Постанова

від 19.02.2019 по справі 2-9899/10

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2019 року

м. Рівне

Справа № 2-9899/10

Провадження № 22-ц/4815/238/19

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Ковальчук Н. М.

суддів: Бондаренко Н. В., Хилевича С. В.,

учасники справи:

позивач - Кредитна спілка Довіра ;

відповідач - ОСОБА_1;

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мороз Людмили Святославівни на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 вересня 2010 року у складі судді Діонісьєвої Н.М., ухвалене в м. Рівне,

в с т а н о в и в :

Кредитна спілка Довіра звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначала, що 01.08.2008 року між КС Довіра та відповідачкою був укладений кредитний договір № С 239, згідно якого остання отримала кредит в сумі 5 000 грн. 00 коп. на навчання сина строком на 12 місяців, зі сплатою процентів у вигляді процентної ставки в розмірі 48 % від суми залишку кредиту, згідно графіку погашення кредиту та відсотків за його користування. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 01.08.2008 року було укладено договір поруки фізичної особи № С 108 із ОСОБА_2. У зв'язку з невиконанням позичальником та поручителем зобов'язань по кредитному договору щодо своєчасного повернення кредиту, виникла заборгованість в сумі 36 367 грн. 20 коп., які і просила стягнути з відповідачів, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. 00 коп. та державне мито в сумі 363 грн. 67 коп..

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 вересня 2010 року вказаний позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки Довіра заборгованість за кредитним договором в сумі 36 367 грн. 20 коп. , а також судовий збір в сумі 363 грн. 67 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. 00 коп..

Рішення суду першої інстанції обгрунтовано передбаченим законом обов'язком позичальника за кредитним договором повернути кредитні кошти у строк та розмірі, передбачені договором, та обов'язком поручителя відповідати за зобов'язаннями боржника солідарно з останнім. Рішення суду обґрунтовано здобутими у справі доказами, що зазначений обов'язок позичальником виконаний не був, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка не була повернута, а тому підлягає до стягнення в судовому порядку.

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, представник ОСОБА_1 - адвокат Мороз Л.С, оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі заперечує визначену позивачем та стягнуту судом суму заборгованості в частині нарахованих відсотків та вважає, що їх стягнення допустиме лише в межах строку кредитування - з 22.10.2008 року по 25 серпня 2009 року включно, і в такому випадку їх розмір складатиме не 7 867,24 грн., а 1 674,81 грн.. Не погоджується зі нарахуванням та стягненням пені та звертає увагу суду, що оскаржуване рішення не містить обґрунтування її суми -23 266,80 грн., не вказано, на які вимоги - до стягнення заборгованості за кредитом, чи до вимог про стягнення відсотків за користування коштами ця штрафна санкція розрахована, а також відсутні відомості про період такого нарахування. Вказує, що в будь-якому випадку законом передбачено спеціальну позовну давність до вимог про стягнення неустойки тривалістю в один рік, яку і просить застосувати в даному спорі. З наведених міркувань просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми нарахованих відсотків за користування кредитом та суми нарахованої пені за прострочення та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 1 674,81 грн., а у задоволенні вимог про стягнення пені - відмовити.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві Кредитна спілка Довіра вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, у зав'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 01 серпня 2008 між Кредитною спілкою Довіра та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № С 239, згідно якого ОСОБА_1 було видано кредит в сумі 5 000 грн. на навчання сина строком на 12 місяців зі сплатою процентів у вигляді процентної ставки в розмірі 48% від суми залишку кредиту, згідно графіку погашення кредиту та відсотків за його користування відповідно до п.3.2 Кредитного договору.

На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором, того ж дня, 01.08.2008 року, Кредитною спілкою укладено договір поруки із ОСОБА_2.

Спірні відносини між сторонами виникли у зв'язку із неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором та - як наслідок - утворення заборгованості.

Звертаючись до суду з даним позовом, Кредитна спілка Довіра визначила розмір заборгованості станом на момент звернення із позовом в сумі 36 367, 20 грн., з яких: 4 140, 04 грн. - сума основного,боргу; 7 867, 24 грн. - сума нарахованих відсотків; 23 266, 80 грн. - сума нарахованої пені за прострочення виконання зобов'язання; 888, 27 грн. - індекс інфляції; 204, 85 грн. - 3% річних.

Апеляційний суд, погоджуючись із висновком місцевого суду в частині стягнення основного боргу, індексу інфляції та трьох відсотків річних, вважає неправомірним стягнення відсотків за користування кредитом в сумі 7 867,24 грн..

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В договорі кредиту сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 12 місяців - з 01 серпня 2008 по 25 серпня 2009 року включно.

Таким чином, у межах строку кредитування - до 25 серпня 2009 року ОСОБА_1 була зобов'язана повертати кредит та сплачувати проценти періодичними платежами до 25 числа кожного місяця, як це передбачено у п.3.2 договору. Починаючи з 26 серпня 2009 року, відповідачка мала обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Таким чином, положення абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України, про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Саме до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі №444/9519/12, постанова від 28.03.2018, провадження №14-10 цс 18.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Отже, в даному спорі Кредитна спілка Довіра мала право нараховувати відсотки за користування кредитом лише по 25 серпня 2009 року.

Як вбачається із п. 3.1 договору кредиту, сторонами погоджено плату за користування кредитом у розмірі 48% річних від суми залишку кредиту.

Частиною першою статті 651 ЦК України встановлено, що зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 55 Закону України Про банки і банківську діяльність (дія якого поширюється і на діяльність кредитних спілок щодо укладення ними і здійснення кредитних договорів) встановлена заборона банкам в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу) за винятком випадків, встановлених законом.

Як встановлено судом, кредитор не повідомив належним чином боржника про зміну відсоткової ставки за користування кредитом. Дані обставини позивачем не спростовані жодними належними та достовірними доказами.

Кількість днів в періоді прострочення сплати відсотки за користування кредитом у 2008 році становить 71 день (з 22.10.2008р. по 31.12.2008р.). Виходячи із процентної ставки 48% річних та кількості днів у році 366, процентна ставка за день становить 0,1311 %, а сума відсотків за прострочені дні у вказаний період складає 385,53 грн..

Кількість днів в періоді прострочення сплати відсотки за користування кредитом у 2009 році становить 237 днів (з 01.01.2009р. по 25.08.2009р.). Виходячи із процентної ставки 48% річних та кількості днів у році 365, процентна ставка за день становить 0,1315 %, а сума відсотків за прострочені дні у вказаний період складає 1 283,28 грн..

За таких обставин, загальна сума коштів по заборгованості зі сплати за користування з 22.10.2008 по 25.08.2009 становить 1 674 грн. 81 коп., і саме вона підлягає солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача.

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

Заявляючи вимогу про стягнення з відповідачів пені, Кредитна спілка Довіра визначила її в сумі 23 266,80 грн., проте не зазначила, на яку саме вимогу нарахована ця штрафна санкція: вимогу про стягнення основного боргу чи вимогу про стягнення відсотків за користування кредитними коштами.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік.

У постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-1166цс13 Верховний Суд України, аналізуючи приписи статей 266 і частини другої статті 258 ЦК України, дійшов висновку, що можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується.

Із долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що пеня нарахована за прострочення в період з 01.08.2008р. по 15.06.2010р., який охоплює 683 дні, тобто перевищує однорічний строк. Більш того, розрахунок пені взагалі відсутній, що унеможливлює встановлення та перевірку періодів, у який вона нарахована.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б підтверджували позовні вимоги про стягнення пені, позивачем не надано і судом їх також не здобуто.

Таким чином апеляційний суд приходить до переконання, що місцевим судом було неповно з'ясовано фактичні обставини справи щодо нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами та безпідставно стягнуто їх поза межами строку кредитування, необґрунтовано нормами матеріального права стягнення з відповідачів пені, вимоги щодо якої не підтверджені жодними доказами, у зв'язку з чим у цій частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового удового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення понесені ними судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі, які складаються із судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги на рішення суду в сумі 545,51 грн. (а.с. 130).

Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мороз Людмили Святославівни задовольнити.

Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 вересня 2010 року в частині солідарного стягнення відсотків за користування кредитом в сумі 7 867 грн. 24 коп. та солідарного стягнення пені в сумі 23 266 грн. 80 коп. - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) та ОСОБА_2 (НОМЕР_2, виданий Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області, АДРЕСА_2) солідарно на користь Кредитної спілки Довіра (код ЄДРПОУ 25894731, 33028, м. Рівне, Проспект Миру, 7-а) заборгованість за відсотками за користування кредитом за договором № С 239 від 01 серпня 2008 року в сумі 1 674 (одна тисяча шістсот сімдесят чотири гривні) 81 копійка.

У задоволенні позовних вимог Кредитної спілки Довіра до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення пені - відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) та ОСОБА_2 (НОМЕР_2, виданий Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області, АДРЕСА_2) на користь Кредитної спілки Довіра (код ЄДРПОУ 25894731, 33028, м. Рівне, Проспект Миру, 7-а) судові витрати, що складаються із судового збору за подачу апеляційної скарги, по 272 (двісті сімдесят дві) гривні 76 копійок з кожної.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 лютого 2019 року.

Головуючий:суддя підпис Ковальчук Н. М.

Судді: підпис Бондаренко Н. В.

підпис Хилевич С. В.

Копія вірна: суддя-доповідач Ковальчук Н. М.