Постанова

від 14.02.2019 по справі 369/7578/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №369/7578/17

провадження № 22-ц/824/988/2019

14 лютого 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегій суддів:

судді-доповідача Кирилюк Г.М.,

суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.

при секретарі Дуці В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Відділу охорони здоров'я Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області до ОСОБА_3, Києво-Святошинської районної ради Київської області, треті особи: орган реєстрації Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області, Центральна районна лікарня Києво-Святошинського району про виселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 січня 2018 року в складі судді Дубас Т.В.,

встановив:

У липні 2017 р. Відділ охорони здоров'я Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив виселити ОСОБА_3 з службового жилого приміщення загальною площею 101,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що розпорядженням №310 від 16 травня 2007 року Києво-Святошинська районна державна адміністрація надала статус службового житла трьохкімнатній квартирі, загальною площею 101,5 кв.м., з них жилою площею 53,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та передала у вересні 2007 року для її використання за призначенням Центральній районній лікарні Києво-Святошинського району.

За інформацією посадових осіб та профспілкового комітету Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району жодного ордеру на право зайняття вказаного службового жилого приміщення не видавалось.

Встановлено, що у вказану квартиру самовільно, без будь-яких правових підстав, вселився відповідач ОСОБА_3, який працював у Центральній районній лікарні Києво-Святошинського району на посаді начальника адміністративно-господарської частини та звільнений 03.12.2015 року.

Своїми діями відповідач позбавив Центральну районну лікарню Києво-Святошинського району права користуватись, розпоряджатись майном, яке належить їй на праві комунальної власності.

У грудні 2017 р. позивач збільшив позовні вимоги.

З огляду на те, що на підтвердження своїх заперечень проти позову ОСОБА_3 було надано копію ордеру за №500, СЕР 43- VІ від 15.10.2015 року на службове жиле приміщення - квартиру АДРЕСА_1, на підставі ст. 59 ЖК Української РСР просив визнати вказаний ордер ордер на ім'я ОСОБА_3 недійсним.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 січня 2018 року позов задоволено частково.

Виселено ОСОБА_3 з службового жилого приміщення загальною площею 101,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В решті позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2018 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 січня 2018 року залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - адвокат Гребеник Ю. В. просить скасувати заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 січня 2018 року та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Свої доводи мотивує тим, що позивачем не зазначив, яким чином порушено його права чи законні інтереси, з огляду на те, що останній не є власником спірної квартири.

Знаходження спірної квартири на балансі ЦРЛ Києво-Святошинського району не передбачає і не надає право позивачу звертатися до суду з даним позовом, оскільки знаходження майна на балансі жодним чином не тягне за собою набуття права власності на вказане майно.

Правомочності власника майна, що перебуває в комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Також зазначив, що ОСОБА_3 вселився та проживає в квартирі АДРЕСА_1 на підставі ордеру №500 серія 43-VІ, виданого виконавчим комітетом Києво-Святошинської районної ради народних депутатів Київської області. Оригінал ордеру зберігається в Чабанівській селищній раді. Вказаний ордер недійсним у встановленому законом порядку не визнано. Наявність листів відповідних органів щодо відсутності рішення про видачу ордеру на ім'я відповідача не спростовує дійсність вказаного ордеру, оскільки єдиною підставою недійсності ордеру є рішення суду.

Судом першої інстанції не надано належної правової оцінки реєстрації відповідача за вищевказаною адресою.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач Відділ охорони здоров'я Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Посилається на ті підстави, що спірна квартира має статус службового житла та передана на баланс Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району.

Оскільки Центральна районна лікарня Києво-Святошинського району, будучи бюджетною установою, входить до сфери управління Києво-Святошинської районної державної адміністрації, Відділ охорони здоров'я Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, в межах своїх повноважень, правомірно звернувся до суду з даним позовом.

Оскільки ордер №500 серії 43-VІ від 15.10.2015 на ім'я ОСОБА_3 Києво-Святошинською районною радою Київської області не видавався, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання його недійсним та про необхідність виселення відповідача як особу, яка вселилася в житлове приміщення за відсутності законних підстав.

В судовому засіданні представник Відділу охорони здоров'я Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області - Бекіров С. Н. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Додатково зазначив, що у січні 2019 року комісією у складі юрисконсульта ОСОБА_7, заступників головного лікаря Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району ОСОБА_8 та ОСОБА_9, головної медичної сестри КНП "ЦПМД Києво-Святошинської районної ради" ОСОБА_10, сестри медичної ЦРЛ Києво-Святошинського району ОСОБА_11 було обстежено квартиру АДРЕСА_1. Зі слів інших мешканців цієї квартири встановлено, що в одній з кімнат вказаної квартири ОСОБА_3 періодично з'являється, в ній знаходяться його особисті речі.

Відповідач ОСОБА_3, звернувшись до суду з апеляційною скаргою, в судове засідання не з'явився вп'яте. Вказана особа, а також його уповноважений представник, повідомлялися судом за адресами, які останні вказали в апеляційній скарзі, а також шляхом здійснення телефонограм. Судові повідомлення поверталися до суду або за закінченням строку зберігання, або були отримані на пошті після дати судового засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

ОСОБА_3 не повідомив суд про своє місце проживання під час провадження справи.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

З огляду на ту обставину, що ОСОБА_3 був обізнаний з тим, що в провадженні Київського апеляційного суду перебуває справа за його апеляційною скаргою, останній в розумні інтервали часу мав можливість, проте не вживав заходів, щоб дізнатися про стан відомого йому судового провадження, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутність вказаної особи.

Інші учасники справи в судове засідання також не з'явились, по день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, ОСОБА_3 зайняв спірне службове приміщення самовільно, без будь-яких законних підстав. Оскільки ордер ОСОБА_3 не видавався, рішення про його видачу не приймалося, останній підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову оскаржено не було, а тому останнє не є предметом апеляційного розгляду.

Судом встановлено, що на виконання районної програми "Лікар 2003-2012 років", затвердженої VІІІ сесією Києво-Святошинської районної ради ХХІV скликання від 25.09.2003 року, відповідно до Закону України "Про державні адміністрації", розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 16 травня 2007 року №310 надано статус службового житла 3-х кімнатній квартирі, загальною площею 101, 5 кв.м., житловою 53,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1. Передано вказану площу ЦРЛ Києво-Святошинського району для використання її за призначенням (а.с.5 т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 працював в Центральній районній лікарні Києво-Святошинського району на посаді начальника адміністративно - господарської служби з 03.04.2007 по 03.12.2015 р. ( наказ №25-к від 02.04.2007) Звільнений з займаної посади за ст.40 п.3 КЗпП України ( наказ №123-к від 01.12.2015) (а.с.16 т.1).

Відповідно до ч.1 ст.122 ЖК Української РСР , на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього (частина перша статті 118 Житлового кодексу Української РСР) .

Особливість права користування службовим житлом на підставі ордеру полягає, зокрема, у тому, що володільцем такого житла залишається його власник. Особа, яка користується службовим житлом, знає, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов'язана звільнити надане ним житлове приміщення.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 за вказаною адресою було зареєстровано 21.10.2015 р. на підставі ордеру №500 серії 43-VІ від 15.10.2015, рішення сесії районної ради 43 скликання від 16.06. 2015 (а.с. 7, 10, 52 т.1).

Попереднє місце проживання ОСОБА_3 зазначено: АДРЕСА_2. Місце народження: Вінницька обл., Погребищенський район, село Чернявка (а.с.9 т.1).

Судом також встановлено, що Києво-Святошинська районна рада не видавала ордер №500 серії 43-VІ від 15.10.2015, рішення районної ради від 16.06.2015 р. щодо видачі вказаного ордеру не ухвалювалось (а.с.14, 15 т.1).

Києво-Святошинська районна рада Київської області 05.01.2018 надала письмові пояснення, в яких зазначила, що відповідно до ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Києво-Святошинська районна рада Київської області не мала та не має жодних повноважень і не здійснювала та не здійснює жодної діяльності, пов'язаної з видачі ордерів на житлові приміщення. Остання не приймала рішення від 16.06.2015 про виділення ОСОБА_3 жилою площі та видачі відповідного ордера (а.с.109 -110 т.1).

Вирішуючи питання обґрунтованості підстав для виселення вказаної особи колегія суддів також враховує наступне.

Законність використання ОСОБА_3 спірного житлового приміщення суду не доведена.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до частин першої, третьої статті 116 ЖК УРСР якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого житлового приміщення.

Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Формулювання вказаних приписів є достатньо чіткими та передбачуваними для особи, яка самоправно зайняла жиле приміщення.

Крім цього, службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов'язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники.

З огляду на викладене, виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції.

Як пояснив представник позивача, на даний час існує нагальна суспільна необхідність для забезпечення вказаним житлом інших працівників.

Відповідно до даних особистої картки, заповнених самим ОСОБА_3, останній одружений та має двох повнолітніх дітей. Домашня адреса: АДРЕСА_2 (а.с. 94 т.2).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_3 є власником: земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 2.341 га, цільове призначення : для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_2) площею 2.9246 га, цільове призначення : для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_3) площею 3.3257 га, цільове призначення : для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 100-104 т.2).

Враховуючи майновий стан відповідача, колегія суддів дійшла висновку про наявність справедливої рівноваги між інтересами держави, пов'язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Обмеження прав останньої на повагу до житла не є надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

За таких підстав суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для виселення особи без надання іншого жилого приміщення.

Факт реєстрації особи у спірному службовому приміщенні на підставі ордеру, який не видавався та за відсутності рішення відповідного органу про його видачу, не може бути достатньою правовою підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до Положення про відділ охорони здоров'я Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, затвердженого розпорядженням голови Києво-Святошинської райдержадміністрації 06.04.2016 №248, відділ охорони здоров'я Києво-Святошинської районної державної адміністрації є окремим самостійним структурним підрозділом Києво-Святошинської районної державної адміністрації, який утворюється головою державної адміністрації та підзвітний і підконтрольний департаменту охорони здоров'я Київської обласної державної адміністрації.

Відповідно до п. 2.2 вказаного Положення, основним завданням відділу є управління закладами охорони здоров'я, які утримуються за кошти районного бюджету, організація їх медичного, кадрового, матеріально-технічного та фінансово-економічного забезпечення.

Відповідно до п. 13 цього Положення, майно відділу та підпорядкованих закладів охорони здоров'я, що утримаються за рахунок районного бюджету, закріплюється за відділом на праві оперативного управління.

Оскільки Центральна районна лікарня Києво-Святошинського району є бюджетною установою та входить до сфери управління Відділу охорони здоров'я Києво-Святошинської районної державної адміністрації, останній в межах своїх повноважень правомірно звернувся до суду з даним позовом.

Розглядаючи зазначений позов, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 лютого 2019 року.

Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. А. Семенюк