Постанова

від 14.02.2019 по справі 2-1994/11

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

14.02.19

22-ц/812/198/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2019 року місто Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах Прокопчук Л.М. (суддя-доповідач), Самчишиної Н.В., Царюк Л.М., із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д., за участю представника позивача Сухої М.В., відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, представника відповідача ОСОБА_5 - Кобзаренка М.Ю., розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_5, підписану адвокатом Кобзаренко М.Ю., на заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 червня 2011 року, ухваленого в приміщенні того ж суду у складі судді Агєєвої Л.І., по справі № 2-1994/11, провадження № 22-ц/812/198/19, за позовом Публічного акціонерного товариства Родовід Банк до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

22 березня 2011 року ПАТ Родовід Банк звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 1 101 316,36 грн. та понесених судових витрат - держмита в сумі 1700,00 грн. і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

Позов мотивовано наступним. 02 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Родовід Банк , правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Родовід Банк , та відповідачем ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №56.1/АА-00013.08.2 про надання останньому кредиту у розмірі 39 350, 00 доларів США, із сплатою 14,5% річних, строком до 02.07.2015 року. Відповідно до умов договору та графіку повернення кредиту відповідач зобов'язався рівними сумами щомісячно погашати кредит, але з 2010 року своїх зобов'язань не виконує. З відповідачкою ОСОБА_6 того ж дня укладено договір поруки, за умовами якого вона зобов'язалася нести солідарну відповідальність по договору кредиту.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 червня 2011 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_6 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства Родовід Банк заборгованість за кредитним договором №56.1/АА-00013.08.2 від 02 липня 2008 року в сумі 138 987,62 доларів США, що еквівалентно 1 101 316,36 грн., а саме: прострочена заборгованість по кредиту - 37 505,24 доларів США; прострочена заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом - 8 263,34 доларів США; пеня - 92 619,04 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства Родовід Банк" понесені судові витрати - держмито в сумі 850,00 грн., а також понесені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 60,00 грн. з кожного (т.1 а.с. 71).

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 квітня 2015 року задоволено заяву ПАТ Родовід Банк про роз'яснення рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 червня 2011 року. Роз'яснено, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 червня 2011 року з ОСОБА_5, ОСОБА_6 в солідарному порядку на користь ПАТ Родовід Банк стягнуто загальну суму заборгованості за кредитним договором №56.1/АА-00013.08.2 від 02 липня 2008 року в розмірі 1101316, 36 грн.(т.1 а.с. 91).

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2018 року заяву ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення (т.1 а.с. 228).

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 вказує, що заочне рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та підлягає перегляду з наступних підстав. Зокрема, позивачем не надано суду жодного бухгалтерського документа, що підтверджує факт отримання коштів відповідно до кредитного договору, а також не надано суду доказів наявності заборгованості позичальника за кредитним договором; позивачем долучено до справи докази, які не засвідчені належним чином. Крім того, просить застосувати позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Також зауважує, не всі внесені ним суми на погашення боргу враховані позивачем (а.с. 236-237 т.1).

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на необґрунтованість її доводів (а.с. 40-41 т.2).

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_5 та його представник, відповідач ОСОБА_6 підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Представник позивача просила відмовити в задоволенні скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній та додатково наданими доказами та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів прийшла до такого.

Судом першої інстанції встановлено, що 02 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Родовід Банк , правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Родовід Банк , та відповідачем ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №56.1/АА-00013.08.2 про надання останньому кредиту у розмірі 39 350, 00 доларів США, із сплатою 14,5% річних, строком до 02.07.2015 року. Відповідно до умов договору відповідач зобов'язався рівними сумами щомісячно погашати кредит та нараховані проценти. З відповідачкою ОСОБА_6 того ж дня укладено договір поруки, за умовами якого вона зобов'язалася нести солідарну відповідальність по договору кредиту. Відповідач ОСОБА_5 свої зобов'язання належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 12.01.2011 року виникла заборгованість в сумі 138387,62 доларів США, що еквівалентно 1101316,36 грн., а саме прострочена заборгованість по кредиту - 37505,24 доларів США; прострочена заборгованість по оплаті відсотків за користування кредитом - 8263,34 доларів США; пеня - 92619,04 доларів США.

Задовольняючи позов суд виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

З висновками суду першої інстанції слід погодитись частково, оскільки судом при ухваленні рішення не в повній мірі були враховані вимоги норм матеріального та процесуального права.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Судом правильно встановлено, що відповідно до умов кредитного договору від 02.08.2008 року №56.1/АА-00013.08.2 відповідач отримав в кредит 39350,00 доларів США на споживчі цілі - придбання автомобіля марки Mitsubishi терміном по 02.07.2015 року включно і зобов'язався погашати кредит, сплачуючи щомісяця до 10 числа кожного календарного місяця по 752,52 долари США під 14, 5% річних (п.п. 1.1, 1.2, 1.5, 3.1.1 договору); за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів, сплачувати банку за кожний день прострочення пеню у розмірі 1,6 процента від суми простроченої заборгованості (п.3.6 договору).

Забезпеченням виконання зобов'язань за вказаним договором є застава автомобіля марки Mitsubishi та договір поруки з ОСОБА_6 від 02.07.2008 року. Згідно п. 1.3 договору поруки поручитель бере на себе зобов'язання відповідати перед банком в тому ж обсязі, на тих же умовах та в ті ж строки, що і позичальник (а.с. 14-15 т.1).

Взяті на себе зобов'язання відповідачі не виконували. Згідно розрахунку заборгованості станом на 12.01.2011 року, доданого до відзиву на апеляційну скаргу, загальна сума погашеної заборгованості по кредиту складає 1844,76 дол. США, по процентам 5566,96 дол. США. Як вбачається з розрахунку до вказаної суми увійшли платежі, здійснені відповідачем по квитанціям, доданим до апеляційної скарги (а.с. 238-240 т.1). Загальна сума заборгованості складає по кредиту 37505,24 дол. США, по процентам - 8263,34 дол. США, всього 45768,52 дол. США. Зазначена сума відповідачами не оспорена, інших доказів, в тому числі розрахунків, не надано. Отже висновки суду в зазначеній частині є правильними.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що позивачем не надано документів, які підтверджують факт отримання коштів відповідно до умов кредитного договору, не заслуговують на увагу.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

За змістом статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положенням частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 81 діючого ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, процесуальним обов'язком сторони спору є доведення обставин, на які вона посилається, а обов'язок суду надати оцінку доказам, поданим сторонами.

Доказами у відповідності до статті 57 ЦПК України 2004 року та ст.76 діючого ЦПК є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи.

Позивачем надано суду в підтвердження укладення кредитного договору його завірені копії, власноручні заяви позичальника (а.с. 21, 25 т.1), детальний розпис сукупної вартості кредиту (а.с. 11-13 т.1). Факт того, що відповідачем сплачувались частково суми на погашення кредиту в доларах США, а також того, що на кредитні кошти придбано заставний автомобіль марки Mitsubishi визнається відповідачами та підтверджуються наданими ними ж копіями платіжних документів.

Посилання в апеляційній скарзі на положення ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яка визначає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, є помилковим, оскільки зазначене положення врегульовує питання ведення бухгалтерського обліку та не визначає критерії належності та допустимості доказів у судовому процесі.

Суми, які були стягнуті з поручителя ОСОБА_6 під час виконання заочного рішення суду, мають бути враховані органом, який виконує судове рішення, отже не можуть бути враховані під час розгляду спору про стягнення заборгованості. Тому посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом сум, сплачених після винесення заочного рішення суду від 15.06.2011 року, є безпідставним. З відповідача ОСОБА_5 стягнення не проводилось, копія заочного рішення йому не направлялась.

Щодо заявлених в апеляційній скарзі вимог про застосування позовної давності до вимог банку в частині стягнення пені .

Згідно з ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду в п. 59 постанови від 17.04.2018, № 200/11343/14-ц|14-59цс18 відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 30 вересня 2015 року у справі N 6-780цс15 та від 11 жовтня 2017 року у справі N 6-1374цс17, та в п.п. 73, 74 постанови зазначила: якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

Відповідно до приписів ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване судове рішення є заочним, відповідачі не були належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлені про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції (а.с. 60-62, 65-69) т.1), в заяві про перегляд заочного рішення апелянт просив застосувати позовну давність (а.с. 196-199 т.1), тому враховуючи наведене, довід апеляційної скарги про застосування позовної давності до стягнення пені заслуговує на увагу.

Щодо нарахування пені необхідно зважати на вимоги статей 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Разом з тим відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253 - 255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов'язання.

Отже аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що примусове стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

У даному випадку, строк позовної давності за основною вимогою не сплив, тому нарахування пені обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням позивача до суду.

З розрахунку заборгованості пені (а.с. 26 т.1) вбачається, що позивач нараховував її відповідно до умов договору на заборгованість за кредитом та на заборгованість по процентам за кожен день прострочки протягом усього періоду прострочення, тобто з 13.01.2009 року по 11.01.2011 року, що в загальній сумі склало 92619,04 дол. США.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону, заборгованість по пені за один рік з 11.03.2010 року (час звернення до суду з позовом 22.03.2011 року) складає: за кредитом 30621,92 дол. США., за процентами 30564,90 дол. США, а всього 61186,82 дол. США.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вказаний розмір заборгованості по пені майже в 1,5 рази більше заборгованості по кредиту, який складає 45768,52 дол. США.

За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне обговорити питання щодо застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 551 ЦК України, згідно з якими розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3.2 Рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 "У справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"", вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором .

Відповідно до правової позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі N 6-100цс14, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК свідчить, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності однієї з умов: (а) якщо він значно перевищує розмір збитків; (б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення (Постанова, Верховний Суд|Касаційний цивільний суд, від 01.10.2018, № 761/42169/16-ц|61-33064св18).

Виходячи з наведеного, розмір неустойки у вигляді пені слід зменшити до розміру основного боргу - 45768,52 дол. США, оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір пені значно перевищує суму боргу, еквівалент якої на дату проведення розрахунку (час звернення до суду з позовом) складає 364235,03 грн, що не перевищуватиме збитків, завданих позивачу несвоєчасним виконанням договірних зобов'язань та відповідатиме принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільних правовідносин, що визначені статтею 3 ЦК України.

Частиною першою статті 553 ЦК України встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Отже, позовні вимоги слід задовольнити частково в сумі 728471,03 грн. (45768,52 дол. США (основний розмір) + 45768,52 дол. США (пеня) = 91537,03 дол. США х 7,9582 (еквівалент у гривні за курсом НБУ на час звернення з позовом), стягнувши вказану суму з відповідачів солідарно.

Стягуючи заборгованість у національній валюті України апеляційний суд виходить з того, що саме в такій валюті позивач в позові просив здійснити стягнення.

Доводи апеляційної скарги щодо долучення до справи доказів, які не засвідчені належним чином, зокрема в скарзі мова йде по довіреність, підписану тимчасовим адміністратором ПАТ Родовід Банк , не можна прийняти до уваги.

Згідно з пунктом 1.1 Вимог ДСТУ 4163-2003, на якій посилається в апеляційній скарзі апелянт, цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності: органів державної влади України, органів місцевого самоврядування; підприємств, установ, організацій та їх об'єднань усіх форм власності.

З аналізу вказаної вище норми вбачається, що вимоги ДСТУ 4163-2003 на довіреність, яка за змістом частини третьої статті 244 ЦК України є письмовим документом, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, не поширюється.

Довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Надана суду першої інстанції копія довіреності від 05.01.2011 року має дату видачі, відбиток печатки установи банку, підпис особи, яка її видала, штамп копія вірна (а.с. 56 т. 1). Твердження про те, що вона повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку, є хибними.

За такого рішення суду першої інстанції відповідно до положень ч.4 ст. 367, п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України слід змінити в частині стягнення заборгованості за кредитом, в іншій частині залишити без змін, частково задовольнивши апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, підписану адвокатом Кобзаренко Максимом Юрійовичем, задовольнити частково.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 червня 2011 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором змінити, стягнувши з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства РОДОВІД БАНК заборгованість за кредитним договором № 56.1/АА-00013.08.2 від 02 липня 2008 року, яка утворилась станом на 12.01.2011 року, в загальному розмірі 728471,03 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Прокопчук

Судді Н.В. Самчишина

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 18 лютого 2019 року