ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.01.2019Справа № 910/10210/18
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Блажівської О.Є, при секретарі судового засідання Хмельовському В.О., розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні справу №910/10210/18
за позовом за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" (02183, м.Київ, вул.Кибальчина, 13А, код ЄДОПОУ 35059917)
до Автогаражного кооперативу "Чайка" - відповідач-1 (04080, м.Кирилівська (Фрунзе), 82, код ЄДРПОУ 26189578)
Головного територіального управління юстиції у місті Києві -відповідач-2 (01001, м.Київ, пров.Музейний, 2-Д, код ЄДРПОУ 34691374)
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Київська міська рада (третя особа-1), Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (третя особа-2)
представники учасників справи:
від позивача: Тарасов С.О.(адвокат), Договір про надання правової допомоги від 29.01.19;
від відповідача-1: Щиглов Є.О.(адвокат), довіреність № б/н від 06.10.18;
від відповідача-1:Ручка О.А.(адвокат), Договір про надання правової допомоги від 19.09.18;
від відповідача-2: Фартушна В.Л, довіреність № 1/39/210 від 08.01.19;
від третьої особи-1: Власенко І.І., довіреність № 225-КМГ-4178 від 19.11.18;
від третьої особи-2: не з'явився.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО", 1 серпня 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача-1 - Автогаражного кооперативу "Чайка", та відповідача-2 - Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позивних вимог позивачем зазначено, що 02.05.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" та Автогаражним кооперативом "Чайка" було укладено додаткову угоду №3 до Інвестиційного договору на будівництво з подальшою експлуатацією та обслуговуванням приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів за адресою: м.Київ, вул.Кирилівська (Фрунзе), 82 від 27.10.2005. Як зазначено позивачем, 14.04.2010 рішенням Господарського суду міста Києва було визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" право власності на приміщення загальною площею 30,4 кв.м., яке знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Кирилівська (Фрунзе), 82 і розташоване на земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1 та зобов'язано Автогаражний кооператив "Чайка" не чинити перешкоди у здійсненні Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" право власності, у зв'язку з чим позивач просить:
- визнати з 27.08.2010 (з дати змін у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) припиненим права користування земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 Автогаражним кооперативом "Чайка";
- визнати з 27.08.2010 право користування на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО";
- зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у місті Києві зареєструвати право користування земельною ділянкою кадастровий номер НОМЕР_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2018 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.
10.08.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" надійшли докази усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2018 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.09.2018.
У підготовче засідання 05.09.2018 з'явилися представники позивача та відповідача-2, представник позивача надав документи для долучення до матеріалів справи. Представник відповідача-1 у підготовче засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2018 відкладено підготовче засідання на 26.09.2018.
06.09.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Головного територіального управління юстиції у місті Києві надійшло клопотання про заміну неналежної сторони.
11.09.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів.
13.09.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Автогаражного кооперативу "Чайка" надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.
19.09.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Автогаражного кооперативу "Чайка" надійшло повідомлення по справі.
У підготовчому засіданні 26.09.2018 оголошено перерву до 03.10.2018.
27.09.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" надійшли клопотання про залучення у якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Київську міську раду та про витребування доказів.
03.10.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Автогаражного кооперативу "Чайка" надійшов відзив на позовну заяву.
03.10.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення копії позовної заяви з додатками на адресу Київської міської ради.
У підготовче засідання 03.10.2018 з'явилися представники сторін. Представник позивача подав додаткові пояснення по справі. Представник відповідача-1 надав суду не засвідченні належним чином документи, а тому суд протокольно зобов'язав останнього у наступне судове засідання надати оригінали документів для огляду, а також засвідчені копії для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 07.11.2018, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Київську міську раду.
07.11.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Київської міської ради надійшли пояснення по справі та клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2018 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання 07.11.2018 не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді Блажівської О.Є на лікарняному, наступне засідання у справі призначено на 22.11.18.
У підготовче засідання 22.11.2018 з'явилися представники учасників справи.
У підготовчому засіданні представник позивача повідомив суд про те, що останнім через відділ діловодства подано відповідь на пояснення, заяву про зміну підстав позову, заяву про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та заяву про забезпечення позову.
У підготовчому засіданні 22.11.2018 оголошено перерву до 05.12.2018.
22.11.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" надійшла заява про зміну підстав позову, заява про забезпечення позову, заява про залучення до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а також відповідь на пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2018 у задоволенні заяви про забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" відмовлено.
03.12.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Автогаражного кооперативу "Чайка" надійшла заява про застосування строків позовної давності.
У підготовче засідання 05.12.2018 з'явилися представники позивача, відповідача-1 та третьої особи.
Представник відповідача-2 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Розглянувши у підготовчому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" про зміну підстав позову, суд дійшов до висновку про те, що вказана заява не суперечить вимогам норм законодавства та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а тому приймається судом до розгляду та подальший розгляд справи буде здійснюватися з урахуванням заяви про зміну підстав позову.
Щодо клопотання Київської міської ради про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Суд, протокольно вирішив залишити зазначене клопотання без розгляду.
Щодо клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), з метою дотримання процесуальних прав всіх учасників провадження, суд вважає за доцільне задовольнити клопотання та залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Так, Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2018 підготовче засідання відкладено до 27.12.2018, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
13.12.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" надійшла заява про забезпечення позову.
17.12.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" надійшли додаткові пояснення до заяви про забезпечення позову.
Відповідно до частини 1 статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що суддя Господарського суду міста Києва Блажівська О.Є. у період з 11.12.2018 по 20.12.2018 перебувала на лікарняному, питання про розгляд заяви про забезпечення позову вирішувалось 21.12.2018.
У заяві про забезпечення позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом:
- заборони проведення будь-яких будівельних робіт та складання металобрухту на земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: місто Київ, вул.Фрунзе (Кирилівська) 82, Подільського району;
- заборони органам та суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, які утворені та діють відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень", вчинення дій, пов'язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та державну реєстрацію обтяжень речових прав на наступне нерухоме майно щодо земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: місто Київ, вул.Фрунзе (Кирилівська) 82, Подільського району.
Так, Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2018 задоволено в повному обсязі заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" про забезпечення позову.
20.12.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Автогаражного кооперативу "Чайка" надійшли письмові пояснення.
У підготовче засідання 27.12.2018 з'явилися представники учасників справи. Представник Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (третя особа-2) надав письмові пояснення по справі.
У підготовчому судовому засіданні 27.12.2018 присутніми учасниками справи надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, розпочато розгляд справи по суті у загальному позовному провадженні та призначено судове засідання на 30.01.19.
У судове засідання 30.01.2019 з'явилися представники учасників справи.
Представник позивача у судовому засіданні 30.01.2019 надав суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Частиною 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Враховуючи процесуальну стадію розгляду даного спору, а саме те, що на момент подання позивачем зазначеного клопотання, судом вже розглядається справа по суті, та те, що позивачем не було письмово повідомлено суд та зазначено: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу, суд позбавлений права прийняти такий доказ до розгляду, проте, долучає його до матеріалів справи.
Представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.
Представники відповідачів у судовому засіданні 30.01.2019 надали усні пояснення по суті спору, заперечили проти задоволення позовних вимог.
Крім того, відповідачем - 1 у судовому засіданні також було усно повідомлено суд про те, що ним здійснюються орендні платежі. Таку усну заяву, суд врахує при прийнятті рішення у даній справі та надасть цьому належну правову оцінку.
Представник третьої особи - 1 у судове засідання 30.01.2019 з'явився, надав усні пояснення по суті спору.
Представник третьої особи - 2 у судове засідання 30.01.2019 не з'явився.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України ).
Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
19.05.2004 року між Автогаражним кооперативом Чайка (далі - відповідач-1) та Київською міською радою було укладено Договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого, орендодавець, на підставі п.36 рішення Київської міської ради від 25.09.2003 за №31/905, за Актом приймання - передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, що розташована по вул. Фрунзе, 82 у Подільському районі м. Києва, розміром 0,4514 га, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів, кадастровий номер - НОМЕР_1.
27.10.2005 між Авогаражним кооперативом "Чайка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС" укладено інвестиційний договір на будівництво з подальшою експлуатацією та обслуговуванням приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів за адресою: м. Київ, Подільський район, вул. Фрунзе, 82 (надалі - Інвестиційний договір).
Відповідно до п. 2.1 Інвестиційного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС" фінансує витрати та проводить роботу з отримання дозвільної, погоджувальної документації, проектування, будівництва Об'єкту (приміщення мініавтосервісу та магазину супутніх товарів за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82 у Подільському районі м. Києва) з подальшим отриманням документів для оформлення права власності на частину Об'єкту інвестування.
30.04.2007 між Авогаражним кооперативом "Чайка", Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" (далі - позивач) укладено Додаткову угоду №2 до Інвестиційного договору, відповідно до умов якої сторони домовились, що з дня підписання останньої всі права та обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС" за Інвестиційним договором переходять до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко".
02.05.2007 між Авогаражним кооперативом "Чайка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" укладено Додаткову угоду №3 до Інвестиційного договору, якою фактично погодили нову редакцію Інвестиційного договору, а тому судом, в подальшому будуть цитуватись умови Інвестиційного договору в редакції Додаткової угоди №3 від 02.05.2007.
Згідно п.2.3 Інвестиційного договору об'єктом інвестування є приміщення мініавтосервісу та магазину супутніх товарів за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82. Техніко-економічні показники об'єкту будуть уточнені сторонами при розробці проектно-кошторисної документації, яка після її затвердження буде невід'ємною частиною цього договору.
Статтею 1 Закону України Про інвестиційну діяльність визначено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про інвестиційну діяльність основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).
Земельна ділянка, на якій буде знаходитись об'єкт інвестування, належить Автогаражному кооперативу "Чайка" на підставі рішення Київської міської ради №31/905 від 25.09.2003 та Договору оренди земельної ділянки від 19.05.2004, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. у реєстрі №436, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів від 21.10.2005 за №85-6-00227, кадастровий НОМЕР_1. Автогаражний кооператив "Чайка" бере на себе зобов'язання терміново внести (вносити) всі необхідні зміни в надані йому дозвільні документи на користування земельною ділянкою, що необхідні для подальшого виконання умов цього Договору, або надавати відповідачу всі необхідні документи для внесення ним необхідних змін у надані позивачу дозвільні документи на користування земельною ділянкою, що необхідні для подальшого виконання умов Договору (п. 2.4 Інвестиційного договору).
Пунктом 2.5 Інвестиційного договору сторони погодили, що термін введення об'єкту в експлуатацію становить 31.07.2009.
Відповідно до п. 2.1, 2.2 Інвестиційного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" здійснює фінансування та сприяє отриманню і погодженню дозвільної документації, розробляє, затверджує проект будівництва, здійснює будівництво об'єкту інвестування та отримує його у власність. Після закінчення будівництва та введення об'єкту в експлуатацію відбувається передача документів, необхідних для оформлення права власності на об'єкт інвестування.
У пункті 3.1. Інвестиційного договору сторони погодили, що його ціною є сума усіх інвестицій та витрат відповідача, передбачених пунктами 3.2.1-3.2.3 цього договору, а також додатковими угодами до Договору, та орієнтовно складає 57 000 000,00 грн.
У пункті 3.5 Інвестиційного договору сторони встановили, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, у зв'язку з чим відповідач зобов'язується компенсувати позивачу фактичні (здійснені) витрати на оформлення та утримання земельної ділянки, на якій буде розташовано об'єкт інвестування до моменту підписання даного договору та компенсувати витрати на утримання зазначеної земельної ділянки під час дії цього Договору, а також витрати на проектну та дозвільну документацію. Відповідач зобов'язаний компенсувати усі витрати з утримання та обслуговування земельної ділянки після укладення цього Договору та до моменту отримання відповідачем права користування земельною ділянкою на підставі наданих замовником документів щомісячно до 10 числа місяця, наступного за звітнім.
У розділі 4 Інвестиційного договору визначені права та обов'язки інвестора, зокрема, встановлено обов'язок здійснювати фінансування на проведення збору дозвільної та погоджувальної документації, проектування, будівництво, введення об'єкту інвестування в експлуатацію та оформлення права власності на нього за рахунок власних та/або залучених коштів в межах інвестиції, визначеної у п. 3.1. договору; компенсувати витрати на оформлення та утримання даної земельної ділянки, згідно з даним договором, а також витрати на проектну та дозвільну документацію.
До обов'язків відповідача-1, Автогаражного кооперативу "Чайка", який виступає замовником будівництва, розділом 5 Інвестиційного договору віднесено: оформити разом із відповідачем заяву для замовлення архітектурно-планувального завдання на об'єкт, одержати разом із відповідачем у Головному управлінні містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради архітектурне-планувальне завдання і технічні умови експлуатаційних організацій міста на приєднання будинку до інженерних мереж, приймати участь у розробці та затвердженні проектно-кошторисної документації на будівництво об'єкта інвестування. Розроблена проектно-кошторисна документація на об'єкт інвестування підлягає обов'язковому погодженню із позивачем.
Відповідно до п. 11.4 Інвестиційного договору розірвання цього договору в односторонньому порядку, окрім випадків прямо передбачених Договором, не допускається. У разі виникнення обставин, які можуть призвести до недоцільності подальшої співпраці сторін, сторони вирішують ці питання за взаємної згоди, про що складають додаткову угоду, яка після її підписання буде невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно з п. 7.2 Інвестиційного договору дострокове розірвання договору можливе за письмовою вимогою у зв'язку з невиконанням зобов'язань за ним, яка повинна містити посилання на невиконання стороною зобов'язань, визначення строку, з якого договір розривається достроково, вимогу про сплату пені, штрафу та збитків.
Як встановлено судом, у провадженні господарського суду міста Києва перебувала справа №32/124 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" до Автогаражного кооперативу "Чайка" та Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" про:
- визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" права власності на приміщення загальною площею 30,4 кв.м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82;
- зобов'язання Автогаражного кооперативу "Чайка" не чинити перешкоди у здійсненні Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" права власності щодо вказаного приміщення;
- зобов'язання Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" провести інвентаризацію приміщення загальною площею 30,4 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82 та зареєструвати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" на це приміщення за результатами інвентаризації.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі №32/124 позов задоволено повністю:
- визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" право власності на приміщення загальною площею 30,4 кв.м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82;
- зобов'язано Автогаражний кооператив "Чайка" не чинити перешкоди у здійсненні Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" права власності на приміщення загальною площею 30,4 кв.м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82.
- зобов'язано Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" провести інвентаризацію приміщення загальною площею 30,4 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82;
- зобов'язано Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" зареєструвати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" на приміщення загальною площею 30,4 кв.м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82.
Вказане рішення суду, зокрема, мотивоване тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" на виконання умов Інвестиційного договору виконано передбачені останнім дії щодо зведення приміщення, що є об'єктом інвестування, що підтверджується укладеними та виконаними Договорами, а саме - Договором №01/06-07 від 01.06.2007, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс" на виконання будівельних робіт щодо зведення приміщень, а також Договором №4655/2008 підряду на виконання проектних робіт від 03.09.2008, укладеним з Акціонерним товариством закритого типу територіальний проектний інститут "Донбассгражданпроект". В результаті виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" своїх зобов'язань за Інвестиційним договором було зведено нежитлове приміщення загальною площею 30,4 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82, а також на виконання вимог п. 3.5 Інвестиційного договору здійснено компенсування витрат, пов'язаних з оформленням та утриманням земельної ділянки.
У відповідності до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній на дату постановлення відповідного рішення суду, рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2010, повний текст якого підписано 21.04.2010, набрало законної сили 01.05.2010.
Тобто, судовим рішенням в господарській справі, яке набрало законної сили, встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко", на виконання умов Інвестиційного договору, виконано передбачені останнім дії щодо зведення приміщення, що є об'єктом інвестування.
У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип Верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади" передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Таким чином, рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі №32/124 набрало законної сили, а відтак, встановлені ним обставини мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню.
До того ж, згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Із рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що одним з основних елементів Верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Совтрансавто-Холдинг" проти України", "Україна-Тюмень" проти України").
У справі "Желтяков проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (аналогічна позиція викладена у рішеннях "Христов проти України", "Брумареску проти Румунії", "Рябих проти Росії").
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням викладеного відсутні підстави для повторного доказування наведених обставин (щодо виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" передбачених умовами Інвестиційного договору дій щодо зведення приміщення, що є об'єктом інвестування), а також вказані обставини не можуть бути переоцінені судом у даній справі, оскільки фактично буде мати місце поставлення під сумнів судового рішення у справі №32/124, що є недопустимим як в силу національного, так і міжнародного законодавства.
До того ж, сторонам у даній справі, як учасникам відповідного спору у справі №32/124, було достеменно відомо про дані обставини.
Таким чином, остаточним судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" на виконання умов Інвестиційного договору виконано передбачені останнім дії щодо зведення приміщення, що є Об'єктом інвестування, і, як наслідок, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" право власності на приміщення загальною площею 30,4 кв.м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 82
28.07.2010 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності на приміщення загальною площею 30,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська (Фрунзе), 82 і розташоване на земельній ділянці, кадастровий номер НОМЕР_1.
Так, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" являється власником об'єкта нерухомого майна: приміщення загальною площею 30,40 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Фрунзе (Обол., Поділ., Шевч. р-н), будинок 82. Вказане не заперечується відповідачем-1.
Спір у справі виник у зв'язку із тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" з 28.07.2010 року, є фактичним землекористувачем земельної ділянки із кадастровим номером НОМЕР_1, що перебувала у користуванні Автогаражного кооперативу "Чайка", згідно з Договором оренди земельної ділянки від 19.05.2004, проте відповідач-1 не визнає набуте в силу закону право оренди позивача.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом зазначає, що відповідач перешкоджає позивачу здійснювати користування земельною ділянкою на якій знаходиться нерухоме майно - приміщення загальною площею 30,40 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Фрунзе (Кирилівська), будинок 82, власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко".
Як зазначає позивач, на земельній ділянці, на якій розміщене приміщення, Автогаражний кооператив "Чайка" розпочав проводити підготовчі будівельні дії, а саме: засипав земельну ділянку піском, порушив паркан та розмістив екскаватор на земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1.
Відповідач-1, заперечуючи проти задоволення позову, у своєму відзиві зазначає, зокрема, про те, що Договір оренди земельної ділянки укладений між Київською міською радою та Автогаражним кооперативом "Чайка", зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 21.10.2005 за №85-6-00227 у книзі записів державної реєстрації договорів строком на 25 років, який станом момент розгляду справи є чинним та не скасованим, не визнаний недійсним та не припинений.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, тобто, дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 316 Цивільного кодексу України встановлює, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст.317 ЦК).
Як передбачено статтею 12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
Статтею 13 цього ж Кодексу визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Як визначено ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з ч. 1 ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Згідно ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Згідно з частиною 1 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Відповідно до приписів п.е ч.1 ст.141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Виходячи із наведених норм законодавства, у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до набувача цього майна, відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчуджувачу - права власності або права користування.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 20.08.2013 у справі N 15/5005/12936/2011, від 19.06.2012 у справі N 36/368-9/63, від 06.06.2011 у справі N 11/227 та у постановах Вищого господарського суду України від 05.04.2017 у справі N 904/5476/16 та від 01.03.2017 у справі N 910/14070/15, яку підтримав Верховний Суд у постанові за наслідками розгляду справи №922/2159/17 від 17.04.2018
Таким чином, відповідно до статті 377 ЦК України, статті 120 ЗК України позивач, як власник майна, розміщеного на земельній ділянці, має право на ділянку, на якій його майно розміщене.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у справі №906/989/17 від 26.06.2018.
Щодо тверджень Автогаражного кооперативу "Чайка" про те, що орендарем за договором оренди земельної ділянки від 19.05.2004 є саме відповідач-1, зазначений договір зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 21.10.2005 за №85-6-00227 у книзі записів державної реєстрації договорів строком на 25 років, який станом момент розгляду справи є чинним та не скасованим, не визнаний недійсним та не припинений, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалося судом вище, згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, тобто, дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.141 Земельного кодексу України встановлено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є: набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
У разі виникнення в іншої особи права власності на житловий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, згідно із законом, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами. Ця норма є імперативною, відступ від неї на підставі договору не допускається. Відповідно, договір оренди при цьому не припиняється, а відбувається заміна сторони у зобов'язанні.
Аналогічна позиція була висловлена у Постановах Верховного Суду у справах № 910/14212/17 та №917/242/17.
Таким чином, суд звертає увагу на те, що такий договір припиняється щодо попереднього користувача, тобто Автогаражного кооперативу "Чайка", однак діє на тих самих умовах щодо особи, яка, набувши право власності на нерухоме майно, розміщене на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права, набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже, і відповідні права та обов'язки (зокрема, зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою), тобто Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко".
Одночасно, як зазначено представниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" та Автогаражним кооперативом "Чайка" останні сплачують орендні платежі за користування земельною ділянкою відповідно до Договору оренди земельної ділянки від 19.05.2004, проте такі дії суперечать нормам чинного законодавству України, які регулюють відносини, що пов'язані з орендою землі, адже відповідні права та обов'язки (зокрема, зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою) Автогаражного кооперативу "Чайка" припинилися автоматично в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими документами.
А тому, суд наголошую на тому, що ця норма є імперативною, відступ від неї на підставі договору не допускається. Відтак, Договір оренди земельної ділянки від 19.05.2004 не припиняється в цілому, а має місце заміна сторони у зобов'язанні.
Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. (далі - Положення), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
В свою чергу, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Підпунктом 2.5 пункту 2 Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
За таких обставин, у суду відсутні підстави вважати, що позивачем не сплачувались орендні платежі, оскільки даний факт підтверджується первинною фінансовою документацією (платіжні доручення з призначенням платежу орендна плата за землю комунальної власномті ).
Щодо сплати відповідачем - 1 орендних платежів, суд зазначає про те, що матеріали справи не містять доказів здійснення останнім таких фінансових операцій.
Проте, частина 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. ст. 76-79 ГПК України).
Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд звертає увагу на те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2018 року у справі №5-249кс15.
Рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, а відповідно, доводи відповідача - 1 щодо сумлінної сплати орендних платежів на користь органу місцевого самоврядування не є належним чином доведеними в силу приписів чинного процесуального законодавства України.
В свою чергу, ч.2 ст.120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За ними визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
При цьому при застосуванні положень статті 120 Земельного кодексу України у поєднанні з нормою статті 125 Земельного кодексу України слід виходити з того, що у випадку набуття права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Таким чином, аналіз змісту норм статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного Кодексу України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду , на якій вони розміщені.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року №253цс16.
Отже в такому випадку, діє принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Тобто особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду має право на користування земельною ділянкою на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому користувачу (орендарю), що може говорити про наявність законних сподівань ТОВ "Сітіінвестбуд і КО" на платне користування земельною ділянкою, яке і реалізується останнім в частині сплати орендних платежів.
ТОВ "Сітіінвестбуд і КО" як власник нерухомого майна мало законне сподівання на отримання можливості ефективно здійснити майнове право, що може бути реалізовано у вигляді права на користування (оренди) земельною ділянкою , використання якої є невід'ємною складовою ефективного здійснення нею права власності на нерухоме майно, що розташовано на земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою: у Подільському районі м. Київ, вул. Кирилівська (Фрунзе), 82.
Крім цього, суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Частиною 1 ст. 5 названого Закону врегульовано, що орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6 Закону України Про оренду землі ).
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України Про оренду землі до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
В свою чергу,договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Окрім того, питання про подальше користування (оренди) спірною земельною ділянкою, було обумовлено між Автогаражним кооперативом "Чайка" та ТОВ "Сітіінвестбуд і Ко" пунктом 2.4 Інвестиційного договору.
Крім того, суд звертає увагу на пункт 5.1.15 та п. 5.1.16 Інвестиційного договору замовник зобов'язався надати згоду інвестору переоформити на себе право користування земельною ділянкою 0,4514 га, на якій знаходиться об'єкт інвестування, і, протягом 10 днів після введення об'єкту інвестування в експлуатацію, укласти з інвестором договорів, яким встановити право земельного сервітуту з послідуючою його державною реєстрацією, в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.
У зв'язку із чим, зважаючи на конкретні обставини правовідносини, які виникли між сторонами охоплюються змістом статті 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини (далі стаття 1 Першого протоколу), яка, як і практика Європейського Суду з прав людини застосовуються як джерело права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477-IV). При цьому згідно з усталеною практикою органів Конвенції, поняття майно може означати існуюче майно або активи , включаючи права вимоги , стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (пункти 32-35 рішення у справі Стретч проти Сполученого Королівства ).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, право власності в розумінні статті 1 Першого протоколу органами Конвенції тлумачиться в автономному значені , воно не зводиться до права власності на речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Так само як і речі, деякі інші права, що мають майновий характер, можуть розглядатися як майнові права і, отже, як майно (пункт 129 рішення у справі Броніовськи проти Польщі ).
Зокрема, вказана стаття містить три окремі норми. Перша норма, яка має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам - вона міститься в другому реченні частини першої. Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети; ця норма міститься в частині другій (пункт 61 рішення у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції ).
Не визнання Автогаражним кооперативом "Чайка" за ТОВ "Сітіінвестбуд і КО" права користування земельною ділянкою із кадастровим номером НОМЕР_1 можна вважати таким, що являє собою втручання у право ТОВ "Сітіінвестбуд і КО." реалізувати свої законні сподівання незалежно від того, чи вважається це втручанням на мирне володіння своїм майном у значенні першого речення статті 1 Першого протоколу, чи позбавленням його майна у значенні другого речення цієї статті, а застосовні в цій справі принципи, є одними й тими самими - вони вимагають наявності підстав, що виправдовують такий захід з точки зору вимог цієї статті згідно з її тлумаченням в усталеній практиці Європейського Суду.
Згідно п. 2.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 року № 6 встановлено, що відповідно до частини другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я в установленому законом порядку, в тому числі з додержанням вимог згаданих Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень" і статті 125 ЗК України, яка пов'язує виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права". Він за необхідності може звернутися до господарського суду також з позовом про визнання за ним права користування земельною ділянкою (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно, переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. Отже з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв'язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною 2 статті 120 Земельного кодексу України. Тобто особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника.
Аналогічна правова позиція щодо права користування землею було зазначено у Постанові Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 915/672/17.
З огляду на те, що рішенням Господарського суду м. Києва від року по справі №32/124 право власності на приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська (Фрунзе), 82 було визнано за ТОВ Сітіінвестбуд і КО , право користування земельною ділянкою із кадастровим номером НОМЕР_1 перейшло до ТОВ Сітіінвестбуд і КО. в силу закону, в свою чергу право користування спірною земельною ділянкою Автогаражним кооперативом "Чайка" припинилось автоматично, тобто останній вибув із правовідносин з орендодавцем.
Однак, невизначеність відносин щодо спірної земельної ділянки потребує врегулювання, а беручи до уваги те, що на ній знаходиться об'єкт нерухомості, який належить позивачу, закріплення земельної ділянки за останнім буде відповідати принципу розумності (стаття 3 Цивільного кодексу України) і сприяти визначеності правовідносин між сторонами.
Київська міська рада у свої поясненнях по справі зазначає про те, що відповідно до п.2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин у вирішенні спорів щодо переходу права власності на земельну ділянку внаслідок переходу права власності на житлові будинки, будівлі, споруди, що на них розміщені, судам необхідно досліджувати умови договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна, наявність у продавця визначених законом документів, що посвідчують право на земельну ділянку, відповідність нерухомого майна, розміщеного на відповідних земельних ділянках, ознакам житлового будинку (будівлі, споруди), здійснення державної реєстрації права власності особи, яка придбала відповідне нерухоме майно, з урахуванням положень статей 331, 376 ЦК України, статей 116, 123, 124, 126 ЗК України. Правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв'язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень". Таке оформлення здійснюється з урахуванням законодавчих приписів, зазначених в абзацах другому - п'ятому підпункту 2.12 пункту 2 цієї постанови, і положень постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.2009 N 439 "Про деякі питання посвідчення права власності на земельну ділянку".
Проте, суд звертає увагу, що постанова Кабінету Міністрів України від 06.05.2009 N 439 "Про деякі питання посвідчення права власності на земельну ділянку" втратила чинність на підставі Постанови КМ N 205 ( 205-2016-п ) від 21.03.2016 та регулювала відносини щодо посвідчення саме права власності на земельну ділянку, а не права користування.
Тому, Київська міська рада помилково ототожнює право власності на земельну ділянку з іншими правами користування нею, у тому числі правом оренди.
Щодо тверджень Департаменту земельних ресурсів, викладених у поясненнях по справі, щодо відсутності обов'язку органу місцевого самоврядування приймати рішення про укладання договору оренди землі з особою яка придбала право власності на об'єкти нерухомості, що на цій землі розташовані, суд зазначає, що спір у справі стосується не припинення договору оренди землі та зобов'язання укласти новий договір, а про автоматичне припинення права користування попереднього орендаря, згідно із законом без оформлення припинення права будь-якими актами та документами.
При цьому, статтею 2 Закону України Про місцеве самоврядування в України визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч. 1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування ).
Частиною 1 ст. 24 названого Закону визначено, що правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.
Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (ст. 25 Закону України Про місцеве самоврядування ).
Суд наголошує на тому, що підставою для виникнення права користування на земельну ділянку є відповідний юридичний факт і дану підставу необхідно розмежовувати від оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки, яке є правом, а не обов'язком нового землекористувача, яким в даному випадку є позивач.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" після набуття права власності на нерухоме майно, а саме приміщення загальною площею 30,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Кирилівська (Фрунзе), 82 в силу закону набув право користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване, а саме на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1.
Враховуючи викладене, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 27.08.2010 (позивач набув право власності на нерухоме майно) право користування земельною ділянкою кадастровий номер НОМЕР_1 належить саме Товариству з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко", в той же час право користування земельною ділянкою кадастровий номер НОМЕР_1 Автогаражного кооперативу "Чайка" припинилось з 27.08.2010, що підтверджується матеріалами справи.
Проте, предметом спору, зокрема, є визнання з 27.08.2010 року припиненим права користування (оренди) земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 за Автогаражним кооперативом "Чайка" та визнання права користування земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 за Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко".
Так, згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
У той же час, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Тобто, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що й унормовано в положеннях статей 4-5 ГПК України.
Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Частиною першою та пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У даному випадку, у поданому до суду позові Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" заявляється вимога про визнання з 27.08.2010 року припиненим права користування (оренди) земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 за Автогаражним кооперативом "Чайка" та визнання права користування земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 за Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко", а підставою заявлення таких вимог - фактичне право позивача у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер НОМЕР_1. Тобто, фактичним предметом спору за таким позов виступає встановлення юридичного факту.
Аналогічні висновки викладенні у пункті 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна від 29 травня 2013 року N12 зазначено про те, що господарським судам слід відмовляти в позові про визнання договору оренди продовженим (пролонгованим), оскільки така позовна вимога (без подання доказів наявності спору стосовно такого продовження), є, по суті, вимогою про встановлення юридичного факту, а це не відповідає передбаченим законом (стаття 20 ГК України, стаття 15, частина друга статті 16 ЦК України) способам захисту порушеного права. Господарський суд відмовляє в позові і в тому разі, коли з'ясує, що договір оренди є поновленим (продовженим) на строк, який був раніше встановлений договором. При цьому у відповідних випадках господарський суд не повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви або припиняти провадження у справі з тієї підстави, що відповідні вимоги не підлягають розгляду господарськими судами.
Однак, з огляду на викладені положення, така вимога не може бути предметом окремого позову, оскільки не стосується будь-яких прав чи обов'язків (не стосується спору про право), тобто, її задоволення не призведе до поновлення чи захисту порушених прав і інтересів позивача, у той час, як господарські суди розглядають справи за позовами, в основі яких знаходиться спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин, а не встановлення самого факту відсутності таких відносин.
Аналогічні висновки щодо неможливості розгляду судом самостійно в окремому позовному провадженні вимоги, яка не супроводжує спір про право, а стосується виключно встановлення юридичного факту, викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 910/14144/17 та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16.
За таких обставин, позовні вимоги про визнання з 27.08.2010 року припиненим права користування (оренди) земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 за Автогаражним кооперативом "Чайка" та визнання права користування земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" задоволенню не підлягають, адже стосується виключно встановлення юридичного факту.
Щодо вимоги про зобов'язання Головного територіального управління юстиції у місті Києві зареєструвати право користування (оренди) земельною ділянкою кадастровий номер НОМЕР_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко", суд зазначає наступне.
Порядок переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду визначено ст. 377 ЦК України, приписи якої кореспондуються зі ст. 120 ЗК України, за змістом яких до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Як вбачається із положень ст. 120 ЗК України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного укладення договору оренди земельної ділянки. Зважаючи на ці положення, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.
Положеннями пп. 5.1.15 та п. 5.1.16 Інвестиційного договору визначено, що відповідач зобов'язався надати згоду позивачу переоформити на себе право користування земельною ділянкою 0,4514 га, на якій знаходиться об'єкт інвестування, і, протягом 10 днів після введення об'єкту інвестування в експлуатацію, укласти з позивачем договір, яким встановити право земельного сервітуту з послідуючою його державною реєстрацією, в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 05.02.2018 за № 112907407, земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1 розташована по вул. Фрунзе, 82 у Подільському районі м. Києва, розміром 0,4514 га, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів, кадастровий номер - НОМЕР_1, форма власності - комунальна, власники - територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.
Процедура реалізації прав на землю фізичними та юридичними особами із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва врегульована Порядком набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 20 квітня 2017 року N 241/2463 (далі - Порядок).
Відповідно до п.п. 3.9, 3.10 та 3.10.3 Порядку після державної реєстрації земельної ділянки (внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру про документацію із землеустрою) зацікавлена особа з метою прийняття Київською міською радою відповідного рішення щодо розпорядження земельною ділянкою звертається в установленому порядку до центру надання адміністративних послуг з заявою на отримання адміністративної послуги. До заяви на отримання адміністративної послуги додаються: у разі надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право комунальної власності на яку зареєстровано у встановленому порядку, без зміни її меж та цільового призначення: посвідчені в установленому порядку копії документів щодо правового статусу об'єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці; витяг з Державного земельного кадастру; нотаріально посвідчена письмова згода землекористувача на припинення права користування земельною ділянкою, у разі ненадання чи відмови у наданні такої згоди - рішення суду про вирішення цього питання, окрім випадків, передбачених статтею 31 Закону України "Про оренду землі", а також згода на розірвання договору оренди земельної ділянки; засвідчені печаткою (за наявності) та підписом керівника зацікавленої особи копії установчих документів (для юридичних осіб), витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (для юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців), копія реєстраційного номера облікової картки платника податку (крім громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку (ідентифікаційного номера), офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України) (для фізичних осіб - підприємців), а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу, та копія реєстраційного номера облікової картки платника податку (крім громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку (ідентифікаційного номера), офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України); довіреність або засвідчена в установленому порядку її копія, на підставі якої інтереси заявника представляє уповноважена ним особа (у разі якщо клопотання подається представником).
Підготовка висновку щодо надання в установленому законом порядку земельної ділянки, внесення відповідної інформації до міського земельного кадастру, підготовка проекту рішення Київської міської ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування (у власність) або про відмову у передачі (наданні) земельної ділянки в користування (у власність) у разі наявності підстав для відмови у наданні (передачі) земельної ділянки в користування (у власність) здійснюється у десятиденний термін. Внесення відповідної інформації до міського земельного кадастру здійснюється безпосередньо Департаментом земельних ресурсів на безоплатній основі (п. 3.16. Порядку).
Відповідно до п. 3.17. Порядку за результатами розгляду заяви на отримання адміністративної послуги Київська міська рада приймає відповідне рішення щодо розпорядження земельною ділянкою в порядку, встановленому Регламентом Київської міської ради.
Положеннями пп. 5.1.15 та п. 5.1.16 Інвестиційного договору визначено, що відповідач зобов'язався надати згоду позивачу переоформити на себе право користування земельною ділянкою 0,4514 га, на якій знаходиться об'єкт інвестування, і, протягом 10 днів після введення об'єкту інвестування в експлуатацію, укласти з позивачем договір, яким встановити право земельного сервітуту з послідуючою його державною реєстрацією, в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.
Однак, позивач не зазначає та матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що він звертався відповідно до п. 5.1.15 Інвестиційного договору до відповідача-1 щодо отримання згоди останнього на переоформлення права користування спірною земельною ділянкою.
Також позивачем на час звернення з даним позовом до суду не надано доказів в підтвердження того, що він звертався до Київської міської ради у відповідності до положень Порядку щодо оформлення належним чином права користування спірною земельною ділянкою.
Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.
Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005, заява № 38722/02).
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про зобов'язання Головного територіального управління юстиції у місті Києві зареєструвати право користування (оренди) земельною ділянкою кадастровий номер НОМЕР_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко" не може забезпечити відновлення порушеного права позивача, яке не є порушеним в силу Закону, про що вказано судом вище, а тому в задоволенні зазначеної вимоги суд відмовляє.
Щодо заяви Відповідача-1 та третьої особи-1 про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності та на підставі цього відмовити у задоволенні позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За змістом частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою N 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, N 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного суду від 24.01.2018 у справі №908/799/17.
Пунктом 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів визначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.
Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного суду від 25.01.2018 у справі №910/7394/17
Враховуючи те, що господарським судом розглянуто матеріали справи по суті та прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, інститут позовної давності не застосовується.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.9 ст.145 Господарського процесуального кодексу України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову вжиті Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2018.
Згідно положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 145, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1.У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Скасувати заходи забезпечення позову вжиті Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2018 у справі №910/10210/18, а саме:
- скасувати заборону проведення будь-яких будівельних робіт та складання металобрухту на земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Фрунзе (Кирилівська) 82, Подільського району;
- скасувати заборону органам та суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, які утворені та діють відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", вчинення дій, пов'язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та державну реєстрацію обтяжень речових прав на наступне нерухоме майно: земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Фрунзе (Кирилівська) 82, Подільського району.
3. Витрати зі сплати судового збору, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО".
Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили рішенням.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено 11.02.2019
Суддя О.Є. Блажівська
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 30.01.2019 |
Оприлюднено | 11.02.2019 |
Номер документу | 79718001 |
Судочинство | Господарське |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні