Постанова

від 07.06.2019 по справі 620/209/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/209/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 червня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року, що прийняте у місті Чернігові, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Городнянської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати дії відповідача щодо нарахування та виплати йому одноразової компенсації у сумі 189,60 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 - неправомірними;

- зобов`язати відповідача донарахувати і виплатити йому, з урахуванням отриманої суми, разову компенсацію, призначену за втрату здоров`я як інваліду 3 групи у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, згідно абзацу другого частини першої статті 48 Закону України ''Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи''.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач має право на отримання компенсації у спірному розмірі.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), про що йому видано посвідчення серії НОМЕР_1 с (а.с. 4).

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК від 28.11.2017 серії АВБ №058032, ОСОБА_1 установлено третю групу інвалідності (безтерміново). Згідно із довідкою Чернігівської ОМСЕК від 28.11.2017 серії АВБ №058032, ступінь втрати професійної працездатності позивача у відсотках складає 50% (а.с. 9).

У зв`язку з наведеним, позивач звернувся до Управління із заявою, у якій просив перерахувати та виплатити йому одноразову компенсацію у розмірі 30 мінімальних заробітних плат.

Листом від 28.12.2018 № 8466 відповідач, розглянувши звернення ОСОБА_1 , повідомив, що відповідно до матеріалів особової справи, інвалідність позивачу встановлена 30.10.2007 (3 група), а після переогляду 03.11.2010 підтверджено 3 групу інвалідності безтерміново. Після чого, відповідно до власноруч написаної заяви від 16.11.2007, Управлінням нараховано та виплачено одноразову компенсацію у сумі 189,60 грн. Також зазначено, що за вимогами чинного законодавства одноразова компенсація виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, тому, станом на момент звернення позивача, не має правових підстав для виплати одноразової грошової компенсації, оскільки норма Закону, на яку йде посилання в заяві ОСОБА_1 , починаючи з 2015 року не чинна (а.с. 10).

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що на момент звернення до суду у позивача відсутнє порушене відповідачем право на виплату одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали особами з інвалідністю ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки виплата такої вже була здійснена ОСОБА_1 , у порядку та розмірах, визначених чинним на той час законодавством України, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836, відповідно до статті 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до статті 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII) у редакції, чинній станом на час встановлення позивачу інвалідності, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах: інвалідам III групи - 30 мінімальних заробітних плат.

Виплати, зазначені в цій статті, провадяться протягом одного місяця з дня встановлення інвалідності чи смерті потерпілого.

Колегія суддів наголошує на тому, що про порушення свого права на отримання такої компенсації, позивач мав дізнатись не отримавши її у в оспорюваному ним розмірі протягом місяця з дня встановлення інвалідності, однак, будь-яких доказів оскарження такої бездіяльності компетентних органів в визначений законом строк, матеріали справи не містять.

Поряд із цим, як зазначалося, позивач намагався реалізувати своє право на отримання такої допомоги у 2018 році, подавши відповідну заяву до відповідача.

Враховуючи постанову Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 381/3204/17, спірні правовідносини у даній справі для цілей застосування строку звернення до суду, пов`язані не з бездіяльністю компетентних органів, яка мала місце у 2007 році, а з бездіяльністю, що мала місце у зв`язку із зверненням позивача за отриманням компенсації у новому (чинному) порядку.

Так, після встановлення позивачу інвалідності, до статті 48 Закону 796-XII вносились суттєві зміни. Зокрема статтею 48 Закону 796-XII у редакції Закону України №107-VI від 28.12.2007 передбачалося, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

У чинній на час виникнення спірних правовідносин (2018 рік) редакції статті 48 Закону 796-XII передбачено, що одноразова компенсація виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, які стали особами з інвалідністю внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, сім`ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою.

Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 3 Порядку виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 760 (далі - Порядок № 760) виплата одноразової компенсації здійснюється за єдиною заявою, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 р. № 1146 "Про вдосконалення механізму надання соціальної допомоги" (Офіційний вісник України, 2002 р., № 34, ст. 1584), поданою заінтересованою особою протягом шести місяців з дати встановлення інвалідності або смерті годувальника.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року №1146 Про вдосконалення механізму надання соціальної допомоги запроваджено з 1 січня 2003 року призначення всіх видів соціальної допомоги місцевими органами праці та соціального захисту населення за єдиною заявою.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21.04.2015 № 441 затверджено форму заяви про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, який набрав чинності 02.11.2016 та яким передбачено, що така виплата здійснюється на підставі заяви, яка подається протягом шести місяців з дати встановлення інвалідності.

Норми чинного законодавства також передбачають, що розмір компенсації встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Щодо компетенції Кабінету Міністрів України вирішувати питання порядку реалізації соціальних прав громадян, то колегія суддів додатково звертає увагу на таке.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі Ейрі проти Ірландії констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі Кйартан Асмундсон проти Ісландії від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Конституційний Суд України у пункті 2.1 рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011 зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. У пункті 2.2. вказаного рішення зазначено, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (п. 2, 3 ст. 116).

У рішенні від 2 березня 1999 року № 2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України. Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.

Таким чином, норми чинного законодавства України та судова практика Європейського суду з прав людини допускають зміну Урядом механізму реалізації соціально-економічних прав громадян за умови збереження таких прав.

Так, пунктом 4 Постанови № 760 передбачено, що одноразова компенсація виплачується в розмірах, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 року № 285 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України".

Підпунктом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 року № 285 установлено такі розміри виплат, передбачених статтями 36 і 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи": одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів і виконанні на них регламентних робіт, які стали інвалідами внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів і виконанні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів і виконанні на них регламентних робіт, сім`ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою: інвалідам III групи - 189,6 гривні.

Отже, згідно вимог чинного законодавства, за зверненням до відповідних органів праці та соціального захисту населення за із заявою встановленої форми, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами III групи внаслідок Чорнобильської катастрофи мають право на отримання одноразової компенсації у розмірі 189,6 гривні.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачу за його заявою від 16.11.2007 була виплачена спірна допомога у розмірі 189,6 гривні.

Щодо доводів про неправомірність зменшення розміру спірної компенсації до 189,6 грн з 30 мінімальних заробітних плат, то колегія суддів вважає за необхідне відмітити таке.

У рішенні Великода проти України від 03 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд з прав людини став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Таким чином, зміна законодавчих норм щодо соціально-економічних прав громадян є допустимим. У суду відсутні відомості про визнання нечинними чи неконституційними норм, що регулюють спірні правовідносини, а також відсутні підстави вважати про їх невідповідними Основному Закону.

Тому, у межах спірних правовідносин, які виникли у 2018 році, відсутні підстави для застосування норм матеріального права та, зокрема, положень статті 48 Закону № 796-XII у редакції, чинній на час встановлення позивачу інвалідності.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.

Аналогічну позицію щодо застосування норм матеріального права висловлено Верховний Судом у постанові від 16 травня 2019 року по справі № 127/10438/16-а.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування викладених норм права у подібних правовідносинах палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду не відступала (стаття 347 КАС).

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржника на рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2018 по справі № 732/1547/17, оскільки в силу приписів частини сьомої статті 78 КАС правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя І.В. Федотов