Рішення

від 04.02.2019 по справі 922/3251/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3251/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Смірнової О.В.

при секретарі судового засідання Деньковичі А.Й.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Релігійної громади Свято-Хрестовоздвиженської Ізюмської єпархії Української православної церкви, м. Ізюм Харківської області до Ізюмської міської ОСОБА_1, м. Ізюм Харківської області про визнання права власності за участю представників:

позивача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 02.01.2019 року,

ОСОБА_3, керівник;

відповідача - ОСОБА_4, довіреність №001 від 02.01.2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Релігійна громада Свято-Хрестовоздвиженської Ізюмської єпархії Української православної церкви звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Ізюмської міської ОСОБА_1, в якому просить визнати право власності за релігійною громадою Свято-Хрестовоздвиженської Ізюмської єпархії Української православної церкви (64300, Харківська обл., м. Ізюм, вул.Соборна,5) право власності на церковні споруди, а саме: нежитлову будівлю літ. А-1 загальною площею 375,2 м.кв., нежитлову будівлю літ. Б-1 загальною площею 67,8 м. кв., нежитлову будівлю літ. Г-1 загальною площею 40,5 м.кв., нежитлову будівлю літ. Д-1 загальною площею 15,9 м.кв., які знаходяться за адресою: м. Ізюм, вул. Соборна 5.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з 1990 року та по теперішній час користується Свято-Хрестовоздвиженським храмом, розташованим за адресою: Харківська область, Ізюмський район, м. Ізюм, вул. Соборна 5, у зв'язку з чим вказує на підстави для визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю у відповідності до приписів ст. 344 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.12.2018 року було прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.01.2019 року на 12:00 год.

В судовому засіданні 03.01.2019 року оголошено перерву до 21.01.2019 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.01.2019 року підготовче засідання у справі № 922/3251/18 відкладено на 04.02.2019 року на 12:00 год.

04.02.2019 року відповідач надав відзив (вх.№ 2985), в якому зазначив, що обставини справи можуть свідчити про підстави для застосування статті 344 ЦК України, втім проти задоволення позову Ізюмської міська ОСОБА_1 заперечує.

Представники сторін в судове засідання 21.01.2019 року не зявилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

В підготовчому засідання 04.02.2019 року представники сторін надали письмову згоду на розгляд справи по суті.

Відповідно до ч. 6 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Оскільки у підготовчому судовому засіданні 04.02.2019 року вирішено питання, визначені у частині другій статті 182 ГПК України, враховуючи письмову згоду всіх учасників справи, суд вважає за можливе закрити підготовче провадження та розпочати розгляд справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні 04.02.2019 року підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 04.02.2019 року підтримав свій відзив, проти задоволення позовних вимог заперечував.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Свято-Хрестовоздвиженський храм (в минулому мав назву Миколаївський храм), розташований за адресою: Харківська область, Ізюмський район, м. Ізюм, вул. Соборна 5.

Як стверджує позивач, Релігійна громада Свято-Хрестовоздвиженської Ізюмської єпархії Української православної церкви з 1990 року займає будівлю вище вказаного храму.

Рішенням виконавчого комітету Ізюмської міської ради народних депутатів від 29.06.1990 року № 479 спірну будівлю передано релігійній громаді в користування.

Рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів від 14.12.1990 року № 398 зареєстровано релігійну громаду Української православної церкви і відкрито культову споруду Миколаївської церкви в м. Ізюм (нині Свято-Хрестовоздвиженський храм).

Рішенням виконавчого комітету Ізюмської ради народних депутатів від 05.12.1996 року №1169 оформлено право користування земельною ділянкою Свято-Хрестовоздвиженському храму, яка розташована по вул. Соборній, 5, площею 0,2083 га.

В подальшому, рішенням виконавчого комітету Ізюмської ради народних депутатів від 23.02.1998 року було вирішено передати будівлю розташовану в м.Ізюмі, вул. Соборна, 3 Свято-Хрестовоздвиженській релігійній громаді у безкоштовне користування.

Відповідно до Закону України "Свободу совісті та релігійні організації", на виконання Указу Президента України від 04.03.1992 року № 125 "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" та на підставі заяви уповноважених представників релігійної громади, Розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 20.07.1998 року №616 встановлено Управлінню містобудування та архітектури обладміністрації до 01.08.1998 року передати в безоплатне користування Свято-Миколаївській релігійній громаді Української Православної Церкви культову споруду - пам'ятку архітектури в м. Ізюм, вул. Соборна, 5.

Втім, всупереч вимогам вищезазначеного рішення вказана будівля не була передана в безоплатне безстрокове користування релігійній громаді.

Позивач стверджує, що на протязі всього часу, починаючи з 1990 року, у даному храмі релігійною громадою проводились православні Богослужіння і обряди. Крім того, за власні кошти, здійснювались ремонти та поліпшення, сплачувались комунальні послуги.

На підставі вищезазначеного, позивач вважає, що оскільки користування вищевказаним об'єктом нерухомості здійснюється безперервно, добросовісно та відкрито понад десять років, є підстави для визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю у відповідності до приписів ст. 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (стаття 181 ЦК України).

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 344 Цивільного кодексу України (яка визначена підставою позову) можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння; відкритості; безперервності; безтитульності володіння.

У розумінні наведених положень володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна.

Встановлення характеру володіння (добросовісне й недобросовісне) при виникненні спору здійснюється судом з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю.

Володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним.

Володіння має бути безперервним упродовж визначених законом строків (для нерухомого майна упродовж 10 років, а для рухомого майна - 5 років).

Отже, суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю є встановлення моменту виникнення права власності за набувальною давністю та строк володіння; характер володіння (добросовісне, недобросовісне, відкрите, безперервне); обставини, за яких виникло володіння спірним майном та чи відповідає це володіння ознакам безтитульного володіння; юридичний статус спірного майна.

Норми вищевказаної статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Згідно з п. 3. Указу Президента України "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" від 04.03.1992 за №125/92 доручено ОСОБА_1 Кримської АРСР, виконавчим комітетам обласних, Київської та Севастопольської міських ОСОБА_1 народних депутатів протягом 1992-1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безоплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем добросовісно зайнятий Свято-Хрестовоздвиженський храм. Так, судом встановлено, що спірна будівля не була передана позивачу на підставі цивільно-правового правочину (договору купівлі-продажу, дарування, міни, оренди тошо), у зв'язку з чим володіння позивачем спірним нерухомим майном є безтитульним, тобто, таким, що не спирається на які-небудь правові підстави набувальної давності (титули), внаслідок чого до спірних відносин можливе застосування ст. 344 ЦК України.

З огляду на обставини, за яких Свято-Хрестовоздвиженської Ізюмської єпархії Української православної церкви заволоділа майном, вбачається, що таке заволодіння є добросовісним.

Також у суду відсутні підстави вважати, що Свято-Хрестовоздвиженський храм був зайнятий позивачем всупереч волі попередніх власників.

В підтвердження факту відкритого та безперервного володіння майном у вказаний період позивачем було представлено:

- Рішення виконавчого комітету Ізюмської міської ради народних депутатів від 29 червня 1990 року № 479 про передачу релігійній громаді в користування предмету спору;

- Рішення виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів від 14.12.1990 року № 398 яким зареєстровано релігійну громаду Української православної церкви і відкрито культову споруду Миколаївської церкви в м. Ізюм;

- Рішення виконавчого комітету Ізюмської ради народних депутатів від 5.12.1996 року №1169 яким оформлено право користування земельною ділянкою Христовоздвиженському/Миколаївському/храму, яка розташована по вул. Соборній,5, площею 0,2083 га;

- Розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 20.07.1998 року №616;

- договір на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (для потреб релігійних організацій) від 01.01.2016 року.

Також, в матеріалах справи наявна копія технічного паспорту на спірну будівлю Свято-Хрестовоздвиженськиого Храму.

Звітом про оцінку, виконаного на замовлення позивача у 2018 році ФО-П ОСОБА_5Б, яка діє на підставі кваліфікаційного сертифікату встановлено готовність Храму до експлуатації. Недоліків, які б свідчили про погіршення стану будівлі виявлено не було. Заява оцінювача ФО-П ОСОБА_5Б, містить відомості про особисте інспектування.

Вказане, ще раз підтверджує, що позивачем з 1990 року здійснювались ремонти та поліпшення спірної будівлі.

Окрім того, слід звернути увагу на те, що матеріали справи не містять доказів які б свідчили про наявність інших осіб ніж позивач, які претендують на це майно. В тому числі, в матеріалах справи відсутні докази із яких би вбачалося, що відповідачем в період протягом якого позивач володіє спірним нерухомим майном здійснювалися заходи щодо витребування спірного майна від позивача.

Таким чином, суд вважає доведеним факт того, що Свято-Хрестовоздвиженськиий храм з 1990 року по теперішній час перебуває у фактичному відкритому та безперервному володінні Релігійної громади Свято-Хрестовоздвиженської Ізюмської єпархії Української православної церкви.

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади (п. 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2015 року за №5).

При цьому, виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю. Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

За таких обставин, враховуючи встановлення судом усіх обставин, які є необхідними для визнання права власності на майно за набувальною давністю, з огляду на висновки суду про можливість застосування до спірних правовідносин ст. 344 ЦК України, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Оскільки позивач не наполягає на стягненні з відповідача судових витрат, у зв'язку з чим суд вважає за можливе витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.

На підставі ст.ст.41, 55 Конституції України, ст.ст.15, 16, 328, 344, 392 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 73-74, 76-80, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати за релігійною громадою Свято-Хрестовоздвиженської Ізюмської єпархії Української православної церкви (64300, Харківська обл., м. Ізюм, вул.Соборна,5) право власності на церковні споруди, а саме: нежитлову будівлю літ. А-1 загальною площею 375,2 м.кв., нежитлову будівлю літ. Б-1 загальною площею 67,8 м. кв., нежитлову будівлю літ. Г-1 загальною площею 40,5 м.кв., нежитлову будівлю літ. Д-1 загальною площею 15,9 м.кв., які знаходяться за адресою: м. Ізюм, вул. Соборна 5.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили, відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду в установленому законом порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12.02.2019 року.

Суддя ОСОБА_6