Рішення

від 21.01.2019 по справі 910/13638/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.01.2019Справа № 910/13638/18

За позовом Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" до держави Україна в особі: 1. Генеральної прокуратури України 2. Державної казначейської служби України простягнення 219 044,76 грн. Суддя Бойко Р.В.

Секретар судового засідання Баринова О.І.

Представники сторін:

від позивача:Жук Ю.В. від відповідача 1:Бузницька Г.М. від відповідача 2:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Херсонський морський торговельний порт" (надалі - "Підприємство") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення 219 044,76 грн.

В обґрунтування позовних вимог Державне підприємство "Херсонський морський торговельний порт" вказує, що ним на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 21.12.2016 у справі №757/63429/16-к було понесено витрати у розмірі 219 044,76 грн., пов'язані із зберіганням в період з 22.12.2016 по 24.01.2017 речових доказів у кримінальному провадженні №42016000000003216 від 21.12.2016 - зерна ячменю у кількості 514,184 метричних тон, відшкодування яких повинне здійснюватись державою за рахунок коштів державного бюджету.

У відповідності до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.06.2018 у справі №910/23967/16, кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 1 статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, у даній справі, предметом якої є стягнення витрат на зберігання речових доказів, відшкодування яких, на думку позивача, повинне здійснюватись державою за рахунок коштів державного бюджету, відповідачем є саме держава Україна, в особі відповідних органів.

При цьому, позивач посилається на п. 32 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 19.11.2012, відповідно до якого фінансування витрат, пов'язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.

Ухвала Печерського районного суду міста Києва від 21.12.2016 у справі №757/63429/16-к, якою було накладено арешт на зерна ячменю, постановлена на підставі клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України, погодженого прокурором Генеральної прокуратури України.

В той же час, у відповідності до ст.ст. 25, 43 Бюджетного кодексу України та Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України №460/2011 від 13.04.2011, забезпечення казначейського обслуговування бюджетних коштів, а також здійснення безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду покладено саме на Державну казначейську службу України та її територіальні органи.

Враховуючи викладене та оскільки Державним підприємством "Херсонський морський торговельний порт" заявлено позов про стягнення витрат, пов'язаних із зберіганням речових доказів у кримінальному провадженні, відповідачем у даній справі є держава Україна в особі Генеральної прокуратури України та Державної казначейської служби України.

Такі висновки суду кореспондуються із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.06.2018 у справі №910/23967/16.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.10.2018, враховуючи наведені обставини, за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/13638/18, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 06.11.2018.

05.11.2018 через відділ діловодства суду представником відповідача 1 було подано відзив на позовну заяву, за змістом якого проти позову заперечував, вказував на те, що: по-перше, при виявлені під час обшуку (15.12.2016) спірного зерна ячменю позивач відмовився від його зберігання та повідомив про те, що не гарантує його схоронності; по-друге, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21.12.2016, якою було накладено арешт на спірне зерно ячменю, було ухвалено передати таке зерно на зберігання саме позивачу з покладенням витрат на його зберігання на власника такого зерна, однак, в послідуючому 25.01.2017 Апеляційним судом міста Києва було скасовано таку ухвалу та постановлено нову, якою клопотання слідчого було задоволено лише в частині накладення арешту, тобто, покладені на позивача зобов'язання щодо відповідального зберігання спірного зерна скасовано ще 25.01.2017, а тому є безпідставним посилання останнього на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 21.12.2016 як на підставу зберігання спірного майна та, як наслідок, стягнення коштів з Генеральної прокуратури України.

Протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 06.11.2018 задоволено клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції, у зв'язку з чим вирішено відкласти підготовче судове засідання для погодження з господарським судом Херсонської області дати та часу наступного засідання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.11.2018 у справі №910/13638/18 призначено проведення підготовчого судового засідання в режимі відеоконференції на 30.11.2018.

14.11.2018 через відділ діловодства суду представником позивача подано відповідь на відзив, у відповідності до якої зазначав про те, що: спірне зерно ячменю було речовим доказом, оскільки накладення на нього арешту здійснювалося на стадії досудового розслідування у відповідності до приписів Кримінального процесуального кодексу України саме з метою збереження його як речового доказу, а тому зауваження відповідача 1 про зворотне є необґрунтованими; у відповідності до приписів Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 №1104, та Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Державної податкової адміністрації України, Верховного Суду України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної судової адміністрації України від 27.08.2010 №51/401/649/471/23/125, відсутні вимоги щодо договірного оформлення правовідносин при зберіганні речових доказів та відшкодуванні пов'язаних з цим витрат, оскільки таке зберігання здійснюється в силу вимог Кримінального процесуального кодексу України, за відсутності фактичної волі зберігача, а тому посилання відповідача 1 на відсутність договірних відносин між сторонами як на підставу відсутності обов'язку із відшкодування понесених витрат безпідставні.

Протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 30.11.2018 закінчено підготовче засідання у справі №910/13638/18 та, з урахуванням ухвали господарського суду міста Києва від 21.12.2018 призначено її до розгляду по суті в режимі відеоконференції на 21.01.2019.

В судове засідання 21.01.2019, яке проводилося в режимі відеоконференції, з'явилися представники позивача та відповідача 1, надали пояснення по суті спору, за змістом яких вбачається, що позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю, а відповідач 1 проти позовних вимог заперечує, в їх задоволенні просить відмовити.

Відповідач 2, своїх повноважних представників в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про місце, дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наступним.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Ухвала господарського суду міста Києва від 16.10.2018 про відкриття провадження у справі, як і послідуючі ухвали суду (про повідомлення про дату, час і місце судового засідання) направлялися відповідачу 2 рекомендованими листами з повідомленнями про вручення, що підтверджується відтисками печатки про відправлення на зворотному боці таких ухвал, на адресу його місцезнаходження, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, і були отримані представником останнього, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №0103047945236, №0103047999689 та №0103048388454.

Таким чином, враховуючи положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України суд приходить до висновку, що відповідач 2 був належним чином повідомлений про існування судової справи №910/13638/18 та про день, час і місце її розгляду.

З огляду на наведене, приймаючи до уваги відсутність будь-яких повідомлень відповідача 2 про причини неявки його представників в судові засідання, не реалізацію відповідачем 2 свого права на подання відзиву у визначений строк, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача 2 та за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 21.01.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі Договору №7/92Д на виконання робіт від 18.12.2014, укладеного між Підприємством та Приватним підприємством "Віатранс", Підприємство взяло на себе зобов'язання з організації і здійснення перевантаження вантажів клієнта, а саме - зернових та харчових вантажів насипом на експорт та каботаж, через зерновий перевантажувальний комплекс, криті склади Підприємства, плав'ємності Підприємства та/або клієнта, а також забезпечення короткочасного зберігання вантажу на підприємстві для накопичення суднових партій і подальшого відвантаження вантажу з Підприємства на водний або інший вид транспорту.

Виконуючи взяті на себе зобов'язання за вказаним договором Підприємством було прийнято для подальшого відвантаження зерно ячменю, в т.ч. згідно приймальних актів №400, №405 від 23.08.2016 та №410 від 24.08.2016, за якими відправником було визначено ТОВ "Гремес Лоджистік".

15.12.2016 - 16.12.2016 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 23.11.2016 управлінням з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000003216 від 08.11.2016 проведено обшук на території Підприємства за адресою: м. Херсон, пр. Ушакова, 4 (земельна ділянка між Одеською та Жовтневою площами м. Херсон), в ході якого виявлено та оглянуто сільськогосподарську продукцію, яка належить ТОВ "Гермес Лоджистік" (код 39828075), а саме: зерно ячменю у кількості 1 327,580 тон.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21.12.2016 у справі №757/63429/16-к ухвалено: клопотання слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Даніча Є.О. задовольнити; накласти арешт на сільськогосподарську продукцію, що в 2016 році завезена ТОВ "Гермес Лоджистік" (код 39828075) та на даний час зберігається на теплоході "Кілія", що знаходиться за адресою: м. Херсон, пр. Ушакова, 4 (земельна ділянка між Одеською та Жовтневою площами м. Херсон), а саме: зерно ячменю у кількості 1 327,580 тон, та зупинити проведення усіх видаткових операцій по ним; арештовану сільськогосподарську продукцію, а саме: зерно ячменю у кількості 1 327,580 тон, що зберігається на теплоході "Кілія", що розташований за адресою: м. Херсон, пр. Ушакова, 4 (земельна ділянка між Одеською та Жовтневою площами м. Херсон) передати на відповідальне зберігання службовим особам ДП "Херсонський морський торговельний порт", витрати на зберігання покласти на власника сільськогосподарської продукції; зобов'язати службових осіб ДП "Херсонський морський торговельний порт" надати Генеральній прокуратурі України на момент оголошення ухвали слідчого судді про накладення арешту виписку (довідку) про залишки сільськогосподарської продукції (зерна кукурудзи) підприємства ТОВ "Гермес Лоджистік" (код 39828075), які на даний час зберігаються на теплоході "Кілія", що розташований за адресою: м. Херсон, пр. Ушакова, 4 (земельна ділянка між Одеською та Жовтневою площами м. Херсон), а також негайно повідомляти про надходження сільськогосподарської продукції від ТОВ "Гермес Лоджистік" (код 39828075), а в подальшому письмово у 7-ми денний термін повідомляти ГПУ (м. Київ, вул. Різницька, 13/15) про стан збереження залишків сільськогосподарської продукції ТОВ "Гермес Лоджистік" (код 39828075); заборонено службовим особам та працівникам ТОВ "Гермес Лоджистік" (код 39828075) його представникам за дорученням використовувати або будь-яким чином відчужувати вищезазначене майно, починаючи з дня винесення ухвали слідчим суддею.

22.12.2016 капітаном податкової міліції Чефрановим А.О. ОУ ГУ ДФС у Херсонській області на підставі доручення старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Даніча Є.О. від 21.12.2016 було доведено до відома в.о. заступника директора з фінансів та матеріально-технічного забезпечення Підприємства ОСОБА_6 та заступнику директора з експлуатації Підприємства ОСОБА_7 зміст ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21.12.2016 у справі №757/63429/16-к, про що складено протокол виконання ухвали про арешт майна від 22.12.2016.

Відповідно до складської довідки від 22.12.2016, наданої заступником начальника складу Підприємства ОСОБА_8, станом на 22.12.2016 вантаж ячменю, завезений ТОВ "Віатранс", що знаходиться на теплоході "Кілія", має документальну вагу 514,184 тон.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25.01.2017 у справі №757/63429/16-к (№11-сс/796/408/2017) ухвалено: ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21.12.2016, якою поновлено процесуальний строк подання клопотання про арешт майна до слідчого судді і задоволено клопотання слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Даніча Є.О. та накладено арешт на сільськогосподарську продукцію, що в 2016 році завезена ТОВ "Гермес Лоджистік" та на даний час зберігається на теплоході "Кілія", що знаходиться за адресою м. Херсон, пр. Ушакова, 4 (земельна ділянка між Одеською та Жовтневою площами м. Херсон), а саме: зерно ячменю у кількості 1 327,580 тон, зупинено проведення усіх видаткових операцій по ним та передано на відповідальне зберігання службовим особам ДП "Херсонський морський торговельний порт" з покладенням витрат по зберіганню на власника сільськогосподарської продукції, - скасувати, а апеляційну скаргу ДП "Херсонський морський торговельний порт" - задовольнити; постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Даніча Є.О., яке погоджене із прокурором відділу Генеральної прокуратури України Дяченком Л.M., задовольнити частково та накласти арешт на сільськогосподарську продукцію, що в 2016 році завезена ТОВ "Гермес Лоджистік" (код 39828075) та на даний час зберігається на теплоході "Кілія", що знаходиться за адресою: м. Херсон, пр. Ушакова, 4 (земельна ділянка між Одеською та Жовтневою площами м. Херсон), а саме: зерно ячменю у кількості 1 327,580 тон, та зупинити проведення усіх видаткових операцій по ним; зобов'язати службових осіб ДП "Херсонський морський торговельний порт" надати Генеральній прокуратурі України на момент оголошення ухвали слідчого судді про накладення арешту виписку (довідку) про залишки сільськогосподарської продукції (зерна кукурудзи) підприємства ТОВ "Гермес Лоджистік" (код 39828075), які на даний час зберігаються на теплоході "Кілія", що розташований за адресою м. Херсон, пр. Ушакова, 4 (земельна ділянка між Одеською та Жовтневою площами м. Херсон), а також негайно повідомляти про надходження сільськогосподарської продукції від ТОВ "Гермес Лоджистік" (код 39828075), а в подальшому письмово у 7-ми денний термін повідомляти ГПУ (м. Київ, вул. Різницька, 13/15) про стан збереження залишків сільськогосподарської продукції ТОВ "Гермес Лоджистік" (код 39828075); заборонено службовим особам та працівникам ТОВ "Гермес Лоджистік" (код 39828075) його представникам за дорученням використовувати або будь-яким чином відчужувати вищезазначене майно, починаючи з дня винесення ухвали слідчим суддею.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24.05.2017 у справі №757/20733/17-к було скасовано арешт майна, а саме: зерна ячменю в кількості 514,184 метричних тон, що знаходиться за адресою: м. Херсон, пр. Ушакова, 4 (земельна ділянка між Одеською та Жовтневою площами м. Херсон), накладений ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25.01.2017 року у кримінальному провадженні №42016000000003216.

Листом від 09.02.2018 №18-08/5/59 Підприємство звернулося до Генеральної прокуратури України з претензією, в якій вказувало на те, що протягом 22.12.2016 - 23.05.2017 було вимушене здійснювати зберігання вилученого вантажу зерна ячменю у кількості 514,184 метричних тонн в якості речових доказів по кримінальному провадженню №42016000000003216 від 08.11.2016, на що було понесені витрати у розмірі 219 044,76 грн., а тому вимагало відшкодувати суму відповідних витрат на вказаний в претензії рахунок.

Листом від 26.02.2018 №04/5/2-6220-18 Генеральною прокуратурою України з посиланням на те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №42016000000003216 від 08.11.2016 здійснюється управління розслідування кримінальних проваджень ГСУ ФР ДФС України було здійснено пересилання вказаної претензії на адресу останнього, яким листом від 16.03.2018 №9183/6/99-99-23-01-15с повідомлено Підприємство про те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №42016000000003216 від 08.11.2016 протягом 22.12.2016 по 23.05.2017 Головним слідчим управлінням фінансових розслідувань ДФС України не здійснювалося, а тому прийняти рішення щодо відшкодування понесених витрат не представляється можливим.

Спір у справі стосується правових підстав для покладення на державу Україна обов'язку з відшкодування понесених Підприємством витрат на зберігання у період з 22.12.2016 по 23.05.2017 визнаний речовим доказом в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000003216 від 08.11.2016 вантаж зерна ячменю у кількості 514,184 метричних тонн.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Згідно із ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

У відповідності до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Положеннями ст. 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

З огляду на викладені норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання та права вимоги його виконання є, зокрема, закон, що встановлює обов'язкові дії для того чи іншого суб'єкта.

Підставою позову позивачем визначено невиконання державою України в особі Генеральної прокуратури України обов'язку з відшкодування понесених Підприємством витрат за час вимушеного зберігання, у період з 22.12.2016 до 23.05.2017, визнаний речовим доказом в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000003216 від 08.11.2016 вантаж зерна ячменю у кількості 514,184 метричних тон, що знаходився на теплоході "Кілія", розташованому за адресою: м. Херсон, пр. Ушакова, 4 (земельна ділянка між Одеською та Жовтневою площами м. Херсон).

Відповідно до п. 32 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 19.11.2012, фінансування витрат, пов'язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.

Згідно із абз. 4 п. 13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Державної податкової адміністрації України, Верховного суду України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Державної судової адміністрації України №51/401/649/471/23/125 від 27.08.2010, витрати, пов'язані із зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно. У випадках, коли майно передається на зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави.

З огляду на наведені положення вбачається, що в будь-якому випадку витрати на зберігання речових доказів в кримінальному провадженні покриваються за рахунок коштів державного бюджету, а саме: за рахунок бюджетних коштів, передбачених для утримання органу, що здійснив передачу відповідних доказів на зберігання, або ж безпосереднього за рахунок держави у випадку передачі таких доказів на зберігання іншій установі чи підприємству.

Тобто, не в залежності від суб'єкта зберігання відшкодування понесених витрат на таке зберігання здійснюються за рахунок бюджетних коштів, а у випадку здійснення зберігання не спеціалізованим підприємство, відшкодування понесених ним витрат є безумовним обов'язком держави.

В даному випадку, Підприємство не є органом досудового розслідування чи спеціалізованою установою, а також не являється учасником відповідного кримінального провадження, а тому покриття понесених ним витрат на зберігання спірного майна, переданого за ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21.12.2016 у справі №757/63429/16-к в якості речових доказів у кримінальному провадженні №42016000000003216 від 08.11.2016, зумовлено виключно обставинами перебування такого майна у нього на момент його виявлення слідчими органами, має здійснюватися саме за рахунок держави.

Посилання Генеральної прокуратури України на те, що ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25.01.2017 у справі №757/63429/16-к (№11-сс/796/408/2017) було скасовано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21.12.2016, якою в т.ч. було передано спірне майно на відповідальне зберігання службовим особам Підприємства з покладенням витрат по зберіганню на власника сільськогосподарської продукції, а відтак, у позивач був відсутній обов'язок із зберігання такого речового доказу, як відсутність правових підстав для відшкодування понесених ним витрат судом відхиляється з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 98 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до частин 1, 2, 5, 6 ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу. Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Речові докази та документи, надані суду, зберігаються в суді, за винятком випадків, передбачених частиною шостою цієї статті, а також речових доказів у вигляді громіздких або інших предметів, що вимагають спеціальних умов зберігання, які можуть знаходитися в іншому місці зберігання. Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню: повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження; передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження; знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан; передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров'я людей або довкілля. Речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.

Згідно із ст. 167 Кримінального процесуального кодексу України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення. Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

За змістом ст. 168 Кримінального процесуального кодексу України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду. Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов'язана скласти відповідний протокол, копія якого надається особі, у якої вилучено майно, або її представнику. Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов'язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ст. 169 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.

Статтею 170 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

З огляду на викладені положення вбачається, що з моменту надання майну статусу речового доказу в кримінальному провадженні та застосування до нього таких заходів збереження як накладення арешту будь-яка можливість подальшого розпорядження ним обумовлюється прийняттям відповідних рішень органом досудового розслідування у визначеному законодавством порядку.

Тобто, прийняття рішення щодо збереження речового доказу шляхом його арешту позбавляє особу, у володінні якого фактично знаходиться таке майно, можливості розпоряджатися ним будь-яким чином за відсутності вказівки про це органу досудового розслідування, яким ініційовано відповідне збереження, а відтак, і автоматично покладає на таку особу обов'язок по збереженню відповідного доказу до його вилучення чи передачі на збереження спеціалізованій установі, підприємству, організації, або ж припинення відповідних заходів збереження у визначених законом випадках.

При цьому, суд звертає увагу на те, що закріплена в наведених положеннях суть арешту речового доказу в кримінальному проваджені, не в залежності від прийняття чи ні рішення щодо передання його на зберігання уповноваженій особі, не лише позбавляє особу, у володінні якої фактично знаходиться таке майно, можливості розпорядження ним, а фактично блокує будь-яку можливість фізичного впливу на нього, в т.ч. шляхом переміщення, адже при здійсненні останнього за відсутності вказівки відповідного органу досудового розслідування існує ймовірність приховування, пошкодження, псування чи знищення такого речового доказу, що буде порушенням мети накладення арешту.

Як вбачається із матеріалів справи встановивши при проведенні обшуку наявність у володінні Підприємства спірного майна, що підпадає під ознаки речового доказу в кримінальному провадженні №42016000000003216 від 08.11.2016 слідчим було прийнято рішення про його фактичне тимчасове вилучення шляхом накладення арешту, у зв'язку з чим і ініційовано звернення до суду із відповідним клопотанням, за наслідками розгляду якого слідчим суддею і було постановлено ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 21.12.2016 у справі №757/63429/16-к.

Отже, з постановленням ухвали Печерського районного суду міста Києва від 21.12.2016 у справі №757/63429/16-к Підприємство було позбавлено можливість вчиняти будь-які дії відносно спірного майна, окрім, як його збереження, адже в іншому випадку мало б місце існування підстав для застосування до нього відповідальності за втрату чи пошкодження речового доказу.

Твердження Генеральної прокуратури України про невірність оформлення факту доведення Підприємству до відома змісту вказаної ухвали як підстави для відсутності обов'язковості її виконання позивачем судом оцінюється критично та відхиляється як те, що не ґрунтується на приписах ст. 129 1 Конституції України, оскільки в сучасній правовій державі є неможливим стверджувати про відсутність сили судового рішення, яке підлягає виконанню з моменту його проголошення, виключно з підстав невірного оформлення протоколу доведення до відома зобов'язаної за ним особи змісту такого судового рішення, яке, в даному випадку, було безпосереднім обов'язком слідчого Генеральної прокуратури України.

В подальшому ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25.01.2017 таку ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 21.12.2016 у справі №757/63429/16-к було скасовано, що свідчить про втрату встановлених нею засобів збереження спірного речового доказу будь-якої сили, однак, в цей час ухвалою суду апеляційної інстанції було постановлено нову ухвалу, якою накладено арешт на спірне майно.

Відтак, враховуючи закріплений в положеннях ст.ст. 175, 532 Кримінального процесуального кодексу України момент набрання законної сили ухвалою слідчого судді, суду про арешт та перебіг її дії, слід дійти висновку, що не зважаючи на скасування ухвали слідчого судді встановлений нею арешт не припиняв своєї фактично дії, адже ухвала суду апеляційної інстанції як в частині скасування ухвали слідчого судді, так і в частині накладення арешту набрала законної сили одночасно (з моменту постановлення).

Отже, в силу приписів ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України, не в залежності від скасування ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21.12.2016 у справі №757/63429/16-к, за наведених обставин Підприємство не мало право на відчуження, розпорядження та/або користування спірним майном будь-яким шляхом саме з 21.12.2016.

При цьому, сам факт відмови Апеляційного суду міста Києва в задоволенні клопотання слідчого щодо передачі спірного майна на зберігання Підприємству з покладенням відповідних витрат на власника не спростовує існування закріплених в положеннях ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України обмежень розпорядження Підприємством спірним майном будь-яким чином за відсутності відповідних розпоряджень Генеральної прокуратури України, як органу, за ініціативою якого здійснювалося вжиття відповідних заходів збереження такого речового доказ, адже саме на таку особу положеннями приписів ст.ст. 100, 168 Кримінального процесуального кодексу України, Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 19.11.2012, та Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Державної податкової адміністрації України, Верховного суду України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Державної судової адміністрації України №51/401/649/471/23/125 від 27.08.2010, було покладено обов'язок контролю за збереженням спірного майна.

Таким чином, матеріалами справи спростовуються посилання Генеральної прокуратури України на те, що з постановленням ухвали Апеляційного суду міста Києва від 25.01.2017 у справі №757/63429/16-к (№11-сс/796/408/2017) у Підприємства був відсутній обов'язок із зберігання спірного речового доказу, адже в силу накладеного такою ухвалою арешту, чим фактично подовжено накладений арешт ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21.12.2016 у справі №757/63429/16-к, та встановлених положеннями ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України обмежень щодо вчинення будь-яких дій відносно спірного майна Підприємство за відсутності вказівок слідчого органу (в т.ч. Генеральної прокуратури України) було позбавленої будь-якої можливості самостійно передати таке майно іншим особам для забезпечення його зберігання чи реалізації (доказів вчинення відповідних дій органами досудового розслідування матеріали справи не містять), і відповідно Підприємство несло визначену законодавством відповідальність за його збереження, не будучи при цьому учасником кримінального провадження чи спеціалізованим підприємством, якому у відповідності до затверджених порядків можуть бути передані на зберігання речові докази.

Наведене в т.ч. спростовує посилання Генеральної прокуратури України на фактичну можливість переміщення Підприємством спірного майна після скасування ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21.12.2016 у справі №757/63429/16-к в частині передачі його на зберігання, адже такі дії за відсутності вказівок органу досудового слідства (в даному випадку - саме Генеральної прокуратури України) суперечили б визначеній законодавством меті арешту спірного майна, а відтак, і могли бути підставою для застосування до позивача передбаченої відповідальності у випадку приховування, пошкодження, псування чи знищення такого речового доказу внаслідок його переміщенням за власною волею Підприємства.

В подальшому, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24.05.2017 у справі №757/20733/17-к арешт спірного майна було скасовано, що в силу приписів ст.ст. 169, 174 Кримінального процесуального кодексу України зумовило втрату сили обмежень на вчинення Підприємством будь-яких дій відносно такого майна (в т.ч. шляхом його переміщення), а відтак і обов'язку його збереження з метою уникнення відповідальності як фактичного володільця речового доказу в кримінальному провадження щодо якого було вжито заходів для збереження шляхом арешту.

З огляду на викладене вбачається, що в силу судових рішень у справах №757/63429/16-к та №757/20733/17-к, приписів ст.ст. 100, 168 Кримінального процесуального кодексу України, Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 19.11.2012, та Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Державної податкової адміністрації України, Верховного суду України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Державної судової адміністрації України №51/401/649/471/23/125 від 27.08.2010, протягом 21.12.2016-23.05.2017 між суб'єктом владних повноважень в особі органів досудового розслідування та Підприємством у результаті вимушеного зберігання спірного майна, зумовленим фактичною бездіяльністю органу досудового розслідування в рамках кримінального провадження №42016000000003216 від 08.11.2016 щодо вчинення дій спрямованих на передачу спірного майна спеціалізованій установі, організації чи підприємству для його зберігання чи реалізації, виникли оплатні цивільно-правові відносини зі зберігання вантажу зерна ячменю у кількості 514,184 метричних тон, що знаходився на теплоході "Кілія", розташованому за адресою: м. Херсон, пр. Ушакова, 4 (земельна ділянка між Одеською та Жовтневою площами м. Херсон), витрати на що у відповідності до положень п. 32 зазначеного Порядку та п. 13 визначеної Інструкції покриваються за рахунок держави.

Наведене спростовує посилання Генеральної прокуратури України на відсутність договірних відносин між сторонами як неможливість врегулювання питання щодо відшкодування позивачу понесених витрат на зберігання спірного майна, адже в даному випадку, так відносини виникли в силу Закону.

Щодо посилань відповідача на недоведеність позивачем розміру понесених витрат, які не містить жодних обґрунтувань чи підтвердженнях їх відповідними доказами, то суд, керуючись приписами ст.ст. 13, 74-76, 79 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку, що матеріалами справи належним чином підтверджується обґрунтованість заявленого позивачем розміру понесених витрат за час вимушеного зберігання, у період з 22.12.2016 до 23.05.2017, визнаного речовим доказом в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000003216 від 08.11.2016 вантажу зерна ячменю у кількості 514,184 метричних тон, що знаходився на теплоході "Кілія", розташованому за адресою: м. Херсон, пр. Ушакова, 4 (земельна ділянка між Одеською та Жовтневою площами м. Херсон), розрахунок яких наведено в розрахунковій довідці, а на підтвердження її обґрунтованості додано: алгоритм розрахунків; аналізи рахунку 23 та 949 за грудень 2016 - січень 2017, за січень - травень 2017; звіти по проводкам за грудень 2016 - січень 2017; акт встановлення запчастин від 30.12.2016; службову записку від 22.12.2016; акт по вимозі-накладній №3363 від 31.12.2016; акт на відпуск/внутрішнє переміщення/передача в експлуатацію на підставі наказу №890 від 22.12.2016; вимоги-накладні №3217, №3216 від 19.12.2016, №441 від 29.12.2016; відомості обороту палива і мастила за грудень 2016 року, за січень 2017 року; статті витрат по підрозділу "Суховантажний теплохід "Кілія" за грудень 2016 року, січень 2017 року; акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №2883 від 31.12.2016, №755 від 31.01.2017, №2607, №2608 від 28.12.2016, №2888 від 31.12.2016, №224, №225, №226 від 13.01.2017, №839 від 31.01.2017, від 27.03.2017, 01.06.2017, №ОУ-23-05-1, №3296 від 30.04.2017, №4168 від 31.05.2017, від 31.01.2017, №1428 від 28.02.2017, №1858 від 17.03.2017, №3120 від 30.04.2017; відомості амортизації ОС за грудень 2016 - січень 2017, січень - травень 2017 року; звіти №1, №2 про витрати електроенергії за грудень 2016 року, за січень 2017 року; вимоги №14 від 20.01.2017, №84 від 31.01.2017, №272 від 20.02.2017, №533 від 31.03.2017, №62 від 06.03.2017, №105 від 07.04.2017, №755 від 24.04.2017, №151 від 15.05.2017, №983 від 22.05.2017; звіти по проводкам січень - травень 2017 року; звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт №18 від 25.01.2017, №48 від 02.03.2017, №51 від 02.03.2017, №94 від 05.04.2017, №106 та №107 від 13.04.2017; статті витрат по підрозділу "Рейдова служба" за січень - травень 2017 року; калькуляції планової собівартості м/б Комков, м/б Днепр (з 01.01.2017), службового флоту ДП ХМТП (з 01.01.2017), м/б Комков, м/б Днепр (з 01.04.2017).

Вказані обставини чи обґрунтованість наданих доказів не спростована Генеральною прокуратурою України, а суд враховує, що заперечення останньої фактично ґрунтуються на непогодженні із покладення обов'язку з відшкодування спірних витрат саме на прокуратуру, в той час як спір у справі стосується покриття таких витрат саме за рахунок коштів держави України, а не виділеного Генеральній прокуратури України фінансування.

До того ж, до звернення з даним позовом до суду позивачем ініціювалися судові спори з вимогами до Приватного підприємства "Віатранс" як замовника за договором №7/92Д на виконання робіт від 18.12.2014, в рамках виконання якого Підприємству і було відвантажено спірний вантаж, про стягнення відшкодування понесених на зберігання такого вантажу у період з 22.12.2016 по 23.05.2017 витрат, за наслідками розгляду яких судовими рішеннями (рішенням господарського суду Херсонської області від 10.05.2017 у справі №923/199/17, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.06.2017, та рішенням господарського суду Херсонської області від 14.12.2017 у справі №923/957/17, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 та постановою Верховного Суду від 27.06.2018) було відмовлено з задоволенні заявлених позовних вимог в т.ч. з підстав того, що зберігання Підприємством спірного вантажу у визначений період зумовлено його арештом, а тому в силу приписів п. 32 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 19.11.2012, та п. 13 Інструкції, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Державної податкової адміністрації України, Верховного суду України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Державної судової адміністрації України №51/401/649/471/23/125 від 27.08.2010, витрати на зберігання такого вантажу мають фінансуватися за рахунок коштів державного бюджету.

Тобто, першочергово позивач намагався покрити заявлені до відшкодування державою в межах даної справи витрати за рахунок особи, на підставі договірних відносин з якою і мало місце перебування спірного вантажу у Підприємства на момент його арешту, однак судами різних інстанції було вказано на відсутність правових підстав для цього з огляду на визначений законодавством обов'язок держави Україна здійснювати відшкодування таких витрат.

Наведене мотивування судових рішень у справах №923/199/17 та №923/957/17 не має преюдиційного значення при вирішенні даного спору, однак, керуючись принципом правової визначеності, на неухильне дотримання якого неодноразово наголошувалося Європейським судом з прав людини як одного із основоположних аспектів верховенства права, та у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина, втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлювальних такими обмеженнями, тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки, суд враховує, що відмова в задоволенні даного позову зумовить нехтування верховенством права як таким в цілому, адже отримавши остаточні судові рішення про відмову в його позові з визначенням правових підстав цього (у вигляді фактичної вказівки на вірний спосіб захисту своїх порушених прав в спірному випадку) позивач був впевнений в можливості їх відновлення шляхом звернення з даним позовом до суду.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову Підприємства в повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи, що боржником у спірному зобов'язанні є держава Україна як учасник цивільних відносин в особі уповноважених органів, а Генеральна прокуратура України не є в даному випадку розпорядником стягнутих коштів, то понесені позивачем судові витрати підлягають відшкодуванню саме державою Україна.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" до держави Україна в особі Генеральної прокуратури України та Державної казначейської служби України задовольнити повністю.

2. Стягнути з державного бюджету України на користь Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" (73000, м. Херсон, просп. Ушакова, буд. 4; ідентифікаційний код 01125695) заборгованість у розмірі 219 044 (двісті дев'ятнадцять тисяч сорок чотири) грн. 76 коп. та судовий збір у розмірі 3 285 (три тисячі двісті вісімдесят п'ять) грн. 67 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 05.02.2019.

Суддя Р.В. Бойко