Постанова

від 31.01.2019 по справі 904/3936/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2019 року м. Дніпро Справа № 904/3936/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач ),

суддів: Кузнецової І. Л., Подобєда І.М.

секретар судового засідання Пінчук Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Фізичної особи - підприємця Сметаніної Катерини Леонідівни

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2018 р.

( суддя Васильєв О.Ю., м. Дніпро ) у справі

за позовом Фізичної особи - підприємця Сердюкова Юрія Олександровича,

м. Дніпро

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології",

м. Ананьїв

до відповідача-2: Фізичної особи - підприємця Сметаніної Катерини Леонідівни,

м. Дніпро

про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

ФОП Сердюков Ю.О. звернувся з позовом до ТОВ "Малі Будівельні Технології" та ФОП Сметаніної К.Л. про визнання недійсним ( фіктивним ) договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 19-04-16 від 19.04.2016 р., укладеного між відповідачами.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на ту обставину, що оспорюваний договір є фіктивним, оскільки укладався без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися договором, а товар, який був предметом договору, ніколи не належав жодній із сторін договору, не перебував у їхньому володінні, користуванні, розпорядженні. Також в обгрунтування позовних вимог ФОП Сердюков Ю. О. посилався на обставини, встановлені постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 р. по справі № 904/9021/16.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2018 р. позовні вимоги задоволено у повному обсязі - визнано недійсним договір відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 19-04-16 від 19.04.2016 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології" та фізичною особою-підприємцем Сметаніною Катериною Леонідівною. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології" на користь фізичної особи - підприємця Cердюкова Юрія Олександровича 881, 00 грн. витрат на сплату судового збору. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Сметаніної Катерини Леонідівни на користь фізичної особи - підприємця Сердюкова Юрія Олександровича 881, 00 грн. витрат на сплату судового збору.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, оскільки спірний договір з боку Замовника ( власника ) майна, що передавалося на відповідальне зберігання, було підписано директором ТОВ "Малі Будівельні Технології", яке не було власником цього майна, а відповідно - не мало жодного права ані розпоряджатися цим майном, ані укладати цей договір.

Місцевий господарський суд посилався на обставини встановлені постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 904/9021/16.

Не погодившись з рішенням суду, фізична особа - підприємець Сметаніна Катерина Леонідівна подала апеляційну скаргу про скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2018 р. у справі № 904/3936/18 та прийняття нового рішення, про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що судом першої інстанції всупереч фактичним обставинам справи неправильно та безпідставно обрано форму спрощеного позовного провадження при розгляді справи, не враховано при цьому обсяг та характер доказів у справі, оскільки загальний обсяг матеріалів справи складає 7 томів, та містить первинні бухгалтерські документи, реєстраційні та податкові справи, матеріали судових справ та кримінальних проваджень, що потребує значного часу для ознайомлення та вивчення, детального аналізу, побудови правової позиції, тощо; порушено принцип змагальності сторін - відхилено заяву Скаржника про перенесення судового засідання та строків для подання відзиву на позовну заяву по справі; неповно та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи; ухвалено оспорюване рішення виключно на підставі обставин, встановлених постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 р. у справі № 904/9021/16 та на підставі обставин, визначених у позовній заяві, та підтверджених доказами поданими лише Позивачем, який не є стороною оспорюваного договору, на відміну від відповідачів.

При цьому Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не досліджувались та не оцінювались надані Позивачем докази, зокрема первинні бухгалтерські документи, які відображають рух товару від первинного постачальника до Позивача; не було досліджено правовий статус первинних постачальників майна ФОП Сердюкова Ю. О. - ТОВ Регеді , ТОВ Дрімдрес , ТОВ Оверсі , а саме факти фіктивності, ліквідації зазначених юридичних осіб.

Скаржник вважає первинні документи, надані Позивачем, які нібито відображають рух майна від первинного постачальника до Позивача, такими, що не підтверджують право останнього на товар та є неналежними. Надані Позивачем документи бухгалтерського обліку повною мірою не відображають зміст господарських операцій та їх вартісні показники, не підтверджують фактичне їх здійснення. Позивачем не надано доказів наявності у нього складських приміщень ( орендованих чи на праві власності ) необхідних для здійснення поставки за Договором поставки № 103, зокрема, складу № 10, розташованого на вул. Білостоцького, буд. 93, м. Дніпро, який зазначений у видаткових накладних. Таким чином, враховуючи відсутність проведення розрахунків між ТОВ Економ-Схід та ФОП Сердюковим Ю. О. за договором поставки № 103.; відсутні документи оренди складу (іншого приміщення для зберігання товару), розбіжності даних щодо загальної суми товару у видаткових та товарно-транспортних накладних; часткове заповнення видаткових та товарно-транспортних накладних необхідною інформацією; не укладення договору перевезення вантажу та відповідно не проведення розрахунків між ТОВ Економ-Схід , ОСОБА_4, ФОП Сердюковим Ю. О.; здійснення значної кількості перевезень одним і тим же водієм за один день, що є фізично неможливим; поставка товару на замовлення ТОВ Економ-Схід ТОВ Оверсі , щодо якого на день здійснення таких поставок було встановлено факт фіктивного підприємництва.

Отже, Скаржник робить висновок, що надані Позивачем первинні документи, які на його думку засвідчують факт поставки товару (одягу, що був у користуванні), його передачі до ТОВ Економ-Схід та відповідно від ТОВ Економ-Схід до ФОП Сердюков Ю. О., не містять підтвердження реальності здійснення господарських операцій, такі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не є достатніми доказами фактичного виконання операцій, господарські операції не підтверджені належними чином оформленими первинними документами, які б повною мірою відображали зміст такої операції та її вартісні показники.

Водночас, на думку Скаржника, суд першої інстанції не аргументує твердження з яких підстав Відповідач - 1 ( ТОВ Малі будівельні технології ) не було власником майна, в чому полягала неправомірність укладення договору. ТОВ Маркет сістем не є стороною оспорюваного договору, суб'єктами правовідносин за оспорюваним договором є лише відповідачі, між якими був укладений цей договір. Зазначені Позивачем обставини фіктивності та інші обставин правового статусу ТОВ Маркет сістем , жодним чином не стосуються договірних відносин між відповідачами. Крім того, Скаржник вказує на судову практику, зокрема, щодо оцінки вироків у кримінальному провадженні, як доказів фіктивності контрагентів, зокрема, у податкових спорах ( постанова Верховного Суду від 20.02.2018 р. у справі № 826/6280/13-а, постанова Верховного Суду від 27.02.2018 р. у справі № 802/1853/16-а). Тобто, у разі якщо платниками податків були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, а не до їх контрагентів.

Скаржник вважає, що судом першої інстанції не встановлено у чому полягало порушення прав і законних інтересів Позивача, які майнові інтереси будуть відновлені у результаті визнання договору недійсним, що Позивач отримає в результаті реституції. Крім того, відсутні конкретні факти порушення відповідачами майнових прав та інтересів Позивача на момент укладення спірного договору. Предметом оспорюваного Договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 19-04-16 від 19.04.2016 р. є майно, а саме: речі, які були у використанні у кількості 2 040 кг. загальною сумою на 61 200,00 грн. Отже, судом першої інстанції не встановлено, що майно, яке є предметом оспорюваного договору, належить саме йому на праві власності, оскільки дане майно не має індивідуально визначених ознак, які б свідчили, що саме вказаний ФОП Сердюков Ю. О. є його власником, а характеризується родовою ознакою - вагою ( 2 040 кілограмів ), тобто розглядається як певна кількість речей того самого роду.

Окрім того, Скаржник звертає увагу, що майно, яке є предметом Договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 19-04-16 від 19.04.2016 p., відповідні документи, які стосуються договору, були вилучені в ФОП Сметаніної К. Л. за адресою: вул. Донецьке шосе, 7 м. Дніпропетровськ, 28.04.2016 р. в ході проведення обшуку на підставі Ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25.04.2016 р. по справі № 202/2587/16-к, провадження № 1 -кс/0202/910/2016. Отже, дана обставина унеможливила виконання обов'язків за Договором відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 19-04-16 від 19.04.2016 p., зокрема, щодо повернення майна, проведення розрахунків, тощо, зважаючи на тимчасове вилучення майна через тиждень після укладення оспорюваного договору.

У відзиві на апеляційну скаргу ФОП Сердюков Ю.О. просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Сметаніної Катерини Леонідівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/3936/18 від 22.10.2018 р. і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Зокрема, підприємець посилається на те, що судом першої інстанції були дотримані вимоги ГПК України з приводу обрання форми спрощеного позовного провадження, були враховані критерії, передбачені ч. 3 ст. 247 ГПК України, під час вирішення питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження. Крім того, обрання судом першої інстанції форми спрощеного позовного провадження не є порушенням норм ані матеріального, ані процесуального права. Суд жодним чином не позбавляв Відповідача-2 права на подання відзиву на позовну заяву шляхом висловлення відповідних заперечень щодо змісту позовної заяви Позивача.

Крім того, у відзиві ФОП Сердюков Ю.О. зазначає, що суд першої інстанції під час ухвалення судового рішення по справі № 904/3936/18, керувався саме ч. 5 ст. 75 ГПК України, посилаючись на зміст постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 у справі № 904/9021/16, в якій було встановлено, що єдиним законним власником майна, яке є предметом оспорюваного Договору є ФОП Сердюков Ю.О. Видаткові накладні, надані ФОП Сердюковим Ю.О. є належним чином оформленими, згідно з вимогами чинного законодавства, відповідають вимогам, що висуваються до первинних документів та є первинними документами ФОП Сердюкова Ю.О., які підтверджують його право власності на товар.

Позивач також вказує на те, що ліквідація підприємств ( ТОВ Регеді , ТОВ Дрімдрес , ТОВ Оверсі ) жодним чином не свідчить про те, що господарські операції, здійснені підприємством в період його існування, були фіктивними, ухвали з Єдиного державного реєстру судових рішень (ЄДРСР), наведені Відповідачем-2 у Відзиві, якими останній, нібито, обґрунтовує фіктивність вказаних підприємств не можуть встановлювати їх фіктивність, оскільки таке може бути встановлено лише Вироком суду або іншими прямими доказами. Судом першої інстанції був належним чином обґрунтований факт того, що товар, який є предметом оспорюваного Договору, належить на праві власності ФОП Сердюкову Ю.О., що не було оскаржено і спростовано, що виключає приналежність такого товару на праві власності ТОВ Малі Будівельні Технології . Посилання Позивача на Вирок Оболонського районного суду м. Києва по справі № 756/14811/17, яким була встановлена фіктивність підприємства ТОВ Маркет Сістем , є доцільним у даному випадку, оскільки його зміст має істотне значення для даної справи.

За твердженням Позивача, підтвердженням його заінтересованості у вирішенні даного спору є судові справи з приводу перегляду ухвал слідчих суддів, якими вирішувалось питання щодо повернення майна законному власнику ФОП Сердюкову Ю.О., з приводу витребування майна з чужого незаконного володіння.

Крім того, Підприємець зазначає про те, що в даному випадку предметом спору є саме визнання фіктивним договору, а не визнання права власності ФОП Сердюкова Ю.О. на товар. Посилання Відповідача-2 на те, що в межах судової справи № 916/2719/16 вже розглядався аналогічний спір між тими ж самими сторонами, та з тих самих підстав є хибним, оскільки вказана справа не стосується дійсних правовідносин ( був спір між іншими сторонами, предметом спору був інший Договір, підстави та докази, на які посилався ФОП Сердюков Ю.О. були зовсім інші).

Крім того, Позивачем до відзиву на апеляційну скаргу були додані додаткові докази, які за його твердженням були отримані ним після того, як було ухвалено оскаржуване рішення по цій справі. Позивач вважає, що приєднані докази підтверджують необґрунтованість Апеляційної скарги, сприятиме реалізації права ФОП Сердюкова Ю.О. на доступ до суду та сприятиме повному, всебічному, об'єктивному дослідженню судом усіх обставин справи.

Так, Позивачем були додані наступні докази: Протокол допиту свідка ОСОБА_5 від 28.10.2017 р.; Протокол допиту свідка ОСОБА_6 від 19.08.2017 р.; Протокол додаткового допиту свідка ОСОБА_7;Протокол допиту свідка ОСОБА_8 від 10.11.2017 р.; рішення Господарського суду м. Києва від 08.11.2018 р. по справі № 910/8937/18. Разом з тим, Позивач акцентує увагу на тому, що додатково надане рішення суду має преюдиційне значення для розгляду справи № 904/3936/18.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2018 р. відновлено строк подання апеляційної скарги фізичної особи - підприємця Сметаніної Катерини Леонідівни, відкрито апеляційне провадження у справі. Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 15.01.2019 р. Зупинено дію рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2018 р. у справі № 904/3936/18, на підставі ч. 5 ст. 262 ГПК України, у зв'язку з поновленням строку на подання апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2019 р. розгляд справи відкладено до 31.01.2019 р.

Відповідач-1 не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належний чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаного учасника провадження у справі, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності вказаного представника сторони.

У судовому засіданні 31.01.2019 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно ст. 269 ГПК України, переглядаючи в апеляційному порядку судові рішення, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції саме в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19.04.2016 р. між ТОВ "Малі Будівельні Технології" ( Замовник ) та Фізичною особою - підприємцем Сметаніною Катериною Леонідівною ( Виконавець ) укладено Договір відповідального зберігання з правом користування та реалізації №19-04-16 ( далі - Договір ), за умовами якого Замовник передає, а Виконавець приймає на відповідальне зберігання з правом користування та реалізації майно ( матеріали, речі ) відповідно до переліку, що визначений в акті прийому-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 19.04.2018 р. ( п. 6.1 Договору ).

Строк, на який передається майно на відповідальне зберігання, відповідає строку дії договору ( п. 1.4 Договору ).

Замовник передає майно виконавцю згідно з актом прийому-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору. У кожному новому випадку передачі майна підписується акт прийому-передачі ( п. 1.2 Договору ).

У п. 1.3 Договору передбачено, що вартість майна, переданого на зберігання, становить 61 200,00 грн.

Відповідно до п. п. 3.1, 3.2 Договору Замовник зобов'язаний, зокрема, надати Виконавцю майно в момент підписання акту прийому-передачі та має право у будь-який час вимагати у Виконавця повністю або частково майно, яке знаходиться на зберіганні; передача майна відбувається шляхом підписання акта одержання майна Замовником.

Згідно з п. 4.1 Договору Виконавець несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передачі на зберігання згідно порядку, передбаченого договором. У випадку реалізації всього майна, яке зберігається, або його частини, виконавець повинен своєчасно повідомити замовника.

На виконання Договору 19.04.2016 р. сторонами складено Акт приймання-передачі №1 за Договором про те, що Виконавець прийняв, а Замовник передав майно - 2 040 кг оціночною вартістю 61 200,00 грн.

Також 19.04.2016 р. між сторонами договору складено та підписано Акт одержання майна Замовником № 1 за Договором про те, що на виконання п. п. 1.1, 1.2 п. 1 Договору Виконавець передав, а Замовник прийняв майно, передане ним раніше виконавцю, а саме: речі, які були у використанні, у кількості 2 040 кг. оціночною вартістю 61 200,00 грн.

У подальшому 23.04.2016 р. між ТОВ "Малі Будівельні Технології" та ФОП Сметаніною Катериною Леонідівною укладена Додаткова угода № 1 до Договору, якою доповнено Договір: п. 1.5 про те, що Замовник є власником майна, переданого Виконавцю на зберігання, у кількості 2 040 кг. й вартістю 21 600,00 грн.; п. 1.6 про те, що під речами у даному Договороі слід розуміти одяг і взуття , які були у використанні.

Сторони договору також домовилися внести зміни до п. 5.1. ст. 5 Договору Вирішення спорів , виклавши п. 5.1. в наступній редакції: п.5.1.. Сторони домовилися про те, що спори, які виникають при виконанні цього договору, вирішуються третейським судом у відповідності до Господарського процесуального кодексу України із врахуванням особливостей, передбачений Законом України Про третейські суди .

Також, сторони договору домовилися доповнити договір п. 5.2. про те, що третейський розгляд спорів між сторонами буде здійснюватися третейським судом у складі одного третейського судді , який назначається Сторонами, Авдєєвої Юлії Миколаївни, за адресою: 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Броварська,37;

Дана додаткова угода вступає в силу з моменту її підписання сторонами і є невід'ємною частиною Договору( п.7 Додаткової угоди ).

У провадженні Слідчого відділення Соборного відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016040630001113 від 06.04.2016 р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст. 2 ст. 15 ч.4 ст. 190 КК України, Сердюков Юрій Олександрович є потерпілим по даному кримінальному провадженню.

В межах вказаного кримінального провадження спеціально уповноваженими особами Соборного ВП ДВП ГУ НП в Дніпропетровській області ведуться оперативно-розшукові слідчі дії, спрямовані на встановлення осіб, винних у вчиненні злочину, відомості про який були внесені до ЄДР 06.04.2016 р.

За твердженням Позивача, в ході досудового розслідування по вказаному кримінальному провадженню було встановлено, що майнові права Сердюкова Ю. О. порушені невстановленими особами та було доведено достовірними доказами, що Товар, який був предметом оспорюваного Договору, належав йому на праві власності, що автоматично виключало приналежність товару на праві власності ТОВ Малі Будівельні Технології .

Звертаючись з позовом у даній справі, Фізична особа - підприємець Сердюков Ю.О. заявив вимоги про визнання Договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 19-04-16 від 19.04.2016 р., укладеного між відповідачами недійсним як такого, що є фіктивним.

В основу оскаржуваного рішення покладено висновок місцевого господарського суду про наявність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог, з посиланням на обставини встановлені постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 р. у справі № 904/9021/16, що майно , яке було передано за спірною угодою належить ФОП Сердюкову Ю. О. Оскільки спірний договір з боку Замовника ( Власника ) майна, що передавалося на відповідальне зберігання, було підписано директором ТОВ "Малі Будівельні Технології", яке не було власником цього майна, а відповідно - не мало жодного права ані розпоряджатися цим майном, ані укладати цей договір, то місцевий господарський суд дійшов висновку, що вказане є достатньою правовою підставою для визнання цього договору недійним.

Проте, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновком суду попередньої інстанції про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

У цій справі ФОП Сердюков Ю.О. оспорює Договір відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 19-04-16 від 19.04.2016 р. укладений між ТОВ "Малі Будівельні Технології" та ФОП Сметаніною К.Л. з посиланням на ту обставину, що вказаний договір є фіктивним, оскільки укладався без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися договором, а товар, який був предметом договору, ніколи не належав жодній із сторін договору, не перебував у їхньому володінні, користуванні, розпорядженні. Також в обгрунтування позовних вимог ФОП Сердюков Ю.О. посилався на обставини, встановлені постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 р. по справі № 904/9021/16.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Отже, для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву ( аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 р. по справі № 909/330/16 , від 01.11.2018 р. по справі 910/18436/16 ).

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновком суду попередньої інстанції про наявність передбачених законом підстав для визнання недійсним Договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 19-04-16 від 19.04.2016 р. укладеного між ТОВ "Малі Будівельні Технології" та ФОП Сметаніною К.Л. як фіктивного правочину, оскільки Позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що сторони спірного договору не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення або ж діяли з обопільним умислом не створювати такі наслідки, тоді як Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 27.02.2018 р. у справі № 802/1853/16-а ( адміністративне провадження № К/9901/4639/17 ) зазначає, що сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій.

Разом з тим, враховуючи правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 20.02.2018 р. у справі № 826/6280/13-а ( адміністративне провадження № К/9901/2848/18 ), суд апеляційної інстанції відхиляє посилання Позивача на висновок експерта, на постанови про порушення кримінальних справ, на акт перевірки, оскільки вказані документи не містять встановлених обставин, які б свідчили про невиконання відповідачами своїх договірних зобов'язань за господарськими операціями або встановлення обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб'єктами господарської діяльності.

Отже, враховуючи наведені правові висновки Верховного Суду та приймаючи до уваги не надання Позивачем доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно відповідачів, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, колегія апеляційного суду вважає, що сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадової особи контрагента одного із Відповідачів не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваної господарської операції та не тягне за собою правових наслідків для Позивача.

Так, Позивач не є стороною оспорюваного Договору. В обґрунтування порушення його прав Договором Позивач зазначив, що право власності на товар, який є предметом Договору, належить саме йому на підставі договору поставки № 103 від 01.03.2016 р., а не ТОВ "Малі Будівельні Технології", а відтак Договір порушує права Позивача безперешкодно розпоряджатися своїм майном.

Однак, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанцій встановив відсутність доказів, що майно, яке є предметом оспорюваного Договору, належить саме Позивачу на праві власності, оскільки дане майно не має індивідуально визначених ознак, які б свідчили, що саме вказаний підприємець є його власником.

Наявність у матеріалах справи вищезгаданого договору поставки № 103 від 01.03.2016 р., укладеного між ТОВ "Економ-Схід" та Позивачем та відповідних видаткових та товарно-транспортних накладних свідчить про придбання останнім одягу та взуття, які були у використанні, однак допустимих, належних та достатніх доказів того, що саме це майно є предметом оспорюваного Договору, Позивачем не надано.

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання Позивача на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.05.2016 р. у справі № 202/2884/16-к як на докази належності йому майна, що є предметом Договору, адже наведена ухвала не має преюдиціального значення відповідно до положень ст. 75 ГПК України . А доказів винесення вироку у кримінальному провадженні № 12016040630001113, який відповідно до ст. 75 ГПК України міг би мати преюдиціальне значення, Позивачем не надано.

Крім того, посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на встановлення постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 р. у справі № 904/9021/16 обставин, що майно, яке було передано за спірною угодою належить ФОП Сердюкову Ю. О. - є помилковим, оскільки як зазначив апеляційний господарський суд в своїй постанові від 01.02.2017 р. у справі № 904/9021/16, при розгляді справ про скасування рішення третейського суду, господарський суд встановлює наявність або відсутність підстав для скасування рішення зазначеної категорії, передбачених ст. 51 Закону (ст. ст. 122, 122 4 , 122 5 ЦК України), а відтак не переглядає рішення третейського суду, тому апеляційний господарський суд не надає оцінку наданим сторонами первинним бухгалтерським документам в підтвердження права власності на спірне майно.

Отже, враховуючи наведене та зважаючи на те, що Позивачем не доведено наявності у нього права власності на майно, передане на зберігання за оспорюваним Договором, на яке він посилається як на підставу позову, тобто Позивачем не доведено порушення його прав спірним Договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у справі.

Щодо наданих Позивачем до відзиву на апеляційну скаргу додаткових доказів, які за його твердженням були отримані ним після того, як було ухвалено оскаржуване рішення по цій справі, зокрема - рішення Господарського суду м. Києва від 08.11.2018 р. по справі № 910/8937/18, яке повинно мати преюдиційне значення для розгляду справи № 904/3936/18, то як слушно зауважив Відповідач - 2 у письмових поясненнях - неможливо вести мову про преюдиційність, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2019 р. у справі 910/8937/18 дію рішення Господарського суду м. Києва від 08.11.2018 р. по справі № 910/8937/18 зупинено.

Також, колегія суддів апеляційного суду погоджується з доводами апеляційної скарги, пов'язаних з помилковим обранням судом першої інстанції всупереч фактичним обставинам справи форми спрощеного позовного провадження при розгляді цієї справи, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи - ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області позовну заяву ФОП Сердюкова Ю. О. прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/3936/18. Суд першої інстанції ухвалив, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у цьому позові не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін: обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи: обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо: кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Разом з тим, суд першої інстанції, вирішуючи питання про розгляд справи № 904/3936/18 в порядку спрощеного провадження не врахував: обсяг доказів у справі, поданих Позивачем, оскільки загальний обсяг матеріалів справи складає 7 (сім) томів, характер доказів, наданих Позивачем, а саме, первинна бухгалтерська документація ( договори, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, платіжні доручення ), реєстраційні та податкові справи, матеріали судових справ та кримінальних проваджень, тощо, які потребують детального аналізу; критерії заінтересованості в оспорюваному договорі Позивача, оскільки останній не є його стороною, значення справи для відповідачів (які є сторонами договору); кількість відповідачів, місце проживання та місцезнаходження яких в різних населених пунктах; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Таким чином, суд першої інстанції, розглянувши справу в порядку спрощенного позовного провадження, не врахував приписи ч. 3 ст. 247 ГПК України.

Натомість, відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Зазначені положення є імперативними для суду апеляційної інстанції.

Згідно з ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення, ухвалене у справі, зазначеним вимогам не відповідає.

За таких обставин, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги про наявність підстав для скасування судового рішення, недоведеність обставин фіктивності оскаржуваного правочину з огляду на відсутність умислу обох сторін та відповідно про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Разом із тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків, суд апеляційної інстанції враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 р. у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції має бути скасовано. В зв'язку з чим необхідно прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимоги Позивача.

Враховуючи задоволення апеляційної скарги, судові витрати зі справи слід покласти відповідно ст. 129 ГПК України на Фізичну особу - підприємця Сердюкова Юрія Олександровича.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Сметаніної Катерини Леонідівни задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2018 р. у справі № 904/3936/18 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В позові відмовити у повному обсязі.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Сердюкова Юрія Олександровича на користь Фізичної особи - підприємця Сметаніної Катерини Леонідівни суму судового збору за подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в розмірі 2 643,00 грн., про що видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 05.02.2019 р.

Головуючий суддя І.М.Кощеєв

Суддя І.Л. Кузнецова

Суддя І.М. Подобєд