Постанова

від 11.02.2019 по справі 818/2056/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2019 р.Справа № 818/2056/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бенедик А.П.,

Суддів: Мельнікової Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Гелета С.М.) від 26.09.2018 року (повний текст рішення складено 08.10.2018р.) по справі № 818/2056/18

за позовом Фермерського господарства "Озон"

до Головного управління ДФС у Сумській області

про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фермерське господарство "Озон", звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив:

- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Сумській області щодо відмови ФГ "Озон" у підтвердженні статусу платника єдиного податку четвертої групи в 2017 році;

- зобов'язати Головне управління ДФС у Сумській області внести до реєстру платників єдиного податку відомості щодо ФГ "Озон" як платника єдиного податку четвертої групи на 2017 рік та надати відповідний витяг (довідку) з реєстру платників єдиного податку;

- визнати противоправними дії Головного управління ДФС у Сумській області щодо відмови у прийнятті декларацій платника єдиного податку четвертої групи на 2017 рік (вх.9043290351 від 16.03.2017, вх. № 9043265614 від 16.03.2017, вх. № 9024767070 від 20.02.2017, вх. № 9023240080 від 17.02.2017, вх. № 9022644327 від 17.02.2017) та розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва за 2016 рік (вх. № 9019530849 від 14.02.2017), поданих ФГ "Озон" та визнати декларації платника єдиного податку четвертої групи на 2017 рік (вх. 9043290351 від 16.03.2017, вх. № 9043265614 від 16.03.2017, вх. № 9024767070 від 20.02.2017, вх. № 9023240080 від 17.02.2017, вх. № 9022644327 від 17.02.2017) та розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва за 2016 рік (вх. № 9019530849 від 14.02.2017) ФГ "Озон" такими, що подані ФГ "Озон" у день їх фактичного отримання Шосткинською ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що листом ГУ ДФС у Сумській області від 22.03.2017 позивачу відмовлено у підтвердженні статусу платника єдиного податку четвертої групи на 2017 рік, у зв'язку із наявним податковим боргом, а податковим деклараціям платника єдиного податку четвертої групи на 2017 рік та розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва на 2016 рік було присвоєно статус "не визнано як податкову декларацію". Проте, в подальшому податковим органом було видано довідку про підтвердження такого статусу, яку потім відкликано. Позивач неодноразово звертався до податкового органу щодо відсутності боргу та наявності переплати станом на 01.01.2017, проте переплату відображено в особовій картці лише у жовтні - листопаді 2017 р. Позивач вважає, що дії податкового органу щодо відмови у підтвердженні статусу платника єдиного податку четвертої групи в 2017 році та відмови у прийнятті декларацій платника єдиного податку є протиправними.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26.06.2018 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління ДФС у Сумській області щодо відмови ФГ "Озон" у підтвердженні статусу платника єдиного податку четвертої групи в 2017 році.

Зобов'язано Головне управління ДФС у Сумській області внести до реєстру платників єдиного податку відомості щодо ФГ "Озон" як платника єдиного податку четвертої групи на 2017 рік та надати ФГ "Озон" відповідний витяг (довідку) з реєстру платників єдиного податку четвертої групи в 2017 році.

Визнано противоправними дії Головного управління ДФС у Сумській області щодо відмови у прийнятті декларацій платника єдиного податку четвертої групи на 2017 рік (вх. 9043290351 від 16.03.2017, вх. № 9043265614 від 16.03.2017, вх. № 9024767070 від 20.02.2017, вх. № 9023240080 від 17.02.2017, вх. № 9022644327 від 17.02.2017) та розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва за 2016 рік (вх. № 9019530849 від 14.02.2017), поданих ФГ "Озон".

Зобов'язано Головне управління ДФС у Сумській області зареєструвати декларації платника єдиного податку четвертої групи на 2017 рік (вх. 9043290351 від 16.03.2017, вх.№9043265614 від 16.03.2017, вх. № 9024767070 від 20.02.2017, вх. № 9023240080 від 17.02.2017, вх. № 9022644327 від 17.02.2017) та розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва за 2016 рік (вх. № 9019530849 від 14.02.2017) ФГ "Озон" такими, що подані ФГ "Озон" у день їх фактичного отримання Шосткинською ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Сумській області на користь ФГ "Озон" судовий збір у розмірі 7048 грн.

Не погодившись із судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.06.2018 року та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про їх обґрунтованість. Зазначив, що станом на 01.01.2017 у позивача рахувався податковий борг, в зв'язку із чим він не мав права бути платником єдиного податку 4 групи, платіжні доручення не були надані позивачем у встановленому порядку до податкового органу, а тому не враховувалися. Декларації підприємства були прийняті, але не визнані як податкова звітність, про що було платника повідомлено листом. Також оскільки підприємству помилково було видано довідку про те, що у 2017 р. він є платником єдиного податку 4 групи, дана довідка була відкликана, про що також повідомлено позивача листом. Отже дії податкового органу щодо відмови у підтвердженні статусу платника єдиного податку четвертої групи в 2017 році та відмови у прийнятті декларацій платника єдиного є законними. Також вважає, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, передбачений ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки про відмову підприємство дізналось із листа Головного управління ДФС у Сумській області від 22.03.2017, який одержано 03.04.2017, а з позовною заявою звернувся 25.05.2018, а остаточно визначився із позовними вимогами 05.09.2018 року, подавши до суду відповідні уточнення.

Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлялись.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач у 2016 році перебував на обліку в Шосткинській ОДПІ як платник єдиного податку IV групи.

З метою щорічного підтвердження статусу платника єдиного податку IV групи, позивач подав до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку IV групи, розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва та відомості про наявність земельних ділянок, а саме вх. 9043290351 від 16.03.2017, вх. № 9043265614 від 16.03.2017, вх. №9024767070 від 20.02.2017, вх. № 9023240080 від 17.02.2017, вх. № 9022644327 від 17.02.2017 та розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва за 2016 рік вх. № 9019530849 від 14.02.2017.

Листом від 22.03.2017 за №1731/18-17-15 податковий орган повідомив про відмову у підтвердженні статусу платника єдиного податку ІV групи на 2017 рік у зв'язку з наявністю у останнього станом на 01 січня 2017 року податкового боргу в сумі 128166,59грн. (код платежу 14010160 - суми ПДВ, що залишаються у розпорядженні сільськогосподарського підприємства згідно ст. 209 ПК України), а поданим податковим деклараціям позивача та розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва на 2016 було присвоєно статус "Не визнано як податкову декларацію" (а.с. 12).

У вересні 2017 позивач звернувся до Головного управління ДФС у Сумській області зі скаргою від 25.09.2017 № 58 (а.с. 14-16).

У відповідь на вказану скаргу, листом від 01.12.2017 № 12458/10/18-28-12-01-39 Головне управління ДФС у Сумській області повідомило про те, що до інтегрованої картки ФГ "Озон" внесено відповідні зміни, однак рішення від 22.03.2017 про відмову в підтвердженні статусу платника єдиного податку ним не оскаржено в адміністративному порядку. Також повідомлено, що відповідно до п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України) з урахуванням строків давності визначених статтею 102 цього Кодексу, позивач має право оскаржити в суді рішення контролюючого органу про відмову у підтвердженні статусу платника єдиного податку четвертої групи на 2017 рік у будь-який момент після отримання такого рішення.

Не погоджуючись із правомірністю дій податкового органу щодо відмови у підтвердженні статусу платника єдиного податку четвертої групи в 2017 році та відмови у прийнятті декларацій платника єдиного податку, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії податкового органу щодо відмови у підтвердженні статусу платника єдиного податку четвертої групи в 2017 році є протиправними, оскільки наявність станом на 1 січня базового (звітного) року податкового боргу є умовою, яка виключає набуття цього статусу, проте, вона не стосуються підтвердження статусу такого платника. Крім того, оскільки відповідачем не проводилась документальна перевірка підприємства, а також не приймалося рішення про анулювання реєстрації шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку, то податковим органом безпідставно не прийнято податкові декларацію підприємства та виключено з реєстру платників єдиного податку 4 групи на 2017р.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно положень статті 291 ПК України визначено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на чотири групи платників єдиного податку. Четверта група - сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

За пп. 291.5-1.3 п. 291.5-1 ст. 291 ПК України, не можуть бути платниками єдиного податку четвертої групи суб'єкти господарювання, які станом на 1 січня базового (звітного) року мають податковий борг, за винятком безнадійного податкового боргу, який виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування платниками єдиного податку четвертої групи здійснюється відповідно до підпунктів 298.8.1-298.8.4 пункту 298.8 статті 298 ПК України.

Відповідно до пп. 298.8.1 п. 298.8 ст. 298 ПК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), сільськогосподарські товаровиробники для переходу на спрощену систему оподаткування або щорічного підтвердження статусу платника єдиного податку подають до 20 лютого поточного року: загальну податкову декларацію з податку на поточний рік щодо всієї площі земельних ділянок, з яких справляється податок (сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень), та/або земель водного фонду внутрішніх водойм (озер, ставків та водосховищ), - контролюючому органу за своїм місцезнаходженням (місцем перебування на податковому обліку); звітну податкову декларацію з податку на поточний рік окремо щодо кожної земельної ділянки - контролюючому органу за місцем розташування такої земельної ділянки; розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва - контролюючим органам за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику; відомості (довідку) про наявність земельних ділянок - контролюючим органам за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок.

Згідно п. 299.6 ст 299 ПК України підставами для прийняття контролюючим органом рішення про відмову у реєстрації суб'єкта господарювання як платника єдиного податку є виключно: 1) невідповідність такого суб'єкта вимогам, встановленим статтею 291 цього Кодексу; 2) наявність у суб'єкта господарювання, який утворюється у результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов'язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації; 3) недотримання таким суб'єктом вимог, встановлених підпунктом 298.1.4 пункту 298.1 статті 298 цього Кодексу.

За п. 299.10 ст. 299 ПК України, реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі: 1) подання платником податку заяви щодо відмови від застосування спрощеної системи оподаткування у зв'язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, - в останній день календарного кварталу, в якому подано таку заяву; 2) припинення юридичної особи (крім перетворення) або припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем відповідно до закону - в день отримання відповідним контролюючим органом від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації такого припинення; 3) у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу; 4) якщо у податковому (звітному) році частка сільськогосподарського товаровиробництва платника єдиного податку четвертої групи становить менш як 75 відсотків.

Відповідно до пп.298.2.3 п.298.2 ст.298 ПК України, платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, зокрема, у таких випадках та в строки: у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у пункті 291.6 статті 291 цього Кодексу, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків; у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми; у разі перевищення чисельності фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено таке перевищення; у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у реєстрі платників єдиного податку, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності; у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів.

Отже, зазначені вище положення ПК України містять вичерпні підстави для анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку четвертої групи.

Відповідно п. 299.11 ст. 299 ПК України, у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення виїзних документальних перевірок платника єдиного податку четвертої групи невідповідності вимогам підпункту 4 пункту 291.4 та пункту 291.5-1 статті 291 цього Кодексу у податковому (звітному) році або у попередніх періодах, такому платнику за такі періоди нараховуються податки та збори, від сплати яких він звільнявся як платник єдиного податку четвертої групи, та штрафні (фінансові) санкції (штрафи), передбачені главою 11 розділу цього Кодексу. Такий платник податку зобов'язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування, починаючи з наступного місяця після місяця, у якому встановлено таке порушення.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що законодавством чітко розмежовано поняття переходу на спрощену систему оподаткування та щорічного підтвердження статусу платника єдиного податку.

Судовим розглядом встановлено та не оскаржувалось відповідачем, що позивач у 2016 році вже був платником єдиного податку 4 групи, а тому вимоги контролюючого органу про наявність податкового боргу, як підставу відмови у підтверджені статусу платника єдиного податку, з посиланням на норми пп. 291.5-1.3 п. 291.5-1 ст. 291 ПК України, є безпідставними, оскільки ці норми встановлюють умови за якими суб'єкти господарювання не можуть набувати статусу платника єдиного податку четвертої групи, проте не стосуються підтвердження статусу такого платника.

Вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 06.02.2018 по справі №816/543/17, від 29.03.2018 року по справі №804/2321/17, від 16.04.2018 по справі №808/657/16 та від 08.05.2018 по справі №816/1088/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Спірні правовідносини стосуються саме підтвердження статусу платника єдиного податку, а не про обрання або перехід на спрощену систему оподаткування, в зв'язку з чим, наявність податкового боргу станом на 1 січня базового (звітного) року не стосуються підтвердження статусу такого платника.

Посилання податкового органу правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду України від 16.02.2016 року у справі 2а/2370/2588/2012 є неприйнятними оскільки в цьому судовому рішенні йшлося про можливість застосування штрафних санкцій за несплату податкових зобов'язань, визначених податковим органом за наслідками позапланової перевірки.

Колегія суддів також зазначає, що способом реалізації владних управлінських функцій за наявності встановлення обставин, за яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), є прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, шляхом виключення з реєстру платників цього податку.

Проте, відповідачем не проводилась документальна перевірка позивача, а також не приймалося рішення про анулювання реєстрації шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача щодо відмови ФГ "Озон" у підтвердженні статусу платника єдиного податку четвертої групи в 2017 році та відмови у прийнятті декларацій платника єдиного податку четвертої групи на 2017 рік (вх.9043290351 від 16.03.2017, вх.№9043265614 від 16.03.2017, вх.№9024767070 від 20.02.2017, вх. № 9023240080 від 17.02.2017, вх. № 9022644327 від 17.02.2017) та розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва за 2016 рік (вх.№9019530849 від 14.02.2017), є протиправними.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Слід вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland).

Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), заява №36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обовязків (див. рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia).

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання податковий орган вести до реєстру платників єдиного податку відомості щодо ФГ "Озон" як платника єдиного податку четвертої групи на 2017 рік та надати відповідний витяг (довідку) з реєстру платників єдиного податку четвертої групи в 2017 році, а також зобов'язання відповідача зареєструвати декларації платника єдиного податку четвертої групи на 2017 рік (вх. 9043290351 від 16.03.2017, вх. № 9043265614 від 16.03.2017, вх. № 9024767070 від 20.02.2017, вх. № 9023240080 від 17.02.2017, вх. № 9022644327 від 17.02.2017) та розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва за 2016 рік (вх. № 9019530849 від 14.02.2017) ФГ "Озон" такими, що подані ФГ "Озон" у день їх фактичного отримання Шосткинською ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування, не довів правомірності власних дій, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності відмови позивачу у підтвердженні статусу платника єдиного податку четвертої групи в 2017 році та відмови у прийнятті декларацій платника єдиного податку колегія суддів вважає необґрунтованими з вищезазначених підстав.

З приводу доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Правовідносини з приводу строків звернення до адміністративного суду унормовані статтею 122 КАС України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для вирішення питання про наявність або відсутність пропуску строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.

Вказуючи на пропуск позивачем строку звернення до суду відповідач посилається на те, що про порушення прав ФГ "Озон" дізналося із листа Головного управління ДФС у Сумській області від 22.03.2017, який ним отримано 03.04.2017. При цьому, із змісту вказаного листа вбачається, що Головним управлінням ДФС у Сумській області відмовлено ФГ "Озон" у підтвердженні статусу платника єдиного податку 4 групи на 2017 рік (а.с. 12).

Разом з тим, як встановлено судовим розглядом, позивач звертався до Головного управління ДФС у Сумській області зі скаргою, у відповідь на яку, листом від 01.12.2017 №12458/10/18-28-12-01-39 Головне управління ДФС у Сумській області повідомило про те, що до інтегрованої картки ФГ "Озон" внесено відповідні зміни, однак рішення від 22.03.2017 про відмову в підтвердженні статусу платника єдиного податку ним не оскаржено в адміністративному порядку. Також повідомлено, що відповідно до п. 56.18 ст. 56 ПК України з урахуванням строків давності визначених статтею 102 цього Кодексу, позивач має право оскаржити в суді рішення контролюючого органу про відмову у підтвердженні статусу платника єдиного податку четвертої групи на 2017 рік у будь-який момент після отримання такого рішення.

Крім того, 29.08.2017 року Шосткинською ОДПІ видано довідку про підтвердження ФГ "Озон" статусу платника єдиного податку четвертої групи, яку в послідуючому було відкликано.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, оскільки про остаточну відмову у підтвердженні статусу платника єдиного податку 4 групи на 2017 рік позивач дізнався саме із листа від 01.12.2017, а до суду звернувся 25.05.2018, тобто в межах встановленого строку. Уточнення позивачем позовних вимог відбувалось вже після звернення до суду під час підготовчих засідань.

У пунктах 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп, у абзаці 7 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012 Суд зазначав, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене.

У низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцією якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

У справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. Fгаnсе Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що причини з яких позивач пропустив строк звернення до суду є об'єктивними, а також позивачами вчинялися дії щодо захисту своїх порушених прав. Позивачем надано докази в обґрунтування правової позиції відносно строку звернення до суду, а тому колегія суддів дійшла висновку, що строк звернення до суду був пропущений позивачем з поважних причин.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 року по справі №818/2056/18 за позовом Фермерського господарства "Озон" до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя (підпис)А.П. Бенедик Судді (підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова О.В. Присяжнюк

Повний текст постанови складено 18.02.2019 року.