Постанова

від 06.02.2019 по справі 2-74/2009

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 2-74/2009

провадження № 61-13576св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Золочівська міська рада Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Золочівської міської ради Львівської області на рішення Апеляційного суду Львівської області від 01 жовтня 2009 року у складі колегії суддів: Каблака П. І., Кота І. Н., Крайник Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання частково недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 10 лютого 1995 року, на праві приватної спільної часткової власності належить 1/2 частини будинку АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 28 грудня 2004 року є власником іншої 1/2 частини цього будинку АДРЕСА_1.

Рішенням 36 сесії ІV демократичного скликання від 30 вересня 2005 року Золочівської міської ради Львівської області вирішено передати безоплатно у власність земельну ділянку у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок ОСОБА_2 площею 0,06 га на АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Рішенням 36 сесії ІV демократичного скликання від 22 лютого 2006 року Золочівської міської ради Львівської області вирішено передати ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку площею 0,17 га в АДРЕСА_1, з них: 0,10 га для обслуговування жилого будинку і господарських будівель і 0,07 га для ведення особистого селянського господарства.

На підставі цього рішення Золочівською міською радою Львівської області і районним відділом земельних ресурсів 06 червня 2006 року ОСОБА_2 було видано два державні акти на право приватної власності на земельні ділянки на 0,10 га і 0,07 га відповідно.

Вважає такі її дії незаконними, оскільки загальний розмір усієї земельної ділянки складає 0,17 га, а отже відповідач має право на користування і на приватизацію половини земельної ділянки площею 0,0850 га.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила визнати частково недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки площею 0,10 га і 0,07 га, що були видані ОСОБА_2 06 червня 2006 року Золочівською міською радою і Золочівським районним відділом земельних ресурсів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 03 липня 2008 року позов задоволено.

Визнано частково недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки площею 0,10 га і 0,07 га, що були видані ОСОБА_2 06 червня 2006 року Золочівською міською радою і Золочівським районним відділом земельних ресурсів.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при виготовленні у червні 2006 року правовстановлюючих документів на землекористування відповідач приховала від органів місцевого самоврядування інформацію про те, що половина будинку АДРЕСА_1 належить позивачу, отже наявні правові підстави для визнання частково недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки площею 0,10 га і 0,07 га.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 01 жовтня 2009 року рішення суду першої інстанції змінено, викладено його резолютивну частину в наступній редакції: Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано частково недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку виданий ОСОБА_2 06 червня 2006 року площею 0,1000 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд у АДРЕСА_1 в частині площі цієї ділянки, що перейшла у власність ОСОБА_1 В задоволенні позову про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_2 06 червня 2006 року площею 0,0700 га для ведення особистого селянського господарства відмовити за безпідставністю та недоведеністю позовних вимог .

В решті рішення районного суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач не подала до суду належних та допустимих доказів про наявність у ОСОБА_3 правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 0,0700 га для ведення особистого селянського господарства, а відтак і не може претендувати на неї. У зв'язку із цим відмовив у задоволенні позову про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку площею 0,0700 га, надану відповідачу для ведення особистого селянського господарства, оскільки станом на 10 лютого 1995 року, тобто на момент укладення в користь позивача цивільно-правової угоди, така земельна ділянка в установленому законом порядку не була закріплена за будинковолодінням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Золочівська міська рада Львівської області посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу .

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 березня 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні судового рішення апеляційним судом не було враховано положень статей 86, 87, 88 ЗК України, які регулюють виникнення права спільної власності на земельну ділянку, володіння, користування та розпорядження такою та що право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю. Відтак, виходячи з положень зазначених норм земельного законодавства підлягав визнанню недійсним державний акт від 06 червня 2006 року в повному обсязі, а не в частині площі цієї ділянки, що перейшла у власність ОСОБА_1

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 зазначає, що Золочівська міська рада Львівської області оскаржує рішення Апеляційного суду Львівської області лише в частині що стосується державного акту від 06 червня 2006 року, виданого ОСОБА_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, при цьому апеляційний суд не може вийти за межі заявлених вимог (задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 10 лютого 1995 року, на праві приватної спільної часткової власності належить 1/2 частини будинку АДРЕСА_1.

Згідно з договором дарування від 10 лютого 1995 року дід позивача ОСОБА_3 подарував їй половину жилого будинку, літню кухню і гараж, які знаходяться в АДРЕСА_1.

Договір дарування не містить інформації щодо земельної ділянки, яка знаходиться під будинком.

ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28 грудня 2004 року стала власником усього житлового будинку і господарських споруд, які знаходяться в АДРЕСА_1.

Проте в подальшому, рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 22 листопада 2005 року, яке набрало законної сили, визнано частково недійсними заповіт ОСОБА_5 від 10 грудня 1999 року в користь ОСОБА_2, свідоцтво про право на спадщину за законом від 28 січня 2003 року, що було видане ОСОБА_5 та свідоцтво про право на спадщину за законом від 28 грудня 2004 року, що були видані ОСОБА_2 Золочівською державною нотаріальною конторою Львівської області на весь жилий будинок.

Вказане рішення мотивоване тим, що ОСОБА_5 не мала права заповідати ОСОБА_2 половину будинку, літню кухню і гараж, які знаходяться в АДРЕСА_1, які не той час їй не належали (а належали ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 10 лютого 1995 року), і нотаріальна контора не мала права видавати з цих підстав свідоцтво на право на спадщину на всі ці будівлі.

Рішенням 36 сесії ІV демократичного скликання від 22 лютого 2006 року Золочівської міської ради Львівської області вирішено передати ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку площею 0,17 га в АДРЕСА_1, з них: 0,10 га для обслуговування жилого будинку і господарських будівель і 0,07 га для ведення особистого селянського господарства.

На підставі цього рішення Золочівською міською радою Львівської області і районним відділом земельних ресурсів 06 червня 2006 року ОСОБА_2 було видано два державні акти на право приватної власності на земельну ділянки на 0,10 га і 0,07 га відповідно.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду в повному обсязі не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до змісту статті 30 Земельного кодексу України (Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року, який був чинний на час оформлення договору дарування дід позивача ОСОБА_3) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

Частиною другою цієї статті передбачено, що при переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.

Частиною першою статті 88 Земельного кодексу України, (який набув чинності з 01 січня 2002 року та в редакції, на час видачі оскаржуваних державних актів), передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Частина четверта статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на час видачі оскаржуваних державних актів) передбачала, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правових підстав переходу прав на земельну ділянку перебуває у прямій залежності від переходу права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.

Встановлено, що рішенням 36 сесії ІV демократичного скликання від 22 лютого 2006 року Золочівської міської ради Львівської області вирішено передати ОСОБА_2 у приватну власність зокрема земельну ділянку площею 0,10 га в АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

На підставі цього рішення Золочівською міською радою Львівської області і районним відділом земельних ресурсів 06 червня 2006 року ОСОБА_2 було видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянки на 0,10 га.

При цьому ОСОБА_1на підставі вищевикладеного повинна разом з 1/2 частиною жилого будинку належати відповідно 1/2 частина земельної ділянки закріпленої за будинковолодінням для його обслуговування, що є пропорційно її частці у праві власності на будинок.

Разом з тим доказів, що земельна ділянка площею 0,07 га, яка передана відповідачу для ведення особистого селянського господарства, використовувалась раніше для обслуговування будинку, судами не здобуто.

На підставі викладеного апеляційний суд, скасувавши рішення суду в частині визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку площею 0,07 га, дійшов правильного висновку, що позивач як співвласник будинку АДРЕСА_1, якій на праві спільної часткової власності належить 1/2 частини цього будинку, належними та допустимими доказами довела наявність правових підстав для визнання частково недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_2 06 червня 2006 року площею 0,1000 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд в його 1/2 частині площі цієї ділянки, що перейшла у власність ОСОБА_1

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги Золочівської міської ради Львівської області щодо необхідності скасування державного акта про право власності на земельну ділянку площею 0,07 га, враховуючи те, що позивачу тепер належить земельна ділянка площею 0,05 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, та відсутність касаційної скарги сторін на оскаржуване рішення апеляційного суду.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи рішенням Апеляційного суду Львівської області від 28 грудня 2015 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про роз'яснення рішення Апеляційного суду Львівської області від 01 жовтня 2009 року у цій цивільній справі, у зв'язку з тим, що доказів відкриття державним виконавцем провадження у зазначеній справі немає і строк, протягом якого допускається подання заяви про роз'яснення такого рішення закінчився.

Ухваленим рішенням апеляційного суду захищено право власності позивача на 1/2 частину земельної ділянки, на яку вона має право у зв'язку з правом власності на 1/2 частину будинку та яка знаходиться під будинком.

Права Золочівської міської ради Львівської області не порушені, тому не підлягають захисту шляхом скасування рішення апеляційного суду.

За таких обставин касаційний суд дійшов висновку про те, що оскільки апеляційний суд не допустив порушень вимог законодавства, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для скасування його рішення.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції, в оскаржуваній частині, норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому це судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦК України).

За результатом касаційного розгляду вимоги скаржника не підлягають задоволенню, отже на нього покладається судовий збір за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Золочівської міської ради Львівської області залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 01 жовтня 2009 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська