Рішення

від 18.02.2019 по справі 910/10353/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.02.2019Справа № 910/10353/17

За позовом Фізичної особи - підприємця Фаччін Юлії Олександрівни

До Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторський центр Інформ-плюс

про зобов'язання вчинити дії

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Петрик М.М.

від відповідача: Домащенко С.М., Крат В.Ф.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Фаччін Юлія Олександрівна звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторський центр Інформ-Плюс про зобов'язання вчинити дії, а саме: вчинити дії щодо повернення бухгалтерських та інших документів які мають відношення до діяльності Фізичної особи - підприємця Фаччін Юлії Олександрівни у відповідності до переліку: первинні документи, згідно яких формувалися показники податкових декларацій 2015-2016 років, банківські виписки 2015-2016 років, квитанції про сплату податків 2015-2016 років, книга обліку доходів, податкові декларації платника єдиного податку-фізичної особи-підприємця за періоди І квартал 2015 року, півріччя 2015 року, 9 місяців 2015 року, рік 2015, І квартал 2016 року, півріччя 2016 року, 9 місяців 2016 року, звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску 2015 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю Аудиторський центр Інформ-плюс всупереч умов укладеного договору не повернуті Фізичній особі-підприємцю Фаччін Юлії Олександрівні бухгалтерські та інші документи за 2015-2016 роки. При цьому, позивач зазначив, що звернення щодо повернення переданих документів залишилося товариством не виконаним. Матеріально-правовою підставою позову визначено статті 526, 629 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2017 у справі № 910/10353/17 позовні вимоги задоволено повністю. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю Аудиторський центр Інформ-Плюс вчинити дії щодо повернення бухгалтерських та інших документів які мають відношення до діяльності Фізичної особи-підприємця Фаччін Юлії Олександрівни у відповідності до переліку.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018р. рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2017р. у справі № 910/10353/17 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у справі 910/10353/17 від 13.11.2018р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторський центр Інформ-Плюс задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2017р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018р. у справі № 910/10353/17 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно розпорядження керівника апарату Господарського суду м. Києва №05-23/2010 від 22.11.2018р. призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи №910/10353/17, за результатами якого дану справу передано на розгляд судді Спичаку О.М., що відображено у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2018р.

Ухвалою від 27.11.2018р. справу прийнято до свого провадження суддею Спичаком О.М.; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 26.12.2018р.

Відповідач у відзиві проти задоволення позову надав заперечення, посилаючись на те, що документи, які позивач просить суд зобов'язати відповідача повернути, згідно умов договору №20 від 02.01.2013р. не передавались.

26.12.2018р. судом було відкладено підготовче засідання на 28.01.2019р.

28.01.2019р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.02.2019р.

Представником позивача у судовому засіданні 18.02.2019р. було надано усні пояснення по суті спору, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представниками відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

В судовому засіданні 18.02.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

02.01.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Аудиторський центр Інформ-Плюс (виконавець) та Фізичною особою-підприємцем Фаччін Юлією Олександрівною (замовник) було укладено договір №20 про бухгалтерське обслуговування, відповідно до п.2 якого виконавець за завданням замовника починаючи з 02.01.2013р. і до дати закінчення терміну дії договору зобов'язується здійснювати бухгалтерське обслуговування замовника в порядку і на умовах цього договору, яке включає надання наступних послуг: надання послуг з ведення бухгалтерського і податкового обліку замовника з урахуванням особливостей, вказаних в додатку №1 до даного договору; надання послуг зі складання і здачі звітності, крайній термін здачі якої припадає на місяць обслуговування, в об'ємі звітності, вказаної у додатку №2 до цього договору; надання послуг з надання консультацій з поточної господарської діяльності; надання послуг, що складають зміст абонентського обслуговування, встановленого договором.

Згідно п.2.4 договору №20 від 02.01.2013р. замовник в порядку і на умовах цього договору зобов'язаний прийняти послуги і сплатити їх.

Відповідно до п. 3.1 договору №20 від 02.01.2013р. з метою забезпечення надання виконавцем послуг, передбачених цим договором, замовник зобов'язаний в строк не пізніше 5-ти днів з моменту підписання цього договору і до початку фактичного здійснення виконавцем бухгалтерського обслуговування згідно даного договору передати виконавцеві всі документи, дані і відомості, необхідні для такого бухгалтерського обслуговування і вказані в додатку № 3 до цього договору, а також згруповані первинні документи, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, по всіх операціях починаючи з дати початку бухгалтерського обслуговування, вказаної в п. 2.1 цього договору. Передача замовником виконавцеві документів оформлюється актом прийому-передачі за формою, встановленою додатком №4 до договору.

Згідно п. 3.8 договору №20 від 02.01.2013р. всі документи, виготовлені виконавцем у зв'язку з наданням послуг за даною угодою і що підлягають передачі замовникові, передаються тільки особисто керівникові замовника або особисто уповноваженому представникові замовника. При цьому, передача таких документів обов'язково оформляється актом передачі, який підлягає підписанню обома сторонами.

У п.4.4 договору №20 від 02.01.2013р. вказано, що після закінчення фінансового року, не пізніше за 30 березня наступного року, або у разі розірвання договору виконавець в порядку здійснення абонентського обслуговування формує групи оброблених первинних документів, бухгалтерських регістрів, звітні форми, який прошиває, опечатує і передає замовникові по акту. При цьому, така передача проводиться за умови перерахування замовником плати за абонентське обслуговування згідно п. 6.4. цього договору.

За умовами п.6.1 договору №20 від 02.01.2013р. вартість послуг з бухгалтерського обслуговування, які надаються виконавцем замовникові, у відповідності з п.2.1 цього договору за один місяць: починаючи з дати, визначеної в п.2.1 даного договору по 31.01.2013р. складає 780 грн. без податку на додану вартість; починаючи з 01.02.2013р. складає 850 грн. без податку на додану вартість.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013р. включно. Після закінчення терміну дії договору, за відсутності письмових заперечень будь-якої зі сторін, договір вважається продовженим ще на один рік на тих самих умовах.

Наразі, за поясненнями позивача, дію договору №20 від 02.01.2013р. було припинено, з урахуванням чого 24.11.2016р. представник позивача звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторський центр Інформ-Плюс з вимогою №24/11-16 про повернення бухгалтерських та інших документів, які мають відношення до Фізичної особи - підприємця Фаччін Юлії Олександрівни.

У листі №12/02/17 від 16.02.2017р. позивач просив відповідача повернути наступні документи: первинні документи, згідно яких формувалися показники податкових декларацій 2015-2016 р.; банківські виписки 2015р.-2016 р.; квитанції про сплату податків 2015 р.-2016р.; книга обліку доходів; податкові декларації платника єдиного податку-фізичної особи-підприємця за періоди Ікв.2015 р., півріччя 2015 р., 9 місяців 2015 р., рік 2015, Ікв. 2016 р., півріччя 2016 р., 9 місяців 2016 р.; звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску 2015 р.

Проте, за поясненнями позивача, вказані вимоги Фізичної особи - підприємця Фаччін Юлії Олександрівни виконано не було, документи згідно вищенаведеного переліку не повернуто, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Судом вказувалось, що заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що документи, які позивач просить суд зобов'язати відповідача повернути, згідно умов договору №20 від 02.01.2013р. не передавались.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з позовом про зобов'язання відповідача повернути документи повинно бути доведено обставини передання йому таких документів та наявність у відповідача обов'язку вчинити дії з їх повернення, який було в порушення прав та законних інтересів позивача залишено без виконання.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов Фізичної особи-підприємця Фаччін Юлії Олександрівни не підлягає задоволенню. При цьому, суд виходить з наступного.

Наразі, суд зазначає, що згідно ч.1 ст.316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

У постанові Верховного Суду у справі 910/10353/17 від 13.11.2018р., судом касаційної інстанції було зазначено на необхідності встановлення судом при новому розгляді справи обставин передання замовником виконавцеві документів за актом прийому документів, за формою, встановленою у додатку №4 до договору №20 від 02.01.2013р.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 Цивільного кодексу України).

Як вказувалось вище, за умовами п.2.1 договору №20 від 02.01.2013р. виконавець за завданням замовника починаючи з 02.01.2013р. і до дати закінчення терміну дії договору зобов'язується здійснювати бухгалтерське обслуговування замовника в порядку і на умовах цього договору, яке включає надання наступних послуг: надання послуг з ведення бухгалтерського і податкового обліку замовника з урахуванням особливостей, вказаних в додатку №1 до даного договору; надання послуг зі складання і здачі звітності, крайній термін здачі якої припадає на місяць обслуговування, в об'ємі звітності, вказаної у додатку №2 до цього договору; надання послуг з надання консультацій з поточної господарської діяльності; надання послуг, що складають зміст абонентського обслуговування, встановленого договором.

Відповідно до п. 3.1 договору №20 від 02.01.2013р. з метою забезпечення надання виконавцем послуг, передбачених цим договором, замовник зобов'язаний в строк не пізніше 5-ти днів з моменту підписання цього договору і до початку фактичного здійснення виконавцем бухгалтерського обслуговування згідно даного договору передати виконавцеві всі документи, дані і відомості, необхідні для такого бухгалтерського обслуговування і вказані в додатку № 3 до цього договору, а також згруповані первинні документи, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, по всіх операціях починаючи з дати початку бухгалтерського обслуговування, вказаної в п. 2.1 цього договору. Передача замовником виконавцеві документів оформлюється актом прийому-передачі за формою, встановленою додатком №4 до договору.

Згідно п. 3.8 договору №20 від 02.01.2013р. всі документи, виготовлені виконавцем у зв'язку з наданням послуг за даною угодою і що підлягають передачі замовникові, передаються тільки особисто керівникові замовника або особисто уповноваженому представникові замовника. При цьому, передача таких документів обов'язково оформляється актом передачі, який підлягає підписанню обома сторонами.

Суд повторно звертає увагу сторін на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, протягом нового розгляду справи позивачем так і не було представлено суду доказів передання документів, даних і відомостей, необхідних для такого бухгалтерського обслуговування.

Під час розгляду спору у судових засіданнях представниками сторін було зазначено, що акту приймання-передачі у порядку п.3.1 договору №20 від 02.01.2013р. наскладалось.

Суд також зазначає, що обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що згідно п. 3.8 договору №20 від 02.01.2013р. всі документи, виготовлені виконавцем у зв'язку з наданням послуг за даною угодою і що підлягають передачі замовникові, передаються тільки особисто керівникові замовника або особисто уповноваженому представникові замовника. При цьому, передача таких документів обов'язково оформляється актом передачі, який підлягає підписанню обома сторонами.

У п.4.4 договору №20 від 02.01.2013р. вказано, що після закінчення фінансового року, не пізніше за 30 березня наступного року, або у разі розірвання договору виконавець в порядку здійснення абонентського обслуговування формує групи оброблених первинних документів, бухгалтерських регістрів, звітні форми, який прошиває, опечатує і передає замовникові по акту. При цьому, така передача проводиться за умови перерахування замовником плати за абонентське обслуговування згідно п. 6.4. цього договору.

Судом вказувалось, що за твердженнями позивача договір №20 від 02.01.2013р. було достроково припинено.

Проте, наразі, у суду відсутні підстави вважати договір №20 від 02.01.2013р. достроково припиненим з урахуванням наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Тобто, з наведеного полягає, що за загальним порядком розірвання правочину пов'язано з волевиявленням обох його сторін, а не одноособовими діями одного з контрагентів, якщо інше не встановлено домовленістю сторін або іншим законом.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013р. включно. Після закінчення терміну дії договору, за відсутності письмових заперечень будь-якої зі сторін, договір вважається продовженим ще на один рік на тих самих умовах (п.10.1 договору №20 від 02.01.2013р.).

За умовами п.10.3 договору №20 від 02.01.2013р. кожна зі сторін може ініціювати дострокове розірвання договору, письмово попередивши про це іншу сторону за один місяць.

Оцінюючи вказані умови договорів, суд зазначає, що частиною 3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що до сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Отже, за висновками суду, погодження контрагентами у договорі №20 від 02.01.2013р. можливості його одностороннього його розірвання шляхом письмового попередження в повному обсязі відповідає принципу свободи договору, визначеному ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України.

Проте, наразі, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення замовником або виконавцем про дострокове припинення договору №20 від 02.01.2013р. іншу сторону у відповідності до п.10.3 вказаного правочину.

За таких обставин, виходячи з всього вищевикладеного, враховуючи, що позивачем так і не було надано суду належних та допустимих доказів передання документів, зобов'язання щодо повернення яких є предметом спору у справі, господарський суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Фізичної особи -підприємця Фаччін Юлії Олександрівни до Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторський центр Інформ-Плюс про зобов'язання вчинити дії, а саме: вчинити дії щодо повернення бухгалтерських та інших документів які мають відношення до діяльності Фізичної особи -підприємця Фаччін Юлії Олександрівни Фаччін Юлії Олександрівні у відповідності до переліку: первинні документи, згідно яких формувалися показники податкових декларацій 2015-2016 років, банківські виписки 2015-2016 років, квитанції про сплату податків 2015-2016 років, книга обліку доходів, податкові декларації платника єдиного податку-фізичної особи-підприємця за періоди І квартал 2015 року, півріччя 2015 року, 9 місяців 2015 року, рік 2015, І квартал 2016 року, півріччя 2016 року, 9 місяців 2016 року, звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску 2015 року.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Виходячи з висновків суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог, суд дійшов висновку щодо залишення судового збору, сплаченого за подання позову, за позивачем.

Одночасно, судом враховано, що на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2017 у справі № 910/10353/17, було видано наказ від 17.10.2017р., згідно якого стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 1600 грн.

Перерахування вказаної суми грошових коштів Товариством з обмеженою відповідальністю Аудиторський центр Інформ-Плюс на користь і Фізичної особи -підприємця Фаччін Юлії Олександрівни підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою з рахунку позивача.

Наразі, суд зазначає, що вказана сума грошових коштів не може бути розподілена між учасника справи за наслідками вирішення спору у порядку розподілу судових витрат.

Одночасною, суд звертає увагу відповідача, що останній не позбавлений права та можливості звернутись до суду з заявою про поворот виконання судового рішення у порядку ст.333 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, судові витрати відповідача на апеляційне та касаційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2017 у справі № 910/10353/17 підлягають покладенню на позивача у розмірі згідно ставок судового збору, що передбачені Законом України Про судовий збір (в редакції, чинній на момент оскарження судового рішення).

Згідно ст.4 Закону України Про судовий збір (в редакції, чинній на момент оскарження судового рішення) за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір в сумі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, а за подання касаційної скарги на рішення суду - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Отже, за висновками суду, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на оскарження судового рішення в апеляційному порядку судові витрати в сумі 2400 грн. (1600х150%), та в касаційному порядку - 3200 грн. (1600х200%).

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позову повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Фаччін Юлії Олександрівни (АДРЕСА_1 індивідуальний податковий номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторський центр Інформ-плюс (04053, м.Київ, вул.Артема, будинок 37-41, 3-й поверх, ЄДРПОУ 31984899) судові витрати в сумі 5600 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.02.2019р.

Суддя Спичак О.М.