Постанова

від 26.02.2019 по справі 804/6779/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2019 року

Київ

справа №804/6779/17

адміністративне провадження №К/9901/56086/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Електропівденмонтаж-3

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2017 року (головуючий суддя - Жукова Є.О.)

та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 (головуючий суддя - Щербак А.А., судді - Баранник Н.П., Малиш Н.І.)

у справі № 804/6779/17

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Електропівденмонтаж-3

до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

треті особи , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Дніпровська міська рада, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області

про визнання протиправними дій, визнання зобов'язання припиненим,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року Товариство з додатковою відповідальністю Електропівденмонтаж-3 (далі - Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ОДПІ) щодо реалізації майна, про визнання суми заборгованості, нарахованої відповідачем, необґрунтованою та про визнання зобов'язання Товариства по сплаті орендної плати по договору оренди земельної ділянки припиненим з 01.01.2010.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що відповідачем безпідставно та без урахування доказів припинення дії договору оренди земельної ділянки визначено податкові зобов'язання Товариства із плати за землю та здійснюються дії щодо реалізації майна позивача для погашення неіснуючої заборгованості.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2017, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018, у задоволенні позову Товариства відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, Товариство звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило їх скасувати та задовольнити позов. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку щодо необґрунтованості позову, неправильно оцінивши надані позивачем до справи докази та обставини справи.

Відповідач та треті особи відзивів на касаційну скаргу не надали, що не перешкоджає розгляду спарви.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено право на звернення до суду і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо, позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 травня 2018 року у справі №766/7172/17.

Зі змісту позовної заяви Товариства та доводах, наведених у його апеляційній та касаційній скаргах, вбачається, що позивач просить визнати протиправними дії ОДПІ щодо реалізації його майна, які, за твердженням Товариства, здійснює контролюючий орган з метою погашення заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою.

При цьому позивачем в якості доказів протиправної реалізації майна Товариства залучено лише копію акта опису активів, на які поширюється право податкової застави від 23.12.2010. Зі змісту вказаного акта вбачається, що податковим керуючим проведено опис двох об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. 20-річчя Перемоги, 77.

Будь-яких інших доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на реалізацію майна Товариства, які б суперечили нормам Податкового кодексу України, позивачем не надано, а відтак колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що наявність податкового боргу у платника податків має наслідком передачу його майна у податкову заставу відповідно по положень статті 88 Податкового кодексу України.

Щодо позовних вимог Товариства про визнання необґрунтованою суми заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою, нарахованої відповідачем, та про визнання зобов'язання Товариства зі сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки припиненим з 01.01.2010, колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011 у справі №18/5005/12936/2011, яке набрало законної сили 25.12.2012, розірвано договір оренди земельної ділянки від 19.08.2003, укладений між Дніпропетровською міською радою та ВАТ Електропівденмонтаж-3 (правонаступником якого є позивач), та зобов'язано Дніпропетровську міську раду у місячний термін після набрання судовим рішенням законної сили прийняти орендовану земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, Самарський район, вул. 20-річчя Перемоги,77.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, у справах № 2а/0470/6103/12, № 804/14505/14 та № 804/5540/15 відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства про визнання протиправними дій ОДПІ щодо нарахування та стягнення орендної плати за договором оренди, скасування податкового повідомлення-рішення ОДПІ № 0103762301 від 25.04.2012 про стягнення боргу за орендну плату земельної ділянки у розмірі 411 142,45 грн., суми штрафу у розмірі 66 509,34 грн. При цьому, зі змісту вказаних судових рішень вбачається, що під час розгляду вказаних справ судами встановлено наявність заборгованості, що виникла у Товариства зі сплати орендної плати за 2010-2011 роки.

Отже, питання законності визначення контролюючим органом розміру заборгованості Товариства зі сплати орендної плати за земельну ділянку, як і питання щодо припинення дії договору оренди земельної ділянки, а відтак і обов'язку здійснювати орендну плату, вирішено під час розгляду справ судами господарської та адміністративної юрисдикції.

За таких обставин колегія суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, натомість касаційна скарга не спростовує правильність доводів, якими мотивовані судові рішення, та не дає підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Електропівденмонтаж-3 залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова