номер провадження справи 35/129/17-24/95/18
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.02.2019 Справа № 908/1707/17
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Т.А.,
при секретарі Вака В.С.
За участю представників:
від позивача: не прибув;
від першого відповідача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 21.08.2018, адвокат;
від другого відповідача: не прибув;
від третьої особи: ОСОБА_2, ордер ЧК № 110101 від 25.01.2019, адвокат;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 908/1707/17
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелавтотранс-2011" (74701, Херсонська область, Нижньосірогозький район, смт. Нижні Сірогози, вул. Петровського, буд. 21А, код ЄДРПОУ 36714707)
до першого відповідача: Приватного акціонерного товариства "Агропромислова компанія" (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв України, буд. 175, код ЄДРПОУ 31914947)
до другого відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Аленгез Фармінг" (87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Металургів, буд. 188, кімната 5Б, код ЄДРПОУ 39909982)
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Фідленс" (79016, м. Львів, площа князя ОСОБА_2, буд. 5, код ЄДРПОУ 40840881)
про визнання недійсним п.п. 2.4. та 6.2. Договору поставки № Д-3/1 СВ на умовах товарного кредиту № 143-ПД від 09.08.2016
СУТНІСТЬ СПОРУ:
Розглядаються позовні вимоги ТОВ "Мелавтотранс-2011" про визнання недійсними пунктів 2.4 та 6.2 договору поставки № Д-3 1СВ на умовах товарного кредиту від 09.08.2016 № 143-ПД, укладеного між ПрАТ "Агропромислова компанія" і ТОВ "Фідленс Фармінг" (далі - Договір поставки).
Позов обґрунтовано тим, що ТОВ "Мелавтотранс-2011" (комітент) і ПрАТ "Агропромислова компанія" (комісіонер) 01.08.2016 укладено договір комісії на придбання товарів № 010816 (далі - Договір комісії), за яким комісіонер у порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язався укласти від свого імені та за рахунок комітента Договір поставки з ТОВ "Фідленс Фармінг" і передати все отримане за ним комітентові. У свою чергу комітент зобов'язався, зокрема, відшкодувати комісіонерові 50 % штрафних санкцій у випадку їх нарахування за Договором поставки. На виконання Договору комісії ПАТ "Агропромислова компанія" уклало з ТОВ "Фідленс Фармінг" Договір поставки, у пунктах 2.4 та 6.2 якого було визначено відповідальність сторін договору за неналежне виконання договірних зобов'язань. Однак у подальшому за відсутності належного погодження з органами управління ПАТ "Агропромислова компанія" директором цього товариства було підписано додаткову угоду від 03.11.2016 № 1 до Договору поставки (далі - Додаткова угода), якою значно збільшено обсяг відповідальності ПАТ "Агропромислова компанія" за неналежне виконання своїх зобов'язань. Оскільки такі зміни до Договору поставки можуть збільшити обсяг відповідальності ТОВ "Мелавтотранс-2011" за Договором комісії, ці пункти, на думку позивача, підлягають визнанню недійсними з підстав перевищення директором ПАТ "Агропромислова компанія" своїх повноважень при підписанні зазначеної додаткової угоди.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.10.2017 позов задоволено з підстав доведеності обставин перевищення директором ПАТ "Агропромислова компанія" повноважень при підписанні Додаткової угоди.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.06.2018 зазначене рішення місцевого суду зі справи скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. Суд апеляційної інстанції за результатами повторного дослідження положень статуту ПАТ "Агропромислова компанія", затвердженого протоколом загальних зборів акціонерів від 10.04.2014, дійшов протилежного висновку про те, що внесення спірних змін до Договору поставки відбулося на підставі та в межах повноважень директора ПАТ "Агропромислова компанія". Апеляційний господарський суд визнав недоведеним порушення прав ТОВ "Мелавтотранс-2011" у спірних правовідносинах.
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.09.2018 рішення господарського суду Запорізької області від 18.10.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.06.2018 зі справи № 908/1707/17 скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 05.10.2018, справу № 908/1707/17 передано судді Азізбекян Т.А.
Ухвалою суду від 09.10.2018 прийнято справу для нового розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1707/17 за правилами загального позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 35/129/17-24/95/18. Підготовче судове засідання призначено на 22.10.2018.
22.10.2018 від другого відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив у позові відмовити. Вважає, що в даному випадку, позивач посилаючись на порушення його прав, повинен надати докази здійснення йому поставок товару, докази його оплат, докази виставлення йому вимоги відповідачем-1. Вважає, що права та інтереси позивача на день пред'явлення позову не порушені. Вказує на те, що директор відповідача-1
Ухвалою суду від 22.10.2018 змінено найменування другого відповідача, відкладено підготовче засідання на 07.11.2018. Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача 2 - ТОВ "Торговий дім Фідленс".
Ухвалою суду від 07.11.218 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/1707/17 на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 29.11.2018.
Ухвалою суду від 29.11.2018 відкладено підготовче засідання на 20.12.2018.
Ухвалою суду від 20.12.2018 закрито підготовче провадження у справі № 908/1707/17 та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.01.2019.
Ухвалою суду від 10.12.2018 оголошено перерву в судовому засіданні до 10.01.2019.
В судовому засіданні 17.01.2019 суд оголосив про початок розгляду справи по суті.
17.01.2019 судом оголошено перерву в судовому засіданні до 06.02.2019 о 10 год. 00 хв.
Відповідно до ст. 222 ГПК України здійснювалося повне фіксування судового засідання 06.02.2019 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Оголошений склад суду.
Судом перевірені повноваження присутніх в судовому засіданні представників першого відповідача та третьої особи Відповідно до ст. ст. 42, 46 ГПК України, оголошені права та обов'язки сторін.
Відводів складу суду не заявлено.
Представники позивача та другого відповідача в судове засідання не з'явились. Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.
Суд визнав можливим розглянути справу за відсутності представників позивача та другого відповідача.
Судом розпочато розгляд справи по суті. Суд заслухав вступне слово першого відповідача. Представник підтримує позовні вимоги заявлені позивачем. Суд заслухав вступне слово третьої особи. Представник заперечив проти задоволення позовних вимог. Суд перейшов до судових дебатів, після чого заслухав заключне слово позивача та третьої особи. По закінченні судового засідання суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його оголошення - 06.02.2019 о 14 год. 00 хв. Після 14-ої години цього ж дня суд вийшов з нарадчої кімнати та проголосив вступну та резолютивну частини рішення. Суд відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та повідомив строк виготовлення повного тексту рішення і роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд
ВСТАНОВИВ:
01.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Мелавтотранс-2011 (комітентом) і Приватним акціонерним товариством Агропромислова компанія (комісіонером) укладено Договір комісії на придбання товарів № 100816 (надалі - договір комісії).
Згідно предмету договору комісії, у порядку та на умовах, визначених цим договором, комісіонер зобов'язався укласти від свого імені та за рахунок комітента договір поставки з Товариством з обмеженою відповідальністю Фідленс Фармінг (код ЄДРПОУ 39909892) та передати все отримане за цим договором комітентові.
Відповідно до п. 1.2 договору комісії, під товаром у цьому договорі розуміється: "Префікси 0,2-1% CompoMix PFvit 0,5% АПК", корми свині.
Згідно із п. 1.3. договору комісії комісіонер зобов'язаний укласти договір поставки у термін до 31.08.2016.
Пунктом 2.1. договору комісії, комісіонер зобов'язаний:
- укласти від свого імені та за рахунок комітента договір поставки (п.п. 2.1.1.);
- прийняти товар за договором поставки, перевірити його якість і комплектність і вжити всіх необхідних заходів щодо його збереження від втрати, нестачі або пошкодження (п.п. 2.1.2.);
- не пізніше 5 днів з моменту отримання товару за договором поставки передати його Комітентові (п.п. 2.1.3.).
Відповідно до п. 2.2. договору комісії, за цим договором комісіонер має право на:
- отримання та винагороди в порядку та розмірах, передбачених п. 4 цього договору (п.п. 2.2.1.);
- відступлення від вказівок комітента. Через 2 дні після цього комісіонер зобов'язаний повідомити про відступлення від вказівок комітента, а також надати йому докази того, що ці дії були зумовлені інтересами останнього (п.п. 2.2.2.);
- відшкодування витрат, здійснених у зв'язку з виконання зобов'язань за договором комісії, у порядку визначеному цим договором (п.п. 2.2.3.);
- виконання цього договору на всій території України (п.п. 2.2.4.);
- відшкодування збитків у разі односторонньої відмови Комітента від цього договору (п.п. 2.2.5.).
Згідно із п. 4.1. договору комісії, за надання послуг згідно з цим договором комісіонер має право на комісійну винагороду в розмірі 30 000,00 грн., які повинні бути перераховані комітентом на банківський рахунок комісіонера протягом 7 банківських днів з моменту отримання комітентом товарів від комісіонера в повному обсязі.
Пунктом 5.1. договору комісії передбачено, що комітент зобов'язаний відшкодувати витрати комісіонера, здійснені ним на придбання товарів за договором поставки, у строк не пізніше 40 календарних днів з моменту отримання товарів від Комісіонера.
Комісіонер має право на відшкодування витрат, пов'язаних зі збереженням товару, який комітент не забрав у розумний строк (п. 5.2. договору комісії).
Відповідно до пункту 6.1 договору комісії у випадку порушення комітентом строків відшкодування витрат, здійснених комісіонером на придбання товарів за договором поставки з ТОВ Фідленс Фармінг , і це призведе до покладення на комісіонера штрафних санкції за договором поставки, вказаним в пункті 1.1 цього договору, комітент зобов'язаний буде відшкодувати комісіонеру 50% нарахованих штрафних санкцій.
Згідно із п. 6.2. договору комісії, за порушення строків розрахунків та відшкодування витрат комітент сплачує комісіонеру пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
Пунктом 7.1. договору комісії передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017.
Сторонами в п. 9.1. договору комісії унормовано, що цей договір припиняється:
- у разі відмови комітента від виконання договору;
- за згодою Сторін;
- з ініціативи Комісіонера в разі, якщо з'ясується неможливість виконання доручення або порушення Комітентом умов цього договору;
- з інших підстав, передбачених чинним законодавством.
Договір підписано з боку обох сторін та скріплено печатками сторін.
08.08.2016 за результатами засідання наглядової ради Приватного акціонерного товариства Агропромислова компанія , прийнято рішення надати повноваження директору товариства ОСОБА_3 підписати договір поставки між ТОВ Фідленс Фармінг та ПАТ Агропромислова компанія на умовах, зазначених у цьому протоколі, а саме: предмет поставки - Премікси 0,2-1 % CompoMix CompoMix PFvit 0,5 % АПК , корми свині; строк розрахунків - відстрочення кінцевого розрахунку протягом 60 календарних днів з дня відвантаження товару зі складу ТОВ "Фідленс Фармінг"; строк дії договору - до 31.12.2019 з пролонгацією на наступний рік; відповідальність за договором - у випадку несвоєчасної оплати за поставку у відповідності з договором, товариство сплачує ТОВ "Фідленс Фармінг" пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від неоплаченої вартості партії Товару за кожний день прострочення платежу . Рішення оформлено протоколом засідання ОСОБА_4 ПрАТ Агропромислова компанія від 08.08.2016.
09.08.2016 між ПАТ "Агропромислова компанія" (покупецем) і ТОВ "Фідленс Фармінг" (постачальником) укладено договір поставки Д-3/1 СВ на умовах товарного кредиту № 143-ПД (надалі - договір поставки), відповідно до якого постачальник продає, а покупець купує на умовах даного договору товар, в кількості, асортименті, цінах та умовах поставки ("ІНКОТЕРМС 2010"), що обумовлюються в додатках або специфікаціях, або видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно п. 2.4 договору поставки, товар (його вартість, ціна, в т.ч. ПДВ), отриманий покупцем у власність на умовах відстрочення кінцевого розрахунку, визнається товарним кредитом. За користування товарним кредитом покупець сплачує на користь постачальника відсотки. Перебіг строку користування товарним кредитом починається з 61 календарного дня, після отримання товару покупцем та припиняється в день оплати вартості товару покупцем. За користування товарним кредитом покупець сплачує на користь постачальника проценти в розмірі нуль цілих сім десятих процента від вартості неоплаченого товару за кожен день.
Відповідно до п. 6.2 договору поставки в разі порушення покупцем строків оплати товару, він сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка існувала в період прострочення, за кожний день прострочення платежу та двадцять процентів річних за неправомірне користування грошовими коштами за весь час прострочення. Неустойка нараховується по день остаточного проведення розрахунку Покупцем.
Договір поставки набирає чинність в момент підписання його представникам сторін та скріплення печатками його тексту і діє до 31.12.2019, а в частині зобов'язань, які виникли під час дії договору - до їх повного виконання.
03.11.2016 ТОВ Фідленс Фармінг та ПАТ Агропромислова компанія укладено Додаткову угоду № 1 до договору поставки, згідно з пунктом 2 якої сторони домовились змінити п. 2.4 договору поставки та викласти його в наступній редакції: Товар, отриманий покупцем у власність на умовах товарного кредиту. У випадку здійснення оплати покупцем за товар пізніше строку зазначеного в договорі, більше ніж на десять календарних днів, товар вважається таким, що проданий (поставлений) постачальником на умовах товарного кредиту. Перебіг строку користування товарним кредитом починається з наступного дня після закінчення десятиденного періоду та припиняється в день повної оплати вартості товару покупцем. За користування товарним кредитом покупець сплачує на користь постачальника проценти в розмірі ста відсотків річних від вартості неоплаченого товару (стаття 694 ЦК України) .
У пункті 3 Додаткової угоди сторони зазначили про домовленість змінити п. 6.2 договору поставки та викласти його в наступній редакції: У разі порушення покупцем строків оплати товару, він сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 1% за кожен день прострочення платежу, штраф у розмірі двадцять процентів від суми заборгованості та двадцять процентів річних за неправомірне користування грошовими коштами за весь час прострочення (стаття 625 ЦК України). Неустойка нараховується по день остаточного проведення розрахунку покупцем
Пунктом 4 Додаткової угоди до договору поставки сторони визначили, що додаткова угода набирає чинності з дати її підписання сторонами та є невід'ємною частиною договору поставки.
Додаткова угода № 1 до договору поставки підписана з боку обох сторін та скріплена печатками товариств.
Визнання недійсними вказаних пунктів 2.4 та 6.2 договору поставки комітентом за договором комісії стало предметом судового розгляду у цій справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.09.2018 рішення господарського суду Запорізької області від 18.10.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.06.2018 зі справи № 908/1707/17 скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.
Колегією суддів зазначено, що у новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене в постанові, з'ясувати наявність або відсутність порушення прав позивача у спірних правовідносинах, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону. Суду також необхідно врахувати, що предметом позову зі справи є визнання недійсними пунктів 2.4 та 6.2 Договору поставки, а не Додаткової угоди, якою ці пункти було викладено в новій редакції, що водночас не виключає можливості задоволення позовних вимог ТОВ "Мелавтотранс-2011" у відповідній частині.
Так, позов заявлено на підставі ст. ст. 15,16,87, 92, 203, 207, 208, 215, 216 Цивільного кодексу України і обґрунтовано перевищенням директором ПрАТ "Агропромислова компанія" своїх повноважень при підписанні Додаткової угоди про внесення змін до цих пунктів договору, що може призвести до збільшення обсягу відповідальності позивача за договором комісії.
Статтею 55 Конституції України зокрема унормовано, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожний суб'єкт має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказана стаття Цивільного Кодексу України не встановлює вичерпного переліку способів захисту цивільного права, вказуючи на те, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно із ч. 2 ст. 20 ГК України, кожен суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Відповідно до ч. 1 чт. 1012 ЦК України договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.
Згідно з ч. 3 ст. 1012 ЦК України істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.
Відповідно до ч.1 ст. 1014 ЦК України комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.
У договорі комісії відповідні вказівки щодо умов відповідальності саме за договором поставки відсутні.
Згідно з ч.2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Частиною другою статті 87 ЦК України передбачено, що установчим документом товариства є затверджений учасниками Статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 13 Закону України Про акціонерні товариства установчим документом акціонерного товариства є його статут. Статут акціонерного товариства повинен містити, зокрема, відомості про склад органів товариства та їх компетенцію, порядок утворення, обрання і відкликання їх членів та прийняття ними рішень, а також порядок зміни складу органів товариства та їх компетенції.
Згідно з ст. 58 Закону України Про акціонерні товариства , виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Виконавчий орган акціонерного товариства підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) або одноосібним (директор, генеральний директор). Права та обов'язки членів виконавчого органу акціонерного товариства визначаються цим Законом, іншими актами законодавства, статутом товариства та/або положенням про виконавчий орган товариства, а також контрактом, що укладається з кожним членом виконавчого органу (стаття 58 зазначеного Закону).
Статут ПрАТ «Агропромислова компанія» ( редакція від 2014 року) затверджено протоколом загальних зборів акціонерів від 10.04.14 (зареєстровано виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради 21.02.02 за № 02140811Ю0010652).
Згідно із п. 1 розділу 6 вказаного Статуту, значним правочином є правочин, вчинений товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності.
Пунктом 2 розділу 6 Статуту передбачено, що значними правочинами можуть бути як односторонні (зокрема, прийняття спадщини, гарантія тощо), так й багатосторонні (договори). До правочинів, що можуть мати ознаки значних, відносяться також й мирові угоди, які являють собою новацію, відступне, прощення боргу та т.ін., якщо вони відповідають ознакам, визначеним у цьому розділі. Мирові угоди, які відповідають ознакам значних правочинів, потребують отримання попередньої згоди на їх укладання загальних зборів акціонерів або наглядової ради, відповідно до розподілу повноважень. Не потребують дотримання процедури попередньої згоди на їх укладання мирові угоди, які не створюють нові зобов'язання між сторонами, пов'язані з відчуженням майна, а направлені на виконання вже існуючих зобов'язань. Не підлягають попередньому узгодженню загальними зборами акціонерів або наглядовою радою мирові угоди, які мають ознаки значного правочину, коли в силу вимог законодавства про банкрутство повноваження органів товариства обмежені у визначеній частині, зупинені або припиненні.
Відповідно до п. 3 розділу 6 Статуту, при визначенні, чи відноситься правочин до значних, сума угоди визначається виходячи з вартості майна, що відчужується або придбавається, передається в заставу, оренду, вноситься як внесок до статутного капіталу
та т.ін., без врахування додаткових нарахувань (штрафів, пені, неустойки), вимоги до сплати яких можуть бути пред'явлені до сторони у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань. До значних правочинів відноситься й договір кредиту, якщо вартість кредиту та передбачених договором процентів за використання кредиту (без врахування % за несвоєчасне повернення кредиту), складає більше 10 % балансової вартості активів товариства.
Згідно із п. 4 розділу 6 Статуту, правила цього розділу також застосовуються до укладання кількох взаємопов'язаних угод, якщо сукупна вартість майна, що є предметами таких угод, складає 25 та більше % балансової вартості активів товариства,
визначеної за даними останньої річної фінансової звітності.
Пунктами 7-9 розділу 6 Статуту визначено, що рішення про вчинення значного правочину приймається наглядовою радою або загальними зборами акціонерів у відповідності до вимог цього розділу (п. 7). Рішення про вчинення значного правочину, предметом якого є майно або послуги, вартість якого становить від 10 до 25 % вартості активів, приймається наглядовою радою. У разі неприйняття наглядовою радою рішення про вчинення значного правочину питання про вчинення такого правочину може виноситися на розгляд загальних зборів (п. 8). Рішення про вчинення значного правочину, предметом якого є майно, що перевищує 25 % вартості активів товариства, приймається загальними зборами акціонерів за поданням наглядової ради. Рішення про вчинення значного правочину, вартість предмету якого перевищує 25 % вартості активів, однак є меншим 50 % цих активів, вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала проста більшість голосів акціонерів, які зареєструвались для участі у загальних зборах, та є власниками голосуючих з цього питання акцій.
Згідно із п. 11 розділу 6 Статуту, при визначенні вартості активів товариства враховується сума активів за останнім річним балансом товариства без зменшення її на суму зобов'язань.
Зокрема в п. 13 розділу 6 Статуту визначено, що за невиконання зазначених функцій, рівно як й укладання значного правочину при наявності інформації про ненадання згоди відповідного органу контрагента, або прийняття рішення про надання згоди всупереч законодавству та статуту контрагента, при визнанні в подальшому судовим органом цієї угоди недійсною, або при нанесенні внаслідок укладання цієї угоди збитків товариству, директор несе персональну матеріальну відповідальність у розмірі нанесених збитків...
Відповідно до п. 14 розділу 6 Статуту, протокол рішення про вчинення значного правочину повинен містити, зокрема, всі суттєві умови, що визначені цивільним законодавством стосовно певного виду правочину.
В пункті 16 розділу 6 Статуту, зокрема, визначено, що до правочинів, що укладаються в процесі поточної господарської діяльності, відносяться:
- правочини, що є невід'ємним елементом змісту видів діяльності, які відповідно до цього статуту здійснює товариство;
- інші правочини, що їм супутні, тобто головне призначення яких полягає у створенні необхідних передумов для укладення та виконання правочинів першої групи, через які здійснюється їх зв'язок з поточною господарською діяльністю товариства. Рішення про вчинення інших значних правочинів, не пов'язаних з поточною господарською діяльністю товариства, укладаються з дотриманням вимог інших розділів цього статуту.
Розділом 41 Статуту визначено основні завдання ОСОБА_4. Так, зокрема, основними завданнями наглядової ради є стратегічне керівництво товариством та ефективний нагляд за діяльністю директора. ОСОБА_4 рада є органом, що здійснює захист прав акціонерів, і в межах компетенції, визначеної розділом 42 цього Статуту, контролює та регулює діяльність директора товариства.
Згідно з розділами 45, 46 Статуту Приватного акціонерного товариства Агропромислова компанія управління поточною діяльністю товариства здійснює директор товариства, який підзвітний загальним зборам та наглядовій раді товариства, організовує виконання їх рішень та з урахуванням обмежень, що визначені чинним законодавством та цим статутом, підписує всі правочини, що укладаються товариством, при наявності рішення про їх укладання відповідного органу товариства.
Пунктами 3, 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно із ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
У відповідності із ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та ін. учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у т.ч. боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у т.ч. кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Так, зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та ін. угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Абзацом 1 ч. 4 ст. 179 ГК України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною 7 ст. 179 ГК України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Згідно приписів ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, ін. актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти:
1) правочини між юридичними особами;
2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;
3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;
4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Частиною 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Правомірність правочину презюмується (ст. 204 ЦК України).
Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами Цивільного кодексу - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
В даному випадку, позов зі справи подано особою, яка не є стороною оспорюваного правочину, а отже, у т.ч. за вказівками касаційного господарського суду, при вирішенні цього спору необхідно встановити наявність або відсутність порушення прав позивача - ТОВ "Мелавтотранс-2011", комітента за договором комісії, у зв'язку з укладенням спірних пунктів договору поставки.
Як встановлено судом, договір поставки № Д-3/1СВ на умовах товарного кредиту № 143-ПД укладено на виконання рішення ОСОБА_4 ПрАТ «Агропромислова компанія» від 08.08.2016, яким директору товариства надано право на підписання договору поставки із зазначенням суттєвих його умов, а також із зазначенням такого виду відповідальності як пеня за прострочення оплати. Всі умови у рішенні не прописувались.
Матеріали цієї справи не містять доказів того, що оспорюваний (в частині) договір поставки на умовах товарного кредиту відноситься до категорії значних правочинів в розумінні розділу 6 «Значні правочини» Статуту ПрАТ «Агропромислова компанія» .
Додаткова угода № 1 до договору поставки, якою оспорювані пункти договору поставки викладені у новій редакції, підписана з боку обох сторін та скріплена печатками, є невід'ємною частиною договору поставки та набрала чинності з дати її підписання. Додаткова угода не визнана недійсною.
Відповідачами надані докази виконання договору поставки, видаткові накладні, довіреності та докази оплати.
Порушення своїх прав ТОВ Мелавтотранс-2011 обґрунтовує тим, що за договором комісії воно як комітент взяло на себе обов'язок відшкодувати комісіонерові 50 % штрафних санкцій у випадку їх нарахування за договором поставки, а неправомірне збільшення обсягу відповідальності ПрАТ "Агропромислова компанія" за цим договором безпосередньо впливає на його права та обов'язки за договором комісії.
Згідно з ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до частини другої статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до чинного законодавства України позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.
Суд вважає, що позивачем не доведено належними доказами порушення його законних прав та інтересів та наявність правових підстав для задоволення позову і визнання оспорюваних пунктів договору недійсними.
В обґрунтування позовних вимог позивачем лише надано копії договору комісії, договору поставки, додаткової угоди та копії вимог щодо виконання поставки. Жодних доказів щодо виконання (належного чи неналежного) договору комісії суду не надано. Не надано і доказів застосування (нарахування та стягнення) саме штрафних санкцій за цими договорами.
До того ж, відповідно до п. 5.1 договору комісії, комітент зобов'язувався відшкодувати витрати комісіонера, здійснені ним на придбання товарів за договором поставки, у строк не пізніше 40 календарних днів з моменту отримання товарів від комісіонера. Згідно з п. 6.1 договору комісії, відшкодування комітентом комісіонеру 50% нарахованих штрафних санкцій передбачено у випадку порушення комітентом строків відшкодування витрат, здійснених комісіонером на придбання товарів за договором поставки з ТОВ Фідленс Фармінг , що призведе до покладення на комісіонера штрафних санкцій за договором поставки.
Доказів отримання комітентом товарів від комісіонера суду не надано.
Доказів настання випадку, передбаченого п. 6.1 договору комісії, і покладення на комісіонера штрафних санкцій за договором поставки, у зв'язку із цим, також не надано.
Не надано і вимог щодо невиконання чи порушення та застосування штрафних санкцій до позивача за договором комісії.
Слід також зазначити, що проценти за користування товарним кредитом та проценти, передбачені ст. 625 ЦК України не є штрафними санкціями.
Таким чином, позивачем не доведено порушення його прав у спірних правовідносинах
У задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати зі справи відносяться на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 74, 129, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
В позові відмовити.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення, з урахуванням відрядження та відпустки судді, складено та підписано 26.02.2018.
Суддя Т.А. Азізбекян
Суд | Господарський суд Запорізької області |
Дата ухвалення рішення | 06.02.2019 |
Оприлюднено | 28.02.2019 |
Номер документу | 80107371 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Пархоменко Наталія Володимирівна
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Пархоменко Наталія Володимирівна
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Пархоменко Наталія Володимирівна
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Пархоменко Наталія Володимирівна
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Пархоменко Наталія Володимирівна
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Пархоменко Наталія Володимирівна
Господарське
Господарський суд Запорізької області
Азізбекян Т.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні