Рішення

від 04.02.2019 по справі 200/10822/18-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2019 р. Справа№200/10822/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Христофоров А.Б., розглянувши за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження позовну заяву ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Пролетарської районної у місті Донецьку ради ( вул. Транспортна, 2, м. Краматорськ, Донецька область, 84333) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

19.10.2018 року на адресу суду надійшов адміністративний позов з позовними вимогами до Пролетарської районної у місті Донецьку ради про:

-визнання протиправною бездіяльність Пролетарської районної у м. Донецьку ради з оформлення передачі в приватну власність квартири, яку займає позивач одноособово;

- зобов'язання Пролетарської районної у м. Донецьку ради розглянути заяву, оформити передачу Позивачу в приватну (одноособову) власність квартири за адресою: АДРЕСА_1, яку займає позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, і видати свідоцтво про право власності на квартиру за вказаною адресою відповідно до Наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №396 від 16.12.2009 р. "Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян".

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що починаючи з 23.09.1981 року проживав у однокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1, разом із ОСОБА_2, відповідно до обмінного ордеру № 10918 від 23.09.1981 року. З 06 вересня 1995 року має за вказаною адресою зареєстроване місце проживання.

10.08.2018 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про приватизацію квартири, проте жодної відповіді не отримав. За таких обставин звернувся з позовною заявою до суду.

Представник відповідача відзиву на позовну заяву не надав. Відповідно до ч. 2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідачу було надано достатній строк для надання відзиву, яким він не скористався, за таких обставин суд приходить до висновку про можливість вирішення спору за наявними доказами.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою від 22 грудня 2018 року суд ухвалив перейти зі спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, продовжити строк проведення підготовчого провадження у справі на тридцять днів та призначити підготовче засідання у відкритому судовому засіданні на 14.01.2019 року.

14 січня 2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 04 лютого 2019 року.

Позивач 01 лютого 2019 року через відділ документообігу та архівної роботи суду надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням вказаних приписів процесуального законодавства, 04.02.2019 року суд перейшов до розглянути справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), є громадянином України, відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатен здійснювати свої адміністративні процесуальні справа та обов'язки.

Пролетарська районна у місці Донецьку рада (код ЄДРПОУ: 04053157) є суб'єктом владних повноважень та в даних правовідносинах наділена повноваженнями відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатна здійснювати свої адміністративні процесуальні справа та обов'язки.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 10 серпня 2018 року звернувся до Пролетарської районної у місті Донецьку ради з заявою про оформлення в приватну власність квартири, яка була надіслана засобами пошти на адресу відповідача.

Проте, відповіді на вказану заяву позивач не отримав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд приходить до наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оформлення передачі в приватну власність квартири, жилого приміщення, регулюється Житловим кодексом Української СРСР, Законом України Про приватизацію державного жилого фонду , Законом України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків , наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396 Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян.

Відповідно до ст. 1 Житлового кодексу Української СРСР громадяни Української РСР мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом.

Норма цієї статті розвиває положення ст. 47 Конституції України, яка закріплює право людини на житло як одне з найважливіших соціальних цінностей, невід'ємне право кожної людини.

Згідно ст. 2 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , об'єктом приватизації є квартири, які перебувають в віданні місцевих Рад, державних підприємств, установ, організацій, незалежно від їх відомчої належності.

Відповідно до ст. 3 означеного закону, - приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

В свою чергу, Закон України "Про звернення громадян" забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про звернення громадян", громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Частиною першою статті 3 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності (стаття 4 Закону України "Про звернення громадян").

Згідно із приписами статті 5 Закону України "Про звернення громадян", звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Статтею 15 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно з приписами статті 18 Закону України "Про звернення громадян", громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги, а також вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

У відповідності до вимог статті частини першої статті 19 Закону України "Про звернення громадян", на органи державної влади покладено обов'язок в межах своїх повноважень: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Статтею 10 Закону визначено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до п.13 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян приватизація квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд (далі - орган приватизації).

Пунктом 23 Положення встановлено, що орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.

Судом встановлено, що позивач звернувся до Пролетарської районної у місті Донецьку ради з заявою від 10 серпня 2018 року, проте відповіді у встановлений законодавством місячний строк не отримав.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону України Про звернення громадян звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Враховуючи вищевикладене, а також факт ненадання відповідачем жодних доказів на обґрунтування своєї правової позиції по справі, суд дійшов до висновку, що відповідачем порушено чинне законодавства України у спірних правовідносинах.

Разом з тим, щодо вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності щодо не оформлення передачі в приватну власність квартири та зобов'язання Пролетарську районну у м. Донецьку раду оформити передачу в приватну власність квартири, суд зазначає, що така вимога є передчасною. Суд вважає, що в даному випадку відповідачем було допущено бездіяльність в частині взагалі не розгляду заяви позивача від 10.08.2018 року.

Суд також констатує, що виключно до компетенції органів приватизації, в даному випадку Пролетарської районної у м. Донецьку ради, належать повноваження щодо видачі свідоцтва про право власності на квартири та щодо розгляду заяв на видачу такого свідоцтва чи в його відмові.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до наведеного, вимога позивача зобов'язати відповідача видати свідоцтво на право власності на квартиру не підлягають задоволенню.

Належним способом захисту порушеного права позивача, в даному випадку, є зобов'язання відповідача - Пролетарську районну у м. Донецьку раду розглянути заяву від 10 серпня 2018 року із доданими документами та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду вказаної заяви.

Згідно з частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, у відповідності до чого підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у сумі 352,40 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Пролетарської районної у місті Донецьку раді ( вул. Транспортна, 2, м. Краматорськ, Донецька область, 84333) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії- задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Пролетарської районної у м. Донецьку ради щодо не розгляду та не надання відповіді на звернення ОСОБА_1 від 10 серпня 2018 року.

Зобов'язати Пролетарську районну у м. Донецьку раду розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 серпня 2018 року про оформлення в приватну власність квартири та прийняте відповідне рішення за результатами розгляду заяви від 10 серпня 2018 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Пролетарської районної у м. Донецьку ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 352 грн. 40 коп.

В іншій частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту його підписання суддею.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 12.02.2019 року.

Суддя Христофоров А.Б.