Рішення

від 21.01.2019 по справі 926/3836/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці

22 січня 2019 року Справа № 926/3836/17

Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В. за участю секретаря судового засідання Чепишка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні загального позовного провадження справу

№ 926/3836/17

за позовом заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі

1. Міністерства оборони України

2. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці

до Кам`янської сільської ради, с. Кам`яна Сторожинецького району Чернівецької області

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів (далі третя особа на стороні позивачів) Кабінет Міністрів України;

треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (далі треті особі на стороні відповідача):

1.Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області;

2. Товариство з обмеженою відповідальністю Стортрейд Компані;

3. Товариство з обмеженою відповідальністю Стортрейд Білдінг Компані;

4. Приватне акціонерне товариство Чернівецький цегельний завод № 3;

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

представники:

від позивача-1 не з`явився;

від позивача-2 Шеремета І.М., довіреність від 03.01.2019 № 18;

від відповідача Попович В.М., довіреність від 18.12.2018;

від третьої особи на стороні позивачів Васійчук С.І., довіреність від 08.01.2019 № 256/9.1.4/22-19;

від третьої особи на стороні відповідача-1 Шпак К.О., довіреність від 09.01.2019 № 24-0.71-6/62-19;

від третьої особи на стороні відповідача-2 Крушельницький І.А., довіреність від 28.12.2018;

від третьої особи на стороні відповідача-3 Симанців О.І., довіреність від 12.11.2018;

від третьої особи на стороні відповідача-4 Чорний С.В., витяг від 14.01.2019 № 1004859269;

за участю прокурора Лупійчук Б.В., посвідчення № 043363.

І. Стислий виклад позицій учасників справи.

Заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону (далі прокурор), діючи в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Кам`янської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області, в якому просить зобов`язати відповідача звільнити та привести в попередній стан самовільно зайняту ним земельну ділянку площею 29,3 га, яка є частиною земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 у с. Заволока Сторожинецького району Чернівецької області, шляхом її фактичного звільнення, посилаючись на статтю 391 Цивільного кодексу України, статті 125, 126, 152 та 153 Земельного кодексу України, а також статті 1, 2 Закону України «Про використання земель оборони».

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що зазначена земельна ділянка, яка належить до земель оборони та перебуває в державній власності, всупереч доручення Кабінету Міністрів України (про призупинення передачі земель оборони у комунальну власність) була протиправно передана позивачем-2 відповідачу в комунальну власність до земель запасу сільської ради, у зв`язку з чим прокурор вважає, що спірна земельна ділянка не вибула з державної власності та самовільно зайнята відповідачем, а тому захист інтересів держави має здійснюватися шляхом подання негаторного позову.

Надалі прокурор подав пояснення про уточнення позовних вимог щодо кожного з позивачів, у яких повідомив суд, що спірна земельна ділянка відносить до земель оборони згідно із статтею 77 ЗК України та статтею 1 Закону України «Про використання земель оборони». У свою чергу держава в особі Кабінету Міністрів України є власником земель державної власності (у тому числі земель оборони), а Міністерство оборони України уповноваженим державою органом управління землями оборони. Таким чином, виключно Кабінет Міністрів України, як власник земель оборони, має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони, або надавати такі повноваження її користувачу у даному випадку Міністерству оборони України. Тому без рішення Кабінету Міністрів України згода Міністра оборони України та акт прийому-передачі спірної земельної ділянки, підписаний Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці, є нечинними.

Міністерство оборони України (далі позивач-1, Міноборони) надало суду письмові пояснення, у яких зазначило, що за умовами Земельного кодексу України та Положення про порядок надання у користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України, для передачі земель оборони в комунальну власність необхідна згода Міністра оборони України, проте надана Міністром оборони України згода містила певні умови припинення права користування земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 площею 29,3 га, які відповідачем не дотримано, що свідчить про безпідставне користування спірною земельною ділянкою та не припинення прав оборонного відомства на неї.

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці (далі позивач-2, КЕВ м. Чернівці) у своїх поясненнях позовні вимоги підтримує і просить задовольнити, стверджує, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, її власником є держава в особі Кабінету Міністрів України, закріплена за Міноборони на праві оперативного управління та за КЕВ м. Чернівці на праві постійного користування. У той же час відповідач усупереч доручення Кабінету Міністрів України (про призупинення передачі земель оборони у комунальну власність) прийняв рішення про припинення позивачем-2 права користування земельною ділянкою, а тому не має підстав для користування нею.

Кам`янська сільська рада Сторожинецького району Чернівецької області (далі відповідач, сільська рада) подала відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову повністю з огляду на таке:

1) прокурор та позивачі не надали суду жодних правовстановлюючих документів, які б підтверджували існування у позивачів права постійного користування спірною земельною ділянкою;

2) право позивача на постійне користування спірною земельною ділянкою припинено в установленому законом порядку за наявності дозволу позивача-1 та добровільної згоди позивача-2 про відмову від користування нею, а тому на підставі рішення сільської ради правомірно передано до земель запасу с. Кам`яна;

3) посилання на доручення Кабінету Міністрів України про призупинення переді земель оборони у комунальну власність є необґрунтованими, оскільки Земельний кодекс України не передбачає надання згоди на припинення права постійного користування земельної ділянкою в залежності від настання або ненастання певних умов;

4) прокурором не обґрунтовано та не доведено які перешкоди чинить відповідач у користуванні спірною земельною ділянкою позивачами, які не є її власниками.

Крім того, відповідач подав окрему письмову заяву про застосування строків позовної давності, оскільки юридичні факти вилучення спірної земельної ділянки із земель оборони мали місце ще у 2007 році, а тому прокурор пропустив трирічний строк звернення до суду з даним позовом.

Третя особа на стороні позивачів Кабінет Міністрів України (далі Кабінет Міністрів), позовну заяву підтримує в повному обсязі, тому що власником спірної земельної ділянки є держава в особі Кабінету Міністрів, а Міноборони може приймати рішення стосовно земель оборони лише в межах прав, наданих користувачу земельної ділянки. У свою чергу Кабінет Міністрів будь-які постанови чи розпорядження з приводу припинення права користування спірною земельною ділянкою не приймав, а навпаки надав доручення Міноборони про зупинення передачі земель оборони в комунальну власність.

Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (далі третя особа на стороні відповідача-1, Держгеокадастр) надала суду пояснення на позов та відзив, у яких вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню. Така позиція третя особи зумовлена тим, що спірна земельна ділянка належала до земель оборони, проте згідно із розпорядженням позивача-1 та рішення відповідача була добровільно передана позивачем-2 до земель запасу Кам`янської сільської ради за актом прийому-передачі. Посилання прокурора на невиконання доручення Кабінету Міністрів Держгеокадастр вважає необґрунтованими, оскільки у позовній заяві не вказано в чому воно полягало, яким чином і ким фактично не виконано.

У своїх поясненнях Товариство з обмеженою відповідальністю «Стортрейд Компані» (далі третя особа на стороні відповідача-2, ТОВ «Стортрейд Компані») зазначає, що твердження прокурора про самовільне зайняття спірної земельної ділянки не відповідає дійсності, оскільки відносини щодо передачі спірної земельної ділянки із земель оборони в комунальну власність вже досліджувались та були предметом оцінки у межах справи № 1/50, про що було відомо прокурору та позивачам щонайменше вісім років тому. Відтак третя особа вважає, що даний позов подано з тих же підстав та за участю тих же сторін, що у справі № 1/50, проте поза межами строків позовної давності, а тому у його задоволення просить відмовити. Водночас ТОВ «Стортрейд Компані» посилається на те, що уповноваженим органом права власника щодо земель оборони є Міноборони, а не Кабінет Міністрів України.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стортрейд Білдінг Компані» (далі третя особа на стороні відповідача-3, ТОВ «Стортрейд Білдінг Компані») надало пояснення на позов та відзив, в якому вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки прокурором не доведено, що право постійного користування позивачами спірною земельною ділянкою зареєстроване у реєстрі речових прав на нерухоме майно, натомість припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою та наданні її у орендне користування юридичним особам є актами одноразового застосування, а тому вичерпують свою дію їхнього виконання, як наслідок не можуть бути скасовані чи змінені після їх виконання.

Приватне акціонерне товариство «Чернівецький цегельний завод № 3» (далі третя особа на стороні відповідача-4, ПрАТ «Чернівецький цегельний завод № 3») у своїх поясненнях вказує на те, що прокурором не обґрунтовано причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підстави для звернення прокурора до суду. Також прокурором пропущено строк позовної давності, оскільки про вилучення спірної земельної ділянки із земель державної власності йому було відомо ще у 2007 році, та не доведено факту її самовільного зайняття.

При цьому, у підготовчому засіданні 18.12.2018 представник ПрАТ «Чернівецький цегельний завод № 3» усно оголосив заяву про застосування строків позовної давності, що зафіксовано у протоколі судового засідання. У відповідь прокурор подав письмові заперечення, в яких стверджує, що позовна давність не поширюється на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном. Більше того, правом на подання заяви про сплив строків позовної давності наділена лише сторона спору, якою не є ПрАТ «Чернівецький цегельний завод № 3».

ІІ. Процесуальні дії у справі.

А. Порушення провадження у справі.

Провадження у справі порушено ухвалою від 27.11.2017, справу до розгляду в судовому засіданні призначено на 13.12.2017. Надалі ухвалою суду від 13.12.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, розгляд справи відкладено на 27.12.2017.

Б. Підготовче провадження.

Ухвалою від 27.12.2017 вирішено справу № 926/3836/17 розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження у справі, призначено підготовче засідання на 16.01.2018, відстрочено Міністерству оборони України сплату судового збору за подання позову до ухвалення судового рішення у даній справі, а також залучено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Кабінет Міністрів України і на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Стортрейд Компані та Товариство з обмеженою відповідальністю Стортрейд Білдінг Компані.

Надалі ухвалою суду від 26.01.2018 призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз, та зупинено провадження у справі на період її проведення.

Після цього ухвалою суду від 19.04.2018 поновлено провадження у справі, задоволено клопотання судового експерта та погоджено термін виконання судової земельно-технічної експертизи, яка призначена ухвалою від 26.01.2018, на строк понад 90 календарних днів. Цією ж ухвалою суд зупинив провадження у справі на період проведення експертизи.

Ухвалою суду від 31.07.2018 поновлено провадження у справі, задоволено клопотання судового експерта, витребувано у позивача 2 документи та зупинено провадження у справі на період проведення експертизи.

Водночас ухвалою суду від 13.11.2018 поновлено провадження у справі, призначено підготовче засідання на 04.12.2018 та залучено участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство Чернівецький цегельний завод № 3.

У той же час ухвалою суду від 04.12.2018 продовжено строк підготовчого засідання та відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 18.12.2018.

За наслідками підготовчого засідання 18.12.2018 суд постановив ухвалу, якою продовжив строк підготовчого засідання та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 27.12.2018.

27 грудня 2018 року суд ухвалою закрив підготовче провадження у справі № 926/3836/17 та розпочав її розгляд по суті. Справу призначено до розгляду по суті у судовому засіданні 22.01.2019.

В. Розгляд справи по суті.

Позивач-1 явку свого представника у судове засідання 22.01.2019 не забезпечив. При цьому, в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого слідує, що представник Міноборони отримав ухвалу суду від 27.12.2018 04.01.2019.

Таким чином, суд констатує, що позивач-1 був заздалегідь та належним чином повідомлений про дату, час і місце слухання справи, проте не повідомив суд про причини такої неявки.

За приписами пункту 1 частини третьої статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Присутні у судовому засіданні представники учасників справи та прокурор не заперечували проти розгляду справи за відсутності представника Міноборони.

За таких обставин та враховуючи, що строк розгляду справи по суті закінчується, суд вирішив провести судове засідання 22.01.2019 без участі представника позивача-1.

Прокурор, представники позивача-2 та Кабінету Міністрів позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов. Натомість представники відповідача та третіх осіб проти позовних вимог заперечили та просили суд відмовити у задоволенні позову.

За клопотання відповідача від 13.12.2017 (том І а. с. 80) у судовому засіданні 22.01.2019 суд безпосередньо дослідив оригінал Державного акту на право користування землею від 1981 року серії «Б» № 038626, виданого виконавчим комітетом Сторожинецької районної ради народних депутатів, та зробив необхідні копії з нього, які долучив до матеріалів справи.

ІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши обставини, на які учасники посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив таке.

У 1981 році на підставі Державного акту на право користування землею серії «Б» № 038626, виданого виконавчим комітетом Сторожинецької районної ради народних депутатів (далі Державний акт) та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право користування землею за № 24, Чернівецькій квартирно-експлуатаційній частині району надано у безстрокове та безоплатне користування 4263,1 га землі для потреб господарства в Сторожинецькому районі Чернівецької області, у тому числі земельну ділянку військового містечка № 172 загальною площею 31,6 га, що розташована у с. Заволока Сторожинецького району Чернівецької області.

При цьому, на плані користування Державного акту міститься запис про вилучення із земельної ділянки військового містечка № 172 2,3 га землі на підставі дозволу МО № 144/1/73 від 27.02.1996. Межі вилученої ділянки відображені на картографічних матеріалах.

Позивач 2 є правонаступником Чернівецької квартирно-експлуатаційній частини району згідно директиви Міністра оборони України від 20.04.2005 року № Д-322/1/010.

Рішенням ІІ сесії Кам`янської сільської ради V скликання від 16.05.2006 № 29-2/2006 «Про надання згоди на прийом на баланс сільської ради військового містечка № 172 с. Заволока» відповідач, розглянувши клопотання КЕВ м. Чернівці «Про надання згоди на прийняття на баланс сільської ради військового містечка № 172 с. Заволока /безкоштовно/ від військової частини А-0264/ земельна ділянка 29,3 га та будівлі 7 одиниць/ керуючись статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішив дати згоду на прийняття безкоштовно в комунальну власність Кам`янської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області військового містечка № 172 с. Заволока від військової частини А-0267 /земельна ділянка 29,3 га та будівлі 7 одиниць по залишковій вартості на момент передачі/.

Втім учасниками справи й прокурором не доведено, а судом не установлено наявність на спірній земельній ділянці військового містечка № 172 площею 29,3 га будь-якого нерухомого майна, як на час виникнення спірних відносин, так і на момент вирішення цього спору.

Пунктом 3 доручення від 31.01.2007 № 4889/3/1-07 Кабінет Міністрів України доручив Міноборони, Держкомзему, Фонду державного майна, Мінекономіки та Мінфіну зупинити операції з реалізації та передачі земель оборони (у томі числі під об`єктами нерухомості), крім безоплатної передачі у комунальну власність земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного та житлового призначення разом з цими об`єктами, до прийняття окремого рішення.

Листом від 02.04.2007 № 220/1430 Міністр оборони України повідомив голову Кам`янської сільської ради Сторожинецького району, що відповідно до клопотання Голови Чернівецької обласної державної адміністрації Міноборони погоджується з передачею земельної ділянки площею 29,3 га військового містечка № 172 (колишні склади паливно-мастильних матеріалів) до земель запасу сільської ради за умови надання письмової згоди відповідача на прийом цієї земельної ділянки в існуючому стані без проведення рекультивації земель для наступного приведення їх у стан, придатний до використання в інтересах сільської ради. Документальну передачу цієї земельної ділянки буде здійснено після скасування дії доручення Кабінету Міністрів від 31.01.2007 № 4889/3/1-07.

У листі від 06.04.2007 № 303/1/26/220 Головне Квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України, керуючись вищевказаним рішенням Міністра оборони України, яке оформлене листом від 02.04.2007 № 220/1430, запропонувало начальнику Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління передати земельну ділянку площею 29,3 га військового містечка № 172 до земель запасу с. Кам`яна без проведення рекультивації земель для наступного приведення їх у стан, придатний до використання в інтересах сільської ради, зазначило, що відповідно до рішення Міністра оборони України. При цьому, документальне оформлення прийому-передачі вказаної земельної ділянки завершити після скасування тимчасової заборони на передачу земель оборони відповідно до доручення Кабінету Міністрів від 31.01.2007 № 4889/3/1-07.

Згідно із листом від 10.04.2007 № 303/23/1/382 Західне територіальне квартирно-експлуатаційного управління (далі ЗТ КЕУ) просило відповідача винести рішення про прийняття земельної ділянки площею 29,3 га в комунальну власність територіальної громади с. Кам`яна, копію якого направити адресанту. Також зазначений лист містить застереження про те, що документальне оформлення прийому-передачі земельної ділянки відбудеться після скасування дії доручення Кабінету Міністрів від 31.01.2007 № 4889/3/1-07.

18 квітня 2007 року ХІ сесія Кам`янської сільської ради У скликання прийняла рішення № 22-11/2007 «Про прийняття земельної ділянки площею 29,3 на в комунальну власність територіальної громади с. Кам`яна», яким на підставі клопотання Міноборони від 02.04.2007 № 220/1430 та клопотання ЗТ КЕУ від 10.04.2007 № 303/23/1/382 вирішила припинити користування земельної ділянки площею 29,3 га військового містечка № 172 Міноборони (землі спецпризначення) на х. Мальованка та прийняти вказану земельну ділянку до земель не с/г призначення комунальної власності територіальної громади села Кам`яна.

07 травня 2007 року начальником ЗТ КЕУ затверджено акт прийому-передачі земельної ділянки військового містечка № 172 Чернівецького гарнізону, відповідно до якого на підставі рішення Міністра оборони України від 02.04.2007 № 220/1430, листа ЗТ КЕУ від 10.04.2007 № 303/23/1/382 та рішення сільської ради від 16.05.2006 № 26/2/2006 позивач-2 передав, а відповідач прийняв до земель запасу с. Кам`яна земельну ділянку площею 29,3000 га військового містечка, що розташована у с. Кам`яна Сторожинецького району Чернівецької області.

Поряд з цим, суд зауважує, що в акті прийому-передачі спірної земельної ділянки не встановлено наявність на ній будівель чи споруд, або засвідчено факт їх передання позивачем-2 та приймання відповідачем.

Разом з тим, листом від 15.05.2007 № 736 позивач-2 повідомив відповідача та Відділ земельних ресурсів Сторожинецького району про те, що КЕВ м. Чернівці не отримав відповіді від ЗТ КЕУ про отримання дозволу МОУ щодо передачі військового містечка № 172. У свою чергу проект акту передачі земельної ділянки в/м № 172, заготовлений для оперативного вирішення питання передачі зазначеного в/містечка, достроково потрапив на розгляд керівництву ЗТ КЕУ. Тому, в разі отримання Вами вказаного Акту, прошу утриматися від взяття на облік земельної ділянки та проведення будь-яких інших дій. Без подання заяви КЕВ м. Чернівці про припинення землекористування та рішення сільської ради на підставі цього подання акт передачі не є чинним, а підписи представників ЗСУ відкликаються до скасування розпорядження Кабінету Міністрів від 31.01.2007 № 4889/3/1-07.

Водночас суд констатує, що учасниками справи та прокурором не надано доказів притягнення осіб, які здійснювали передачу спірної земельної ділянки в комунальну власність, до відповідальності в установленому законом порядку, докази протилежного матеріалах справи відсутні.

03 липня 2007 року між Кам`янською сільською радою Сторожинецького району Чернівецької області (орендодавець) та ТОВ «Стортрейд Компані» (орендар) укладено договір оренди землі, який зареєстрований у Сторожинецькому районному секторі ЧРФ ДП «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.07.2007 за № 040781900119 (далі договір оренди землі від 03.07.2007).

У пункті 1, 2, 4 зазначеного договору оренди визначено, що орендодавець надає на підставі рішення ХІУ сесії У скликання за № 65-14/2007 від 26.06.2007, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 30,0 га несільськогосподарського призначення, яка знаходиться в селі Кам`яна Сторожинецького району Чернівецької області, нормативно-грошова оцінка 7863457,50 грн.

Пунктом 3 договору оренди землі від 03.07.2007 унормовано, що на земельній ділянці немає об`єктів нерухомого майна.

Договір від 03.07.2007, як передбачено пунктом 7, укладено строком на 49 років.

Рішенням Х сесії Кам`янської сільської ради VІ скликання від 22.05.2012 № 46-10/2012 «Про внесення змін до договору оренди на земельну ділянку з ТзОВ «Стортрейд Компані» (зі змінами внесеними згідно рішення № 64-11/2012 від 17.07.2012) вирішено внести зміни до договору оренди землі від 03.07.2007, а саме в п.2 замість «площі - 30,0 га» замінити на «площу- 15,3 га», в п.4 вартість нормативно-грошової оцінки замінено з « 7863457,50 грн» на « 4951417,97 грн», в п.8 замість орендної плати у розмірі 393173 грн» замінити на «розмір орендної плати 247570,89 грн». Також згаданим рішенням сільської ради ТОВ «Стортрейд Компані» надано дозвіл на укладення окремого договору оренди на земельну ділянку площею 14,7 га.

Додатковою угодою від 20.07.2012 (зареєстрована у відділі Держкомзему у Сторожинецькому районі 04.09.2012 за № 732458404000432) сільська рада та ТОВ «Стортрейд Компані» погодили внести зміни до договору від 03.07.2007, зокрема:

- у пункті 2 замість «площі - 30,0 га» замінити на «площу- 15,3 га»;

- у пункті 4 вартість нормативно-грошової оцінки замінено з « 7863457,50 грн» на « 4951417,97 грн».

Як убачається з доданого до додаткової угоди від 20.07.2012 кадастрового плану, земельній ділянці площею 15,3000 га присвоєно кадастровий номер 7324584000:02:005:0594, а факт її передачі орендодавцем та прийняття орендарем зафіксований в акті прийому-передачі земельної ділянки на місцевості в оренду від 20.07.2012.

Поряд з цим, пунктом 2 додаткової угоди від 20.07.2012 до договору від 03.07.2012 передбачено, що на виконання рішень Х сесії VІ скликання Кам`янської сільської ради № 46-10/2012 від 22.05.2012 та ХІ сесії VІ скликання Кам`янської сільської ради № 64-11/2012 від 17.07.2012 сторони зобов`язуються укласти договір оренди землі на земельну ділянку площею 14,7 га, яка на момент підписання даної додаткової угоди перебуває в орендному користуванні ТОВ «Стортрейд компані» згідно договору оренди землі віл 03.07.2007.

Тоді ж, 20.07.2012 між Кам`янською сільською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стортрейд Компані» (орендар) укладено договір оренди землі, який зареєстрований у відділ Держкомзему у Сторожинецькому районі Чернівецької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.09.2012 за № 73245840400433 (далі договір оренди землі від 20.07.2012).

За умовами вказаного договору оренди землі орендодавець надає на підставі рішення Х сесії VІ скликання за № 46-10/2012 від 22.05.2012 зі змінами внесеними згідно рішення № 64-11/2012 від 17.07.2012, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 14,7000 га несільськогосподарського призначення, яка знаходиться в с. Кам`яна, Сторожинецького району Чернівецької області, нормативно-грошова оцінка 4757244,60 грн (пункти 1, 2, 4).

Згідно з кадастровим планом до договору оренди землі від 20.07.2012 земельній ділянці площею 14,7000 га присвоєно кадастровий номер 7324584000:02:005:0595.

На земельній ділянці немає об`єктів нерухомого майна (пункт 3 договору оренди землі від 20.07.2012).

Договір укладено на 44 роки. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 7 договору оренди землі від 20.07.2012).

Факт передачі відповідачем та прийняття ТОВ «Стортрейд Компані» орендованої земельної ділянки підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки на місцевості в оренду, що складений 20.07.2012.

11 квітня 2016 року додатковою угодою сільська рада та ТОВ «Стортрейд Компані» вирішили викласти пункт 37.1 договору оренди землі від 20.07.2012 у такій редакції: «Право на орендовану земельну ділянку в разі реорганізації юридичної особи орендаря (шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або виділу) переходить до його правонаступника (правонаступників). У такому випадку сторони зобов`язані укласти додаткову угоду до цього договору оренди землі про внесення змін щодо орендаря. Реорганізація юридичної особи орендаря не є підставою для зміни інших умов даного договору або його розірвання».

Протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Стортрейд Компані» від 02.08.2016 вирішено створити шляхом виділу ТОВ «Стортрейд Білдінг Компані», до якого, серед іншого, переходять майнові права на орендовану земельну ділянку площею 14,7 га (кадастровий номер 7324584000:02:005:0595) за договором оренди від 20.07.2012.

Також цим протоколом затверджено статут ТОВ «Стортрейд Білдінг Компані», в якому теж зазначеного, що останній є правонаступником ТОВ «Стортрейд Компані» щодо майнових прав на орендовану земельну ділянку площею 14,7 га (кадастровий номер 7324584000:02:005:0595) за договором оренди від 20.07.2012 (пункт 1.2).

Додатковою угодою від 16.09.2016, укладеною між сільською радою та ТОВ «Стортрейд Білдінг Компані», узгоджено внести зміни до преамбули договору оренди землі від 20.07.2012 шляхом заміни слів «ТзОВ «Стортрейд Компані» в особі президента компанії Цери І.Д.» словами «ТОВ «Стортрейд Білдінг Компані» в особі директора Микитюка І.В.»

Відповідно до Поземельних книг, які відкриті 04.09.2012 та 20.05.2016, висновку експерта № 878/879/880, складеному 06.11.2018, а також інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.09.2016 № 69459051 земельна ділянка площею 14,7 га, кадастровий номер 7324584000:02:005:0595, розташована у с. Кам`яна Сторожинецького району Чернівецької області, цільове призначення для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, перебуває у комунальній власності, належить територіальні громаді села Кам`яна в особі сільської ради та перебуває в оренді у ТОВ «Стортрейд Білдінг Компані» до 20.07.2056 (49 років).

У свою чергу за даними Поземельних книг, які відкриті 04.09.2012 та 20.05.2016, висновку експерта № 878/879/880, складеному 06.11.2018, земельна ділянка площею 15,3 га, кадастровий номер 7324584000:02:005:0594, розташована у с. Кам`яна Сторожинецького району Чернівецької області, цільове призначення для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, перебуває у комунальній власності, належить територіальні громаді села Кам`яна в особі сільської ради та перебуває в оренді у ТОВ «Стортрейд Компані», строк дії оренди 49 років.

Листом від 13.10.2017 № 0-24-0.21-5718/2-17 Держгеокадастр повідомив позивача-2 про те, що землі військово містечка № 172 площею 29,3 га на підставі рішення Кам`янської сільської ради Сторожинецького району від 18.04.2007 № 22-11/2007, за погодженням Міністерства оборони України від 02.04.2007 № 220/1430 та відповідно до Акту прийому-передачі від 07.05.2007 передані до земель комунальної власності відповідної сільської ради та не обліковуються як землі оборони.

21 листопада 2017 року комісією у складі працівників Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці складено акт перевірки використання земельної ділянки, будівель та споруд (затверджений начальником КЕВ м. Чернівці) про те, що внаслідок перевірки (обстеження) земельної ділянки військового містечка № 172 встановлено:

1)земельна ділянка не обгороджена;

2)випадків будівництва, ведення господарської діяльності та інше не виявлено.

Щодо призначеної судом судової земельно-технічної експертизи, то на її вирішення судом поставлено такі два питання:

« 1. Чи накладаються на спірну земельну ділянку (а саме площею 29,3 га, яка надана згідно державного акту на право користування землею серії Б № 038626 від 1981 року, яка є частиною земельною ділянки військового містечка № 172, не враховуючи вилучену земельну ділянку площею 2,3 га із загальної площі 31,6 га) земельні ділянки:

а) за кадастровим номером 7324584000:02:005:0594 площею 15,3 га орендарем якої є ТОВ «Стортрейд Компані» згідно договору оренди землі від 20.07.2012, та додаткових угод до нього, укладених з Кам`янською сільською радою Сторожинецького району Чернівецької області;

б) кадастровим номером 7324584000:02:005:0595 площею 14,7 га, орендарем якої є ТОВ «Стортрейд Білдінг Компані» згідно договору оренди землі від 20.07.2012, та додаткових угод до нього, укладених з Кам`янською сільською радою Сторожинецького району Чернівецької області?

2. Якщо вищезазначені земельні ділянки накладаються, то вказати площу накладення та конфігурацію накладення (по можливості) окремо кожної земельної ділянки, а саме за кадастровим номером 7324584000:02:005:0594 площею 15,3 га та кадастровим номером 7324584000:02:005:0595 площею 14,7 га?»

У висновку експерта № 878/879/880, складеному 06.11.2018, судовий експерт надав такі висновки:

По першому питанню, земельна ділянка за кадастровим номером 7324584000:02:005:0594 площею 15,3 га орендарем якої є ТОВ «Стортрейд Компані» згідно договору оренди землі від 20.07.2012, та додаткових угод до нього, укладених з Кам`янською сільською радою Сторожинецького району Чернівецької області, та земельна ділянка за кадастровим номером 7324584000:02:005:0595 площею 14,7 га, орендарем якої є ТОВ «Стортрейд Білдінг Компані» згідно договору оренди землі від 20.07.2012, та додаткових угод до нього, укладених з Кам`янською сільською радою Сторожинецького району Чернівецької області накладаються на спірну земельну ділянку площею 29,3 га, яка надана згідно Державного акту на право користування землею серії Б № 038626 від 1981 року, та є частиною земельною ділянки військового містечка № 172, не враховуючи вилучену земельну ділянку площею 2,3 га із загальної площі 31,6 га.

По другому питанню, встановити площу накладення та конфігурацію накладення кожної земельної ділянки, а саме за кадастровим номером 7324584000:02:005:0594 площею 15,3 га та кадастровим номером 7324584000:02:005:0595 площею 14,7 га на спірну земельну ділянку площею 29,3 га, яка надана згідно Державного акту на право користування землею серії Б № 038626 від 1981 року, та є частиною земельною ділянки військового містечка № 172, не враховуючи вилучену земельну ділянку площею 2,3 га із загальної площі 31,6 га, не надається можливим через відсутність інформації щодо конфігурації меж вилученої земельної ділянки площею 2,3 га.

Таким чином, спірна земельна ділянка площею 29,3 га, яка є частиною земельною ділянки військового містечка № 172 у с. Заволока Сторожинецького району Чернівецької області на день вирішення цього спору поділена на земельні ділянки за кадастровим номером 7324584000:02:005:0594 площею 15,3 га та кадастровим номером 7324584000:02:005:0595 площею 14,7 га, що за даними Державного земельного кадастру України розташовані у с. Кам`яна Сторожинецького району Чернівецької області, належать територіальній громаді с. Кам`яна в особі сільської ради та перебувають в оренді третіх осіб на стороні відповідача 2 і 3 відповідно.

Між тим, господарський суд вважає за необхідне встановити, що рішенням Господарського суду Чернівецької області від 05.10.2009 у справі № 1/50, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.12.2009, відмовлено у задоволенні позовних вимог заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, яке представляє Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, до Кам`янської сільської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Стортрейд Компані» про визнання незаконним рішення Кам`янської сільської ради від 26.06.2007 № 65-14/2007.

При цьому, як слідує з мотивувальної частини зазначених вище судових рішень, оскаржуваним рішенням Кам`янської сільської ради від 26.06.2007 № 65-14/2007 Кам`янська сільська рада затвердила проект відведення земельної ділянки площею 30,0 га в оренду Товариство з обмеженою відповідальністю «Стортрейд Компані» для будівництва житлових котеджів, закладів громадського харчування та побутового обслуговування населення, перукарні, колиби, готелів, дитячих аква-парків та спортивних майданчиків на х. Мальованка. Цим же рішенням передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Стортрейд Компані» згадану земельну ділянку строком на 49 років.

У свою чергою підставою для відмови у позові стало ненадання прокурором та позивачем належних і допустимих доказів наявності у КЕВ м. Чернівці права користування або власності на земельну ділянку площею 29,3 га у с. Кам`яна Сторожинецького району Чернівецької області.

Проте постановою Вищого господарського суду України від 21.12.2009 у справі № 1/50 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.12.2009 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 05.10.2009 скасовано, а справу передано на новий розгляд через те, що судами не надавалась правова оцінка заяві прокурора на предмет одночасної зміни предмету та підстави позову.

При новому розгляді справи № 1/50 Господарський суд Чернівецької області ухвалив рішення від 27.09.2010, яким відмовив у задоволенні позовних вимог про розірвання укладеного між Кам`янською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стортрейд Компані» 03.07.2007 договору оренди земельної ділянки площею 30,0 га, яка знаходиться в с. Кам`яна Сторожинецького району Чернівецької області.

Місцевий господарський суд не прийняв до розгляду заяву прокурора про зміну предмету позову, оскільки дійшов висновку, що така спрямована на одночасну зміну предмету та підстави позову, та відмовив у задоволенні позову через те, що позивач не є стороною оспорюваного договору оренди та не надав доказів про обставини, які б підтверджували можливість розірвання договору оренди землі за рішенням суду за ініціативою особи, яка не є його стороною.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні апеляційної скарги у зв`язку з тим, що прокурором та позивачем не надано належних і допустимих доказів наявності у КЕВ м. Чернівці права користування або власності на земельну ділянку площею 29,3 га у с. Кам`яна Сторожинецького району Чернівецької області. Крім того, суд апеляційний господарськи суд вказав на те, що у матеріалах справи міститься згода Міністерства оборони України на вилучення земельної ділянки, а тому Кам`янська сільська рада правомірно припинила право користування земельною ділянкою військового містечка №172 Міністерства оборони України. Що ж стосується доводів апелянта про те, що вилучення земельної ділянки повинно бути здійснено лише після скасування дії доручення Кабінету Міністрів України від 31.01.2007року № 4889/3/1-07, то вони не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому були відхилені апеляційним судом, оскільки Земельний кодекс України не передбачає надання згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою в залежності від настання або ненастання певних умов.

У матеріалах справи відсутні відомості про оскарження постанови Львівського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 та/або рішення Господарського суду Чернівецької області від 27.09.2010 в касаційному порядку.

Отже в межах справи 1/50 надавалась оцінка підставам розірвання укладеного між Кам`янською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стортрейд Компані» 03.07.2007 договору оренди земельної ділянки площею 30,0 га, яка знаходиться в с. Кам`яна Сторожинецького району Чернівецької області.

ІV. Мотиви, якими керується суд, та застосоване ним законодавство.

А. Правовий статус земель оборони.

Як слідує з поданої позовної заяви, прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, а відповідач створює перешкоди для у її користуванні позивачами.

Отже, при вирішенні цього спору суду передусім необхідно з`ясувати правовий режим земель оборони та речові права позивачів на такі земельні ділянки.

Так, відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Статтею 77 ЗК України (у редакції, чинній на момент вибуття спірної земельної ділянки із земель оборони) передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне поняття земель оборони наведено також у статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", який визначає правові засади і порядок використання земель оборони.

Відповідно до статті 84 ЗК України (у редакції, чинній на момент вибуття спірної земельної ділянки із земель оборони) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

У світлі зазначеної статті суд зауважує, що підставою для вибуття земель оборони у комунальну власність є передусім положення частини третьої статті 84 ЗК України (у відповідній редакції), а вже потім дія доручення Кабінету Міністрів про зупинення передачі земель оборони в комунальну власність, проте прокурор та позивачі не вказували положення згаданої статті як однією з підстав позовних вимог.

Згідно із частиною другою статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" (у відповідній редакції) земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міноборони. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

Оскільки землі оборони перебувають лише у користуванні Міноборони, а розпоряджається ними Кабінет Міністрів України, відповідно до статті 142 ЗК України виключно останній має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.

Зважаючи на викладене, а також беручи до уваги наведені норми права, суд констатує, що істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, які закріплені за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі таких ділянок у власність або у користування іншим особам є прийняття Кабінетом Міністрів відповідного рішення за поданням Міноборони.

Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15 та у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14 та від 29.11.2018 у справі № 924/1025/14.

Суд не вбачає підстав для відступу від зазначених правових висновків касаційного господарського суду.

При цьому, пунктом 12 Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.200 № 915 (у редакції чинній на момент надання доручення від 01.01.2007) регламентовано, що для забезпечення виконання покладених на Кабінет Міністрів завдань і функцій Прем`єр-міністр, Перший віце-прем`єр-міністр, віце-прем`єр-міністри можуть давати керівникам центральних та місцевих органів виконавчої влади доручення у межах своїх функціональних повноважень.

Отже, суд установив, що власником земель оборони є держава в особі Кабінету Міністрів, а Міноборони є лише її користувачем. Водночас позивач-2 наділений правом як титульний володілець земель оборони вимагати усунення перешкод у їх користуванні.

Щодо позивача-2, то згідно зі статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» (у редакції, чинній на момент вибуття спірної земельної ділянки із земель оборони) Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України як головний орган військового управління; Об`єднаний оперативний штаб Збройних Сил України як орган управління міжвидовими та міжвідомчими угрупованнями військ (сил); види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; з`єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України; окремий рід військ - Високомобільні десантні війська Збройних Сил України; окремий рід сил - Сили спеціальних операцій Збройних Сил України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Статтею 1 Закону «Про використання земель оборони» передбачено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини); до військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Відповідно до статті 3 Закону «Про використання земель оборони» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 4 Закону «Про використання земель оборони» військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо. У порядку, передбаченому частиною першою цієї статті, ведеться облік майна, закріпленого за підпорядкованими військовими частинами, у службах забезпечення органів військового управління, органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, на які покладаються завдання щодо забезпечення військових частин майном відповідно до затверджених норм та організації його ефективного використання.

Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 №406/2011, Міністерство оборони України (Міноборони України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва, а також у формуванні державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, профілактики травматизму невиробничого характеру, гідрометеорологічної діяльності.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.4 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 №448 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.09.2013 за №1590/24122, квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами ЗС України, до яких відносяться: Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України (далі - Головне КЕУ ЗС України); територіальні квартирно-експлуатаційні управління та Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - КЕУ); квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини) (далі - КЕВ (КЕЧ)); квартирно-експлуатаційні служби військових частин. Квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин проводиться за схемами: Головне КЕУ ЗС України - КЕУ - КЕВ (КЕЧ)) - військові частини; Головне КЕУ ЗС України - види Збройних Сил України - військові частини (згідно з рішенням Міністра оборони України). КЕВ (КЕЧ) здійснює безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин, дислокованих у межах відповідальності.

Відтак КЕВ м. Чернівці є органом, на балансі якого перебуває військове майно та на який покладено відомчий контроль за його використанням (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 914/1623/17).

Більше того, як зазначено вище, саме позивач-2 згідно Державного акту був наділений правом постійного користування земельної ділянкою до її передачі в комунальну власність.

Тому позивач-2 також вправі звертатися до суду з вимогами у порядку статті 391 Цивільного кодексу України щодо ввірених йому земельних ділянок, як відносяться до земель оборони.

Суд з`ясував, що кожен з позивачів заявляє самостійні позовні вимоги у порядку статті 391 ЦК України, у тій мірі, яка визначена зазначеними вище нормами законодавства: Міноборони як користувач земель оборони, а КЕВ м. Чернівці балансоутримувач та землекористувач земель оборони.

Разом з тим, в межах даної справи суд не надає оцінку законності припинення права постійного користування позивачем-2 спірною земельною ділянкою та її передачі із земель оборони до земель комунальної власності, оскільки це виходить за межі позовних вимог, а виходить з того, що прокурором та позивачами не доведено, а у матеріалах справи відсутні докази скасування рішення сільської ради про згоду на прийняття безкоштовно в комунальну власність спірної земельної ділянки (від 16.05.2006 і 18.04.2007), надання її в оренду (від 26.06.2007), а також рішення сільської ради про надання в оренду земельних ділянок за кадастровими номерами 7324584000:02:005:0594 і 7324584000:02:005:0595 (від 22.05.2012) чи визнання недійсними відповідних договорів оренди землі, укладених 03.07.2007 та 20.07.2012.

Б. Спосіб захисту порушеного права.

Однак суд зазначає, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту порушеного права з підстав, що зазначені нижче.

Так, за змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає в безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності вимагаючи усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову є належне позивачу право користування і розпорядження майном, а також обставини, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Як установлено вище, на даний час Міноборони та/або КЕВ м. Чернівці є неволодіючими власниками (титульними володільцями), оскільки згідно даних Державного земельного кадастру спірна земельна ділянка площею 29,3 га, яка є частиною земельною ділянки військового містечка № 172 у с. Заволока Сторожинецького району Чернівецької області поділена на земельні ділянки за кадастровим номером 7324584000:02:005:0594 площею 15,3 га та кадастровим номером 7324584000:02:005:0595 площею 14,7 га, що належать територіальній громаді с. Кам`яна в особі сільської ради (комунальна власність) та перебувають в оренді третіх осіб на стороні відповідача 2 і 3 відповідно.

Належними доказами правового статусу земельної ділянки є дані Державного земельного кадастру (даний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2012 р. у справі № 3-49гс12).

Тобто земельні ділянки за кадастровим номером 7324584000:02:005:0594 площею 15,3 га та кадастровим номером 7324584000:02:005:0595 площею 14,7 га, які накладаються на спірну земельну ділянку, є комунальною власністю що належать територіальній громаді с. Кам`яна в особі сільської ради (були на момент подачі позову та вирішення справи) та перебувають у користуванні ТОВ «Стортрейд Компані» та ТОВ «Стортрейд Білдінг Компані» на підставі відповідних договорів оренди землі, що в розумінні статті 391 ЦК України виключає підстави для задоволення негаторного позову.

Прокурором та позивачами не надано доказів оскарження або скасування підстав внесення до Державного земельного кадастру даних, щодо земельних ділянок за кадастровим номером 7324584000:02:005:0594 площею 15,3 га та кадастровим номером 7324584000:02:005:0595 площею 14,7 га, які накладаються на спірну земельну ділянку та являються комунальною власністю, що належать територіальній громаді с. Кам`яна в особі сільської ради (були на момент подачі позову та вирішення справи).

У свою чергу віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.

Відтак належним способом захисту права неволодіючого власника є віндикаційний позов - витребування майна із чужого незаконного володіння.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 914/1623/17.

Поряд з цим, прокурор звертався з позовними вимогами, які підтримані кожним з позивачів саме до сільської ради, хоча така не володіє земельними ділянками за кадастровим номером 7324584000:02:005:0594 площею 15,3 га та кадастровим номером 7324584000:02:005:0595 площею 14,7 га (які накладаються на спірну земельну ділянку), а передала їх третім особам на стороні відповідача 2 і 3 за відповідними актами прийому-передачі, відповідні факти зареєстровані в установленому законом порядку.

У світлі викладеного суд констатує, що визначення складу учасників справи є виключною прерогативою прокурора та позивачів у цій справі, а суд не вправі самостійно замінювати чи залучати відповідачів, оскільки це свідчитиме про порушення принципів рівності сторін та безсторонності суду.

В. Самовільне зайняття земельної ділянки.

Крім того, доводи прокурора про самовільне зайняття спірної земельної ділянки відповідачем також відхиляється судом як безпідставні виходячи з такого.

Статтею 212 ЗК України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки визначено як будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

До повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать у тому числі 1) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; 2) вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам (статті 6 згаданого Закону).

Аналізуючи зазначені норми та положення статей 53-1, 244 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд вважає, що чинним законодавством саме центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (його територіальні підрозділи) наділено повноваженнями установлювати факт самовільного зайняття земельної ділянки.

У свою чергу Держгеокадастр повідомив, що ним не було встановлено факту самовільного зайняття спірної земельної ділянки. Навпаки за даними третьої особа на стороні відповідача-1 спірна земельна ділянка правомірно набута відповідачем, у подальшому поділена на дві земельні ділянки, які передані в оренду третім особам на стороні відповідача 2 і 3 у порядку передбаченому статтями 116, 122-126 ЗК України.

Посилання прокурора на акт від 21.11.2017, складений представниками КЕВ м. Чернівці, не беруться до уваги судом, оскільки такий не є належним та допустимим доказом самовільного зайняття спірної земельної ділянки. Більше того, даний акт спростовує доводи прокурора про самовільне зайняття спірної земельної ділянки, оскільки містить відомості про те, що вона не обгороджена, випадків будівництва, ведення господарської діяльності та інше не виявлено. Тобто в акті не встановлено обставини, які б свідчили, по-перше, про її самовільне зайняття (дії порушника), та, по-друге, що вона зайнята саме відповідачем.

Також прокурор не обґрунтував яким чином відповідач мав би звільнити спірну земельну ділянку та який попередній стан існував до моменту вчинення порушення прав позивачів, що також свідчить про те, що обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

Г. Захист прав, гарантованих статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію з прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а відтак і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Суд також враховує рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20.10.2011 в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

У пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

За встановлених у справі обставин суд дійшов висновку, що перекладання на третіх осіб наслідків всіх вищенаведених дій і бездіяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, і як наслідок задоволення позовних вимог позивачів матиме наслідком порушення справедливого балансу й покладатиме надмірний індивідуальний тягар на орендарів земельних ділянок, які накладаються на спірну земельну ділянку ТОВ «Стортрейд Компані» та ТОВ «Стортрейд Білдінг Компані», а відтак буде непропорційним і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу.

Ґ. Щодо обгрунтованості подачі позову прокурором та порушення інтересів держави.

Щодо посилань третьої особи на стороні відповідача-4, щодо не обгрунтованості подачі позову прокурором, суд зазначає, що дана позовна заява подана 27.11.2017 р., тобто під час дії Господарського процесуального кодексу України в редакції до 15.12.2017 р.

Д. Строк позовної давності.

Щодо заяв відповідача та третьої особи на стороні відповідача-4 про застосування строків позовної давності, то згідно зі статтями 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Утім заява ПрАТ «Чернівецький цегельний завод № 3» про застосування наслідків спливу строків позовної давності не може братися до уваги судом, оскільки третя особа не наділена зазначеним матеріальним правом.

З приводу заяви відповідача, то у пункті 5.1 Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» господарським судам роз`яснено, що у статті 268 ЦК України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. У частині другій цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі. Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов`язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред`явлення такого позову.

Тому заява відповідача про застосування строків позовної давності відхиляється судом, проте це не змінює того факту, що належним способом захисту інтересів держави є пред`явлення віндикаційного, а не негаторного позову.

Стосовно інших доводів учасників судового процесу, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Таким чином, суд вважає, що на інші доводи та аргументи учасників судового процесу не слід давати детальної відповіді, з урахуванням мотивів, за яких суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

V. Висновок суду.

За результатами розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги і Кабінету Міністрів, і КЕВ м. Чернівці у цій справі є безпідставними, оскільки прокурор обрав, а позивачі підтримали неналежний спосіб захисту свого порушеного права, не довели факт самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки, а задоволення позову становитиме порушення прав третіх осіб на стороні відповідача 2 і 3, гарантованих статтею 1 Першого протоколу Конвенції.

VІ. Судовий збір.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог суд вирішив покласти судові витрати на позивачів у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Як зазначено вище, кожен з позивачів заявляє самостійні позовні вимоги у порядку статті 391 ЦК України.

За таких обставин суд вважає, що у випадку коли до господарського суду звертаються кілька позивачів з вимогою немайнового характеру до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірі, передбаченому підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (абзац другий підпункту 2.9 пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).

Станом на день подання позову ставка судового збору за розгляд позовної заяви немайнового характеру становить 1600 грн.

При поданні позову прокурором долучено до позову докази сплати судового збору у сумі 1600 грн від імені КЕВ м. Чернівці, а тому суд залишає його за позивачем-2.

У той же час ухвалою від 27.12.2018 суд за заявою Міноборони відстрочив останньому сплату судового збору за подання позову до ухвалення судового рішення у даній справі. Тому, оскільки судом вирішено даний спір шляхом відмови у задоволення вимог Міноборони, то з нього до Державного бюджету України слід стягнути 1600 грн судового збору.

Щодо судових витрат на проведення експертизи то ухвалою від 26.01.2018 витрати на проведення експертизи покладено в рівних частинах на товариство з обмеженою відповідальністю «Стортрейд Компані» (58032, м. Чернівці, вул. Головна, 246, код 33394960) (50% вартості) та товариство з обмеженою відповідальністю «Стортрейд Білдінг Компані» (58018, м. Чернівці, пров. Складський, 11, кімната 12, код 40716396) (50% вартості).

Суд звертав увагу третіх осіб ТзОВ «Стортрейд Компані» та ТзОВ «Стортрейд Білдінг Компані» на необхідність подачі доказів оплати вартості судової земельно-технічної експертизи, однак вони не були подані. Відтак суд зазначає, що треті особи ТзОВ «Стортрейд Компані» та ТзОВ «Стортрейд Білдінг Компані» мають право звернутися із заявами та може бути вирішено питання щодо судових витрат в порядку ст.244 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись пунктом 9 частини 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, статтями 2, 4, 5, 20, 129, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.У задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України відмовити.

2.У задоволенні позовних вимог Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці відмовити.

3. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код 00034022) в дохід Державного бюджету України через Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код 26255795) 1600 грн судового збору.

4. З набранням судовим рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Повне рішення складено та підписано 01 лютого 2019 року.

Суддя І.В. Марущак