Постанова

від 11.02.2019 по справі 923/565/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2019 року м. ОдесаСправа № 923/565/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді: Принцевської Н.М.

суддів: Ярош А.І., Колоколова С.І.

Секретар судового засідання - Соловйова Д.В.;

за участю представників учасників справи:

від Приватного акціонерного товариства «Херсонський електромашинобудівний завод» - ОСОБА_1, довіреність № 3, від 01.12.17;

Інші учасники процесу у судове засідання не з'явились.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Приватного підприємства "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" та ОСОБА_2 міської ради Скадовського району Херсонської області

на рішення Господарського суду Херсонської області від 18.09.2018 року, (суддя Пригуза П.П., м. Херсон, повний текст складено 24.09.2018 року)

у справі № 923/565/18

за позовом Приватного акціонерного товариства "Херсонський електромашинобудівний завод"

до відповідачів ОСОБА_2 міської ради Скадовського району Херсонської області, Приватного підприємства "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск"

про визнання недійсним рішення та договору оренди землі, -

В червні 2018 року ОСОБА_3 акціонерне товариство "Херсонський електромашинобудівний завод" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до ОСОБА_2 міської ради Скадовського району Херсонської області та Приватного підприємства "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск", в якій просило суд визнати недійсним рішення ОСОБА_2 міської ради від 28.12.2007 року № 407 зі змінами рішеннями ОСОБА_2 міської ради від 30.04.2008 року № 486, від 29.05.2009 року № 769, та визнати недійсним договір оренди від 21.12.2009 року земельної ділянки загальною площею 0,9137 га, яка знаходиться в районі центрального пляжу між вул. Люксембург та вул. Чкалова в м.Скадовськ Херсонської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням ОСОБА_2 міської ради від 28.12.2007 року № 407 зі змінами внесеними рішеннями ОСОБА_2 міської ради від 30.04.2008 року № 486, від 29.05.2009 року № 769, Приватному підприємству "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" було надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 6840 кв.м. у м. Скадовськ в районі центрального пляжу, обмеженому вулицями Чкалова та Р. Люксембург строком на 5 років, на підставі зазначеного рішення між ОСОБА_2 міською радою та ОСОБА_3 підприємством "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" без передбачених законом правових підстав було укладено договір оренди земельної ділянки комунальної власності площею 9137 кв.м., в зв'язку з чим зазначений договір повинен бути визнаним недійсним, оскільки порушує права позивача, як власника майна, розташованого на цій земельній ділянці.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 18.09.2018 року у справі №923/565/18 (суддя Пригуза П.П.) позов Приватного акціонерного товариства "Херсонський електромашинобудівний завод" задоволено частково; визнано недійсним договір оренди від 21.12.2009 року, зареєстрований у ОСОБА_2 районному реєстраційному відділі Херсонської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 27.01.2010 року за № 4АА002214-041072800004, земельної ділянки загальною площею 0.9137 га, яка знаходиться в районі центрального пляжу між вул. Люксембург (Лазурна) та вул. Чкалова в м. Скадовську Херсонської області; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено; стягнуто з ОСОБА_2 міської ради на користь Приватного акціонерного товариства "Херсонський електромашинобудівний завод" в рахунок відшкодування судового збору в сумі 881,00 грн.; стягнуто з Приватного підприємства "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" в рахунок відшкодування судового збору в сумі 881,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розмір земельної ділянки (0,9137 га), що є об'єктом за оскаржуваним договором оренди, ОСОБА_2 міською радою, як уповноваженим законом органом орендодавцем земель комунальної власності, не затверджувався та не визначалися умови спірного договору оренди землі, в зв'язку з чим спірний договір оренди має бути визнаним недійсним, оскільки при його укладанні порушено встановлений законом порядок його укладання. При цьому, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним рішення ОСОБА_2 міської ради від 28.12.2007 року № 407 зі змінами рішеннями ОСОБА_2 міської ради від 30.04.2008 року № 486, від 29.05.2009 року № 769, суд першої інстанції виходив з того, що вказані рішення на даний час є невиконаними та прав та інтересів позивача не порушують.

ОСОБА_3 підприємство "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило суд витребувати від ОСОБА_2 філії Комунальне підприємство "Херсонське бюро технічної інвентаризації" ХОР інвентарну справу по об'єкту нерухомого майна групи Ж - "Пансіонат "Лазурне", що знаходиться за адресою: м. Скадовськ, вул. Р. Люксембург, 1 (вул. Лазурна); витребувати від ОСОБА_2 районної державної адміністрації Херсонської області копії реєстраційної справи на об'єкт групи Ж - "Пансіонат "Лазурне" за реєстраційним номером нерухомого майна: 159051565247, що знаходиться за адресою: м. Скадовськ, вул. Р. Люксембург, 1 (вул. Лазурна), номер запису про право власності 2522316 від 17.09.2013 року; а рішення Господарського суду Херсонської області від 18.09.2018 року у справі № 923/565/18 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Херсонський електромашинобудівний завод" до ОСОБА_2 міської ради, Приватного підприємства "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" про визнання недійсним рішення та договору оренди землі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що суд дійшов помилково висновку щодо порушеного права позивача, оскільки позивач не довів свого права власності на споруди, які знаходяться на території центрального пляжу в м. Скадовську, та наявність порушень його прав. Так, в договорі купівлі-продажу, за яким позивач отримав у власність об'єкт групи Ж - Пансіонат Лазурне , розташований за адресою: 75700, Херсонська область, м. Скадовськ, вул. Р. Люксембург, 1 (один), відсутні відомості про складові частини придбаного об'єкта та відсутні будь-які посилання на місці знаходження майна: соляріїв та роздягалень на території пляжної зони площею 1,0 га. А доказами, на які суд першої інстанції посилався на підтвердження права власності позивача на вищезазначені об'єкти, не може бути підтверджено право власності на майно.

Також, скаржник зазначив, що зважаючи на те, що договором купівлі-продажу від 24.01.2003 року, на який посилається як на підтвердження свого права власності позивач, не визначені складові частини нерухомого майна - об'єкту групи Ж Пансіонат Лазурне та на наданій копії договору купівлі-продажу взагалі відсутня відмітка про державну реєстрацію права власності, представник скаржника заявив клопотання про витребування від ОСОБА_2 філії КП Херсонське бюро технічної інвентаризації ХОР інвентарну справу по об'єкту нерухомого майна Пансіонат Лазурне та про витребування від Реєстраційної служби ОСОБА_2 міської ради реєстраційної справи на об'єкт групи Ж Пансіонат Лазурне за реєстраційним номером нерухомого майна: 159051565247, номер запису про право власності: 2522316 від 17.09.2013 року, проте суд у задоволенні зазначених клопотань відмовив без зазначення про причини такої відмови у рішенні.

ОСОБА_3 підприємство "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" також зазначає, що ним будь-яких дій направлених на фізичне знищення навісу позивача не здійснив, тому відсутні підстави вважати, що діями скаржника завдана шкода правам та інтересам позивача.

Крім того, скаржник зазначає, що позовні вимоги не підлягали задоволенню у зв'язку зі спливом позовної давності для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Так, суд першої інстанції, на думку скаржника, дійшов помилкового висновку, що строк позовної давності не пропущено, оскільки з часу отримання земельної ділянки в оренду скаржник щорічно на виконання умов договору оренди міського пляжу виконує роботи по підготовці орендної пляжної зони до оздоровчого сезону, облаштував тротуарною плиткою пішохідну алею, про що позивач по справі не міг не знати, а отже про наявність оскаржуваного договору мав бути обізнаним починаючи з 2009 року.

Крім того, обізнаність позивача щодо існування договору оренди земельної ділянки, її розміру та визначених меж, підтверджується наявністю у позивача щорічних рішень виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради про закріплення пляжної зони вздовж оздоровчих закладів за юридичними та фізичними особами та додатків до цих рішень - схем закріплення пляжної зони, в яких зазначена підстава користування землею Приватного підприємства "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" як орендаря.

19.10.2018 року від ОСОБА_2 міської ради Скадовського району Херсонської області також надійшла апеляційна скарга на рішення Господарського суду Херсонської області від 18.09.2018 року у справі № 923/565/18, в якій ОСОБА_2 міська рада Скадовського району Херсонської області просила суд рішення Господарського суду Херсонської області від 18.09.2018 року у справі № 923/565/18 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Херсонський електромашинобудівний завод" відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції помилково вважає, що позивачем обрано належний спосіб захисту права та його інтерес стосовно захисту права власності та оскарження набуття земельної ділянки в оренду є законними, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами права власності на споруди, що розташовані на орендованій земельній ділянці, а досліджені судом першої інстанції докази, якими позивач обґрунтовує свій позов, не підтверджують обставини набуття права власності позивача на споруди та їх місцезнаходження на земельній ділянці.

ОСОБА_2 міська рада Скадовського району Херсонської області зазначає, що відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (інформаційна довідка від 28.08.2018 № 135668357) об'єкт групи Ж пансіонату «Лазурне» (реєстраційний номер 159051565247), складовими частинами якого є, зокрема, солярії № 1, 2, 3, 4, 5 та власником яких є позивач, знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 6524710100:01:001:289, площею 1,9776 га, за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення, за адресою: Херсонська обл., Скадовський р-н, м. Скадовськ, вул. Р. Люксембург, 1. Тобто, відомостями Державного реєстру речових прав підтверджується, що належні позивачу споруди знаходяться на земельній ділянці, яка за своїм ідентифікатором, площею, межами, місцем знаходження відрізняється від орендованої відповідачем-2 земельної ділянки.

Скаржник зазначає, що поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що у правовстановлюючих документах Позивача споруди значаться як «солярії» , водночас у документах наданих відповідачами на Земельній ділянці розташовані «тіньові металеві навіси» . У рішенні суду першої інстанції відсутні обґрунтування та мотиви щодо ототожнення цих понять.

Також, на думку скаржника, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що дії відповідача-2, вчинені ним у 2018 відносно знищення належного позивачу «солярію» , направлені на завдання шкоди правам та інтересам позивача, обґрунтовуючи це Договором оренди землі, а також відповідними рішеннями відповідача-1. Позивачем не доведено належних і допустимих доказів, які б свідчили про неправомірні дії відповідача-2, направлені на пошкодження майна позивача.

Висновок суду першої інстанції, що при укладанні Договору оренди землі порушено встановлений законом порядок, на думку скаржника, є необґрунтованим, оскільки докази відповідачів, що підтверджують законність укладеного Договору оренди землі, судом першої інстанції без правового обґрунтування і з'ясування фактичних обставини, безпідставно відхилені.

Скаржник вважає також, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив заяву відповідача-2 про застосування наслідків спливу строків позовної давності, мотивуючи це тим, що з часу укладання Договору оренди землі відповідач-2 як землекористувач не вчиняв будь-яких дій, що вказували би на його претензії до чужого майна або території пляжу, на якій знаходиться споруда «соляріїв» , а зазіхання відповідача-2 на право та інтереси позивача відбулися у травні-червні 2018.

Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.10.2018 року та від 06.11.2018 року у справі № 923/565/18 (головуючий суддя Принцевська Н.М., судді Ярош А.І., Савицький Я.Ф.) відкрито апеляційні провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_2 міської ради Скадовського району Херсонської області та Приватного підприємства "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" відповідно.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.11.2018 року (головуючий суддя Принцевська Н.М., судді Ярош А.І., Савицький Я.Ф.) розгляд апеляційних скарг Приватного підприємства "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" та ОСОБА_2 міської ради Скадовського району Херсонської області у справі № 923/565/18 призначено до судового розгляду.

05.11.2018 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства "Херсонський електромашинобудівний завод" надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 міської ради Скадовського району Херсонської області, в якому позивач просив суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 міської ради Скадовського району Херсонської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Херсонської області від 18.09.2018 року у справі № 923/565/18 залишити без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

У відзиві позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги та зазначає, що з наведених доказів вбачається, що спірний солярій , розташований на частині земельної ділянки з кадастровим № 6524710100:01:061:0003, належить на праві власності саме позивачу, а отже і як власник споруд, які розташовані на спірній земельній ділянці, має переважне право на отримання земельної ділянки у користування і її передача третім особам є порушенням прав позивача, закріплених статтею 120 Земельного кодексу України.

Щодо строку позовної давності, позивач зазначив, що він не був стороною оскаржуваного договору оренди, а передача спірної земельної ділянки в оренду, всупереч чинного Земельного кодексу України здійснювалася поза аукціону чи конкурсу, що позбавляло позивача можливості дізнатися про цей факт. Більш того, увесь час, що минув з моменту укладання оспорюваного договору і до 03.05.2018 року ОСОБА_3 підприємство "Фирма "ЮСА Спартанець-Скадовськ" не лише жодного разу не звертався на адресу позивача з будь-якими вимогами, але й не вчиняли будь-яких дій щодо перешкоджання позивачу в користуванні спірним солярієм . Тобто, 03.05.2018 року, а саме з моменту звернення Приватного підприємства "Фирма "ЮСА Спартанець-Скадовськ" до позивача з вимогою щодо демонтажу майна, яке є власністю позивача і попередженням щодо його демонтажу власними силами в період з 10 по 15 травня 2018 року, почався перебіг строку позовної давності.

Також, у відзиві позивач, зазначає про незаконність передачі земельної ділянки за оскаржуваним договором в оренду з мотивів, що викладені у позовній заяві.

20.11.2018 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства "Херсонський електромашинобудівний завод" надійшов відзив на апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск", в якому позивач просив суд апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Херсонської області від 18.09.2018 року у справі № 923/565/18 - без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

У відзиві позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги Приватного підприємства "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" з тих самих підстав та мотивів, що викладені у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 міської ради Скадовського району Херсонської області та додатково зазначає, що ОСОБА_3 підприємство "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" в апеляційній скарзі взагалі не оскаржує встановлений судом факт виділення відповідачу в оренду спірної земельної ділянки всупереч вимогам Земельного кодексу України і, як наслідок, недійсності договору оренди у порядку статей 203 , 215 Цивільного кодексу України, а оскаржує рішення з формальних підстав недоведеності права власності позивача і порушення його прав , що не відповідає ані нормам чинного законодавства України, ані фактичним обставинам справи.

На підставі розпорядження керівника апарату суду від 08.01.2019 року № 7, у зв`язку з перебуванням судді Савицького Я.Ф. у відпустці, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи № № 923/565/18 між суддями, за результатами якого для розгляду справи № № 923/565/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Принцевська Н.М., судді Ярош А.І., Колоколов С.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.01.2019 року справу № № 923/565/18 прийнято до свого провадження колегією суддів у новому складі.

В судовому засіданні, яке відкладалось, представники Приватного підприємства "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" та ОСОБА_2 міської ради Скадовського району Херсонської області підтримали доводи, викладені ними в апеляційних скаргах на рішення суду першої інстанції, просили скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Херсонський електромашинобудівний завод". Представник позивача заперечував проти доводів апеляційних скарг, наполягав на залишенні рішення суду першої інстанції без змін, а скарги - без задоволення.

Також в судовому засіданні було розглянуто та відхилено клопотання Приватного підприємства "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" щодо витребування інвентарної справи по об'єкту нерухомого майна групи Ж - "Пансіонат "Лазурне" та копії реєстраційної справи на об'єкт групи Ж - "Пансіонат "Лазурне" за реєстраційним номером нерухомого майна:159051565247, що знаходиться за адресою: м. Скадовськ, вул. Р. Люксембург, 1 (вул. Лазурна), номер запису про право власності 2522316 від 17.09.2013 року, заявлені скаржником в апеляційній скарзі, виходячи з наступного.

Як вбачається зі змісту заявлених клопотань, зазначені докази необхідні Приватному підприємству "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" для встановлення права власності позивача на об'єкт групи Ж - "Пансіонат "Лазурне" до складу якого, зокрема, входять солярій № 1,2,3,4,5, проте колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять достатню кількість доказів на підтвердження права власності позивача на вищезазначений об'єкт, в зв'язку з чим задоволення таких клопотань скаржника є недоцільним.

Суд апеляційної інстанції у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Херсонської області від 18.09.2018 року у справі № 923/565/18 є правомірним, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлених судом першої інстанції обставин, позивач ОСОБА_3 акціонерне товариство "Херсонський електромашинобудівний завод" починаючи з 1965 року використовує "Пансіонат "Лазурне", що розташований у м.Скадовську Херсонської області за адресою по вул. Р. Люксембург, 1, як заклад оздоровлення та відпочинку для дітей і дорослих у місті-курорті ОСОБА_2.

Право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться "Пансіонат "Лазурне" у м. Скадовську Херсонської області за адресою вул. Р.Люксембург, 1, належить позивачеві на праві постійного користування землею відповідно до державного акту серії ХС-ХУІ-1-15 від 12.04.1994 року, виданого на підставі рішення ОСОБА_2 міської ради від 15.12.1993 року № 280, площею 1,98 га.

23.01.2003 року між Відкритим акціонерним товариством "Херсонський електромашинобудівний завод" (в подальшому перейменовано у Публічне акціонерне товариство "Херсонський електромашинобудівний завод") та Фондом державного майна України було укладено договір купівлі-продажу об'єкта групи Ж - "Пансіонат "Лазурне" шляхом викупу, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_2 районного нотаріального округу Херсонської області ОСОБА_4, та зареєстрований в реєстрі за № 171.

Відповідно до пункту 1.1. зазначеного Договору у власність Відкритого акціонерним товариством "Херсонський електромашинобудівний завод" перейшов об'єкт групи Ж - "Пансіонат "Лазурне", розташований за адресою: Херсонська область, м. Скадовськ, вул. Р.Люксембург, 1.

24.01.2003 року на виконання умов зазначеного Договору Фонд державного майна України передав, а Відкрите акціонерне товариство "Херсонський електромашинобудівний завод" прийняло за актом приймання-передачі державного майна наступне майно: спальний корпус (літ. А, Е); спальний корпус з навісом (літ. Б, В); їдальня (літ. Г); більярдна-склад (літ. Ж); склад (літ. И); гараж (літ. Й); туалет (літ. Н1); душова (літ. О); трансформаторна (літ. Ф); водонапірна башта № 3; танцювальний майданчик № 4; мощення № І-ІХ; ігровий майданчик № Х; огорожа металева; електроосвітлення; солярій № 1,2,3,4,5.

Рішенням ОСОБА_2 міської ради від 19.12.2007 року № 581 Приватному підприємству "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" було надано дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження щодо відведення земельної ділянки площею 0,2260 га в оренду строком на 5 років для обслуговування пляжу, яка розташована в районі санаторію для дітей з батьками "Скадовськ" на території ОСОБА_2 міської ради.

Рішенням ОСОБА_2 міської ради від 28.12.2007 року № 407 Приватному підприємству "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" пунктом 11.1 було надано згоду на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду за рахунок земель житлової та громадської забудови ОСОБА_2 міської ради для облаштування пляжу з об'єктами обслуговання орієнтованою площею 684,0 кв.м у м. Скадовську в районі центрального пляжу, обмеженому вулицями Чкалова та Р. Люксембург, строком на 5 років.

На підставі зазначеного рішення, ОСОБА_3 підприємством "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" у 2008 році було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,9137 га в оренду для облаштування пляжу з об'єктами обслуговування.

Рішенням ОСОБА_2 міської ради від 30.04.2008 року № 486 було внесено зміни в пункт 11.1. рішення ОСОБА_2 міської ради від 28.12.2007 року № 407 "Про врегулювання земельних відносин", де помилково записано площу 684,0 кв.м. для облаштування пляжу Приватному підприємству "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск", виправивши на 6840,0 кв.м.

29.05.2009 року рішенням ОСОБА_2 міської ради № 769 також було внесено зміни в пункт 11.1. рішення ОСОБА_2 міської ради від 28.12.2007 року № 407 "Про врегулювання земельних відносин" та замінено вислів "за рахунок земель житлової та громадської забудови" на "за рахунок земель рекреаційного призначення".

21.12.2009 року між ОСОБА_2 міською радою та ОСОБА_3 підприємством "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" було укладено договір оренди № б/н, за умовами якого ОСОБА_2 міська рада передала, а ОСОБА_3 підприємство "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" отримало в оренду строком на 5 років земельну ділянку загальною площею 0,9137 га, у тому числі піски - 0,9137 га, яка знаходиться в районі центрального пляжу між вул.. Р.Люксембург та вул. Чкалова у місті Скадовськ.

Зазначений договір було підписано ОСОБА_2 міським головою на виконання судового рішення, прийнятого Скадовським районним судом Херсонської області від 27.11.2009 у справі №2-1319/09, яким задоволено позов Приватного підприємства "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" до відділу Держкомзему у ОСОБА_2 районі, ОСОБА_2 міської ради, ОСОБА_2 міського голови ОСОБА_5, ОСОБА_2 районного відділу регіональної філії ДП "Центр ДЗК" про визнання рішення протиправним і вчинення дій для надання земельної ділянки в оренду, яким, зокрема, зобов'язано міського голову ОСОБА_5 підписати договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_3 підприємством "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск", для облаштування пляжу з об'єктами обслуговування площею 0,9137 га.

Рішенням ОСОБА_2 міської ради від 25.09.2012 року № 384 було внесено зміни в Договір оренди від 21.12.2009 року № б/н, змінивши строк оренди на 10 років з моменту прийняття цього рішення.

Відповідно до розпорядження ОСОБА_2 міського голови від 19.02.2016 року №19-р Про перейменування топонімів міста ОСОБА_2 , вул. Р.Люксембург перейменовано на вул. Лазурна. Отже, Пансіонат Лазурне знаходиться за адресою м.Скадовськ, вул. Лазурна, 1.

03.05.2018 року ОСОБА_3 підприємство "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" звернулось до ОСОБА_2 міської ради з листом № 05-01, в якому повідомило міську раду про те, що ним орендується земельна ділянка території пляжної зони в межах вулиць Лазурна та Чкалова, на якій знаходяться "солярії", які йому не належать та ним не будувались, та які знаходяться в аварійному стані, в зв'язку з чим, ОСОБА_3 підприємство "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" має намір в період з 10 по 15 травня 2018 року провести їх демонтаж. У відповідь на вищезазначений лист, ОСОБА_2 міська рада листом від 10.05.2018 №03-02-851 повідомила ОСОБА_3 підприємство "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" про заперечення щодо демонтажу тіньових навісів на території пляжної зони в межах вулиць Лазурна та Чкалова через їх належність до майнового комплексу бази відпочинку "Лазурне".

Вищезазначений намір Приватного підприємства "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" демонтувати належний повивачеві тіньовий навіс і став підставою для зверення позивача з відповідним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

За положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює умови чинності правочинів, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.

Презумпція правомірності правочину закріплена у статті 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Так, відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з приписами статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами 1, 3 статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 2 статті 116 Земельного кодексу України, передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлений статтею 123 Земельного кодексу України (в редакції чинні на момент укладання договору оренди), відповідно до якої надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим,

органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини 2 зазначеної статті (в редакції чинні на момент укладання договору оренди) особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина 3 статті 123 Земельного кодексу України в редакції чинні на момент укладання договору оренди).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (частина 6, 9 статті 123 Земельного кодексу України в редакції чинні на момент укладання договору оренди).

Відповідно до частини 1, 2 статті 124 Земельного кодексу України та частини 2 статті 16 Закону України Про оренду землі передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Таким чином, приписами чинного на момент укладання оскаржуваного договору оренди землі законодавства України було передбачено певну процедуру укладання договорів оренди земельних ділянок комунальної власності.

Так ОСОБА_3 підприємство "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" отримало згоду ОСОБА_2 міської ради на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 684,0 кв.м. відповідно до рішення ОСОБА_2 міськради від 28.12.2007 року № 407, до якого внесено зміни щодо розміру земельної ділянки рішенням ради від 30.04.2008 року № 486 до розмірів 6840,0 кв.м. у зв'язку з помилкою.

Крім того, Приватному підприємству "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" рішенням ОСОБА_2 міської ради від 19.12.2007 року № 581 було надано дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження щодо відведення земельної ділянки площею 0,2260 га в оренду строком на 5 років для обслуговування пляжу, яка розташована в районі санаторію для дітей з батьками "Скадовськ" на території ОСОБА_2 міської ради.

Матеріали справи доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 підприємством "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" на виконання цих рішень було розроблено відповідні проекти землеустрою щодо відведення зазначених земельних ділянок в оренду не містять, як і не містять доказів на підтвердження того, що такі проекти подавались на затвердження до ОСОБА_2 міської ради.

Таким чином, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,2260 га та 0,6740 га в оренду Приватному підприємству "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" ОСОБА_2 міською радою не затверджувались, рішення про надання зазначених земельних ділянок в оренду не приймалося.

Відповідного рішення про об'єднання вказаних двох земельних ділянок у одну, та надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки площею 0,9137 га також не існує.

Проте в 2008 році ОСОБА_3 підприємством "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,9137 га в оренду для облаштування пляжу з об'єктами обслуговування, на підставі якого 21.12.2009 року між відповідачами по справі було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,9137 га, яка знаходиться в районі центрального пляжу між вул.. Р.Люксембург та вул. Чкалова у місті Скадовськ.

Доказів на підтвердження того, що зазначений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,9137 га затверджувався ОСОБА_2 міською радою матеріали справи також не містять, умови спірного договору оренди землі відповідним рішенням ОСОБА_2 міської ради не визначались.

При цьому, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що укладання оскаржуваного договору оренди на виконання судового рішення, прийнятого Скадовським районним судом Херсонської області від 27.11.2009 року у справі № 2-1319/09, яким задоволено позов Приватного підприємства "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" до відділу Держкомзему у ОСОБА_2 районі, ОСОБА_2 міської ради, ОСОБА_2 міського голови ОСОБА_5, ОСОБА_2 районного відділу регіональної філії ДП "Центр ДЗК" про визнання рішення протиправним і вчинення дій для надання земельної ділянки в оренду, яким було зобов'язано міського голову ОСОБА_5 підписати договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_3 підприємством"Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск", для облаштування пляжу з об'єктами обслуговування площею 0,9137 га, не звільніє сторони від обов'язку дотримуватись законодавчо визначеної процедури його укладання.

Тобто, укладаючи оскаржуваний у справі договір, відповідачами не було дотримано приписів чинного законодавства щодо процедури укладання такого договору, що є підставою для визнання такого договору недійсним, в зв'язку з чим судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в цій частині.

Стосовно посилань скаржників на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту права та його інтересів щодо захисту права власності і оскарження набуття земельної ділянки в оренду є незаконними, у зв'язку з позивачем не доведенням належними та допустимими доказами права власності на споруди, розташовані на орендованій земельній ділянці, а досліджені судом першої інстанції докази, якими позивач обґрунтовує свій позов, не підтверджують обставини набуття права власності позивача на ці споруди та їх місцезнаходження на земельній ділянці, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 ЦК України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

В даному випадку підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом стала загроза знищення зі сторони Приватного підприємства "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" належного позивачу майна - "солярію", при цьому зазначені дії обґрунтовуються наявним у відповідача чинним договором оренди земельної ділянки з кадастровим №6524710100:01:061:0003, площею 0,9137 га, на якій знаходяться об'єкти права власності позивача, а також відповідними рішеннями ОСОБА_2 міської ради, законність та правомірність яких позивачем поставлено під сумнів та оскаржено відповідно до позовних вимог.

Згідно приписів статті 13 Закону України Про благоустрій населених пунктів до об'єктів благоустрою населених пунктів належать, зокрема, території загального користування - пляжі.

За приписами статті 15 Закону України Про благоустрій населених пунктів органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об'єктів благоустрою державної та комунальної власності. У разі відсутності таких підприємств органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об'єктів.

Відповідно до частини 4 статті 15 Закону України Про благоустрій населених пунктів власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об'єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов'язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об'єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем.

Отже, Закон Про благоустрій населених пунктів передбачає правові можливості розміщення на території пляжу об'єктів права приватної власності, у тому числі й тіньових навісів (соляріїв) та встановлює обов'язки їх власників.

Так, позивачу по справі за договором купівлі-продажу від 23.01.2003 року перейшло право власності на об'єкт групи Ж - "Пансіонат "Лазурне" до складу якого, зокрема, входять солярій № 1,2,3,4,5.

Належність "соляріїв" позивачеві підтверджується актом інвентаризації необортних активів від 13.08.2018 року (т. 2 а.с. 120-121), інвентаризаційним описом основних засобів (т. 2 а.с. 132-134). ОСОБА_3 підприємством "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск"ціночним актом (т.2 а.с. 137-140).

Зазначені солярії заходяться на пляжній зоні уздовж "Пансіонату "Лазурне". Місцезнаходження вказаних об'єктів на пляжній зоні підтверджується наявними в матеріалах доказами, зокрема:

- наданими ОСОБА_3 підприємством "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" матеріалами Проекту землеустрою (том 2 а.с. 2-83), - на викопіюванні земельної ділянки, що підбиралася для відведення (том 2 а.с. 8), зазначено знаходження об'єкту з назвою навес , що розміщений на обраній земельній ділянці, знаходиться за межами вул. Р.Люксембург на пляжній зоні, прилеглій до Пансіонату Лазурне ;

- наданим ОСОБА_3 підприємством "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" Звітом про проведення технічного обстеження металевого навісу, розташованого на набережній м.Скадовська між вул. Чкалова та вул. Р.Люксембург (том 1 а.с. 142-165);

- наданим позивачем висновком будівельно-технічного дослідження від 20.08.2018 року № 115-085 (т. 3 а.с. 1-57), яким підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим №6524710100:01:061:0003, площею 0,9137 га, виходить за межі вулиці Лазурної у м.Скадовську, а належний позивачеві тіньовий навіс ( солярій ), що позначений під №1, площею забудови 138,48 кв.м, знаходиться на території вказаної земельної ділянки, що відведена Приватному підприємству "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" за спірним договором оренди.

- листом ОСОБА_2 міської ради від 10.05.2018 № 03-02-851, яким вона повідомила ОСОБА_3 підприємство "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" про заперечення щодо демонтажу тіньових навісів на території пляжної зони в межах вулиць Лазурна та Чкалова через їх належність до майнового комплексу бази відпочинку "Лазурне".

Крім того, матеріали справи містять рішення Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 21.03.2012 року № 61, від 20.03.2013 № 45, від 22.05.2013 № 79, від 16.04.2014 року № 66, від 18.03.2015 року № 38, від 16.03.2016 року № 52, відповідно до яких з метою належної підготовки та утримання пляжної зони за "Пансіонатом "Лазурне" закріплено 100 м/п пляжної зони, а за ОСОБА_3 підприємством "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" - закріплено 120 м/п за, які є орендованими.

При цьому, відповідно до рішень Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 15.03.2017 року № 39 та 08.05.2018 року № 81 зменшено земельну ділянку пляжної зони, що закріплена відповідно до Правил благоустрою за позивачем, із 100 м/п до 70 м/п, а за ОСОБА_3 підприємством "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" закріплено більшу земельну ділянку, ніж у попередні роки, а саме - 144,0 м/п.

При цьому зі схеми закріплення пляжної зони міста ОСОБА_2 за оздоровчими закладами, юридичними та фізичними особами до вищезазначених рішень (т. 2, а.с. 219, 233) вбачається, що пляжна зона позивача складає 49 м/п (що не відповідає змісту вказаних рішень, додатком до яких вони є), а за ОСОБА_3 підприємством "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" - 144 м/п. Також зазначена схема підтверджує наявність у пляжній зоні об'єктів навісів (соляріїв), належних позивачеві, один з яких знаходяться на закріпленій за ОСОБА_3 підприємством "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" території пляжу та один частково знаходиться на цій території.

Зазначене також підтверджується наявним в матеріалах справи ОСОБА_6 про проведення обстеження земельної ділянки загальною площею 0,9137 га, що знаходиться за адресою: м.Скадовськ між вул. Лазурна та вул. Чкалова від 20.08.2018 року № 4.

Крім того, з зазначених схем також вбачається, що фактична пляжна зона, яка передана ОСОБА_3 підприємству "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" в оренду, та яка обліковується за ним, фактично виходить за межі вул. Лазурна.

Таким чином, з наведених матеріалів справи вбачається, що і позивач, і ОСОБА_3 підприємство "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" утримують відповідні частини пляжної зони, при цьому на зазначених ділянках пляжної зони знаходяться об'єкти власності позивача, а саме тіньові навіси (солярії), один з яких один знаходяться на закріпленій за ОСОБА_3 підприємством "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" території пляжу та один частково знаходиться на цій території.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Оскільки ОСОБА_3 підприємство "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" в 2018 році виявило намір провести демонтаж належного позивачу солярію, який знаходиться на орендованій відповідачам земельній ділянці, зазначене і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом.

Таким чином, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції щодо того, що позивачем обрано належний спосіб захисту свого права, який передбачений законом, є ефективним та таким, що відновлює законність і справедливість щодо свого права та законного права інших осіб, оскільки намір знищення належного позивачеві на праві власності майна, обґрунтований чинним у Приватного підприємства "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" договору оренди землі, порушує законні права та очікування позивача, як власника майна, розташованого на орендованій земельній ділянці.

Стосовно посилань скаржників на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що строк позовної давності не пропущено, оскільки з часу отримання земельної ділянки в оренду скаржник щорічно на виконання умов договору оренди міського пляжу виконує роботи по підготовці орендної пляжної зони до оздоровчого сезону, облаштував тротуарною плиткою пішохідну алею, про що позивач по справі не міг не знати, а отже про наявність оскаржуваного договору має бути обізнаним починаючи з 2009 року, колегія суддів зазначає наступне.

За нормами статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» ).

Відповідно до частини 1 статті 261 вказаного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Оскільки в даному випадку порушенням права є саме намір Приватного підприємства "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" провести демонтаж належного позивачу солярію, який знаходиться на орендованій відповідачам земельній ділянці, який було виявлено саме в 2018 році, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що про порушення свого права позивач дізнався саме з цього часу, оскільки з часу укладання договору оренди ОСОБА_3 підприємство "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" як землекористувач не вчиняв будь-яких дій, що вказували б на його претензії до чужого майна або території пляжу, на якій знаходиться споруда соляріїв .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів зауважує, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції, суд зобов'язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що пункт 1 статті 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов'язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі №918/519/17.

Оскільки рішення Господарського суду Херсонської області від 18.09.2018 року у справі №923/565/18 фактично відповідачами по справі оскаржується частково, а саме в частині задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору оренди від 21.12.2009 року, зареєстрованого у ОСОБА_2 районному реєстраційному відділі Херсонської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 27.01.2010 року за № 4АА002214-041072800004, земельної ділянки загальною площею 0.9137 га, яка знаходиться в районі центрального пляжу між вул. Люксембург (Лазурна) та вул. Чкалова в м. Скадовську Херсонської області, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду правомірність відмови у задоволенні позовної вимоги щодо визнання недійсним рішення ОСОБА_2 міської ради від 28.12.2007 року № 407 зі змінами рішеннями ОСОБА_2 міської ради від 30.04.2008 року № 486, від 29.05.2009 року № 769 не переглядається.

З урахуванням зазначеного, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Херсонської області від 18.09.2018 року у справі № 923/565/18 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Приватного підприємства "Фирма "ЮСА Спартанец-Скадовск" та ОСОБА_2 міської ради Скадовського району Херсонської області на рішення Господарського суду Херсонської області від 18.09.2018 року у справі № 923/565/18 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Херсонської області від 18.09.2018 року у справі № 923/565/18 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені статтею 288 Господарського процесуального кодекс України.

Головуючий суддя ОСОБА_7 Судді ОСОБА_6 ОСОБА_8