Постанова

від 05.02.2019 по справі 309/1097/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 309/1097/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 лютого 2019 року м. Ужгород\

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:

головуючого Собослой Г.Г.

суддів: Джуга С.Д., Куштан Б.П.

секретаря: Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Хустського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на рішення Хустського районного суду від 05 липня 2018 року у справі №309/1097/18 (Головуючий: Довжанин М.М.),

встановив:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Хустського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про стягнення середнього заробітку, моральної шкоди та витрат на правову допомогу.

Позов вмотивовано тим, що в період з 31.01.018 по 01.02.2018 вона перебувала у службовому відрядженні в м.Києві. 01.02.2018 року згідно Наказу №11 від 31.01.2018 року її було звільнено з посади директора Хустського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за угодою сторін. Після повернення до м.Хуст з відрядження нею було подано звіт про використання коштів у відрядженні, однак компенсація витрати на відрядження у день подачі звіт не була виплачена.

Останню належну їй до сплати суму здійснено 19.03.2018 року. 10.04.2018 року за її заявою виплачено середній заробіток за 8 робочих днів (02.02.2018р. по 13.02.2018р.), оскільки лише 14.02.2018р. їй виплачено належну до виплати заробітну плату. Відтак невиплаченим залишається середній заробіток за 22 робочих дня,я кий складає 11623,70грн. Крім того, у зв'язку з затримкою із виплати середнього заробітку вона зазнала моральних страждань, і моральну шкоду оцінює у 8000 грн. За правову допомогу нею сплачено 3000 грн.

Посилаючись на викладене, просила суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 11623,70 грн., 8000 грн. моральної шкоди та 3000 грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням Хустського районного суду від 05.07.2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з Хустського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 11623,70 грн. В решті вимог відмовлено.

На дане рішення Хустський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування скарги посилається на його необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник Хустського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час і місце судового розгляду, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності, відповідно до приписів ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що що ОСОБА_1 з 02 червня 2015 року по 01 лютого 2018 року працювала директором Хустського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, звідки звільнена за угодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, про що був виданий наказ № 11-к від 31.01.2018 року, що підтверджується копією трудової книжки, яка знаходиться в матеріалах справи (а.с. 13-16).

Відповідно до наказу Хустського місцевого центру з надання безоплатної воринної правової допомоги від 30.01.2018 року № 7 Про відрядження , у період з 30.01.2018 року по 01.02.2018 року позивачка перебувала у службовому відрядженні у м. Києві, що підтверджується звітом про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт від 02.02.2018 року, за яким належна сума до виплати за час відрядження склала 790,08 (добові з 30.01. 2018 року по 01.02.2018 року в сумі 180,00 грн., вартість проїзду з м. Хуст до м. Київ та у зворотному напрямку у розмірі 610,08 грн.) (а.с.34-36).

Як вбачається з відомостей розподілу виплат та платіжних доручень №№ 33, 16, а також з виписки по банківських картках ОСОБА_1 зазначені вище суми виплачені позивачці 08.02.2018 року (423,26 грн.) та 19.03.2018 року (366,82 грн.). (а.с.18, 32, 37, 38, 39).

Крім того, як вбачається з відомості розподілу виплат та виписки по банківських рахунках ОСОБА_1 05.02.2018 року в рахунок належної до виплати заробітної плати позивачці надійшло 6816,05 грн., а 14.02.2018 року ще 3167,74 грн.

Також, 10.04.2018 року ОСОБА_1 отримала компенсацію за лютий 2018 року, тобто середній заробіток за 8 робочих днів (з 02.02.2018 року по13.02.2018 року) у сумі 3635,65 грн.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в день звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, то вона має право на стягнення середнього заробітку. Щодо відмови в задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу, то такі не доведені.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до положення частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з роз'ясненнями Верховного Суду України не проведення розрахунку із працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП (п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р.). Повний розрахунок із звільненим працівником проводиться не на вимогу цього працівника, а є обов'язком роботодавця та не може залежати від певної дії звільненої особи (особистого звернення, пред'явлення вимоги).

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У відповідності до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 від 24.12.1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Оскільки в даному випадку, остаточний розрахунок з позивачем здійснено 19.03.2018 року, шляхом виплати 366,82 грн. відрядний, то суд вірно виходив з того, що позивач вправі ставити питання про стягнення середнього заробітку за період з 02.02.2018р. по 19.03.2018р. Зважаючи на те, що роботодавцем виплачено середній заробіток за 8 робочих днів (з 02.02.2018 року по13.02.2018 року), то правомірними ж вимоги позивача про стягнення середнього заробітку ще за 22 робочих дня, з 14.02.2018 року по 18.03.2018 року в сумі 11623,70 грн.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що невиплата всіх сум зумовлена неповним бюджетним фінансуванням, оскільки сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Також безпідставним є посилання апелянта на те, що відшкодування витрат на відрядження не входить до складу заробітної плати, оскільки згідно ст. 116 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівнику у день звільнення всі належні йому суми, незалежно від того входять вони до фонду основної заробітної плати. Так як компенсація витрат на відрядження підлягала виплаті ОСОБА_1 у день звільнення, і така виплата не була здійснена, то суд вірно застосував до даних правовідносин ст. 116 КЗпП України.

Посилання Центру на те, що він є неприбутковою організацією та фінансується з Державного бюджету не впливає на висновки суду першої інстанції, оскільки ст.116 КЗпП України застосовується незалежно від організаційно-правової форми чи форми діяльності (комерційна/некомерційна ) роботодавця.

Таким чином доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, що відповідно до ст. 375 ЦПК України, є підставою для залишення без задоволення скарги, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу Хустського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги залишити без задоволення.

Рішення Хустського районногосуду від 05 липня2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11 лютого 2019 року.

Головуючий

Судді: