Постанова

від 05.02.2019 по справі 617/274/15-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 лютого 2019 року

м.Харків

справа № 2/616/15/17

провадження № 22-ц/818/403/19

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря: Дмитренко А.Ю.

учасники справи:

позивач - Селянське (фермерське) господарство СОВА ,

відповідач - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Селянського (фермерського) господарства СОВА до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та відновлення порушеного права за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства СОВА на рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 21 грудня 2017 року, постановлене під головуванням судді Нестайка Ю.В., в залі суду в смт Великий Бурлук Харківської області (повний текст судового рішення складено 31 грудня 2017 року), -

в с т а н о в и в :

У лютому 2015 року Селянське (фермерське) господарство СОВА звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1. З урахуванням уточнених позовних вимог в квітні 2017 року позивач просив суд визнати недійсним державний акт від 09.09.2003 року про право власності на земельну ділянку площею 2,0 га, виданий на ім'я ОСОБА_1 та зобов'язати відповідача повернути вказану земельну ділянку у користування Селянському (фермерському) господарству СОВА .

Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 21 грудня 2017 року відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі Селянське (фермерське) господарство СОВА просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що державний акт від 09.09.2003 року про право власності на земельну ділянку площею 2,0 га, виданий на ім'я ОСОБА_1, - є недійсним, оскільки рішення про виділення відповідачці земельної ділянки сільською радою не приймалось. Селянське (фермерське) господарство СОВА є належним користувачем спірної земельної ділянки, яка надана позивачу Вовчанською районною державною адміністрацією. Вважає, що відповідачка користується земельною ділянкою без належних правових підстав, а судом першої інстанції, при ухваленні оскаржуваного рішення, не враховано вимог ухвали суду касаційної інстанції від 04.11.2015 року.

Відзиву на апеляційну скаргу не надано.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 отримала земельну ділянку у законний спосіб, ніяких порушень законодавства при цьому не допустила, протиправних дій, які б порушували права позивача, також не вчиняла. Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач користується спірною земельною ділянкою без достатніх правових підстав.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що розпорядженням Вовчанської райдержадміністрації Харківської області від 30.01.2003 року №56 СФГ СОВА було надано в оренду земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з земель запасу сільськогосподарського призначення, попередньою площею 20 га ріллі, яка розташована за межами населених пунктів та території Охрімівської сільради Вовчанського району Харківської області. строком на 49 років (т.1 а.с. 8-9).

13 травня 2003 року СФГ СОВА уклало з Вовчанською РДА договір оренди земельної ділянки загальною площею 13 га, строком на 10 років, розташованої на території Охрімівської сільради Вовчанського району Харківської області, та відноситься до земель ріллі Охрімівської сільради Вовчанського району Харківської області за межами населених пунктів (а.с. 10-12 т.1).

21 травня 2003 року ОСОБА_2., як голова СФГ СОВА , подав до Вовчанської районної державної адміністрації заяву, у якій просив внести зміни в розпорядження №56 від 30.01.2003 року, так як фактично йому було передано в оренду 13,0 га землі. При цьому зазначено, що він відмовляється від 7,0 га землі і претензій щодо цих 7,0 га не має (т.2 а.с. 91).

20 липня 2009 року між Вовчанською районною державною адміністрацією та СФГ СОВА було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 20,5033 га, розташованої на території Охрімівської сільради Вовчанського району Харківської області за межами населених пунктів (а.с.15-16 т.1). 10 березня 2011 року вказаний договір зареєстровано в Управлінні Держкомзему у Вовчанському районі Харківської області.

ОСОБА_1 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХР № 127465, який був виданий 09.09.2003 року на підставі розпорядження Вовчанської райдержадміністрації від 22.08.2003 року № 268 та зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за № 250, - є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів та території Охрімівської сільради (поле №3 першої польової сівозміни відповідно до плану використання колишнього КСП ім. Петровського), площею 2,0 га ріллі (т.1 а.с. 38-56).

Як на підставу позовних вимог Селянське (фермерське) господарство СОВА вказувало, що спірна земельна ділянка передана ОСОБА_1 з порушенням норм земельного законодавства, оскільки до цього вона не була вилучена із його користування й рішення органу влади про це не приймалося. З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд визнати недійсним державний акт на земельну ділянку площею 2,0 га, НОМЕР_1, який видано 09 вересня 2003 року на ім'я ОСОБА_1, та зобов'язати відповідачку звільнити та повернути СФГ СОВА , вказану земельну ділянку.

Відповідно до пункту 6 рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки. Конституція України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону. Земельний кодекс України є одним із таких законів, норми якого встановлюють підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність або надання їх у користування. Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Частинами 1, 2 статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною 3 статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

За змістом ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до п.п. 1.4,1.16 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі , затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 4 травня 1999 року, в редакції, чинній на момент видачі державного акту, державний акт на право власності на земельну ділянку видається на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Згідно з вимогами абз. 1 п. 12 Розділу X Перехідні положення ЗК України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Матеріали справи свідчать про те, що договір оренди між позивачем та Вовчанською районною державною адміністрацією було укладено на 13 га землі. 21 травня 2003 року голова СФГ СОВА добровільно відмовився від 7,0 га землі, раніше виділеній йому розпорядженням від 30.01.2003 року. За рахунок зазначеної землі пізніше було надано земельну ділянку ОСОБА_1

Довідкою державної податкової інспекції підтверджується, що СФГ Сова з 2002 року по 2005 рік звітність по оренді землі не подавали. З 2006 року по 16.03.2011 рік, тобто до часу укладення нового договору від 20.07.2009 року, який набрав чинності з дня його державної реєстрації у березні 2011 року, СФГ Сова сплачувало орендну плату за землю, виходячи із розрахунку орендованої земельної ділянки 13,00 га, як це було передбачено умовами попереднього договору оренди, а не 20 га, правомірність користування якими до 2011 року намагається довести позивач (т.1 а.с. 34).

Розпорядженням Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області від 22 серпня 2003 року затверджено землевпорядну документацію, розроблену Вовчанською районною філією Харківського регіонального центру державного земельного кадастру, та передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку, яка розташована за межами населених пунктів на території Охримівської сільської ради (поле №3 першої полової сівозміни відповідно до плану користування колишнього КСП ім. Петровського) площею 2,0 га ріллі - для ведення особистого селянського господарства, з видачею ОСОБА_1 Державного акту на право власності на землю (а.с.227 т.1).

На підставі цього розпорядження і був виданий оспорюваний Державний акт на право власності на землю.

Державні акти на право власності на земельні ділянки (на час виникнення спірних відносин) визнавалися документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або цивільно-правових угод. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце уразі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий.

Вищевказане узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного суду України від 26 вересня 2012 року №6-103цс12, від 23 жовтня 2013 року №6-93цс13, від 04 червня 2014 року №6-46цс14.

При цьому позивач у своїх уточнених позовних вимогах просив лише про визнання недійсним зазначеного Державного акту, проте саме розпорядження районної державної адміністрації від 22.08.2003 року, на підставі якого було видано оспорюваний правовстановлюючий документ, - не оскаржував.

Разом з тим оспорюваний державний акт був виданий на підставі розпорядження Вовчанської районної державної адміністрації, яка мала законні повноваження для розпорядження земельною ділянкою за межами населеного пункту. Тому підстав для визнання недійсним саме Державного акту за наявності законної підстави для його видачі, - колегія суддів не вбачає.

Крім того відсутні і підстави для висновку про порушення прав позивача внаслідок видачі оспорюваного правовстановлюючого документа.

Право позивача на користування земельною ділянкою загальною площею 20,5033 га виникло лише після укладення договору оренди від 20 липня 2009 року строком на 49 років, який був зареєстрований 10.03.2011 року. До зазначеного часу в оренду СФГ Сова було передано лише 13 га земельної ділянки, що підтверджується копією нотаріально посвідченого договору оренди від 13 травня 2003 року та довідкою ДПІ про сплату орендної плати СФГ Сова за період до 16.03.2011 року за 13 га землі.

Матеріали справи містять технічну документацію по виділенню земельних ділянок та оформлення права приватної власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства робітникам та пенсіонерам соціальної сфери із земель сільськогосподарського призначення на території Охрімівської сільської ради Вовчанського району Харківської області. Серед інших документів є акт від 21.07.2003 року установлення та узгодження меж землекористування між суміжними землекористувачами ОСОБА_1 і СФГ "СОВА", в якому міститься підпис ОСОБА_2.- на той час голови СФГ Сова , яким він засвідчив свою згоду щодо суміжного землекористування із ОСОБА_1 (т.1 а.с. 50). Претензій щодо розташування, розміру і конфігурації земельної ділянки, що виділена у власність ОСОБА_1, СФГ Сова на той час не заявляв.

Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріали справи не містять доказів того, що державний акт на право власності на земельну ділянку відповідачці виданий з порушенням вимог закону.

Разом з тим встановлено, що спірний державний акт виданий органом, який мав на це законні повноваження, тому відсутні підстави для визнання його недійсним. Доказів порушення прав позивача на час його видачі у вересні 2003 року матеріали справи також не містять.

Сторонами також визнано, що спірною земельною ділянкою фактично користується і сплачує податок за неї ОСОБА_1 до теперішнього часу.

Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства СОВА - залишити без задоволення.

Рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 21 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: С.С. Кругова

Н.П. Пилипчук

Повне судове рішення виготовлено 08.02.2019 року.