Рішення

від 24.09.2018 по справі 760/22159/15-ц

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження №2/760/1036/18

Справа №760/22159/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді Усатової І.А.,

при секретарях: Здорик Л.В., Коваленко І.О., Ковальській К.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування майнової та моральної шкоди, суд -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обгрунтувала тим, що 21.01.2012 близько 11 годині 00 хвилин ОСОБА_3 в м. Києві на вул. Волинська, 65, керуючи автомобілем НОМЕР_1, не вибрав безпечної дистанції швидкості, здійснив обгін на перехресті, не впорався з керуванням та здійснив наїзд на тротуар, внаслідок чого здійснив наїзд на припаркований автомобіль НОМЕР_2, якого від зіткнення відкинуло на автомобіль НОМЕР_3, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Позивач посилалася на те, що відповідно до постанови судді Солом'янського районного суду м. Києва від 25 січня 2013 року, відповідачем було порушено п.п. 14.6, 12.1, 10.1 правил дорожнього руху, чим скоєно правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, у судовому засіданні по справі про адміністративне правопорушення та було повністю визнано свою вину щодо порушення вищезазначених правил дорожнього руху.

Зазначено, що вартість відновлювального ремонту, завданого позивачу, склала 97 570, 98 грн.

Як було пояснено позивачем, так як у відповідача був поліс обов'язкового страхуваня цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на суму 50 000 грн., позивач звернулася до страхової компанії із повідомленням про страховий випадок, але у відповідь на вказане повідомлення, на адресу позивача надійшов лист Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Лафорт від 24.01.2013, в якому позивачу повідомили про відмову у виплаті страхового відшкодування в зв'язку з тим, що по страховому полісу №АВ/7765025 вже були здійсненні страхові виплати в повному обсязі. В зв'язку з цим, позивач звертається із позовом саме до відповідача, оскільки саме ним було заподіяно позивачу майнову шкоду.

Позивач посилається на те, що у березні 2013 року нею за власні кошти було відремонтовано пошкоджений автомобіль, на що було потрачено 97 034, 66 грн.

Так, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь відшкодування завданої матеріальної шкоди 97 034, 66 грн.

Крім того, позивач просить відшкодувати завдану моральну шкоду у розмірі 2 000, 00 грн., яку обгрунтувала тим, що до повернення їй автомобіля після проведення ремонтних робіт, вона змушена була користуватися громадським транспортом, та у виняткових випадках таксі, задля проведення ремонту пошкодженого авто, вона змушена була позичати кошти, також було завдано додаткових клопіт, що перешкоджало нормальному та звичному життю позивача, що призвело до моральних страждань та хвилювань.

Ухвалою судді від 21 грудня 2015 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Протокольною ухвалою суду від 10.05.2016 до участі у справі залучено третю особу - Моторне (транспортне) страхове бюро.

Ухвалою суду від 15.11.2016 задоволено клопотання представника позивача та призначено у справі судову автотоварознавчу експертизу.

19.05.2017 на адресу суду із експертної установи повернуто матеріали справи без виконання ухвали суду від 15.11.2016.

Ухвалою суду від 24.09.2018 у задоволенні заяви представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 про призначення судової почеркознавчої експертизи у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування майнової та моральної шкоди - відмовлено.

Позивач у судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні. Надав суду письмові пояснення, в яких посилався на те, що позивачем не доведені ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог, зокрема, не доведено нанесення матеріальної та моральної шкоди, їх характер й розмір саме у зв'язку із вчиненням 21.12.2012 ДТП. Посилався на те, що поданий позивачем лист страхової компанії Лафорт від 24.01.2013 №762, який підписав її директор ОСОБА_4, є недопустимим доказом, оскільки останній є керівником ПАТ СК Лафорт лише з 23.04.2013, крім того, відповідно до листа Департаменту врегулювання МТСБУ від 21.06.2016 №3/1-05/17290 в МТСБУ відсутня будь-яка інформація щодо нарахувань та виплат відшкодувань по полісу цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АВ/7765025 від 13.06.2012. Представник відповідача вважає, що суд не може взяти до уваги наданий позивачем лист СК Лафорт від 24.01.2013, оскільки не можна ідентифікувати його підписанта, особа, зазначена підписантом, його не підписувала та не мала на це повноважень на вказаний у листі, як підписант, його не підписувала та не мала на це повноважень на вказаний у листі день, зміст листа не відповідає дійсності. Також представник відповідача вказав, що наданий позивачем звіт №6160 з оцінки транспортного засобу СПД ФОП ОСОБА_5 не відповідає вимогам Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395. Вважає копію звіту №6160 сфальсифікованою, а калькуляція, що додана до звіту виконана на невідомому програмному продукті, а не на AUDATEX. Крім того, посилався на те, що відповідач не запрошувався та не був присутнім при проведенні огляду транспортного засобу для цілей складання звіту №6160, що не дало можливості його оскаржити.

На переконання сторони відповідача, єдиним доказом проведення ремонту автомобіля позивача, що наданий позивачем, є квитанція до прибуткового касового ордеру №15 від 20.03.2013, однак, остання не може підтверджувати обсяг виконаних робіт із переліком пошкоджень, які були відремонтовані. Також посилався на те, що позивачем не доведено спричинену їй моральну шкоду.

Третя особа в судове засідання не з'явилася, повноважного представника в судове засідання не направила, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином.

Суд, заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 21.01.2012, близько 11 годині 00 хвилин, в м. Києві, на вул. Волинській, 65 сталася ДТП. Так, ОСОБА_3, керуючи автомобілем НОМЕР_4, не вибрав безпечної дистанції швидкості, здійснив обгін на перехресті, не впорався з керуванням та здійснив наїзд на тротуар, та здійснив наїзд на припаркований автомобіль НОМЕР_5, якого, від зіткнення, відкинуло на автомобіль НОМЕР_6, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Як вбачається з постанови судді Солом'янського районного суду м. Києва від 25.01.2013 ОСОБА_3 визнано винним у вказаній дорожньо-транспортній пригоді. При розгляді матеріалу суддею ОСОБА_3 визнав свою вину повністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі роз'яснено, що відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов'язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються судом згідно з положеннями статті 212 ЦПК.

Таким чином, вина відповідача в дорожньо-транспортній пригоді доказуванню не підлягає.

Відповідно до звіту про оцінку автомобіля ОСОБА_1 - Infiniti FX-35 номерний знак НОМЕР_7, від 28.02.2013, вартість відновлювального ремонту даного автомобіля складає 97 570,98 грн., а вартість матеріального збитку, завданого власнику даного автомобіля в результаті його пошкодження при ДТП - 50 474,39 грн.

Розмір матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність та Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395.

Як встановлено в ході розгляду справи, позивач здійснив ремонт пошкодженого автомобіля за власні кошти, на підтвердження чого позивачем надано квитанцію до прибуткового касового ордеру № 15 від 20.03.2013 (а.с. 30).

Встановлено, що на момент ДТП, цивільно-правова відповідальність власника т.з. Бьюік , д.н.з. НОМЕР_8, була застрахована згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/7765025, у ПрАТ СК Лафорт .

З матеріалів справи вбачається, що 24.12.2012 ОСОБА_1 звернулася до ПрАТ СК Лафорт із повідомленням про страховий випадок.

Згідно відповіді ПрАТ СК Лафорт від 24.01.2013, ОСОБА_1 повідомлено про відмову у виплаті страхового відшкодування. Підставою для відмови стала вже виплата страховиком страхової суми в повному обсязі за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/7765025 від 13.06.2012 станом на 20.01.2013.

У зв'язку з наведеним, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь завдану матеріальну шкоду у розмірі 97 034, 66 грн., на що суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 1188 ЦК України передбачено, що завдана шкода при взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується винною особою.

На підставі ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за винятком випадків, передбачених законом. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для виправлення пошкодженої речі.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди завданої, джерелом підвищеної небезпеки особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди завданої, джерелом підвищеної небезпеки особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що законодавцем встановлена презумпція вини завдавача шкоди, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкода була завдано не з його вини. При цьому потерпілий повинен надати докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди , при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, судам слід враховувати, що потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.

Верховний Суд України у Постановах від 14.09.2016 у справі № 6-725цс16, від 26.10.2016 у справі № 6-954цс16 та від 20.01.2016 у справі № 6-2808цс15, які в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими до виконання судами, зазначив, що за загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Згідно ст. 1 Закону України Про страхування страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ч. 1 статті 10 Закону України Про страхування страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією).

Згідно ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

У відповідності до ч. 1 ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).

Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України Про страхування . До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів .

Предметом позову, зокрема, є вимога про відшкодування завданої майнової шкоди у розмірі 97 034,66 грн.

Учасники справи згідно з її матеріалами мають деліктне зобов'язання між потерпілою та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок ДТП.

Згідно ст. 3 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У відповідності до ст. 5 зазначеного закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до статті 9 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50 000 на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Такий висновок відповідає правовій позиції Великої палати Верховного Суду, висловленій 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18).

Під час судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_3 є особою, винними діями якої трапилася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої був пошкоджений автомобіль позивача, крім того, позивач звертався до страхової компанії Лафорт із повідомленням про страховий випадок, та його було повідомлено про те, що за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/7765025 від 13.06.2012 станом на 20.01.2013 вже виплачено страхову суму в повному обсязі.

Як встановлено вище, страховиком було сплачено суму за договором страхування № АВ/7765025 і позивачу у виплаті відмовлено, оскільки ліміт відповідальності страховика перевищено.

Таким чином, оцінюючи матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума збитків, завданих внаслідок ДТП автомобілю НОМЕР_9, а саме: відновлення автомобіля у розмірі 97 034, 66 грн., оскільки, дані витрати позивач поніс для відновлення свого порушеного права, тому зазначена сума підлягає стягненню з відповідача.

Що стосується посилань представника відповідача про те, що лист СК Лафорт від 24.01.2013 №762 є сфальсифікованим, копія звіту №6160 з оцінки транспортного засобу (дата оцінки 28.02.2013) СПД ОСОБА_5 не відповідає вимогам Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395, та є сфальсифікованою, а калькуляція, що додана до звіту виконана на невідомому програмному продукті, а не на AUDATEX, що унеможливлює перевірку достовірності інформації, яка міститься у цій калькуляції, зокрема, технології ремонту, норм часу його виконання, цін на них тощо, відповідач не запрошувався на не був присутнім при проведенні огляду транспортного засобу для цілей складання звіту №6160, що не дало можливості його оскаржити, а тому зазначені докази є недостовірними та недопустимими, а також посилань, що позивач не лише не довів обсяг проведених робіт, перелік замінених та відремонтованих агрегатів (запчастин), їх вартість, але й не довів причинний зв'язок між спричиненням пошкоджень її автомобілю у ДТП 21.12.2012, та сплату нею 97 034, 66 грн. 20.03.2013 ФОП ОСОБА_6, слід зазначити наступне.

Так, згідно довідки про юридичну особу (а.с. 95-98) Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Лафорт , ідентифікаційний код юридичної особи: 25005889, припинено, дата запису: 22.02.2016, номер запису: 10741170036029485, що само по собі унеможливлює стягнення суми матеріальної шкоди з ПрАТ Страхова компанія Лафорт .

Крім того, представник відповідача посилався на невідповідність почерку ФОП ОСОБА_6 на квитанції до прибуткового касового ордеру №15 від 20.03.2013.

Однак, стороною відповідача на підтвердження своєї позиції не надано суду доказів, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень, які б спростовували позицію позивача.

Тому, судом не приймається до уваги позиція сторони відповідача.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що 15.11.2016 було задоволено клопотання представника позивача та призначено у справі судову автотоварознавчу експертизу, однак, 19.05.2017 на адресу суду із експертної установи повернуто матеріали справи без виконання ухвали суду від 15.11.2016, разом з повідомленням про неможливість надання висновку №4712/17-51 від 04.05.2017. Повідомлення про неможливість надання висновку обґрунтоване тим, що огляд автомобіля НОМЕР_9 був призначений на 10.00 13.04.2017, в зазначений час жодна із сторін або їх представники для участі в огляді не прибули, автомобіль на огляд не надали та не повідомили про можливі причини неявки, а наявні в матеріалах справи дані є малоінформативними та не забезпечують всебічного виконання поставлених судом питань.

За умовами ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди в сумі 2 000,00 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до положень ст.ст. 23, 1167 ЦК України позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. При цьому, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

П.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від №4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодження здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження громадського життя, настанні негативних наслідків.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

На підставі вищевикладеного, суд вбачає підстави для часткового задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки, позивачем не надано суду доказів, які підтверджують факт заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, що виникли в результаті вказаної дтп.

Судом не приймається до уваги позиція відповідача, оскільки аргументи сторонни відповідача не можуть бути достатньою підставою для визнання наданих позивачем доказів неналежними.

Європейський суд з прав людини в справі PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума судового збору в розмірі 990,35 грн.

Керуючись ст. ст.22, 23,1167, 1187 Цивільного кодексу України, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування майнової та моральної шкоди - задовольнити.

Стягнути зі ОСОБА_3, ІПН: НОМЕР_10, адреса: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, ІПН: НОМЕР_11, адреса: АДРЕСА_2, матеріальну шкоду у розмірі 97 034,66 грн., моральну шкоду у розмірі 1000 грн., а також судовий збір у розмірі 990,35 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: