Ухвала

від 24.01.2019 по справі 803/950/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 січня 2019 року

м. Київ

справа №803/950/18

касаційне провадження №К/9901/1743/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Метал Транс на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 у справі № 803/950/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Метал Транс до Головного управління ДФС у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Метал Транс звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.02.2018 № 0001421409.

Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 30.07.2018 адміністративний позов задовольнив повністю.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 26.11.2018 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.07.2018 скасував та прийняв нове - про відмову в задоволенні позову.

Товариство з обмеженою відповідальністю Метал Транс у січні 2019 року звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 та залишити в силі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.07.2018.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказує на неповне з'ясування судом апеляційної інстанції обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, неповну оцінку ним належності та достовірності доказів, що призвело до невірного висновку суду, який не відповідає обставинам справи.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05.04.2018 (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. згадане вище рішення у справі ""Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції", п. 45; згадане вище рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", п. 37; та "Козліца проти Хорватії"(Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2 листопада 2006 року; див. також "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 07.07.2015). 83.

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (див. згадане вище рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", п. 36; згадане вище рішення у справі "Козліца проти Хорватії", п. 33; згадане вище рішення у справі ""Булфрахт Лтд" проти Хорватії", п. 34, "Добріч проти Сербії" (Dobriж "ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ" (ZUBAC v. CROATIA) - РІШЕННЯ 35 v. Serbia), №№ 2611/07 та 15276/07, п. 54, від 21.06.2011; та "Йовановіч проти Сербії" (Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, п. 48, від 02.10.2012). 84.

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі "Добріч проти Сербії", п. 54).

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.

Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України), а також через складність та інші обставини.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 01.01.2019 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1 921 гривень (стаття 7 Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік").

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що предметом позову у справі № 803/950/18 є вимога про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.02.2018 № 0001421409, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 906678,34 грн., у тому числі 725342, 67 грн. за основним платежем та 181335, 67 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010 має право здійснювати діяльність, зокрема, щодо виробництва машин і устаткування для сільського та лісового господарства, виробництва автотранспортних засобів, яка за своєю класифікацією відноситься до секції С Переробна промисловість , його слід визнати промисловим підприємством.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що використаний у статті 266 Податкового кодексу України термін будівлі промисловості має застосовуватись виключно щодо будівель, які експлуатуються промисловими підприємствами різних галузь. А відтак, не лише цільове призначення нежитлової будівлі згідно з правовстановлюючими документами, а й фактичне її використання як об'єкту промисловості, є підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Судом апеляційної інстанції з'ясовано, що контролюючим органам досліджено всі будівлі промисловості, які знаходяться на території підприємства позивача, проте будь-які ознаки виготовлення Товариством з обмеженою відповідальністю Метал Транс промислової продукції виявлено не було. Натомість позивачем не надано жодних доказів виготовлення такої промислової продукції.

За встановлених вище обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю Метал Транс підстав для застосування пільги, встановленої підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Скаржник у касаційній скарзі не наводить обґрунтованих доводів, які б спростовували правильність висновку суду апеляційної інстанції.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи та застосування законодавства на час спірних правовідносин, а також значення справи для сторін та суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.

Отже, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018, ухвалена за результатами апеляційного перегляду рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.07.2018 у справі про скасування податкового повідомлення-рішення, не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В :

1.Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю Метал Транс у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 у справі № 803/950/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Метал Транс до Головного управління ДФС у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

2. Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В. Хохуляк