Рішення

від 27.02.2019 по справі 620/209/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2019 року м. Чернігів Справа № 620/209/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Городнянської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) 15.01.2019 (відповідно до відбитку штампу на конверті) звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Городнянської районної державної адміністрації (далі - Управління) та просить:

- визнати дії відповідача щодо нарахування та виплати йому одноразової компенсації у сумі 189,60 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 - неправомірними;

- зобов'язати відповідача донарахувати і виплатити йому, з урахуванням отриманої суми, разову компенсацію, призначену за втрату здоров'я як інваліду 3 групи у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, згідно абзацу другого частини першої статті 48 Закону України ''Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи''.

Позов мотивовано тим, що починаючи з 01.01.2015 виплата одноразової грошової компенсації здійснюється у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а до січня 2015 року мають застосовуватись положення статті 48 Закону України ''Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи''. Всупереч наведеному, відповідачем виплачено суму одноразової грошової компенсації у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836, що на переконання позивача є звуженням його прав.

Ухвалою судді від 30.01.2019 відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для надання відзиву на позов.

У встановлений ухвалою суду строк представником відповідача надано відзив на позов, у якому він просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог та зазначив, що станом на момент встановлення позивачу інвалідності, порядок виплати відповідної компенсації не затверджено та відповідні видатки не передбачені в Державному бюджеті на 2019 рік. Також у матеріалах особової справи позивача знаходиться власноруч написана ОСОБА_1 заява від 16.11.2007 щодо виплати відповідної компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильський АЕС, та розпорядження щодо її нарахування та виплати у листопаді 2007 року у розмірі 189,60 грн.

Крім того, вважає, що ОСОБА_1 порушено шестимісячний строк для звернення до суду з позовом.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити, враховуючи таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), про що йому видано посвідчення серії НОМЕР_2 (а.с. 4).

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК від 28.11.2017 серії АВБ №058032, ОСОБА_1 установлено третю групу інвалідності (безтерміново). Згідно із довідкою Чернігівської ОМСЕК від 28.11.2017 серії АВБ №058032, ступінь втрати професійної працездатності позивача у відсотках складає 50% (а.с. 9).

У зв'язку з наведеним, позивач звернувся до Управління із заявою, у якій просив перерахувати та виплатити йому одноразову компенсацію у розмірі 30 мінімальних заробітних плат.

Листом від 28.12.2018 №8466 відповідач, розглянувши звернення ОСОБА_1, повідомив, що відповідно до матеріалів особової справи, інвалідність позивачу встановлена 30.10.2007 (3 група), а після переогляду 03.11.2010 підтверджено 3 групу інвалідності безтерміново. Після чого, відповідно до власноруч написаної заяви від 16.11.2007, Управлінням нараховано та виплачено одноразову компенсацію у сумі 189,60 грн. Також зазначено, що за вимогами чинного законодавства одноразова компенсація виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, тому, станом на момент звернення позивача, не має правових підстав для виплати одноразової грошової компенсації, оскільки норма Закону, на яку йде посилання в заяві ОСОБА_1, починаючи з 2015 року не чинна (а.с. 10).

Вважаючи вказану відмову відповідача неправомірною, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України від 28.02.1991 №796-XII Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон №796-ХІІ; у редакції, чинній на момент встановлення позивачу інвалідності - 22.07.2010), одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведеної норми права вбачається, що розмір одноразової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС визначається Кабінетом Міністрів України.

Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи встановлено, розміри виплат, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме: одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачуються в таких розмірах: інвалідам ІII групи - 18960 тис. карбованців (189,60 грн.).

У позовній заяві позивач зазначає, що сума коштів, що йому була виплачена, складає саме 189,60 грн., що відповідає положенням постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно пункту 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відтак завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов'язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Як вбачається із долучених Управлінням до відзиву документів, а саме: розпорядження про призначення компенсації від 19.11.2007, платіжного доручення та протоколу ОСОБА_1 було здійснено виплату одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до положень статті 48 Закону №76-VIII в розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 (а.с. 28-32).

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Як вбачається з листа відповідача від 28.12.2018 №8466, Управління відмовило позивачу у здійсненні виплати одноразової компенсації, оскільки така вже була йому виплачена в належному розмірі, передбаченому статтею 48 Закону № 76-VIII, відповідно до власноруч написаної ОСОБА_1 заяви (а.с. 10, 28-29).

Відтак, суд зазначає, що із встановлених фактичних обставин справи вбачається, що на момент звернення до суду у позивача відсутнє порушене відповідачем право на виплату одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали особами з інвалідністю ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки виплата такої вже була здійснена ОСОБА_1, у порядку та розмірах, визначених чинним на той час законодавством України, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836, відповідно до статті 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

На думку суду, відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого ним рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, зважаючи на відсутність порушеного права позивача, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Також суд додатково зазначає, що виплата одноразової компенсації позивачу здійснена у 2007 році відповідно до поданої позивачем заяви і не могла бути проведена відповідно до положень статті 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (у редакції Закону від 28.12.2014 №76-VIII), оскільки такі зміни внесені значно пізніше.

Щодо посилання Управління про порушення ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду, який регламентовано статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу, у межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Це дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярного звернення до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.

Отже, чинне законодавство встановленими строками обмежує час, протягом якого особа може звернутися до суду з адміністративним позовом за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства. При цьому запровадження таких строків зумовлене метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Тобто строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

За приписами частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, при визначенні початку цього строку слід визначити коли особа фактично дізналася про наявність відповідного порушення.

Оскільки предметом даного спору є вимоги, пред'явлені позивачем до Управління щодо неприйняття відповідачем рішення за його заявою, поданою у грудні 2018 року, тому отримавши лист про відмову у вчиненні дій, покладених на відновлення порушених прав позивача, у останнього виникли підстави для звернення до суду з даним позовом.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 381/3204/17 (№ К/9901/623/18).

Наведене свідчить, що в даному випадку ОСОБА_1 не пропущений строк звернення до суду з даним позовом, а посилання відповідача щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду із зазначених вище мотивів є необґрунтованим.

Клопотання Управління про розгляд справи за участі представника відповідача не підлягає задоволенню, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі, яка відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України віднесена до справ незначної складності, не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для відмови ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову, оскільки відповідач довів правомірність своїх дій.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Управління соціального захисту населення Городнянської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03196009, вул. Троїцька, 11, м. Городня, Чернігівська область, 15100) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 27.02.2019.

Суддя С.В. Бородавкіна