Постанова

від 31.01.2019 по справі 910/6131/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2019 р. Справа№ 910/6131/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Пашкіної С.А.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання : Цибульський Р.М.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 31.01.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_2

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 23.07.2018 (повний текст складено 26.07.2018)

у справі №910/6131/18 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом ОСОБА_2

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецпродторг ММ"

2) ОСОБА_3

3) ОСОБА_4

про зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2018 у справі №910/6131/18 закрито провадження за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Спецпродторг ММ , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити дії.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_2 звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.07.2018 у справі №910/6131/18 та передати позовну заяву на розгляд до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду суперечить нормам процесуального та матеріального права, а тому підлягає скасуванню.

Апелянт зазначає, що ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_5, а тому набула права на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Спецпродторг ММ (1/6), а відповідачі відмовляючи провести збори спадкоємців та внести зміни у статут ТОВ Спецпродторг ММ порушують права позивача, які підлягають захисту в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2018 клопотання про поновлення пропущеного строку - задоволено, відкрито апеляційне провадження та призначено до розгляду на 20.09.2018.

Відповідач-3 03.09.2018 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

У зв'язку з ліквідацією Київського апеляційного господарського суду справу №910/6131/18 було передано до утвореного Указом Президента України № 454/2017 від 29.12.2017 Північного апеляційного господарського суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.07.2018 у справі №910/6131/18 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2018 прийнято справу №910/6131/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Господарського міста Києва від 23.07.2018 до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Зубець Л.П., суддів: Калатай Н.Ф., Мартюк А.І., розгляд апеляційної скарги ОСОБА_2 призначено на 20.12.2018.

Враховуючи положення п.17.4 ч.17 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, п.п. 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду та у зв'язку з перебуванням судді Калатай Н.Ф. на лікарняному, розпорядженням №09.1-08/691/18 від 20.12.2018 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/6131/18.

У відповідності до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.12.2018 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Зубець Л.П. (суддя-доповідач), судді: Мартюк А.І., Пашкіна С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 прийнято справу №910/6131/18 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Зубець Л.П., судді Мартюк А.І., Пашкіна С.А. та призначено її до розгляду на 31.01.2019 в режимі відеоконференції.

20.12.2018 від позивача надійшло клопотання в якому зазначено, що позивач повністю підтримує доводи апеляційної скарги, однак у зв'язку з погіршенням стану здоров'я не заперечує проти розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

31.01.2019 від позивача на електронну пошту суду надійшли письмові заяви, в яких позивач повністю підтримує доводи апеляційної скарги, просить визнати поважними причини відсутності позивача в судовому засіданні, а також надав додаткові пояснення щодо права учасника товариства брати участь у управлінні товариством.

Повноважні представники сторін у судове засідання 31.01.2019 не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

У судове засідання з'явились особи, які надали довіреності на представництво інтересів ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 58 ГПК України).

Крім того, за змістом ч. 1 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Особи, які надали довіреності на представництво позивача та відповідача-2 не є законними представниками в розумінні ст. 57 Господарського процесуального кодексу України та не надали доказів, що вони є адвокатами, справа стосується спору немайнового характеру, щодо товариства з обмеженою відповідальністю з статутним капіталом 300 000,00 грн., а отже не відноситься до категорії малозначних, у розумінні частини 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, а тому представники за довіреністю не можуть бути допущені до представництва учасників процесу в суді апеляційної інстанції.

Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та без участі представників учасників судового процесу.

У відповідності до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В судовому засіданні 31.01.2019 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та відзиві на неї, заслухавши пояснення представника відповідача-3, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що ухвалу господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з наступних підстав.

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Спецпродторг ММ , ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в якій просить:

- визнати протиправною відмову (бездіяльність) ОСОБА_3 та ОСОБА_4 провести збори спадкоємців Товариства з обмеженою відповідальністю Спецпродторг ММ та відмову (бездіяльність) внести зміни до статуних документів Товариства з обмеженою відповідальністю Спецпродторг ММ та провести реєстрацію таких статутних документів;

- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю Спецпродторг ММ провести збори спадкоємців та розглянути питання порядку денного зборів спадкоємців відповідача-1 згідно пропозицій, що подані позивачем листом від 12.03.2018;

- спонукати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прийняти участь у зборах спадкоємців Товариства з обмеженою відповідальністю Спецпродторг ММ та розглянути питання порядку денного зборів спадкоємців відповідача-1 згідно пропозицій, що подані позивачем листом від 12.03.2018;

- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю Спецпродторг ММ та ОСОБА_3 внести зміни до статутних документів відповідача-1;

- зобов'язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вирішити питання по заяві позивача від 28.06.2017 щодо виплати Товариством з обмеженою відповідальністю Спецпродторг ММ у грошовій формі 1/6 частки статутного капіталу відповідача-1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після смерті засновника та єдиного власника Товариства з обмеженою відповідальністю Спецпродторг ММ позивачем було успадковано 1/6 частку статутного капіталу товариства, проте реалізація ОСОБА_2 своїх корпоративних прав є унеможливленою у зв'язку із протиправною бездіяльністю відповідачів.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, в проваджені загальних судів перебувала цивільна справа №761/27534/17 за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Спецпродторг ММ та ОСОБА_3 про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди.

Так, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23.10.2017, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 27.03.2018 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено, рішення набрали законної сили, доказів скасування не надано.

Вказані судові рішення обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 на даний час не є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю Спецпродторг ММ , а ОСОБА_3 не є директором Товариства з обмеженою відповідальністю Спецпродторг ММ .

Тобто, судовими рішеннями в цивільній справі, які набрали законної сили, встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю Спецпродторг ММ .

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Частинами 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Аналогічні приписи законодавства також містяться у статті 18 Цивільного процесуального кодексу України.

Таким чином, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23.10.2017 та постанова Апеляційного суду міста Києва від 27.03.2018 у справі №761/27534/17 в силу приписів ст.ст. 273, 384 Цивільного процесуального кодексу України набрали законної сили, а відтак, встановлені ними обставини мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням викладеного відсутні підстави для повторного доказування наведених обставин (щодо того, що ОСОБА_2 не є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю Спецпродторг ММ ), а також вказані обставини не можуть бути переоцінені судом у даній справі, оскільки фактично буде мати місце поставлення під сумнів судових рішень у справі №761/27534/17, що є недопустимим як в силу національного, так і міжнародного законодавства.

До того ж, ОСОБА_2 як учаснику відповідного спору (позивачу) у справі №761/27534/17 було достеменно відомо про дані обставини.

Таким чином, остаточними судовими рішеннями, які набрали законної сили встановлено, що ОСОБА_2 не є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю Спецпродторг ММ .

В той же час, частиною першою статті 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України).

Під час визначення підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, визначеним частиною 1 статті 167 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 3 статті 167 Господарського кодексу України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Частиною 1 статті 167 Господарського кодексу України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

З огляду на наведені положення статтей 167, 55 Господарського кодексу України корпоративні права характеризуються такими ознаками: 1) особа має частку у статутному капіталі господарської організації; 2) особа має права на участь в управлінні господарською організацією, 3) має право на отримання певної частини прибутку (дивідендів) господарської організації.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №925/1321/16.

Дослідивши обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не є учасником відповідача-1 (як встановлено остаточними судовими рішеннями у справі №761/27534/17), а отже він не наділений правами на участь в управлінні господарською організацією та не має право на отримання певної частини прибутку (дивідендів) господарської організації, оскільки такими правами в силу положень статті 116 Цивільного кодексу України наділений виключно учасник господарського товариства.

Тобто, правовідносини між учасниками даної справи не містять ознак корпоративних, а тому спір у справі №910/6131/18 не може вважатись таким, що виник з корпоративних відносин.

З огляду на те, що спір у даній справі не є корпоративним, не є спором, що виник з господарських правовідносин та не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а виник з цивільних правовідносин між фізичними особами - позивачем та відповідачами 2 та 3, а також Товариством з обмеженою відповідальністю Спецпродторг ММ , позивач у справі не є суб'єктом господарювання в розумінні частини 2 статті 55 Господарського кодексу України, а суб'єктний склад учасників даної справи відповідає положенням частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, то розгляд даної справи віднесено до юрисдикції загальних судів та має здійснюватись в порядку цивільного судочинства.

Пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

За таких обставин провадження у справі №910/6131/18 підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Окремо суд вважає за необхідне зазначити, що в провадженні суду перебувало дві справи за позовом ОСОБА_2 з тотожними (аналогічними) вимогами, однак з відмінним складом учасників справи в частині відповідача-1: справа №910/6131/18 (відповідачем-1 є Товариство з обмеженою відповідальністю Спецпродторг ММ ) та справа №910/6134/18 (відповідачем-1 є Товариство з обмеженою відповідальністю Таурус 8 ). В іншій частині, як склад учасників (крім відповідача-1), так підстави та предмет спору у вказаних справах є тотожними (аналогічними).

Проте, справа №910/6134/18 була розглянута господарським судом по суті та прийнято відповідне рішення суду, так як постановою Апеляційного суду міста Києва у справі №761/27534/17 рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07.11.2017 було скасовано, а провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки апеляційним судом було встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю Таурус 8 , а відтак має місце корпоративний спір.

Суд констатує, що фактично за аналогічних обставин у цивільних справах має місце винесення апеляційним загальним судом двох взаємовиключних судових рішень, проте така ситуація не має своїм наслідком можливість господарського суду переоцінити встановлені вказаними остаточними судовими рішеннями обставини, а отже вказані судові рішення є обов'язковими для господарського суду та не можуть бути поставлені під сумнів.

Більше того, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що надання судами відмінних юрисдикцій різної правової оцінки обставинам в частині набуття/не набуття позивачем (та відповідачем-2) статусу учасника відповідача-1 (а відтак - наявності чи відсутності корпоративних правовідносин між учасниками справи) фактично зумовить виникнення спору між судами з приводу підвідомчості спору, оскільки розгляд господарським судом по суті справи №910/6131/18 (лише в рамках якого можуть бути встановлені відповідні обставини) ставитиме під сумнів правильне визначення підвідомчості справи №761/27534/17 загальним судам, що є неприпустимим, оскільки становитиме втручання у гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на доступ до правосуддя.

Щодо неприпустимості спору між судами з приводу підвідомчості справи, оскільки це має наслідком порушення права на доступ до правосуддя зазначав Європейський суд з прав людини у своєму рішенні Церква села Сосулівка проти України .

Таким чином, оскільки Апеляційний суд міста Києва у справі №761/27534/17 встановив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю Таурус 8 , а відтак між ними має місце корпоративний спір, господарським судом було розглянуто позовні вимоги ОСОБА_2 в справі №910/6134/18 по суті та ухвалено рішення суду.

Натомість, оскільки Апеляційним судом міста Києва у справі №761/27534/17 було встановлено, що ОСОБА_2 не є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю Спецпродторг ММ , а відтак у даному випадку відсутній корпоративний спір, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про необхідність закриття провадження у справі №910/6131/18 з підстав непідвідомчості даної справи господарським судам.

Частиною 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

На виконання вказаної вимоги процесуального закону судом першої інстанції було роз'яснено позивачеві, що спір у справі №910/6131/18 віднесено до юрисдикції загальних судів.

При цьому, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 903/565/16, оскільки у вказаній справі, на відміну від даної, позивач набув статусу учасника товариства, а отже є тим суб'єктом якому законом надано право звертатись до господарського суду за захистом своїх корпоративних прав.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної у даній справі судової ухвали відсутні.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-3, який також є представником відповідача-2, просив стягнути з позивача судові витрати в сумі 425,40 грн. які полягали з витрат на ксерокопіювання матеріалів справи та надсилання копії відзиву посилаючись на п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України .

Відповідно до ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Дослідивши клопотання про стягнення судових витрат з позивача та додані до нього докази, колегія суддів дійшла висновку, що заявником не доведено, що такі витрати були неминучими, а крім того, з наданого чеку на ксерокопіювання не вбачається які саме документи копіювались та чи пов'язані вказані витрати з розглядом даної справи, а тому клопотання про стягнення з позивача судових витрат в сумі 425,40 грн. не підлягає задоволенню у зв'язку з необґрунтованістю.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (позивача).

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 76, 129, 255, 270, 271, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.07.2018 у справі №910/6131/18 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.07.2018 у справі №910/6131/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/6131/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.А. Пашкіна

А.І. Мартюк

Повний текст постанови складено 15.02.2019