Постанова

від 04.06.2019 по справі 911/2804/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 911/2804/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Смірнова Л.Г., Дідиченко М.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росер"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОО "МС Импорт Экспорт", Державне підприємство Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень "Укррефтранс" (припинено, правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця")

про повернення майна з користування та стягнення плати

за участю:

позивача: Ситайло Н.В. (адвокат)

відповідача: Астрюхін К.А. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" (далі - позивач) просило зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Росер" (далі - відповідач) повернути на митну територію України вагони №№ 24195612, 24628331, 24537417, 24350878, 24272809 (далі-вагони) та стягнути з відповідача 1 067 995,30 грн. заборгованості за користування вагонами за межами території України за період з 16.02.2013 по 31.05.2016 та пеню у розмірі 211 103,40 грн. за період з 21.01.2015 по 31.05.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач допустив порушення договірних зобов`язань у вигляді неповернення вагонів, у зв`язку з чим повинен оплатити заборгованість за їх користування та пеню за відповідні періоди.

Суди розглядали справу неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Київської області від 22.08.2018 (суддя Карпечкін Т.П.), позов задоволено повністю.

Оскарженою постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019, вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено повністю.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що відповідач допустив істотне порушення договірних зобов`язань, а тому на нього покладається обов`язок повернути вагони та сплатити заборгованість з урахуванням пені. Позивач вважає, що висновки апеляційного суду про обрання позивачем неправильного способу захисту в частині позову є помилковими, оскільки згідно умов договору позивач вправі вимагати від відповідача повернення вагонів на територію України. При цьому позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги акти наданих послуг за період користування вагонами за межами України у спірний період та не врахував, що за умовами договору відповідач вносить плату за користування вагонами за час перебування їх за межами України до моменту їх повернення на територію України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін вказану постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що апеляційним судом у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги її не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами, 17.12.2012 між Державним підприємством "Український транспортно-логістичний центр" (основний виконавець, правонаступником якого є позивач), Державним підприємством "Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень "Укррефтранс" (співвиконавець, "Укррефтранс", яке припинено під час розгляду справи з правонаступництвом Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця") та відповідачем (замовник) укладено договір про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних критих вагонах № 2005/943-2012, відповідно до умов якого основний виконавець та співвиконавець зобов`язалися за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів у критих вагонах співвиконавця.

Згідно пунктів 2.2.8, 2.2.11, 2.2.13 договору одним з обов`язків замовника є здійснення або сприяння здійсненню, зокрема відправлення в порожньому стані вагонів за перевізними документами зі станцій, розташованих на залізницях інших держав. При організації перевезень за межі України передбачати в договорах з вантажоодержувачем обов`язкове повернення вагонів на територію України за перевізними документами, якщо не встановлено іншого порядку. Інформувати основного виконавця про всі обставини, які перешкоджають відправленню та просуванню вагонів з причин, які не залежать від основного виконавця і залізниці.

Пунктом 2.2.10 договору, у редакції додаткової угоди № 2 від 04.04.2013, визначено, що замовник зобов`язався сприяти поверненню із-за кордону вагонів власності співвиконавця. Вносити плату за користування вагонами за час перебування їх за межами України за цінами, узгодженими цим договором, крім випадків отримання плати Державною адміністрацією залізничного транспорту України або основним виконавцем за окремими договорами з іншими юридичними особами. Розмір попередньої оплати за користування вагонами за межами України визначається та стягується із замовника за розрахунковий час користування вагонами за межами України, який розраховується відповідно до статті 14 Розділу II Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) - доба за кожні 200 тарифних кілометрів, що розпочались, в межах кожної залізниці, що приймає участь в перевезеннях.

Пунктами 3.4.6, 3.4.7 договору, у редакції додаткової угоди № 11 від 12.03.2015, передбачено, що основний виконавець надає замовнику не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, акти наданих послуг та виписки з особового рахунку за звітний місяць, в яких, зокрема, відображається плата за користування вагонами за межами України, плата за послуги основного виконавця, пені. Виписки з особового рахунку відображають облік коштів, перерахованих замовником на виконання цього договору, та коштів, витрачених замовником на послуги з організації перевезень вантажів, наданих основним виконавцем. При цьому у виписці відображаються дати утворення та розміри заборгованості, пеня. Замовник протягом 5 робочих днів з дня отримання акту наданих послуг зобов`язаний надіслати основному виконавцю підписаний акт наданих послуг або підписати акт наданих послуг із зауваженнями. У випадку якщо одна із сторін не підписала акт наданих послуг протягом 15 днів з дня їх складання без письмового обґрунтування, акт наданих послуг вважається затвердженим обома сторонами.

Пунктом 4.3 договору, у редакції додаткової угоди № 11 від 12.03.2015 визначено, що у разі виникнення заборгованості за надані послуги з організації перевезення вантажів, сторони сплачують пеню в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми боргу за кожний день прострочення платежу до моменту повного погашення заборгованості, але не більше шести місяців від дня виникнення. Із сум грошових коштів, перерахованих замовником для виконання грошового зобов`язання за цим договором, основним виконавцем у першу чергу погашається пеня, у другу чергу - основна сума боргу, а залишок коштів зараховується як попередня оплата.

Також встановлено, що на виконання умов договору позивачем надані відповідачу (на його замовлення) послуги з організації перевезень вантажів, які полягали в організації руху вагонів по маршруту зі станції Сорока Одеської залізниці на станцію Актобе Казахстанської залізниці відповідно до накладних № 41990649, № 41990656, № 41990680, № 41990672, № 41990664, вантажоодержувачем вантажу виступало ТОО "МС Импорт Экспорт", а вантажовідправником Товариство з обмеженою відповідальністю "Іллінецький цукровий завод". Однак, по прибуттю на станцію Актобе Казахстанської залізниці вагони були затримані, арештовані у рамках кримінальної справи і виставлені на під`їзні шляхи приватного підприємства СТЗ ТОО "Делдал" для проведення слідчих дій у відношенні одержувача вантажу, у зв`язку з чим відповідач повідомив основного виконавця та "Укррефтранс" про затримання вагонів та просив посприяти у їх поверненні на територію України, а також припинити нарахування плати за їх користування через неможливість фактичного користування ними з обставин, які не залежать від відповідача.

Апеляційним судом встановлено, що 08.04.2015 відбулася нарада між представниками основного виконавця та відповідача, яка оформлено протоколом, та вирішено звернутися до правоохоронних органів Республіки Казахстан, керівництву "Казтеміртранс" з проханням сприяти поверненню вагонів на Україну.

10.01.2017 відповідач листом № 10/1 повідомив Публічне акціонерне товариство "Укразалізниця" та "Укррефтранс" про те, що він вчинив всі дії щодо повернення вагонів, проте виключно в компетенції власника знаходиться можливість вчиняти дії щодо захисту права, відповідач не користується вагонами з 28.02.2013 і його вини щодо неповернення вагонів не має. Відповідач просив здійснити звернення до АТ "НК" Казакстан Темір Жолы" щодо повернення вагонів, а у випадку відмови - подати відповідні позови, що забезпечать повернення майна на територію України.

Враховуючи, що вагони на територію України повернуті не були, позивачем складено акти наданих послуг № 1 від 31.01.2015, № 10 від 31.10.2015, № 12 від 31.12.2015, № 1 від 31.01.2016, № 2 від 29.02.2016, № 3 від 31.03.2016, № 4 від 30.04.201, № 5 від 31.05.2016 за період користування вагонами за межами України з 16(17).02.2013 по 31.05.2016 на загальну суму 1 085 023,68 грн., які надсилались листами на адресу відповідача, які відповідач не підписав та повернув основному виконавцю.

З метою врегулювання спору у досудовому порядку позивач надіслав відповідачу претензію № УТЛЦ-15/419 від 13.11.2015 та 18.03.2016 звернувся з листом-вимогою № УТЛЦ-10/814 від 18.03.2016, в якій вимагав у семиденний строк з дати отримання листа сплатити заборгованість за користування вагонами за межами митного кордону України, та пеню у розмірі 988 934,56 грн., який відповідач 28.03.2016 отримав, але залишив без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в порушення умов договору не повернув вагони на територію України та не здійснив своєчасну та повну оплату вартості користування вагонами за межами України.

Апеляційний суд скасовуючи вказане рішення суду першої інстанції та приймаючи нове, про відмову в позові, свій висновок мотивував тим, що позовна вимога про повернення вагонів задоволенню не підлягає, так як позивач невірно обрав спосіб захисту порушеного права. Також суд апеляційної інстанції послався на те, що позивач безпідставно нарахував відповідачу заборгованість, оскільки затримання вагонів відбулося з обставин та причин, які не залежали від волі відповідача, а тому його вини у неповерненні вагонів немає та він ними не користувався, тому пеня за відповідний період нарахована неправомірно.

Підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною 1 статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, відступати від якої колегія суддів підстав не вбачає.

Отже особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права, і такий спосіб має забезпечувати ефективний захист та відновлення порушеного права позивача. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Європейський суд з прав людини, зокрема у справі Белеш та інші проти Чеської Республіки, неодноразово зазначав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач вживав заходів для повернення вагонів, однак представники ТОО Делдал не дали дозвіл оформлення вагонів, що підтверджується актом загальної форми №101 від 27.04.2015 р. (а.с. 199-200), про що у цей же день 27.04.2015 замовник телеграмою № ЦВРЕФ-28/159 повідомив власника вагонів - УКРРЕФТРАНС (а.с. 151 том 2).

Також цим судом встановлено, що повернення вагонів на територію України власними силами відповідача є неможливим, оскільки власник вагонів - "УКРРЕФТРАНС" із запитом до перевізника Казахстану - АТ "НК" Казакстан Темір Жолы" щодо повернення вагонів не звертався.

Позивач цих обставин не спростував.

За таких обставин висновок апеляційного суду про відмову в позові в наведеній частині, є законним та обґрунтованим, а доводи позивача, які викладені у касаційній скарзі, його не спростовують.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Виходячи із встановлених судами обставин справи користування відповідачем вагонами пов`язується із реалізацією договірних зобов`язань, у той же час у даній справі судом апеляційної інстанції встановлено, що нарахована позивачем плата не пов`язана із реалізацією договірних зобов`язань, отже суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що правові підстави для стягнення плати за користування відповідачем вагонами, відсутні.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що прострочення грошового зобов`язання відсутнє оскільки спірна сума заборгованості позивачем нарахована безпідставно, позовні вимоги про стягнення з 211 103,40 грн. пені за період з 21.01.2015 по 31.05.2016, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, тому суд апеляційної інстанції правильно відмовив у позові і у цій частині.

Заявник касаційної скарги цих висновків не спростував.

Твердження позивача про те, що відповідач допустив істотне порушення взятих на себе договірних зобов`язань, а тому на нього покладається обов`язок повернути вагони та сплатити заборгованість з урахуванням пені, були предметом апеляційного дослідження, який дав їм належну оцінку та відхилив з огляду на безпідставність.

Посилання заявника касаційної скарги на те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги акти наданих послуг за період користування вагонами за межами України з 16 (17).02.2013 по 31.05.2016, є хибними, оскільки даним обставинами апеляційний суд дав відповідну оцінку та зазначив, що позивач здійснив розрахунок заборгованості, незважаючи на те, що вагони вибули з користування, у зв`язку з їх арештом на станції Актобе, Казахстан і відповідач ними не користувався, з обставин, які не залежали від нього, тобто вина відповідача у не поверненні вагонів була відсутня.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, а аргументи, викладені у відзиві щодо законності та обґрунтованості оскарженої постанови, знайшли своє підтвердження.

В силу частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані у даній постанові рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

Оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 у справі Господарського суду Київської області №911/2804/16, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов