Постанова

від 29.05.2019 по справі 904/3936/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 904/3936/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

представники сторін:

скаржника - адвокат Лиска П.О.

відповідача 2 - адвокат Сорочан В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на постанову Центрального апеляційного господарського суду

від 31.01.2019

у складі колегії суддів: Кощеєва І.М. (головуючого), Кузнецової І.Л., Подобєда І.М.

у справі № 904/3936/18

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології"; 2. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про визнання договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

1. ФОП ОСОБА_3 звернувся з позовом до ТОВ "Малі Будівельні Технології" та ФОП ОСОБА_1 про визнання недійсним (фіктивним) договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації

№ 19-04-16 від 19.04.2016, укладеного між відповідачами.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції

2. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2018 у даній справі позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

3. Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2019 у даній справі апеляційну скаргу задоволено, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2018 у даній справі скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

5. 25.02.2019 Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 через Центральний апеляційний господарський суд звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою від 25.02.2019 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2019 у справі № 904/3936/18, підтвердженням чого є накладна відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.

6. 11.03.2019, відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України, касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 від 25.02.2019 разом зі справою № 904/3936/18 надіслано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги у справі № 904/3936/18 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 21.03.2019.

8. Ухвалою Верховного Суду від 08.04.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 904/3936/18 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 від 25.02.2019 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2019; розгляд касаційної скарги призначено на 29.05.2019 об 11 год. 30 хв.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу.

9. Не погоджуючись з прийнятою постановою, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції у даній справі.

10. Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права внаслідок чого безпідставно скасовано законне рішення суду першої інстанції.

11. ФОП ОСОБА_3 подав письмові пояснення у даній справі, які просив врахувати при розгляді касаційної скарги та просив задовольнити касаційну скаргу у повному обсязі.

12. Представник скаржника в судовому засіданні 29.05.2019 підтримав касаційну скаргу з підстав викладених в ній та заявив про намір звернутися до суду із заявою про розподіл судових витрат.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

13. ФОП ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

14. Представник ФОП ОСОБА_1 в судовому засіданні 29.05.2019 заперечив проти касаційної скарги з підстав викладених у відзиві.

Розгляд клопотань Верховним Судом

15. Представником скаржника подано клопотання на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України про зупинення провадження у справі № 904/3936/18 до вирішення справи № 910/8937/18 рішення у якій має істотне значення для правильного вирішення спору у справі № 904/3936/18.

16. Згідно пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

17. З наведеного вбачається, що оцінка об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи повинна здійснюватися судом за результатами оцінки зібраних у справі доказів та встановлених обставин.

18. Разом з тим, з огляду на імперативні приписи статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

19. З огляду на викладене, клопотання представника скаржника про зупинення провадження у справі № 904/3936/18 на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України не підлягає задоволенню.

Позиція Верховного Суду

20. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

21. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

22. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

23. Як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, зокрема, посилався на те, що враховуючи правові висновки Верховного Суду та приймаючи до уваги не надання Позивачем доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно відповідачів, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, колегія апеляційного суду вважає, що сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадової особи контрагента одного із Відповідачів не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваної господарської операції та не тягне за собою правових наслідків для Позивача. Так, Позивач не є стороною оспорюваного Договору. В обґрунтування порушення його прав Договором Позивач зазначив, що право власності на товар, який є предметом Договору, належить саме йому на підставі договору поставки № 103 від 01.03.2016, а не ТОВ "Малі Будівельні Технології", а відтак Договір порушує права Позивача безперешкодно розпоряджатися своїм майном. Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанцій встановив відсутність доказів, що майно, яке є предметом оспорюваного Договору, належить саме Позивачу на праві власності, оскільки дане майно не має індивідуально визначених ознак, які б свідчили, що саме вказаний підприємець є його власником. Наявність у матеріалах справи вищезгаданого договору поставки № 103 від 01.03.2016, укладеного між ТОВ "Економ-Схід" та Позивачем та відповідних видаткових та товарно-транспортних накладних свідчить про придбання останнім одягу та взуття, які були у використанні, однак допустимих, належних та достатніх доказів того, що саме це майно є предметом оспорюваного Договору, Позивачем не надано.

24. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та безпідставними з огляду на таке.

25. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

25.1 19.04.2016 між ТОВ "Малі Будівельні Технології" (Замовник) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Виконавець) укладено Договір відповідального зберігання з правом користування та реалізації №19-04-16 (далі - Договір), за умовами якого Замовник передає, а Виконавець приймає на відповідальне зберігання з правом користування та реалізації майно (матеріали, речі) відповідно до переліку, що визначений в акті прийому-передачі, який є невід`ємною частиною цього договору.

25.2 Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 19.04.2018 (п. 6.1 Договору).

25.3 Строк, на який передається майно на відповідальне зберігання, відповідає строку дії договору (п. 1.4 Договору).

25.4 Замовник передає майно виконавцю згідно з актом прийому-передачі, який є невід`ємною частиною цього договору. У кожному новому випадку передачі майна підписується акт прийому-передачі (п. 1.2 Договору).

25.5 У п. 1.3 Договору передбачено, що вартість майна, переданого на зберігання, становить 61 200,00 грн.

25.6 Відповідно до п. п. 3.1, 3.2 Договору Замовник зобов`язаний, зокрема, надати Виконавцю майно в момент підписання акту прийому-передачі та має право у будь-який час вимагати у Виконавця повністю або частково майно, яке знаходиться на зберіганні; передача майна відбувається шляхом підписання акта одержання майна Замовником.

25.7 Згідно з п. 4.1 Договору Виконавець несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передачі на зберігання згідно порядку, передбаченого договором. У випадку реалізації всього майна, яке зберігається, або його частини, виконавець повинен своєчасно повідомити замовника.

25.8 На виконання Договору 19.04.2016 сторонами складено Акт приймання-передачі №1 за Договором про те, що Виконавець прийняв, а Замовник передав майно - 2 040 кг оціночною вартістю 61 200,00 грн.

25.9 Також 19.04.2016 між сторонами договору складено та підписано Акт одержання майна Замовником № 1 за Договором про те, що на виконання п. п. 1.1, 1.2 п. 1 Договору Виконавець передав, а Замовник прийняв майно, передане ним раніше виконавцю, а саме: речі, які були у використанні, у кількості 2 040 кг. оціночною вартістю 61 200,00 грн.

25.10 У подальшому 23.04.2016 між ТОВ "Малі Будівельні Технології" та ФОП ОСОБА_1 укладена Додаткова угода № 1 до Договору, якою доповнено Договір: п. 1.5 про те, що Замовник є власником майна, переданого Виконавцю на зберігання, у кількості 2 040 кг. й вартістю 21 600,00 грн.; п. 1.6 про те, що під речами у даному Договороі слід розуміти одяг і взуття, які були у використанні.

25.11 Сторони договору також домовилися внести зміни до п. 5.1. ст. 5 Договору Вирішення спорів , виклавши п. 5.1. в наступній редакції: п.5.1.. Сторони домовилися про те, що спори, які виникають при виконанні цього договору, вирішуються третейським судом у відповідності до Господарського процесуального кодексу України із врахуванням особливостей, передбачений Законом України Про третейські суди .

25.12 Також, сторони договору домовилися доповнити договір п. 5.2. про те, що третейський розгляд спорів між сторонами буде здійснюватися третейським судом у складі одного третейського судді , який назначається Сторонами, Авдєєвої Юлії Миколаївни, за адресою: 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Броварська,37 .

25.13 Дана додаткова угода вступає в силу з моменту її підписання сторонами і є невід`ємною частиною Договору (п.7 Додаткової угоди).

25.14 У провадженні Слідчого відділення Соборного відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016040630001113 від 06.04.2016 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст. 2 ст. 15 ч.4 ст. 190 КК України, ОСОБА_3 є потерпілим по даному кримінальному провадженню.

25.15 В межах вказаного кримінального провадження спеціально уповноваженими особами Соборного ВП ДВП ГУ НП в Дніпропетровській області ведуться оперативно-розшукові слідчі дії, спрямовані на встановлення осіб, винних у вчиненні злочину, відомості про який були внесені до ЄДР 06.04.2016.

26. Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

27. Рішенням третейського суду від 16.06.2016 у складі одного третейського судді Авдєєвої Юлії Миколаївни, який створений для вирішення конкретного спору сторонами, по справі за позовом ТОВ Малі Будівельні Технології до ФОП ОСОБА_1 про витребування майна за договором відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 19-04-16 від 19.04.2016 позов задоволено частково. Зобов`язано ФОП ОСОБА_1 повернути ТОВ Малі Будівельні Технології передані їй за договором відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 19-04-16 від 19.04.2016 речі (одяг і взуття, які були у використанні), що належать на праві приватної власності ТОВ "Малі Будівельні Технології", у кількості 2040 кг й вартістю 61 200,00 грн., після того, як прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області Ганночка Р.О. поверне тимчасово вилучене майно ОСОБА_1 .

28. Не погодившись з рішенням третейського суду ФОП ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із заявою про скасування в повному обсязі вищевказаного рішення третейського суду від 16.06.2016.

29. Відмовляючи у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_3 , місцевий господарський суд виходив з того, що результат розгляду справи за оскаржуваним рішенням третейського суду жодним чином не породжує необхідності вчинення дій органами державної влади або місцевого самоврядування, а лише визначає умови виконання такого рішення після того, як прокурор поверне тимчасово вилучене майно, тобто, після вчинення ним дій, які не стосуються результатів третейського розгляду, а тому означений спір підвідомчий третейському суду.

30. Як вбачається зі змісту постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 у справі №904/9021/16 : апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 задоволено, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2016 по справі № 904/9021/16 скасовано; заяву ФОП ОСОБА_3 про скасування рішення Третейського суду у складі одного третейського судді Авдєєвої Юлії Миколаївни від 16.06.2016 - задоволено повністю; скасоване рішення Третейського суду від 16.06.2016 у складі одного третейського судді Авдєєвої Юлії Миколаївни, створеного сторонами для вирішення конкретного спору, відповідно до додаткової угоди № 1 від 23.04.2016 до договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 19-04-16 від 19.04.2016.

30.1 Як зазначено вище, предметом розгляду в третейському суді була вимога про повернення майна (одяг і взуття, які були у використанні) від ФОП ОСОБА_1 до ТОВ Малі Будівельні Технології .

30.2 Відповідно до документів первинної господарської документації (товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, митні декларації (Форми МД-3 та МД-2), замовлення покупця № 531-532, висновку державної санітарно- епідеміологічної експертизи від 12.05.2015 № 05.03.02-03/19735, сертифікату дезінфекції, договору поставки № 103 від 01.03.2016), копії яких долучені апелянтом до матеріалів справи, вбачається, що спірне майно належить ФОП ОСОБА_3 , як власнику.

30.3 Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.05.2016 по справі № 202/2884/16-к, яка винесена в межах здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12016040630001113, по якій ОСОБА_3 є потерпілим, зобов`язано начальника СВ АНД ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області повернути майно власнику ОСОБА_3 , яке вилучалося зі складу за адресою: АДРЕСА_1, зокрема, одяг та взуття, що були у вжитку - 100150,00 кг, що вилучалися з магазинів та складу, згідно до протоколів обшуку від 28.04.2016 (детальний перелік майна, а також адреси магазинів та складу зазначено в ухвалі).

Зі змісту рішення третейського суду від 16.06.2016 вбачається, що ФОП ОСОБА_3 не приймав участі по справі (не був залучений до участі по справі), в якій вирішувалася подальша доля майна, власником якого він являється. Крім того, не було залучено до участі по справі і прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області Ганночки Р.О., від виконання якого залежить подальше виконання рішення третейського суду.

30.4 Таким чином, колегія суддів вбачає існування спору між певним колом фізичних та юридичних осіб, про що було відомо як третейському судді, так і сторонам третейської угоди.

30.5 З огляду на вищезазначене, висновки суду першої інстанції про відсутність порушеного права ФОП ОСОБА_3 є помилковими.

30.6 Оскільки за наданими документами - товарно-транспортними накладними, договором поставки, вантажоодержувачем та покупцем зазначено фізичну-особу підприємця ОСОБА_3 , то правовідносини у сфері набуття власності на товар, що є предметом злочину і предметом, відносно якого ухвалено рішення третейським суддею Авдєєвою Ю.М., виникли саме внаслідок господарської діяльності ОСОБА_3 , як фізичної особи-підприємця.

31. Таким чином, вищезазначеною постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду було встановлено, що майно, яке було передано відповідачем-1 відповідачу-2 за договором відповідального зберігання з правом користування та реалізації №19-04-16 від 19.04.2016 (укладеним між відповідачами-1, 2) належить позивачу - ФОП ОСОБА_3 .

32. Відповідно до приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників; відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною; про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу; у разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку; обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування; обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом; обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені; вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою; правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду; обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом.

33. Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

34. Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

35. Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

36. Як зазначено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (435-15), Земельним кодексом України (2768-14), Сімейним кодексом України (2947-14), Законом України від 12 травня 1991 року N 1023-XII (1023-12) Про захист прав споживачів , Законом України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV ( 161-14 ) Про оренду землі та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

37. Як правило, письмова угода укладається шляхом складання документа, що визначає її зміст, і підписується безпосередньо особою, від імені якої вона укладена або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для укладення угод органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють в межах повноважень, наданих законом, іншим правовим актом або установчими документами. Підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу бути підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

38. Таким чином, оскільки спірний договір з боку замовника (власника) майна, що передавалося на відповідальне зберігання , було підписано директором ТОВ Малі Будівельні Технології , яке не було власником цього майна, а відповідно - не мало жодного права ані розпоряджатися цим майном (в тому рахунку передавати його на відповідальне зберігання), ані укладати цей договір, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що це є достатньою правовою підставою для визнання цього договору недійним.

39. Враховуючи вищезазначені обставини (встановлені постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 904/9021/16) та приписи чинного законодавства України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення.

40. Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

41. Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

42. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

43. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 19-04-16 від 19.04.2016, укладеного між відповідачами.

44. Наведеного судом апеляційної інстанцій враховано не було, тому є необґрунтованим та безпідставним скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2018 судом апеляційної інстанції.

45. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

46. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

47. Однак, враховуючи викладене, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам не відповідає.

48. При цьому, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд при розгляді справи всебічно, повно та об`єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, яке помилково скасував суд апеляційної інстанції.

49. Доводи скаржника про невідповідність постанови апеляційного господарського суду положенням чинного законодавства та законність рішення суду першої інстанції знайшли своє підтвердження під час перегляду оскаржуваної постанови в касаційному порядку.

50. Згідно пункту 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

51. Відповідно до статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 від 25.02.2019 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2019 у справі № 904/3936/18 задовольнити.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2019 у справі № 904/3936/18 скасувати.

3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2018 у справі № 904/3936/18 залишити в силі.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Білоус

Судді С.В. Жуков

Н.Г. Ткаченко