Ухвала

від 19.02.2019 по справі 500/2410/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Справа № 500/2410/18

19 лютого 2019 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Баб'юк П.М.

за участю:

секретаря судового засідання Косюк О.П.

представника позивача: ОСОБА_1,

третьої особи ОСОБА_2,

представника третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Хоростківської міської ради Гусятинського району Тернопільської області про визнання протиправним а скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

08 листопада 2018 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4) до Перемилівської сільської ради Гусятинського району Тернопільської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає на стороні відповідача: ОСОБА_2 (далі - третя особа, ОСОБА_2.), про визнання протиправним та скасування рішення Перемилівської сільської ради від 13.11.2017 №145 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок гр. ОСОБА_2".

Ухвалою суду від 16.11.2018 відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 26.12.2018, проголошеною в судовому засіданні без виходу в нарадчу кімнату, занесеною в протокол судового засідання, залучено у справі другого відповідача - Хоростківську міську раду.

Ухвалою суду від 17.01.2019, проголошеною в судовому засіданні без виходу в нарадчу кімнату, занесеною в протокол судового засідання, ухвалено вважати Перемилівську сільську раду неналежним відповідачем.

Під час розгляду справи в підготовчому засіданні третьою особою заявлено клопотання про закриття провадження в адміністративній справі №500/2410/18. В обґрунтування зазначеного клопотання зазначено, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

В судовому засіданні третя особа та її представник підтримали заявлене клопотання, просили суд задовольнити.

Представник позивача заперечив проти заявленого клопотання про закриття провадження у справі, просив суд відмовити в його задоволенні. Зокрема, зазначив, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи не визначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Розглянувши клопотання про закриття провадження у справі, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, третьої особи та її представника, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

В свою чергу, під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень, слід розуміти будь-які владні повноваження у рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При визначенні юрисдикції справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач; суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.

Обов'язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акта індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта /суб'єктів/, дотримання якого забезпечується правовими механізмами.

Дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.

Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Так, частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (ч.1 ст.116 ЗК України).

За правилами частини першої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (ч.2 ст.123 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (ч.3 ст.123 ЗК України).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (ч.6 ст.123 ЗК України).

Таким чином, із наведених норм можна зробити висновок, що набуття особами права власності на земельну ділянку відбувається поетапно - починаючи з отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проекту землеустрою завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом.

Відтак - правовідносини, пов'язані з прийняттям та реалізацією такого рішення не підпадають під визначення приватноправових, оскільки, не породжують особистих майнових прав та зобов'язань осіб.

При прийнятті такого рішення орган державної влади (орган місцевого самоврядування) виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади (органу місцевого самоврядування) у публічно-правових відносинах.

Тому, спір, в якому предметом розгляду є оскарження рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, та спір, в якому предметом розгляду є оскарження дій суб'єкта владних повноважень щодо надання чи відмови у наданні такого дозволу є публічно-правовим.

Наведена правова позиція узгоджується із висновками Великої Палати Верховного суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (питання предметної юрисдикції), які викладені в постанові від 17.10.2018 у справі №380/624/16-ц (провадження №14-301цс18).

Разом із тим, третя особа, в обґрунтування своїх доводів щодо підстав для закриття провадження у даній адміністративній справі за непідсудністю посилається на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19.06.2018 у справі №916/1979/13 (провадження №12-62гс18). Зокрема, зазначає, що відповідно до частини першої статті 393 Цивільного Кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після реалізації, може оспорювати ся з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Суд не погоджується з такими доводами третьої особи, адже, висновок у справі, що розглядається, предметом якої є оскарження рішення Перемилівської сільської ради від 13.11.2017 №145 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок гр. ОСОБА_2" про те, що відповідач не здійснював владні управлінські функції, ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права, оскільки в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Так, відповідно до п.12 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №8, управління та розпорядження державним і комунальним майном є організаційно-правовою діяльністю суб'єктів владних повноважень - органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які здійснюють її шляхом прийняття актів з дотриманням встановленої процедури.

В той же час, Конституційний Суд України у рішенні від 01.04.2010 №10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень ч.1 ст.143 Конституції України, п.п. "а", "б", "в", "г" ст.12 Земельного кодексу України, п.1 ч.1 ст.17 КАС України, вирішив, що органи місцевого самоврядування у земельних відносинах з громадянами та юридичними особами, в тому числі щодо вирішення питань розпорядження, передачі у власність, у користування земельних ділянок, а також їх вилучення, виступають виключно як суб'єкти владних повноважень.

Земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, враховуючи викладене, суд відхиляє доводи представника відповідача щодо не підсудності вказаного спору адміністративному суду, внаслідок чого, суд вважає за необхідним відмовити в задоволенні клопотання про закриття провадження у даній справі.

З урахуванням викладеного, виходячи з предмету спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єктів владних повноважень у розумінні пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.

Зважаючи на викладене, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання третьої особи про закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 2, 4, 17, 19, 241, 248, 293, 294 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви третьої особи про закриття провадження у справі № 500/2410/18 за позовом ОСОБА_4 до Хоростківської міської ради Гусятинського району Тернопільської області про визнання протиправним і скасування рішення - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.

Головуючий суддя Баб'юк П.М.

Копія вірна

Суддя Баб'юк П.М.