Постанова

від 25.02.2019 по справі 368/290/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 368/290/17 головуючий у суді І інстанції: Шевченко І.І.

провадження №22-ц/824/ 3252 /201 9 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 лютого 201 9 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Сержанюка А.С., Сліпченка О.І.,

секретар судового засідання: Топольський В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 листопада 2018 року у складі судді Шевченко І.І. у справі за позовом заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави, в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Ржищівське лісове господарство до Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області, ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування рішень, державних актів, витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Керуючись ст. ст. 259, 268, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддяЛ.П. Сушко СуддіА.С. Сержанюк О.І. Сліпченко

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 368/290/17 головуючий у суді І інстанції: Шевченко І.І.

провадження №22-ц/824/ 3252 /201 9 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 лютого 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Сержанюка А.С., Сліпченка О.І.,

секретар судового засідання: Топольський В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 листопада 2018 року у складі судді Шевченко І.І. у справі за позовом заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави, в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Ржищівське лісове господарство до Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області, ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування рішень, державних актів, витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року позивач заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави, в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Ржищівське лісове господарство звернувся до суду із позовом до Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області, ОСОБА_3, обґрунтовуючи його тим, що рішенням Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 13 березня 2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1,0 га для ведення індивідуального садівництва та для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного рішення, 11 серпня 2009 року ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 площею 0,7503 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована по АДРЕСА_1 Водночас, позивач вважав, що передача земельної ділянки у власність відбулася з порушенням вимог Земельного кодексу України, оскільки вказана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП Ржищівське лісове господарство та відноситься до земель лісового фонду.

Тому, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати рішення 35 сесії 5 скликання Балико - Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 13 березня 2009 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,7503 га в с. Балико-Щучинка Кагарлицького району по вул. Білодіда; визнати недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 площею 0,7503 га для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер НОМЕР_1), що розташована по вул. Білодіда, с. Балико-Щучинка Кагарлицького району Київської області, виданого на ім'я ОСОБА_3; витребувати на користь ДП Ржищівське лісове господарство з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,7503 га з кадастровим номером НОМЕР_1; вирішити питання про розподіл судових витрат між сторонами.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 13 листопада 2018 року позов заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави, в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Ржищівське лісове господарство задоволено.

Визнано незаконним та скасувано рішення 35 сесії 5 скликання Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 13 березня 2009 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,7503 га в АДРЕСА_1

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 площею 0,7503 га для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер НОМЕР_1), що розташована по АДРЕСА_1

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Державного підприємства Ржищівське лісове господарство земельну ділянку лісогосподарського призначення, площею 0,7503 га з кадастровим номером НОМЕР_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, і порушення судом норм процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вважає, що у матеріалах справи наявне підтвердження того, що на момент передачі йому у власність земельної ділянки, остання відносилась до земель сільськогосподарського призначення. Вказує, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують передачу земельної ділянки у постійне користування Державному підприємству Ржищівське лісове господарство . Вважає, що позовну заяву подано із пропуском строків позовної давності, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити. Вказує, що прокурор при зверненні до суду першої інстанції із позовною заявою не обґрунтував належним чином підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді, а тому суд мав залишити позов без розгляду.

Заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави, в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Ржищівське лісове господарство надав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказав, що спірна земельна ділянка з 2003 року відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства. Вказує, що у матеріалах справи відсутня заява відповідача про застосування строків позовної давності під час розгляду справи у суді першої інстанції, що унеможливлює розгляд такого клопотання судом апеляційної інстанції.

Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надала.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, і задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами. На момент відведення спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні Ржищівського лісництва ДП Ржищівський лісгосп відповідно до матеріалів лісовпорядкування 1993, 2003 років в кварталі 50. Виділена у власність ОСОБА_3 земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку ДП Ржищівський лісгосп , що підтверджується висновком судового експерта. Таким чином, законних підстав набути права приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,7503 га із земель державної чи комунальної власності не було. Крім того, суд першої інстанції вважав, що строк позовної давності на звернення до суду з позовом пропущено не було.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що рішенням 35 сесії 5 скликання Балико - Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 13 березня 2009 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність було затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,0 га у власність гр. ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого в АДРЕСА_1, передано у власність гр. ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,0 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого в АДРЕСА_1 та надано дозвіл на видачу державного акту на право власності на земельну ділянку на гр. ОСОБА_3 (т.1 а.с.17).

На підставі вказаного рішення на ім'я ОСОБА_3 видано два державних акта, один з яких серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,7503 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010994600088, виданого 11 серпня 2009 року, а інший виданий для ведення індивідуального садівництва площею 0,2497 га (т.1 а.с.18).

Згідно відповіді на запит Кагарлицької місцевої прокуратури Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства щодо земель лісогосподарського призначення ДП Ржищівський лісгосп повідомляє, що проект організації та розвитку лісового господарства ДП Ржищівський лісгосп на 2004-2013 роки затверджений в установленому порядку у відповідності до протоколу другої лісовпорядної наради від 14 квітня 2005 року. Матеріали лісовпорядкування ВО Укрдержліепроект ДП Ржищівський лісгосп (2015 рік) затверджені протоколом другої лісовпорядної наради Управління 13 травня 2015 року та на даний час перебувають на розгляді в державних органах влади в установленому порядку (т.1 а.с.31).

Згідно інформаційної довідки №79193269 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна на запит прокурора встановлено, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером № НОМЕР_1 зареєстрованим не значиться (т.1 а.с.38).

Судом також установлено, що відповідно до висновку експерта №12-5/147 від 04 вересня 2018 року земельна ділянка, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться у приватній власності ОСОБА_3 (державний акт серії НОМЕР_2 кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1) частково накладається на землі 50 кварталу, який перебуває у користуванні ДП Ржищівське лісове господарство (т.2 а.с.18-73).

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини щодо визнання недійсними та скасування рішень, державних актів, витребування земельної ділянки регулюються положеннями Лісового кодексу України, Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України.

Так, відповідно ст.393 ЦК України правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Згідно із ст.321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У відповідності до ч.1 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статті 56 ЗК України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств . Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Відповідно до статті 57 ЗК України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Відповідно до змісту статей 83, 84 ЗК України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Таким чином, проаналізувавши вищезазначені норми законодавства у їх сукупності, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам виконавчої влади передавати їх у приватну власність.

Відтак, з урахуванням перебування спірної земельної ділянки у користуванні ДП Ржищівське лісове господарство , апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності у Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області законодавчо закріплених повноважень для відведення ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1,0 га у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства та передачі у власність вказаної земельної ділянки, і надання дозволу на видачу державного акту на право власності на таку земельну ділянку.

Доводи апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують передачу земельної ділянки у постійне користування Державному підприємству Ржищівське лісове господарство відхиляються судом апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України до одержання у встановленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, в даному випадку проект організації і розвитку лісового господарства ДП Ржищівське лісове господарство 2005 року, який затверджений відповідно до протоколу другої лісовпорядної наради від 14 квітня 2005 року та погоджено Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та Обласним управлінням лісового господарства в Київській області.

Так, згідно інформації ДП Ржищівське лісове господарство №02-14 від 26 січня 2017 року спірна земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення 50 кварталу Ржищівського лісництва, яка перебуває у користуванні ДП Ржищівське лісове господарство . Погоджень щодо вилучення та зміну цільового призначення земель ДП Ржищівське лісове господарство не надавалося.

Аналогічне підтверджується інформацією Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства за № 04-36/132 від 25 січня 2017 року, а також інформацією за № 36 від 27 січня 2017 року та картографічними матеріалами, наданими Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням ВО Укрдержлісппроект , вказана організація створена з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України та є державною організацією.

Доводи апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи наявне підтвердження того, що на момент передачі йому у власність земельної ділянки, остання відносилась до земель сільськогосподарського призначення, також відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував такі доводи відповідача.

Доводи апеляційної скарги про те, що позовну заяву подано із пропуском строків позовної давності, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити, відхиляються апеляційним судом, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що про наявність порушень вимог Земельного та Лісового кодексів України Київському обласному та по місту Києву управлінню лісового та мисливського господарства, Державному підприємству Ржищівське лісове господарство не було відомо, а Кагарлицькій місцевій прокуратурі стало відомо лише у 2017 році за результатами оприлюднених даних, отриманих з ВО Укрдержліспроект (т.1 а.с.34).

Доводи апеляційної скарги про те, що прокурор при зверненні до суду першої інстанції із позовною заявою не обґрунтував належним чином підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді, а тому суд мав залишити позов без розгляду, відхиляються судом апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (Korolev v. Russia (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; Menchinskaya v. Russia, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Volovik v. Ukraine, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, Об грудня 2007 року).

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт З частини другої статті 129 Конституції України).

У пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII Про прокуратуру .

У частині третій статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади,- орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; б) у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежним чином. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд зобов'язаний перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Статтею 36-1 Закону України Про прокуратуру та частиною другою статті 45 ЦПК України 2004 року передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України 2004 року).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України 2004 року.

Згідно з частиною першої статті 46 ЦПК України 2004 року органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Судом установлено, що прокуратурою пред'явлено позов в інтересах Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Ржищівське лісове господарство через порушення інтересів держави, що виражаються в порушенні норм законодавства під час відведення земель сільськогосподарського призначення, а також через нездійснення повноважень контролю з боку Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Ржищівське лісове господарство .

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову, і правильно застосував статті 321, 388, 393 ЦК України, статті 55, 56, 57, 83, 84, 152, 155 ЗК України, пункт 5 Прикінцевих положень ЛК України, при постановленні оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 26 лютого 2019 року.

Головуючий суддяЛ.П. Сушко СуддіА.С. Сержанюк О.І. Сліпченко