Постанова

від 06.02.2019 по справі 392/149/18

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2019 року м. Кропивницький

справа № 392/149/18

провадження № 22-ц/4809/470/19

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючої судді Авраменко Т. М.

суддів Суровицької Л. В., Черненка В. В.

секретар Бодопрост М. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, представник - адвокат ОСОБА_2

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Вікторія , представники - адвокат ОСОБА_4, за довіреністю ОСОБА_5.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 08 листопада 2018 року у складі судді Кавун Т. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Вікторія про визнання недійсною додаткову угоду та скасування запису про державну реєстрацію права оренди,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Вікторія про визнання недійсною додаткову угоду та скасування запису про державну реєстрацію права оренди.

Зазначала, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 28 грудня 1999 року вона набула у власність земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 8,80 га, розташовану на території Хмелівської сільської ради Маловисківського району. Земельна ділянка на підставі договору оренди землі від 14 лютого 2000 року була передана в оренду відповідачу строком на 5 років. Договір оренди землі був переукладений 20 липня 2004 року строком на 5 років. Головне управління Держгеокадастру в листі від 13 грудня 2017 року повідомило, що в книзі записів реєстрації договорів оренди землі зареєстровано договір оренди земельної ділянки № 236 від 05 березня 2008 року терміном 10 років, договір оренди у відділі відсутній. Такий договір вона не підписувала. Крім того в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди земельної ділянки за відповідачем строком до 30 березня 2025 року на підставі додаткової угоди б/н від 20 серпня 2011 року.

Просила визнати недійсним договір оренди № 236 від 05 березня 2008 року та додаткову угоду б/н від 20 серпня 2011 року, укладені між нею та відповідачем щодо земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, скасувати запис про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі додаткової угоди б/н від 20 серпня 2011 року з тих підстав, що вона їх не підписувала.

02 квітня 2018 року ОСОБА_1 подала заяву, в якій просила залишити без розгляду її позов в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди № 236 від 05 березня 2008 року, укладений між нею та відповідачем щодо земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1. До заяви додала заяву про зміну підстав позову, в якій зазначала, що 13 квітня 2007 року було укладено договір оренди землі, 05 березня 2008 року укладений договір оренди набрав чинності та розпочався відлік строку оренди, 05 березня 2018 року закінчився строк, на який було укладено договір оренди. Додатковою угодою від 20 серпня 2011 року до договору оренди землі внесено зміни, зокрема перше речення п.8 договору оренди викладено в наступній редакції: Договір укладається на 10 років з моменту державної реєстрації даної додаткової угоди . На момент укладення додаткової угоди відлік строку оренди вже розпочався. Отже зміст додаткової угоди суперечить ч.1 ст.210, ч.1 ст.638, ч.2 ст.792 ЦК України, ст.125 ЗК України, ст.ст.18,20 ЗУ Про оренду землі , що є підставою для визнання вказаного правочину недійсним.

Просила визнати недійсною додаткову угоду від 20 серпня 2011 року, укладену між нею та відповідачем щодо земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, скасувати запис про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі додаткової угоди б/н від 20 серпня 2011 року (а.с.95-97).

Ухвалою Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 19 червня 2018 року позовну заяву в частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі № 236 від 05 березня 2008 року залишено без розгляду (а.с.123).

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 08 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовлено за недоведеністю передбачених законом підстав для визнання додаткової угоди недійсною. Суд встановив, що укладенням додаткової угоди сторони продовжили строк дії основного договору оренди землі, оскільки за взаємною згодою письмово зазначили, що строк 10 років, визначений в додатковій угоді, починає відлік строку дії договору оренди після державної реєстрації додаткової угоди. Суд відмовив в позові також і з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Зазначає, що застосування наслідків спливу строку позовної давності можливе лише до обґрунтованих позовних вимог та не допускається у випадку необґрунтованості заявлених позовних вимог. За обставин, коли позов не доведено, посилання суду на сплив позовної давності і застосування відповідних наслідків є формальним порушенням норм матеріального права, тому таке посилання підлягає виключенню з мотивувальної частини судового рішення. Додаткова угода оспорена нею з підстав дефекту змісту правочину. Доводів щодо дефекту волі вона не заявляла, тому посилання суду, що додаткову угоду укладено за взаємною згодою і вона погодила умови, викладені в ній, поставивши свій підпис, є безпідставними. Строк дії договору оренди землі починається після набрання ним чинності, а не з моменту державної реєстрації додаткової угоди від 20 серпня 2011 року. Додаткова угода набрала чинності 27 березня 2015 року, про що вона дізналась 26 січня 2018 року. Тобто вона набула право на позов 27 березня 2015 року, з позовом звернулась в суд 05 лютого 2018 року. Отже висновок суду про пропуск нею строку звернення до суду не відповідає фактичним обставинам справи.

Апеляційне провадження відкрито 09 січня 2019 року (а.с.177), ухвалою від 21 січня 2019 року справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 06 лютого 2019 року (а.с.189).

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить рішення суду залишити без змін, у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Зазначає, що ні позовна заява, ні заява про зміну підстав позову не містять обґрунтування порушення прав позивача, що є передумовою подання позову. Позивач неправильно тлумачить п.1 додаткової угоди, яким встановлювався не строк початку відліку строку оренди, а кінцевий строк закінчення договору. Тобто додатковою угодою сторони лише продовжили строк договору та конкретно вказали коли договір закінчить свою дію, а не почне діяти. Оскільки позивач не вказала в позові підстави визнання додаткової угоди недійсною, позов не може бути задоволений (а.с.184-186).

В засіданні апеляційного суду представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, а представники відповідача просили відхилити апеляційну скаргу, оскільки рішення суду є законним і обґрунтованим .

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Статтею 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч.1 ст.210 ЦК України).

Згідно з частинами першою - третьою, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз'яснено, що правочин може бути визнаний судом недійсним з підстав, визначених законом.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, позивач на підставі державного акту на право приватної власності на землю є власником земельної ділянки площею 8,80 га, розташованої на території Хмелівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області (а.с.4).

Між сторонами неодноразовоукладалися договори оренди зазначеної земельної ділянки. 13 квітня 2007 року між ними укладено договір оренди цієї земельної ділянки строком на 10 років, який набирає чинність після підписання сторонами та його державної реєстрації. Договір зареєстровано 05 березня 2008 року ( а.с.56-58).

20 серпня 2011 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди від 13 квітня 2007 року, умовами якої передбачено, що договір укладається на 10 років з моменту державної реєстрації додаткової угоди, зазначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, збільшено розмір орендної плати до 4% від кадастрової вартості землі, обумовлено, що договір оренди від 13 квітня 2007 року діє в частині, що не суперечить цій додатковій угоді (а.с.59).

Державна реєстрація додаткової угоди здійснена 30 березня 2015 року, при цьому державний реєстратор зазначив строк дії договору 30 березня 2025 року ( а.с.60).

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.651 ЦК України). У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ч.1 ст.653 ЦК України).

Відповідно до ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відмовляючи в позові про визнання додаткової угоди недійсною суд першої інстанції правильно виходив з того, що зміна умов договору оренди відбулася за взаємною згодою сторін, що викладена письмово в додатковій угоді, яка підписана власником земельної ділянки і орендарем та в установленому законом порядку зареєстрована державним реєстратором.

Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують. Позивач, змінюючи підстави позову, визнала, що додаткова угода підписана особисто нею.

Обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що при укладенні додаткової угоди сторони досягли згоди та продовжили строк дії договору, зазначивши, що договір укладається на десять років з моменту державної реєстрації додаткової угоди. Така їх домовленість не суперечить закону, в тому числі і вимогам щодо державної реєстрації договору оренди та змін до нього.

Що стосується застосування судом позовної давності, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити у позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі наявності одночасно декількох підстав: безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду - в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

В п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі роз'яснено, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю, та одночасно застосував наслідки спливу позовної давності, що є взаємовиключною підставою, оскільки застосовується лише за доведеності позовних вимог у разі її пропуску та відсутності поважних причин її поновлення.

Зазначене свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції положень статей 256, 267 ЦК України.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає зміні шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання на відмову у позові за спливом позовної давності.

Оскільки за наслідками розгляду апеляційної скарги не ухвалюється рішення про задоволення позову, то понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають за правилами ч.1 ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,382,384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Змінити рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 08 листопада 2018 року, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на відмову у позові за спливом позовної давності.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України .

Повний текст постанови складено 08 лютого 2019 року.

Головуюча суддя Т. М. Авраменко

Судді: Л. В. Суровицька

В. В. Черненко