Постанова

від 22.01.2019 по справі 911/2804/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2019 р. Справа№ 911/2804/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Смірнової Л.Г.

ОСОБА_1

при секретарі: Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, дов. б/н від 30.10.18

від відповідача: ОСОБА_3, ордер 338007 від 02.10.17

від третьої особи: не з'явилися

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю Росер

на рішення господарського суду Київської області від 22.08.2018 р. (повний текст складено 24.09.2018 р.)

у справі № 911/2804/16 (суддя - Карпечкін Т.П.)

за позовом публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр транспортної логістики

до товариства з обмеженою відповідальністю Росер

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) ТОО МС Импорт Экспорт

2) державне підприємство Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень Укррефтранс (припинено, правонаступник -публічне акціонерне товариство Українська залізниця )

про повернення майна з користування та стягнення 1 279 098,70 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2016 року публічне акціонерне товариство Українська залізниця в особі філії Центр транспортної логістики звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Росер про зобов'язання відповідача повернути на митну територію України вагони №№ 24195612, 24628331, 24537417, 24350878, 24272809; стягнення заборгованості за користування вказаними вагонами за межами території України у розмірі 1 067 995,30 грн. за загальний період з 16.02.2013 р. по 31.05.2016 р.; стягнення 211 103,40 грн. пені за період прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати з 21.01.2015 р. по 31.05.2016 р.

Рішенням господарського суду Київської області від 17.11.2016 р. у справі № 911/2804/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2017 р., позов задоволено повністю: зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю Росер повернути на митну територію України вагони №№ 24195612, 24628331, 24537417, 24350878, 24272809; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Росер на користь публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр транспортної логістики заборгованість за користування вагонами №№ 24195612, 24628331, 24537417, 24350878, 24272809 за межами території України в сумі 1 067 995,30 грн., 211 103,40 грн. пені та 20 564,48 грн. судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.06.2017 р. у справі № 911/2804/16 вказані судові акти скасовано та справу передано на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Скасовуючи судові рішення суд касаційної інстанції звертав увагу на те, що з метою правильного вирішення спору у даній справі необхідно достеменно з'ясувати причини неповернення вагонів на територію України; встановити наявність чи відсутність вини відповідача у неповерненні вагонів на територію України; з'ясувати виконання відповідачем умов договору в частині: надання вантажоодержувачу інформації щодо подальшого відправлення вагонів після їх вивантаження; сприяння у здійсненні повернення вагонів на територію України; інформування основного виконавця про всі обставини, які перешкоджають відправленню вагонів з причин, які не залежить від основного виконавця та залізниці тощо; дослідити умови договору, укладеного відповідачем з вантажоодержувачем, на предмет дотримання умов підпункту 2.2.11 пункту 2.2 договору; встановити наявність чи відсутність підстав для стягнення з відповідача плати за користування вагонами за межами України за визначений позивачем період, а також пені як санкції за неналежне виконання грошового зобов'язання; з'ясувати, чи може бути виконано відповідачем станом на час вирішення спору у суді зобов'язання з повернення вагонів на територію України (зокрема, дослідити питання щодо перебування вагонів під арештом на території Республіки ОСОБА_4, наявності чи відсутності такого арешту станом на час вирішення спору, фактичного місцезнаходження вагонів); обговорити питання щодо залучення до участі у справі вантажоодержувача - ТОО МС Импорт Экспорт ; дослідити до виконання яких саме зобов'язань за договором відповідачем було залучено третю особу (вантажоодержувача) та чи взагалі мало місце таке залучення.

Під час нового розгляду, рішенням господарського суду Київської області від 22.08.2018 р. позовні вимоги задоволено в повному обсязі: зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю Росер повернути на митну територію України вагони №№ 24195612, 24628331, 24537417, 24350878, 24272809; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Росер на користь публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр транспортної логістики заборгованість за користування вагонами №№ 24195612, 24628331, 24537417, 24350878, 24272809 за межами території України у сумі 1 067 995,30 грн., 211 103,40 грн. пені, 20 564,48 грн. витрат по сплаті судового збору та 9 388,80 грн. витрат за переклад.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що на виконання умов договору № 2005/943-2012 від 17.12.2012 р. позивачем були надані на замовлення відповідача послуги з організації перевезень вантажів, які полягали у наданні у користування вагонів та організації руху по узгодженому маршруту, проте, відповідачем всупереч умов договору не було повернуто вагони на територію України та не здійснено своєчасну та повну оплату за їх користування за межами України.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Росер звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Київської області від 22.08.2018 р. у справі № 911/2804/16 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказував на те, що вина відповідача у неповерненні вагонів відсутня, оскільки вагони були затримані (арештовані) митними органами Республіки ОСОБА_4, у зв'язку з порушенням митних правил одержувачем вантажу - ТОО МС Импорт Экспорт і фактично не знаходяться у користуванні відповідача з 28.02.2013 р.; відповідачем вчинено всі дії для повернення вагонів, проте виключно у компетенції власника вагонів знаходиться можливість вчиняти дії щодо захисту права власності шляхом усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджанням своїм майном. За твердженням скаржника, відсутні підстави для стягнення з нього плати за користування вагонами за межами території України та штрафних санкцій (пені) за наведені у позові періоди, оскільки він в повному обсязі розрахувався з позивачем здійснивши попередню оплату до 28.03.2013 року (на час арешту вагонів). На думку відповідача, судом першої інстанції не вірно застосовано норми матеріального права при визначенні спірних правовідносин за договором про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних критих вагонах № 2005/943-2012 від 17.12.2012 р. та зроблено помилкові висновки, які не відповідають обставинам справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2018 р., у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), ОСОБА_5, ОСОБА_1, відкрито апеляційне провадження та розгляд справи призначено на 04.12.2018 р.

03.12.2018 р. до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив із запереченнями на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 р. оголошено перерву до 15.01.2019 р.

27.12.2018 р. до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення щодо питань окреслених у судовому засіданні 04.12.2018 р.

11.01.2019 р. до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2019 р. оголошено перерву до 22.01.2019 р.

18.01.2019 р. до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення.

21.01.2019 р. до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення.

Протоколом Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 р., у зв'язку з перебуванням судді Пономаренка Є.Ю. у відпустці, змінено та сформовано колегію суддів у складі: ОСОБА_6 (головуючий), ОСОБА_7, ОСОБА_1

У судовому засіданні 22.01.2019 р. представник відповідача просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача вказав на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились про час та місце слухання справи повідомленні належним чином (а.с. 5, 105-107 том 6), поважних причин неявки в судове засідання суду не повідомили.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка осіб що не з'являлись не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представників третіх осіб.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17.12.2012 р. між державним підприємством Український транспортно-логістичний центр (основний виконавець, правонаступником є позивач - державне підприємство Український транспортно-логістичний центр в особі філії Центр транспортної логістики ), державним підприємством Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень Укррефтранс (далі - співвиконавець, Укррефтранс ) (яке припинено під час розгляду справи з правонаступництвом публічним акціонерним товариством Українська залізниця ) та товариством з обмеженою відповідальністю Росер (замовник) укладено договір про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних критих вагонах № 2005/943-2012 (далі - договір) (а.с. 11-22 том 1), відповідно до умов якого основний виконавець та співвиконавець зобов'язалися за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів у критих вагонах співвиконавця.

Відповідно пп. 2.2.3, 2.2.4, 2.2.5, 2.2.7 договору замовник зобов'язаний використовувати вагони для перевезення вантажів відповідно до планів перевезень, правил перевезень вантажів та умов договору. Для ефективного використання вагонів організовувати своєчасну передачу порожніх вагонів з під'їзних колій на станції залізниць укрупненими групами. Здійснювати попередню оплату за послуги, пов'язані з організацією перевезень вантажів, що замовлені замовником, шляхом перерахування коштів у сумах, що відповідають обсягу замовлених послуг на поточний рахунок основного виконавця та забезпечувати своєчасне надходження коштів на зазначений рахунок основного виконавця. Проводити оплату за надані послуги, пов'язані з організацією перевезення вантажів, та інші додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, які замовлені замовником, відповідно до розділу 3 договору.

Згідно до пп. 2.2.8, 2.2.10, 2.2.11, 2.2.13 договору одним з обов'язків замовника є здійснення або сприяння здійсненню відправлення в порожньому стані вагонів за перевізними документами зі станцій, розташованих на залізницях інших держав та сприяти поверненню із-за кордону вагонів власності співвиконавця ( Укррефтранс , правонаступником якого є ПАТ Укрзалізниця ). Вносити плату за користування вагонами за розрахунковий час перебування їх за межами України за цінами, узгодженими цим договором, крім випадків отримання плати Державною адміністрацією залізничного транспорту України або основним виконавцем окремим договорами з іншими юридичними особами. Розмір попередньої оплати за користування вагонами за межами України визначається та стягується з замовника за розрахунковий час користування вагонами за межами України, який розраховується відповідно до статті 14 Розділу II УМВС - доба за кожні 200 тарифних кілометрів, що розпочались, в межах кожної залізниці, що приймає участь в перевезеннях. При організації перевезень за межі України передбачати в договорах з вантажоодержувачем обов'язкове повернення вагонів на територію України за перевізними документами, якщо не встановлено іншого порядку. Інформувати основного виконавця про всі обставини, які перешкоджають відправленню та просуванню вагонів з причин, які не залежать від основного виконавця і залізниці.

Також, умовами підпунктів 2.3.2, 2.3.3 договору сторонами погоджено, що замовник має право самостійно укладати договори про організацію перевезень вантажів із підприємствами, які зацікавлені в перевезеннях вантажів та виконувати всі юридичні дії, пов'язані з виконанням укладених договорів. Визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення виходячи із очікуваного обсягу перевезень, вагонообігу та замовлених послуг, на підставі узгоджених цін відповідно до умов цього договору.

Основний виконавець має обов'язок здійснювати розроблення ефективних логістичних схем у сфері надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом у власних вагонах співвиконавця. Логістичні схеми мають бути розроблені з урахуванням зменшення порожнього пробігу вагонів співвиконавця. При організації перевезень витрати у розмірі плати за перевезення порожнього вагону (крім в/із ремонт/у) в межах України, основний виконавець несе за власні кошти. Надавати співвиконавцю перспективні плани перевезень. Складати акти наданих послуг з нарахуванням сум платежів згідно з умовами розділу 3 договору та надавати їх для узгодження замовнику та співвиконавцю (пп. 2.4.1, 2.4.3, 2.4.6 договору).

Згідно до пп. 2.7.1 договору співвиконавець має право отримувати плату за користування вагонами їх власності за межами України та розрахункову вагонну складову в межах України від основного виконавця згідно пункту 3.5.1 за яким доходи співвиконавця визначаються шляхом розподілу надходжень основного виконавця від організації перевезень у вагонах співвиконавця у розмірі розрахункової вагонної складової та плати за користування вагонами за межами України.

За умовами пункту 3.1 договору його загальна ціна складається із суми наданих послуг, пов'язаних з організацією перевезень вантажів, вартість яких визначається сторонами відповідно до пп. 3.4.1 за яким загальна ціна договору визначається сторонами в протоколі погодження договірної ціни, який є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 2 договору).

Підпунктами 3.4.6, 3.4.7 договору в редакції додаткової угоди № 11 від 12.03.2015 р. передбачено, що основний виконавець надає замовнику не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, акти наданих послуг та виписки з особового рахунку за звітний місяць, в яких, зокрема, відображається плата за користування вагонами за межами України, плата за послуги основного виконавця, пені. Виписки з особового рахунку відображають облік коштів, перерахованих замовником на виконання цього договору, та коштів, витрачених замовником на послуги з організації перевезень вантажів, наданих основним виконавцем. При цьому у виписці відображаються дати утворення та розміри заборгованості, пеня. Замовник протягом 5 робочих днів з дня отримання акту наданих послуг зобов'язаний надіслати основному виконавцю підписаний акт наданих послуг або підписати акт наданих послуг із зауваженнями. У випадку якщо одна із сторін не підписала акт наданих послуг протягом 15 днів з дня їх складання без письмового обґрунтування, акт наданих послуг вважається затвердженим обома сторонами.

Договором передбачена відповідальність сторони, яка залучила третю особу до виконання свого зобов'язання за цим договором, перед іншими сторонами за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань цією третьою стороною, як за свої власні (пункт 4.6 договору).

Пунктом 9.1 договору визначено, що він набирає чинності з 01.01.2013 р. та діє до 31.12.2013 р., а в частині проведення розрахунків за надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажів - до повного здійснення розрахунків. Якщо жодна із сторін не звернулась письмово за один місяць до закінчення дії договору з пропозицією до інших сторін про припинення його дії, то цей договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік.

В подальшому, додатками № 1, 2, 3 від 17.12.2012 р. до договору сторонами погоджено перелік додаткових послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів та вартість послуг з організації перевезення вантажів.

В лютому 2013 року на виконання умов вищенаведеного договору, основним виконавцем, правонаступником якого є позивач, організовано перевезення, платником якого виступало товариство з обмеженою відповідальністю Росер , в тому числі, зі станції Сорока Одеської залізниці на станцію Актобе Казахстанської залізниці було здійснено відправлення вантажу цукор-пісок у вагонах №№ 24195612, 24628331, 24537417, 24350878, 24272809 (далі - вагони). Вантажоодержувачем вантажу згідно з накладними № 41990649, № 41990656, № 41990680, № 41990672, № 41990664 виступало ТОО МС Импорт Єкспорт , вантажовідправником - ТОВ Іллінецький цукровий завод (а.с. 60-64 том 1).

12.08.2013 р. відповідач звернувся з листом №12/08/13-1 (а.с. 201 том 2) до Укррефтранс та державного підприємства Український транспортно-логістичний центр (далі - ДП УТЛЦ ) про затримання вагонів на станції Актобе Казахстанської залізниці та їх знаходження на під'їзних шляхах (коліях) ТОО Делдал та просив Укррефтранс , як власника майна посприяти у поверненні вагонів на територію України, а також припинити нарахування плати за їх користування, у зв'язку з неможливістю фактичного користування по незалежним від товариства обставинам.

10.09.2013 р., 24.09.2013 р. відповідач листами № 10/09/13, № 24 (а.с. 202, 203 том 2) просив Укррефтранс , як власника вагонів, звернутися до національного перевізника Республіки ОСОБА_4 з вимогою щодо повернення майна.

11.03.2015 р. акціонерне товариство "Національна Компанія "ОСОБА_4 жолы" (далі - АТ НК ОСОБА_8 Жолы ) звернулось до відповідача листом № ЦМР-16-03/2107 (а.с. 31 том 4) в якому зазначило, що не перешкоджає відправці вагонів в Україну, після надання власником, орендарем чи вантажоодержувачем повного перевізного документа.

У зв'язку з тим, що вагони були затримані на станції Актобе Казахстанської залізниці, через відкриття кримінальної справи яка порушена проти одержувача вантажу, 08.04.2015 р. з метою опрацювання звернення "Укррефтранс" щодо повернення п'яти критих вагонів в Україну, відбулась нарада представників ДП "УТЛЦ" та ТОВ "Росер". При цьому, було надано письмові підтвердження, що зазначені вагони арештовані на станції Актобе, як транспорт, через відкриття кримінальної справи яка порушена проти одержувача вантажу та не залежить від ТОВ Росер , яке проводить подальшу роботу щодо повернення вагонів на територію України та визнання даного випадку як обставини непереборної сили (форс-мажор).

Нарада вирішила, що відповідач проводить подальшу роботу щодо зняття арешту з вагонів та поверненню їх на територію України, та Товариству з обмеженою відповідальністю Росер сумісно з ДП УТЛЦ доручено підготувати проект листа до правоохоронних органів Республіки ОСОБА_4, керівництву Казтеміртранс з проханням сприяти поверненню вагонів в країну-власницю, а також недопущенню таких випадків у подальшому.

Результати наради та відповідні домовленості сторін оформлені протоколом наради від 08.04.2015 р., підписаним уповноваженими представниками наради - заступником голови комісії з реорганізації - першим заступником директора УТЛЦ ОСОБА_9 та директором ТОВ Росер ОСОБА_10 (а.с. 87-88 том 1).

Актом загальної форми № 101 від 27.04.2015 р. (а.с. 199-200 том 2), складеним в присутності представника відповідача ТОВ Росер та уповноваженого представника залізничної станції Актобе, підтверджується затримання вагонів та неможливість їх повернення на територію України.

Міністерство інфраструктури України, Державна адміністрація залізничного транспорту України звернулась до президента АО НК ОСОБА_4 темір жолы ОСОБА_11 з повідомленням № ЦЗ-1-8/629 від 13.05.2015 р. (а.с. 152 том 2) про затримання в лютому 2013 року вагонів на станції Актобе Казахстанської залізниці. Міністерство вказувало, що вагони знаходяться у власності державного підприємства залізничного транспорту Укррефтранс , керуються та експлуатуються державним підприємством залізничного транспорту Український транспортно-логістичний центр та на даний час вагони простоюють в порожньому стані на станції Актобе КЗХ, просило сприяння в терміновому поверненні вагонів в Україну.

16.06.2015 р. АТ НК ОСОБА_8 Жолы листом № ЦМР-16-03/6654 (а.с. 214-215 том 2) повідомило державну адміністрацію залізничного транспорту України, що 27.04.2015 р. відбулася нарада за участю довіреного представника директора ТОВ "ROSER LTD" ОСОБА_10 і директора СТЗ ТОО "Делдал" , на якій виставлені вимоги з оплати платежів за простій вагонів на під'їзному шляху СТЗ ТОО "Делдал", у зв'язку з чим АТ НК ОСОБА_8 Жол не має права втручатися в господарську діяльність, яка не відноситься до магістральної залізничної мережі, так як СТЗ ТОО "Делдал" є об'єктом приватного користування і знаходиться в приватній власності.

15.10.2015 р. Міністерство інфраструктури листом № 11550/24/10 (а.с. 153 том 2) звернулось до Міністра інвестицій та розвитку Республіки ОСОБА_4 , в якому вказувало, що по прибуттю на станцію Актобе вантаж був затриманий митними органами Республіки ОСОБА_4 через порушення одержувачем вантажу митних правил. При цьому, з незалежних від власника вагонів і вантажовідправника причин, вагони були затримані і виставлені на під'їзні шляхи приватного підприємства СТЗ ТОО Делдал для проведення слідчих дій у відношенні одержувача вантажу. В подальшому після прийняття митними органами відповідних рішень щодо вантажу і вантажоодержувача вагони були вивантажені, але не відправлені в Україну. Обґрунтуванням для затримки вагонів, на думку керівництва АТ НК ОСОБА_12 Жоли є вимоги з оплати платежів за простій вагонів на під'їзному шляху СТЗ ТОО "Делдал". Міністерство зазначало, що ні відправник, ні власник вагонів не порушили законів ОСОБА_4 і не можуть нести відповідальність за дії одержувача вантажу та в даний час вагони власності України простоюють в порожньому стані на під'їзних шляхах СТЗ ТОО Делдал , незважаючи на наявність інструкції повернення і гарантій оплати перевезення.

29.09.2016 р. листом № 2-19070-16-07683 (а.с. 154 том 2) Генеральна прокуратура Республіки ОСОБА_4 Головної транспортної прокуратури на неодноразові звернення відповідача щодо сприяння у поверненні вагонів повідомила, що зі сторони власника вагонів Укррефтранс на адресу національного перевізника АТ "НК" ОСОБА_8 Жолы" відповідні заявки/повідомлення не надходили. Причиною неповернення і тривалого простою вагонів є несвоєчасна оплата ТОО МС Импорт Экспорт податків і митних зборів, а також заборгованість перед ТОО Делдал . Звернення в частині доводів про незгоду з постановою Ілекского відділу поліції УВС м. Актобе про припинення кримінальної справи від 03.04.2016 р. за фактом простою і не повернення вагонів Укррефтранс (а.с. 196 том 2) направлено в прокуратуру Актюбінської області про результат розгляду якого буде повідомлено наглядовим прокурором.

10.01.2017 р. відповідач листом № 10/1 (а.с. 205-206 том 2) повідомив ПАТ Укразалізниця та Укррефтранс про те, що товариство вчинило всі дії щодо повернення вагонів, проте виключно в компетенції власника знаходиться можливість вчиняти дії щодо захисту права; товариство не користується вагонами з 28.02.2013 р. і його вини щодо неповернення вагонів не має. Відповідач просив здійснити звернення до АТ "НК" ОСОБА_8 Жолы" щодо повернення вагонів, а у випадку відмови - подати відповідні позови, що забезпечать повернення майна на територію України.

Враховуючи, що вагони на територію України повернуті не були, позивачем складено акти наданих послуг № 1 від 31.01.2015 р., № 10 від 31.10.2015 р., № 12 від 31.12.2015 р., № 1 від 31.01.2016 р., № 2 від 29.02.2016 р., № 3 від 31.03.2016 р., № 4 від 30.04.2016 р., № 5 від 31.05.2016 р. за період користування п'ятьма вагонами за межами України з 16(17).02.2013 р. по 31.05.2016 р. на загальну суму 1 085 023,68 грн. (а.с. 65-72 том 1), які надсилались листами на адресу відповідача, підтвердженням чого є чеки № 0303803992030 (22.03.2016 р., повідомлення про поштове вручення 28.03.2016 р. - а.с. 73,74 том 1), № 0303804720475 (14.06.2016 р.) та описи вкладення до листів (а.с. 75, 76 том 1).

Вказані акти наданих послуг відповідачем не були підписані та повернуті основному виконавцю.

З метою врегулювання спору у досудовому порядку позивач надіслав відповідачу претензію № УТЛЦ-15/419 від 13.11.2015 р. (89-93 том 1) та 18.03.2016 р. звернувся з листом-вимогою № УТЛЦ-10/814 від 18.03.2016 р. (а.с. 94-99 том 1), в якій вимагав у семиденний строк з дати отримання листа сплатити заборгованість за користування вагонами за межами митного кордону України та пеню у розмірі 988 934,56 грн., який відповідно повідомлення про вручення поштового відправлення отримано відповідачем 28.03.2016 р. (а.с. 101 том 1).

У зв'язку з тим, що вагони не були повернуті на прикордонну станцію України та кошти для погашення заборгованості за користування вагонами за межами території України на рахунок ПАТ "Укрзалізниця" не надходили, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач в порушення умов договору не повернув вагони на територію України та не здійснив своєчасну та повну оплату вартості користування вагонами за межами України.

Проте колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується зважаючи на наступне.

За своєю правовою природою договір № 2005/943-2012 від 17.12.2012 р. про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних критих вагонах є змішаним та містить в собі елементи різних договорів, до яких у відповідних частинах застосовуються положення актів цивільного законодавства, які регулюють відповідні правовідносини. При цьому, відносини щодо користування вагонами пов'язані саме з організацією перевезень, а не з самим перевезенням вантажу. З огляду на обсяг прав та обов'язків основного виконавця і співвиконавця за договором, їх роль полягає у розробленні ефективних логістичних схем, планів перевезень, організації та забезпечення замовника придатним у комерційному та технічному відношенні вагонами (облік, ремонт) для виконання вантажних операцій замовника. Оскільки з договору безпосередньо не випливають зобов'язання залізниці щодо перевезення вантажу, а відповідач, як замовник за договором, користується послугами організації перевезень в наданих йому в користування вагонах, тому відсутні підстави вважати, що між сторонами за договором виникли відносини з перевезення вантажу і до спірних правовідносин не підлягають застосуванню скорочені строки позовної давності, які передбачені у відносинах з перевезення вантажів (зокрема, встановлений пунктом 137 Статуту залізниць України 6 місячний строк позовної давності).

Зазначений висновок викладений у постанові Вищого господарського суду України від 27.06.2017 р. у даній справі.

Належність позивачу - публічному акціонерному товариству Українська залізниця , внаслідок правонаступництва, на підставі постанови КМУ України № 200 від 25.06.2014 р., прав та обов'язків основного виконавця за договором № 2005/943-2012 від 17.12.2012 р. про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних критих вагонах, досліджені і встановлені під час попереднього розгляду спору і не спростовані за наслідками касаційного перегляду, а отже відповідні обставини не підлягають повторному дослідженню. Також, не підлягає повторному дослідженню обставини щодо укладення та виконання договору позивачем.

За приписами статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 931 Цивільного кодексу України вказано, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Частина 2 статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Враховуючи вказівки постанови Вищого господарського суду України від 27.06.2017 р. у справі № 911/2804/16 під час нового розгляду судом першої інстанції залучено ухвалою від 10.07.2017 р. (а.с. 185-189 том 3) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОО МС Импорт Экспорт , яке було вантажоодержувачем товару, що поставлявся у вагонах. Проте, третя особа-1 в судові засідання не з'являлась, витребуваних доказів та пояснень щодо предмету спору не надала.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивачем надані відповідачу (на його замовлення) послуги з організації перевезень вантажів, які полягали в організації руху вагонів по маршруту зі станції Сорока Одеської залізниці на станцію Актобе Казахстанської залізниці відповідно до накладних № 41990649, № 41990656, № 41990680, № 41990672, № 41990664 (а.с. 60-64 том 1). Однак, по прибуттю на станцію Актобе вагони були затримані і виставлені на під'їзні шляхи приватного підприємства СТЗ ТОО Делдал для проведення слідчих дій у відношенні одержувача вантажу, у зв'язку з чим позивач просив відповідача повернути затримане третіми особами майно на митну територію України.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі ОСОБА_11 проти України від 05.04.2005 р. (заява № 38722/02)).

Тобто, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Звертаючись до господарського суду, позивач повинен вказати у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначити, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. Вирішуючи спір, суд має з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Згідно частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Перебування спірних вагонів на балансі УКРРЕФТРАНС на час виникнення правовідносин сторін та передання їх в подальшому правонаступнику - ПАТ Укрзалізниця підтверджується: наказом Міністерства інфраструктури України державної адміністрації залізничного транспорту України Укрзалізниця № 681-Ц від 26.12.2011 р.; актом приймання-передачі основних засобів вагонів №№ 24195612, 24628331, 24537417, 24350878, 24272809; зведеним переліком майна УКРРЕФТРАНС , що вноситься до статутного капітал ПАТ Укрзалізниця від 18.08.2015 р.; копією передавального акту від 18.08.2015 р. (а.с. 10-106 том 3); картотечними даними АБД ПВ від 20.12.2017 р. (власником вагонів є філія РВК ПАТ Укрзалізниця ) (а.с. 102-113 том 5).

Відповідач за договором № 2005/943-2012 від 17.12.2012 р. не є вантажовласником або відправником вантажу, а є замовником послуг з організації перевезень додаткових послуг і не отримував вагони в користування. При цьому, доказів укладення договорів оренди чи користування вантажними вагонами між сторонами матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене та те, що вагони №№ 24195612, 24628331, 24537417, 24350878, 24272809 були затримані і знаходяться на території приватного підприємства СТЗ ТОО Делдал Республіки ОСОБА_4 та не перебувають у користуванні ТОВ Росер , з незалежним від відповідача обставин, обраний позивачем спосіб захисту права шляхом зобов'язання відповідача повернути на митну територію України вагони є неналежним та неефективним способом захисту прав та інтересів, адже саме на володіючого майном власника покладається обов'язок в силу Закону захищати свої порушені права у судовому порядку та іншими дозволеними способами шляхом подання вимог до третіх осіб про усунення порушень права власності, що перешкоджає йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Крім того, зобов'язуючи відповідача (замовника) повернути спірні вагони, які знаходяться на під'їзному шляху приватної власності СТЗ ТОО Делдал Республіки ОСОБА_4, позивачу, судовий акт не може бути реально виконаним відповідачем, у тому числі шляхом примусового його виконання органами державної виконавчої служби.

Таким чином, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача повернути на митну територію України вагони №№ 24195612, 24628331, 24537417, 24350878, 24272809 задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги позивача про стягнення заборгованості за користування вказаними вагонами за межами території України у розмірі 1 067 995,30 грн. за загальний період з 16.02.2013 р. по 31.05.2016 р., слід зазначити наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Також, статтею 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.

Нормами статті 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно зі ст. 618 Цивільного кодексу України боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу ), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

Як вбачається з пояснень відповідача, наявної у справі переписки сторін та протоколу наради від 08.04.2015 р. представників ДП УТЛЦ та ТОВ Росер , вагони були затримані на станції Актобе КЗХ внаслідок їх арешту на коліях ТОО Делдал , перед якою у вантажоотримувача (ТОО МС Импорт-Экспорт ) існували не виконані зобов'язання, що не заперечувалось представниками сторін у судовому засіданні.

Так, на виконання умов договору (пп. 2.2.13) відповідач неодноразово повідомляв ДП УТЛЦ та УКРРЕФТРАНС про арешт (затримку) вагонів та просив звернутися до органів залізничного транспорту ОСОБА_4 щодо повернення вагонів на територію України (листи № 12/08/13-1 від 12.08.2013 р., № 10/09/13 від 10.09.2013 р., № 24 від 24.09.2013 р., № 10/1 від 10.01.2017 р.), а у квітні 2015 року намагався власними силами здійснити повернення майна, однак представники ТОО Делдал не дали дозвіл оформлення вагонів, що підтверджується актом загальної форми №101 від 27.04.2015 р. (а.с. 199-200), про що у цей же день 27.04.2015 р. замовник телеграмою № ЦВРЕФ-28/159 повідомив власника вагонів - УКРРЕФТРАНС (а.с. 151 том 2).

Зі змісту постанови Ілекського відділу поліції УВС м. Актобе про припинення кримінальної справи (досудового розслідування) від 03.04.2016 р. вбачається, що ТОО МС Импорт-Экспорт були порушені строки тимчасового зберігання та уплати митних платежів, у зв'язку з чим митними органами було притягнуто вказане товариство до адміністративної відповідальності (а.с. 196-196 том 2). При цьому, з листа головної транспортної прокуратури Республіки ОСОБА_4 № 2-19070-16-07683 від 29.09.2016 р. (а.с. 154 том 2) випливає, що повернення вагонів на територію України власними силами ТОВ "РОСЕР" є неможливим, оскільки власник вагонів - УКРРЕФТРАНС з запитом до перевізника ОСОБА_4 - АТ НК ОСОБА_8 Жолы щодо повернення вагонів не звертався.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем, в межах його повноважень, на виконання умов договору № 2005/993-2012 від 17.12.2012 р. здійснювалось заходи щодо повернення вагонів на територію України, інформування основного виконавця про всі обставини, що перешкоджають відправленню вагонів з причин, які не залежать від замовника, а отже відсутня його вина у неповерненні вагонів на територію України.

Як вбачається з переліків перевізних документів по перевезенням замовника ТОВ Росер за договором № 2005/943-2012 від 17.12.2012 р. сума розрахункового часу за користування вагонами №№ 24195612, 24628331, 24537417, 24350878, 24272809 за межами України за 20 діб складає 18 384,00 грн. з урахуванням ПДВ (дата накладних УМВС - 12.02.2013р.). Зокрема, по кожному вагону окремо у розмірі 2 984,00 грн. + 596,80 грн. + 80,00 грн. + 16 грн. = 3 676,80 грн. (183,84 грн. з ПДВ за кожну добу).

Сторонами без розбіжностей підписано акт наданих послуг № 2 від 28.02.2013 р. на суму 137 446,74 грн. (а.с. 100 том 2), в якому відображено плату за організацію замовленого перевезення, в тому числі й плату за користування вагонами за межами України за розрахунковий час по 28.02.2013 р. (детальний розрахунок а.с. 101-105 том 2), визначений умовами договору.

З пояснень сторін та наданої до матеріалів справи виписки з особового рахунку ТОВ Росер від 15.06.2016 р. (а.с. 81-83 том 1) вбачається, що відповідачем сума за актом наданих послуг № 2 від 28.02.2013 р. сплачена у відповідності до умов договору за попередньою оплатою у повному обсязі і станом на 18.12.2014 р. у відповідача перебуває на балансі 638,91 грн. Однак, позивачем здійснено розрахунок заявленої у позові заборгованості за період з 16.02.2013 р. по 31.05.2016 р., тобто після того як вагони вибули з користування позивача, у зв'язку з їх арештом на станції Актобе, ОСОБА_4.

Приймаючи до уваги вищезазначене та враховуючи, що відповідач з 28.02.2013 р. не користується вагонами і відсутня його вина у неповерненні вагонів на територію України, а за період користування ним сплачено у повному обсязі (до 28.02.2013 р.), позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 1 067 995,30 грн. за загальний період з 16.02.2013 р. по 31.05.2016 р. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відносно позовних вимог про стягнення з відповідача 211 103,40 грн. пені за період прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати за період з 21.01.2015 р. по 31.05.2016 р. колегія суддів зазначає на наступне.

Як унормовано відповідно до вимог ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до пункту 4.3 договору у разі виникнення заборгованості за надані послуги з організації перевезення вантажів, сторони сплачують пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми боргу за кожний день прострочення платежу до моменту повного погашення заборгованості (включаючи день сплати), з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Додатковою угодою № 11 від 12.03.2015 р. до договору, яка набрала чинності 01.04.2015 р., пункт 4.3 викладено у новій редакції та визначено, що у разі виникнення заборгованості за надані послуги з організації перевезення вантажів, сторони сплачують пеню в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми боргу за кожен день прострочення платежу до моменту повного погашення заборгованості, але не більше шести місяців від дня виникнення. Із сум грошових коштів, перерахованих замовником для виконання грошового зобов'язання за цим договором, основним виконавцем у першу чергу погашається пеня, у другу чергу - основна сума боргу, а залишок коштів зараховується як попередня оплата.

Враховуючи, що відповідачем оплачено отримані послуги за попередньою оплатою у повному розмірі (до 28.02.2013 р.), а в іншій частині заборгованість позивачем нарахована безпідставно, позовні вимоги про стягнення з 211 103,40 грн. пені за період з 21.01.2015 р. по 31.05.2016 р. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішенні спору невірно застосовані норми матеріального права, та зроблені висновків, які не відповідають обставинам справи, що призвело до хибних висновків при задоволенні позову.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

За таких обставин справи, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржене апелянтом рішення господарського суду у даній справі - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, у зв'язку з відмовою у позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Росер на рішення господарського суду Київської області від 22.08.2018 р. у справі № 911/2804/16 задовольнити.

Рішення господарського суду Київської області від 22.08.2018 р. у справі № 911/2804/16 скасувати. Прийняти нове рішення.

Відмовити публічному акціонерному товариству Українська залізниця в особі філії Центр транспортної логістики у задоволенні позову в повному обсязі.

Стягнути з публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр транспортної логістики (03680, м. Київ, вул. Федорова, 32, ЄДРПОУ 40123465) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Росер (09113, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Сквирське Шосе, буд. 194; ЄДРПОУ 35942281) 30 846 (тридцять тисяч вісімсот сорок шість) грн. 72 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Київської області видати наказ.

Матеріали справи № 911/2804/16 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 01.02.2019

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Л.Г. Смірнова

ОСОБА_1