Рішення

від 07.02.2019 по справі 910/7021/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 07.02.2019Справа №  910/7021/18 За позовом  Державного підприємства “Селидіввугілля” до                 Товариства з обмеженою відповідальністю “Захистпром Трейд” про               стягнення 4554214,14 грн. Суддя  Усатенко І.В.   Секретар судового засідання Микитин О.В. Представники учасників сторін: від позивача – не з'явились від відповідача – Камільовський В.В. В судовому засіданні 07.02.2019 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду. ОБСТАВИНИ СПРАВИ До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Державне підприємство “Селидіввугілля” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Захистпром Трейд” про стягнення 4554214,14 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено зобов'язання з поставки товару за укладеним між сторонами спору договором поставки від 24.10.2017 № Т1/100-2017 укладений за результатами проведення процедури закупівлі гірничорятувального устаткування ЄЗС ДК 021:2015 - 33157700 - "Дихальний тренажер", що призвело до звернення позивача до суду із вимогами про стягнення з відповідача 4554214,14 грн., з яких: 971841,81 грн. - штраф та 3582372,33 грн. – пеня. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 16.07.2018. Через канцелярію суду 06.07.2018 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечував, посилаючись на ту обставину, що оскільки, грошові кошти надійшли на рахунок продавця надійшли 13.12.2017, то згідно умов договору він міг поставити товар протягом 60 календарних днів, як визначено умовами договору, а тому строки поставки ним не порушені, в зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій. Крім того, відповідач заперечує проти застосування пені за ставкою 0,5%, оскільки, ГК України передбачено розмір пені за ставкою – 0,1% вартості товару. На думку позивача, прострочення поставки було менше 30 днів, а тому відсутні підстави для стягнення штрафу. Відповідач зазначає, що позивачем не понесено будь-яких збитків, а тому немає підстав застосовувати санкції у такому великому розмірі. В підготовчому засіданні 16.07.2018 оголошено перерву до 27.08.2018 та продовжено строк проведення підготовчого провадження. Через канцелярію суду 27.07.2018 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він проти доводів відзиву заперечує, посилаючись на те, що граничний строк поставки сторони обумовили в договорі – 31.12.2017, а тому наявне прострочення виконання зобов'язань з поставки, що зумовлює застосування штрафних санкцій (пені, штрафу). Крім того, ГК України не заборонено визначати розмір штрафних санкцій договором, а тому визначення сторонами розміру пені – 0,5% від вартості товару та штрафу у розмірі 10 % від вартості товару не суперечить законодавству. Через канцелярію суду 10.08.2018 від відповідача надійшли заперечення, в яких відповідач зазначає, що застосування безпідставне, оскільки, він не міг поставити товар до 31.12.2017, в зв'язку з надходженням на його рахунок попередньої оплати лише 13.12.2017. Розмір санкцій також не обґрунтований. Протокольною ухвалою від 27.08.2018 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 17.09.2018. В судовому засіданні 17.09.2018 оголошено перерву на 01.10.2018. Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва № 05-23/1756 від 08.10.2018 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 910/7021/18, у зв'язку з лікарняним судді Балац С.В. Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями справу № 910/7021/18 передано на розгляд судді Усатенко І.В. Ухвалою суду від 16.10.2018 справу № 910/7021/18 прийнято справу до провадження та призначено підготовче засідання на 19.11.2018. Ухвалою суду від 19.10.2018 виправлено описку щодо дати призначення підготовчого засідання на 26.11.2018. Ухвалою суду від 26.11.2018 закрито підготовче засідання та призначено до розгляду по суті на 20.12.2018. 20.12.2018 в судовому засіданні оголошено перерву на 24.01.2019. Від позивача через канцелярію суду 02.01.2019 надійшли письмові пояснення, в яких зазначено про редакції договору та внесення до нього змін, зокрема щодо порядку оплати та строків постави. Через канцелярію суду 14.01.2019 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника. Через канцелярію суду 17.01.2019 від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких зазначає, що замовлення на поставку товару від позивача відповідачу не надходили, нарахування санкцій за визначений позивачем період з 19 дня після внесення попередньої оплати є безпідставним. Строк поставки прив'язаний до дати замовлення. Судове засідання 24.01.2019 не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Усатенко І.В. на лікарняному. Ухвалою суду від 29.01.2019 судове засідання у справі призначено на 07.02.2019 В судове засідання 07.02.2019 представник позивача не з'явився, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином, подав клопотання про розгляд справи без участі його представника. В судовому засіданні 07.02.2019 представник відповідача  проти позову  заперечував, з підстав, викладених у заявах по суті спору. Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів. В судових дебатах представник відповідача просив у позові відмовити. Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, - ВСТАНОВИВ 24.10.2017 року між Державним підприємством “Селидіввугілля” (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ЗАХИСТПРОМ ТРЕЙД” (Постачальник) було укладено Договір поставки №Т1/100-2017, укладений за результатами проведення процедури закупівлі гірничорятувального устаткування ЄЗС ДК 021:2015 – 33157700 “Дихальний тренажер”, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність  Покупця товар, зазначений у специфікації, а покупець прийняти і оплатити такий товар. Найменування (номенклатура, асортимент) товару: гірничорятувальне устаткування: шахтний саморятівник ШСС-1П KS – 1982 одиниці. Обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків. (п. 1.1, 1.2, 1.4 договору з урахуванням додаткової угоди № 4 від 04.12.2017). Відповідно до п.3.1 Договору в редакції додаткової угоди № 4 від 04.12.2017 ціна Договору становить 18828841,44 грн. У п.4.1 Договору зазначено, що розрахунки за узгоджену партію товару здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника у розмірі 100% попередньої оплати. Згідно з п.5.1 Договору в редакції додаткової угоди № 1 від 09.11.2017 постачання узгодженої партії товару здійснюється в міру необхідності, згідно з заявкою покупця. Строк (термін) поставки товару протягом 60 календарних днів з моменту замовлення та отримання постачальником 100% попередньої оплати, але не пізніше 31.12.2017. Датою поставки товару покупцю вважається дата, яка вказана на товаросупроводжувальних документах, наданих покупцю постачальником. (п.5.4 Договору) Даний договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2017 року, а в часині виконання зобов'язань сторонами до повного та належного його виконання. (п.10.1 Договору) Специфікацією до договору № 11/100-2017 від 24.10.2017 року зі змінами згідно додаткової угоди № 4 від 04.12.2017, сторони узгодили найменування товару (шахтний саморятівник ШСС-1П KS), одиницю виміру, кількість (1982), ціну за одиницю (9499,92 грн), загальну вартість товару – 18828841,44 грн. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 11/100-2017 від 24.10.2017, Державним підприємством “Селидіввугілля” 12.12.2017 року було перераховано на рахунок відповідача попередню оплату у розмірі 18828841,44 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1541 від 12.12.2017 з призначенням платежу: попередня оплата за шахтний саморятівник ШСС-1П KS, згідно договору № 11/100-2017 від 24.10.2017 та Д/у 4в 04.12.2017. Обставина щодо перерахування грошових коштів також підтверджується банківською випискою відповідача. 29.12.2017 року позивачем надіслано на адресу відповідача претензію № 16/2255 від 29.12.2017 р. (отримано відповідачем 10.01.2018) з вимогою здійснити поставку товару на загальну суму 18828841,44 грн протягом 7 календарних днів з моменту отримання цієї претензії (докази отримання в матеріалах справи). 02.01.2018 року позивач надіслав на адресу відповідача претензію № 18/7 від 02.01.2018 року з вимогою виконати зобов'язання за договором протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії здійснити поставку товару та сплатити пеню за прострочення поставки товару (докази отримання 10.01.2018 в матеріалах справи). 18.01.2018 року позивач надіслав на адресу відповідача претензію № 18/72 від 18.01.2018 року з вимогою виконати зобов'язання за договором протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії здійснити поставку товару та сплатити пеню за прострочення поставки товару (докази отримання 29.01.2018 в матеріалах справи). Відповідач надав гарантійний лист від 05.02.2018 № 05/02-1, яким гарантував здійснити поставку товару протягом січня – лютого 2018 р. 06.02.2018 року позивач надіслав на адресу відповідача претензію № 18/149а від 05.02.2018 року з вимогою виконати зобов'язання за договором протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії здійснити поставку товару та сплатити пеню за прострочення поставки товару (докази отримання 07.03.2018 в матеріалах справи). Згідно претензії № 18/172 від 09.02.2018 позивач просив відповідача виконати зобов'язання за договором протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії здійснити поставку товару та сплатити пеню за прострочення поставки товару (доказів направлення чи отримання претензії суду не надано). 20.02.2018 року позивач надіслав на адресу відповідача претензію № 18/204 від 20.02.2018 року з вимогою виконати зобов'язання за договором протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії здійснити поставку товару та сплатити пеню за прострочення поставки товару (докази отримання 14.03.2018 в матеріалах справи). На виконання умов договору № 11/100-2017 від 24.10.2017, Товариством з обмеженою відповідальністю “ЗАХИСТПРОМ ТРЕЙД” було поставлено, а позивачем в свою чергу прийнято товар на загальну суму в розмірі 18828841,44 грн, що підтверджується видатковими накладними:  №20 від 29.12.2017 року на суму 1054491,12 грн, № 5 від 26.01.2018 року на суму 1899984,00 грн., № 6 від 26.01.2018 на суму 1329988,80 грн, № 7 від 26.01.2018 на суму 1595986,56 грн, № 8 від 26.01.2018 на суму 3229972,80 грн, № 5 від 23.02.2018 на суму 6117948,48 грн, № 11 від 23.02.2018 на суму 3600469,68 грн. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що всупереч умовам договору відповідачем був поставлений товар з порушенням строків поставки. Таким чином, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАХИСТПРОМ ТРЕЙД” пеню у розмірі 3582372,33 грн за період з 01.01.2018 по 22.02.2018 з урахуванням дат поставки та штраф у розмірі 971841,81 грн. за прострочення поставки понад 30 днів В обґрунтування заперечень на позовну заяву відповідач зазначає, що оскільки попередню оплату було здійснено 13.12.2017 з моменту закінчення 60-ти денного строку (11.02.2018), до моменту повного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором 23.02.2018 пройшло 12 днів, а не 30. Також зазначив, що товар був поставлений без порушення 60 денного строку поставки з дати отримання попередньої оплати. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини на підставі договору № 11/100-2017 від 24.10.2017, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України    як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері. Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України    з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Згідно зі    статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до    статті 6 цього Кодексу    сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього    Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1    статті 627 Цивільного кодексу України). Частиною 1    статті 628 Цивільного кодексу України    визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Згідно зі    статтею 526 Цивільного кодексу України    зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог    Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною першою    статті 193 Господарського кодексу України    встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7    статті 193 Господарського кодексу України). Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки  продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Отже позивач здійснив попередню оплату товару на суму 18828841,44 грн – 13.12.2017, а відповідач у повному обсязі виконав свої зобов'язання по поставці оплаченого товару 23.02.2018. Договором обумовлено, що поставка товару здійснюється протягом 60 календарних днів з дати внесення покупцем попередньої оплати за товар, однак не пізніше 31.12.2017. Отже сторони погодили, що граничний строк виконання зобов'язань з поставки товару є 31.12.2017, тобто 60 денний період відстрочення поставки може бути застосований в рамках періоду до 31.12.2017 і не може його перевищувати граничну дату. Натомість строк здійснення попередньої оплати сторонами не погоджений, а тому відповідач не може посилатись на здійснення оплати з простроченням, яке унеможливило своєчасне виконання ним своїх зобов'язань з поставки. Отже доводи відповідача в частині наявності затримки у фінансуванні є необґрунтованими. За таких підстав, суд зазначає, що всупереч умовам договору № 11/100-2017 від 24.10.2017, Товариство з обмеженою відповідальністю “ЗАХИСТПРОМ ТРЕЙД” здійснило поставку товару на загальну суму в розмірі 18828841,44 грн з порушенням строків поставки, що підтверджується первинними документами. Крім того, заперечення відповідача щодо відсутності замовлення на поставку товару є необґрунтованим, оскільки, сторони у специфікації визначили асортимент, кількість та вартість товару, попередня оплата за вказаний товар була перерахована на рахунок відповідача, а строк поставки встановлений договором до 31.12.2017. Щодо заперечень відповідача, що шахтні саморятівники та регенеративні патрони ним закуповувались у компанії Dezega (Туреччина) за договором поставки № 20/04/2017-DC від 20.04.2017, яким передбачена 100% попередня оплата, а тому затримка фінансування, призвела до затримки поставки, суд зазначає наступне. Умовами договору поставки № 20/04/2017-DC від 20.04.2017 обумовлено, що постачальник зобов'язується поставити продукцію, обумовлену даним договором у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її (п. 1.1). Інші пункти договору також не передбачають 100% попередньої оплати товару, на яку посилається відповідач. Отже належних та допустимих доказів того, що відповідач купує товар у турецького контрагента на умовах 100% попередньої оплати відповідачем не надано. Крім того, договором поставки № Т1 00-2017 від 24.10.2017 не обумовлено, що товар за ним буде придбаний відповідачем у іноземного контрагента на умовах 100% попередньої оплати (взагалі не вказано товаровиробника), що може вплинути на строки поставки товару. Отже зобов'язання сторін у даній справі регулюються умовами договору поставки № Т1 00-2017 від 24.10.2017, а не будь-якими іншими правочинами, а тому строки поставки можуть бути змінені лише шляхом внесення змін до договору поставки № Т1 00-2017 від 24.10.2017 (укладенням додаткової угоди). Як унормовано частиною першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому,зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Разом з тим, оцінюючи обставини справи суд враховує, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Таким чином, юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи спірний договір з строком поставки до 31.12.2017, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов'язання з поставки товару та відповідно об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у вказаний строк. Отже заперечення відповідача не спростовують його обов'язку поставити обумовлений договором товар у строк до 31.12.2017 та не спростовують тих обставин, що товар був поставлений позивачу частково поза межами строків, обумовлених договором поставки № Т1 00-2017 від 24.10.2017. Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком. Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної     законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний     сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання. У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором. Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка – це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Пунктом 7.3 Договору передбачено, що у разі порушення строків постачання товару, передбачених п. 5.1 договору, постачальник сплачує на користь покупця пеню у розмірі 0,5% вартості товару, з якого допущено прострочення постачання за кожний день такого прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 10% вказаної вартості. Отже сторони скористались правом, наданим ст. 231 ГК України та в договорі № 11/100-2017 від 24.10.2017 самостійно визначили розмір штрафних санкцій, який є більшим, ніж той, що передбачений ГК України, а тому застосуванню підлягають ставки штрафних санкцій. Погоджені сторонами у договорі, який є обов'язковий до виконання для контрагентів. В зв'язку з цим заперечення відповідача щодо розміру санкцій є необґрунтованими. Виходячи з того, що сторони умовами договору передбачили застосування у разі порушення терміну поставки продукції пені та штрафу від суми несвоєчасно поставленого товару та несвоєчасно виконаних робіт (послуг); спірні правовідносини є господарськими, а відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України господарські санкції, зокрема, штраф, застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими. Крім того, суд звертає увагу, що з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору, за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання з 01.01.2018 по 22.02.2018 вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, а суму пені у розмірі 3582372,33 грн такою, що підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі. Суд, перевіривши розрахунок штрафу на підставі п.7.3 договору № 11/100-2017 від 24.10.2017, прийшов до висновку, що вказані позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі та до стягнення з відповідача на користь Позивача підлягає 10 % штрафу у розмірі 971841,81 грн.  Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом – ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Приписами ст. ст. 76, 77  Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Статтею  86  Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які позивач посилається як на підставу позовних вимог, надавши оцінку всім аргументам учасників справи,  суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАХИСТПРОМ ТРЕЙД” на користь Державного підприємства “Селидіввугілля” підлягає стягненню пеня у розмірі 3582372,33 грн та штраф у розмірі 971841,81 грн. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача. На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ 1. Позов задовольнити повністю. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАХИСТПРОМ ТРЕЙД” (03150, м.Київ, ВУЛИЦЯ ПРЕДСЛАВИНСЬКА, будинок 35, корпус 21, ідентифікаційний код юридичної особи 41048300) на користь Державного підприємства “Селидіввугілля” (85400, Донецька обл., місто Селидове, ВУЛИЦЯ К. МАРКСА, будинок 41, ідентифікаційний код юридичної особи 33426253) пеню у розмірі 3582372 (три мільйони п'ятсот вісімдесят дві тисячі триста сімдесят дві) грн. 33 коп., штраф у розмірі 971841 (дев'ятсот сімдесят одна тисяча вісімсот сорок одна) грн. 81 коп. та судовий збір у розмірі 68313 (шістдесят вісім тисяч триста тринадцять) грн. 21 коп. 3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили. Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду – протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України). Повне рішення складено 19.02.2019 Суддя                                                                                          І.В.Усатенко