 46 ЦПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Аналогічна правова позиція міститься у Постанові ОСОБА_26 Верховного суду від 22 травня 2018 року по справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-95цс18. Суд не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції у спірних правовідносинах.

Крім того суд констатує що після скасування судового рішення суду першої інстанції змінилися обставини спору а саме відповідач ОСОБА_3 здійснив поділ земельної ділянки на дві ділянки площею 0.0138 га та 0,0240 га відповідно. Таким чином враховуючи триваючі відносини, нові обставини та вимоги в ході розгляду справи підстав вважати , що прокурорм пропущено строк позовної давності та ухвалення рішення щодо їх поновлення чи відмови у позові за заявою відповідача також не вбачає підстав.

Відповідно до п.1-8 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості,суд приходять до висновку про часткове задоволення позовних вимог з мотивів викладених вище.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При звернені з позовом з вимогами немайнового характеру у 2013 року прокурор був звільнений від сплати судового збору.

Ухвалою суду від 28 квітня 2015 року накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0379 га в м. Ужгороді по вул. Підгірній, 4, кадастровий номер 2110100000:05:002:0188 та заборонено ОСОБА_7 міській раді, ОСОБА_8 та ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії по відчуженню земельної ділянки площею 0,0379 га в м. Ужгороді по вул. Підгірній, 4, кадастровий номер 2110100000:05:002:0188.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 09 листопада 2015 року накладено арешт на земельну ділянку площею 0.0138 га в м. Ужгород вул. Підгірна, 4 кадастровий номер 2110100000:05:002:0052 яка належить ОСОБА_3 код НОМЕР_2 та земельну ділянку площею 0.024 га в м. Ужгород вул. Підгірна, 4 кадастровий номер 2110100000:05:002:0051, яка належить ОСОБА_4 код НОМЕР_3 та заборонено їх відчуження у будь-який спосіб до вирішення спору по суті та набранням рішенням суду законної сили.

У зв'язку з ухваленням рішення по суті вимог суд також приходить до висновку про наявність підстав для скасування заходів забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 12 , 13 , 258-259 , 264, 268 , 272-273 ЦПК України , ст.ст. 11, 203, 215, 256-257, 261, 330, 388 ЦК України ст. 42, 152 ЗК України суд, -

У Х В А Л И В :

Збільшені позовні вимоги ОСОБА_7 місцевого прокурора до ОСОБА_7 міської ради, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_7 міськрайонного управління юстиції в особі Реєстраційної служби ОСОБА_7 міськрайонного управління юстиції,ОСОБА_9, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про визнання незаконним рішення ОСОБА_7 міської ради, недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та договору дарування, визнання недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку та договору купівлі продажу земельної ділянки укладеного 31.10.2013 року та витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення ОСОБА_7 міської ради № 942 від 18.12.2008 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0.0379 га в м. Ужгороді по вул. Підгірній, 4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

Визнати недійсним та скасувати державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 468803 виданий 05.03.2009 р. ОСОБА_7 міською радою ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,0379 га в м. Ужгороді по вул. Підгірна, 4 кадастровий номер земельної ділянки, 2110100000:05:002:0188 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Державний акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010970000301;

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки в м. Ужгороді по вул. Підгірна, 4, кадастровий номер земельної ділянки, 2110100000:05:002:0188, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 який посвідчено нотаріально 28 липня 2010 року приватним нотаріусом ОСОБА_7 міського нотаріального округу ОСОБА_13 за № 2963;

ОСОБА_27 з поземельної книги виданий 04 квітня 2011 року Відділом Держкомзему у м. Ужгороді на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0.0379 га по вул. Підгірній, 4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки, 2110100000:05:002:0188;

Визнати недійсним Свідоцтво про право власності на земельну ділянку видане 30 жовтня 2013 р. Державним реєстратором реєстраційної служби ОСОБА_7 міськрайонного управління юстиції ОСОБА_23 на земельну ділянку в м. Ужгороді по вул. Підгірна, 4 площа якої 0.0138 га кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:05:001:0052 ;

Витребувати у ОСОБА_3 на користь територіальної громади м. Ужгорода земельну ділянку в м. Ужгороді по вул. Підгірна, 4 площа якої 0.0138 га кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:05:001:0052 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

В задоволенні решти збільшених позовних вимог - відмовити.

Заходи забезпечення позову вжиті ухвалами Ужгородського міськрайонного суду від 28 квітня 2015 року та від 09 листопада 2015 року , в тому числі у вигляді накладення арешту на земельні ділянки кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:05:002:0052 , 2110100000:05:002:0051, 2110100000:05:002:0188, в м. Ужгороді по вул. Підгірна, 4 - скасувати.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ужгородський міськрайонний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 354 , ст. 355 ЦПК України ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України ).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України ).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України ).

Учасники справи:

Позивач : Прокурор Ужгородської місцевої прокуратури, м. Ужгород

код ЄДРПОУ 37975895

Місце знаходження - м. Ужгород, вул. Небесної Сотні (Уральська) 6

Відповідачі:

ОСОБА_17 міська рада

Код ЄДРПОУ 33868924

Місце знаходження - м. Ужгород пл. Поштова,3

ОСОБА_8

Ідентифікаційний код НОМЕР_4

Місце реєстрації - м. Ужгород вул. Шахтарів, 15

ОСОБА_3

Код НОМЕР_2

Місце реєстрації - с. Минай, вул. Українська, 35, Ужгородського району

ОСОБА_17 міськрайонне управління юстиції в особі Реєстраційної служби ОСОБА_7 міськрайонного управління юстиції

Ідентифікаційний номер невідомий

Місце знаходження - м. Ужгород, пл. Жупанатська 3

ОСОБА_4

Ідентифікаційний код НОМЕР_3

Місце реєстрації - с.м.т. Воловець вул. Лісорубів, 2

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

ОСОБА_10

Ідентифікаційний номер НОМЕР_5

АДРЕСА_8

ОСОБА_6

Ідентифікаційний код НОМЕР_6

Місце реєстрації - с. Нижнє Солотвино буд. 150/10

ОСОБА_11

Ідентифікаційний код НОМЕР_7

Місце реєстрації - АДРЕСА_8

ОСОБА_12

Ідентифікаційний номер НОМЕР_8

АДРЕСА_9

Дата складання повного тексту судового рішення 27.12.2018 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_1