Постанова

від 30.01.2019 по справі 187/579/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/777/19 Справа № 187/579/17 Суддя у 1-й інстанції - Караул О.А. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

Категорія 47

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2019 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.

за участю секретаря - Гречишникової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Відділ з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Петриківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2018 року, -

В С Т А Н О В И В:

06 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Петриківського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації.

Ухвалою суду від 23 січня 2018 року в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, було залучено Відділ з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Петриківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт. Петриківка помер його батько - ОСОБА_3. Після його смерті відкрилася спадщина, яка складалася, в тому числі, із земельної ділянки та домоволодіння, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1

Позивач прийняв спадщину, подавши у встановлений законодавством строк відповідну заяву до Петриківської держаної нотаріальної контори за останнім місцем проживання та смерті батька.

Наразі позивач є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, яку він успадкував після смерті батька - ОСОБА_3.

19 вересня 2013 року рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області по справі № 0431/1688/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, третя особа: Петриківська державна нотаріальна контора, були частково задоволені вимоги та визнано недійсним заповіт подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4, складений та посвідчений 20 травня 2005 року (зареєстрований в реєстрі за №1029) в частині розпорядження земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1

Також вказаним рішенням суд частково задовольнив вимоги ОСОБА_2 та визнав за нею право власності на житловий будинок та господарчі будівлі, що складається з: житлового будинку А-1, загальною площею 42,8 кв.м, із них житлової - 18,7 кв.м, літної кухні Б-1, вбиральні Г-1, колодязю і огорожі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1

При цьому, при розгляді вказаної справи не було предметом розгляду узаконення самочинного будівництва та/або реконструкції будинку, інших будівель та споруд, які входять до складу даного домоволодіння.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області по справі №0431/1688/12 набрало законної сили 05 грудня 2013 року.

08 квітня 2014 року за заявою ОСОБА_2 державним реєстратором Кравець Романом Анатолійовичем було зареєстровано право власності (номер запису про право власності:5289110, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 12298423 від 09.04.2014) на об'єкт житлової нерухомості житловий будинок (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 335175912237), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

При проведенні технічної інвентаризації спеціалістами обласного КП Дніпродзержинське БТІ 06 жовтня 2016 року було встановлено, що в домоволодінні в період 2005-2012 років були побудовані об'єкти самочинного будівництва та проведена реконструкція будинку зі зміною функціонального призначенні приміщень. В результаті таких дій будинок та господарчі будівлі втратили тотожність з тими, на які батько позивача отримав право власності в 2003 році за договором купівлі-продажу і не тотожні тому, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_2 державним реєстратором Кравець Р.А.

Позивач зазначає, що при подачі заяви про реєстрацію права власності ОСОБА_2 додала до заяви рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області суду від 19 вересня 2013 року по справі 0431/1688/12 та технічний паспорт, складений інженером-проектувальником ОСОБА_6 25 березня 2013 року, в якому не були відображені об'єкти самочинного будівництва та реконструкція будинку.

Також позивач посилається на те, що ОСОБА_2 в порушення "Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень", затвердженого постановою КМУ від 22 червня 2011 року №703, який на час реєстрації права власності, органові державної реєстрації прав був поданий неповний пакет документів для реєстрації прав власності на будинок, як на реконструйований об'єкт, а тому реєстрація права власності на будинок була проведена незаконно.

Наявність незаконно зареєстрованого права власності за сторонньою особою на земельній ділянці, яка належить позивачу на праві приватної власності, порушує його право на вільне володіння і розпорядження належною йому земельною ділянкою.

Також позивач посилається на те, що відповідачка ОСОБА_2 своїми діями створює перешкоди йому, як власнику земельної ділянки, у користуванні і розпорядженні належної йому земельною ділянкою. Так, 27 листопада 2015 року ОСОБА_2 незаконно, без його дозволу, проникла на належну йому земельну ділянку разом зі своїм адвокатом ОСОБА_7 та експертом ОСОБА_8 Вони незаконно проводили обстеження, огляд та обміри земельної ділянки, яка належить позивачу на праві приватної власності, що підтверджуються матеріалами експертного дослідження 1117-11 від 30 листопада 2015 року.

Крім того, з часу реєстрації у квітні 2014 році права власності на будинок за ОСОБА_2 і вселення з її дозволу в будинок орендарів, на належній позивачу земельній ділянці знищуються плодові дерева, виноград та інші плодові та ягідні рослини, облаштовуються смітники, без його згоди відповідачка та орендарі користуються водними ресурсами його земельної ділянки, садять городину. Також орендарі, перешкоджають уповноваженим особам позивача проводити роботи на земельній ділянці та проходити через його земельну ділянку сусідам, яким він це дозволив.

Крім того, ОСОБА_2 має наміри облаштувати на земельній ділянці будівельний майданчик для ремонту будинку, оскільки їй потрібно постійно робити поточний ремонт належних їй будівель, які були збудовані в 1961 році.

Позивач неодноразово пропонував відповідачці через її представника ОСОБА_7 продати йому будинок, але вона відмовлялась навіть розглядати таку можливість.

Також позивач звертався в листопаді 2015 року до відповідачки з пропозицією про встановлення сервітуту на належні їй об'єкти нерухомості, які знаходяться на належній йому земельній ділянці, але ніякої відповіді на свою пропозицію не отримав.

Позивач зазначає, що всі ці дії відповідачки хоча і не позбавляють його права власності на земельну ділянку, але не дають можливості повноцінного користування та розпорядження земельною ділянкою, тому просив суд ухвалити рішення, яким усунути йому перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), номер запису про право власності: 5298110, індексний номер:12298423 ухвалене 09.04.2014 року реєстратором реєстраційної служби Петриківського районного управління юстиції Дніпропетровської області Кравець Романом Анатолійовичем на об'єкт житлової нерухомості житловий будинок (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 335175912237), а також стягнути з відповідачки ОСОБА_2 понесені ним судові витрати (а.с. 2-3).

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Відділ з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Петриківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації - відмовлено (а.с. 219-226).

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с. 233-234).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Судом 1 інстанції встановлено, що рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2013 року, яке набрало законної сили, зокрема, визнано недійсним заповіт подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4, складений та посвідчений 20 травня 2005 року (зареєстрований в реєстрі за № 1029), в частині розпорядження земельною ділянкою, розташованою в АДРЕСА_1; визнано недійсним заповіт ОСОБА_3, складений та посвідчений 17 серпня 2011 року (зареєстрований в реєстрі за № 3578) в частині розпорядження житловим будинком із господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок та господарчі будівлі, що складається з житлового будинку А-1, загальною площею 42,8 кв.м. із них житлової - 18,7 кв.м., літньої кухні Б-1, сараю В-1, вбиральні Г-1 та колодязю і огорожі, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, у порядку спадкування за заповітом подружжя ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3, складений та посвідчений 20 травня 2005 року (зареєстрований в реєстрі за № 1029).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 09 квітня 2014 року ОСОБА_2 є власником житлового будинку та господарчих будівель, що складається з: житлового будинку А-1, загальною площею 42,8 кв.м, із них житлової - 18,7 кв.м., літньої кухні Б-1, сараю В-1, вбиральні Г-1 та колодязю і огорожі, розташованого за адресою: АДРЕСА_1

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 29 вересня 2014 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1496 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1

З матеріалів кримінальних проваджень № 12016040520000010, 12016040520000198, 120160405200000367 вбачається, що Петриківським ВП проводилося досудове розслідування за заявами ОСОБА_1 по фактам незаконного проникнення ОСОБА_8, ОСОБА_7 та невідомої особи на територію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, однак постановами слідчого вказані провадження були закриті у зв'язку з відсутністю складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд 1 інстанції виходив з того, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності на будинок, заявлені з підстав створення йому перешкод в користуванні земельною ділянкою, є безпідставними та задоволенню не підлягають.

З такими висновками суду погоджується й колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають встановленим обставинам по справі та зроблені з дотриманням норм процесуального права з застосуванням відповідних норм матеріального права.

Так, згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2013 року, яке набрало законної сили, зокрема, визнано недійсним заповіт подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4, складений та посвідчений 20 травня 2005 року (зареєстрований в реєстрі за № 1029), в частині розпорядження земельною ділянкою, розташованою в АДРЕСА_1; визнано недійсним заповіт ОСОБА_3, складений та посвідчений 17 серпня 2011 року (зареєстрований в реєстрі за № 3578) в частині розпорядження житловим будинком із господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок та господарчі будівлі, що складається з житлового будинку А-1, загальною площею 42,8 кв.м. із них житлової - 18,7 кв.м., літньої кухні Б-1, сараю В-1, вбиральні Г-1 та колодязю і огорожі, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, у порядку спадкування за заповітом подружжя ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3, складений та посвідчений 20 травня 2005 року (зареєстрований в реєстрі за № 1029).

09 квітня 2014 року державним реєстратором Кравець Романом Анатолійовичем за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності (номер запису про право власності: 5289110, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 12298423 від 09.04.2014) на об'єкт житлової нерухомості - житловий будинок (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 335175912237), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та складається з: житлового будинку А-1, загальною площею 42,8 кв.м, із них житлової - 18,7 кв.м., літньої кухні Б-1, сараю В-1, вбиральні Г-1 та колодязю і огорожі.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 29 вересня 2014 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим 29 вересня 2014 року державним нотаріусом Петриківської державної нотаріальної контори Могильною Л.Г., ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1496 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, однією з підстав для їх задоволення позивач зазначив порушення вимог законодавства при реєстрації права власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому, позивач помилково посилався на порушення "Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень", затвердженого постановою КМУ від 22 червня 2011 року №703, який на час здійснення реєстрації права власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 втратив чинність, оскільки на час реєстрації права власності, тобто 09 квітня 2014 року, була чинною Постанова КМУ від 17 жовтня 2013 року № 868 Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно , якою були встановлені такі вимоги.

Згідно п. 36 вказаного Порядку для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Для проведення державної реєстрації речового права на нерухоме майно, що є похідним від права власності, одночасно з проведенням державної реєстрації права власності на таке майно заявником подаються документи, необхідні для проведення державної реєстрації права власності на таке майно та державної реєстрації речового права, що є похідним від нього.

Відповідно до п.п. 10 п. 37 вказаного Порядку документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Згідно п. 42 цього ж Положення для проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна в разі, коли в документах, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на такий об'єкт, відсутні відомості про його технічні характеристики, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.

З наявних в матеріалах справи електронних документів реєстраційної справи № 335175912237, роздрукованих з Державного реєстру прав на об'єкт нерухомого майна, вбачається, що 09 квітня 2014 року, за заявою ОСОБА_2 державним реєстратором Кравець Романом Анатолійовичем було зареєстровано право власності на об'єкт житлової нерухомості: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 Матеріали реєстраційної справи містять, зокрема, заяву ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, копію рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2013 року, копію технічного паспорту на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, станом на 25.03.2013 року, відповідно до якого будинок складається з: житлового будинку А-1, загальною площею 42,8 кв.м, із них житлової - 18,7 кв.м., літньої кухні Б-1, сараю В-1, вбиральні Г-1 та колодязю і огорожі.

Отже, в матеріалах реєстраційної справи № 335175912237 містяться всі необхідні дані та документи, які відповідно до вищезазначеного Положення вимагаються при реєстрації права власності на будинок.

Також суд вважав безпідставними посилання позивача на те, що будинок на час проведення реєстрації був реконструйованим, а тому державна реєстрація прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно повинна була проходити за процедурою, що передбачена для реконструйованого нерухомого майна. При цьому суд виходив з того, що ані з рішення суду про визнання права власності на будинок, ані з технічного паспорту, що були в розпорядженні реєстратора на час реєстрації права власності, відомостей, які б вказували на те, що будинок є об'єктом реконструйованого нерухомого майна, не було.

Таким чином, доводи позивача про подання ОСОБА_2 органові державної реєстрації прав неповного пакету документів для реєстрації прав власності на будинок, що призвело до незаконної реєстрації права власності, і, як наслідок, порушило його право на вільне володіння і розпорядження належною йому земельною ділянкою, не знайшли свого підтвердження.

Іншою підставою для задоволення позовних вимог позивач зазначив створення йому перешкод в користуванні земельною ділянкою відповідачем та особами, які з її дозволу проживають за адресою: АДРЕСА_1

Суд виходив з того, що відповідач по справі є особою, яка на законних підставах на праві приватної власності володіє житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1, та з дозволу якої у будинку проживають ОСОБА_10 та ОСОБА_11, до яких, наразі, позовні вимоги не заявлялися, а наведені позивачем в позовній заяві доводи та посилання на обставини, які, на його думку, перешкоджають здійсненню ним права користування та розпоряджання земельною ділянкою, не можуть слугувати підставами для скасування державної реєстрації права власності на будинок відповідача, оскільки це було б втручанням з боку суду у права останньої на мирне володіння своїм майном.

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України).

Згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини практика ЄСПЛ застосовується українськими судами як джерело права.

ЄСПЛ виходить із того, що положення ст. 1 Першого протоколу містить три правила: (а) перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; (б) друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним; (в) третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно суспільний інтерес ; (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних органів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного інтересу , при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду з огляду на те, що національні органи влади краще знають потреби власного суспільства і знаходяться в кращому становищі, ніж міжнародний суддя, для оцінки того, що становить суспільний інтерес . Це поняття має широке значення, втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу пропорційності - справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

Принцип пропорційності , закріплений як загальний принцип у Договорі про заснування ЄС, вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів).

Принцип пропорційності тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності , натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип пропорційності як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

На переконання суду, наведені позивачем в позовній заяві доводи та посилання на обставини, які на його думку перешкоджають здійсненню ним права користування та розпоряджання земельною ділянкою, в даному випадку не можуть слугувати підставами для скасування державної реєстрації права власності на будинок відповідача, оскільки таке втручання з боку суду у права останньої на мирне володіння своїм майном було б непропорційним, занадто обтяжливими та значно більшим, ніж необхідно для реалізації забезпечення прав позивача на користування та розпоряджання його земельною ділянкою.

Разом з тим, глава 29 Розділу І Книги третьої ЦК України передбачає менш обтяжливі способи захисту прав власника майна, у зв'язку з чим суд вважав, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав, а тому позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності на будинок, заявлені з підстав створення йому перешкод в користуванні земельною ділянкою, є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права.

В апеляційній скарзі апелянтом не наведено жодного порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповне їх з'ясування та інше.

Відповідно до ст. 367 ЦПК апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не розглянув клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору при подачі позову, чим порушив його право на справедливий суд, колегія суддів вважає безпідставними, адже заявлені позовні вимоги позивача були розглянуті судом з ухваленням відповідного рішення.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України і його слід залишити без змін .

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: