Постанова

від 06.05.2019 по справі 910/10353/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" травня 2019 р. Справа№ 910/10353/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Фаччін Юлії Олександрівни

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2019

у справі №910/10353/17 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Фаччін Юлії Олександрівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторський центр Інформ-плюс

про зобов'язання вчинити дії

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Фаччін Юлія Олександрівна (надалі - ФОП Фаччін Ю.О., позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторський центр Інформ-Плюс (надалі - ТОВ Аудиторський центр Інформ-Плюс , відповідач) про зобов'язання вчинити дії, а саме, дії щодо повернення бухгалтерських та інших документів, які мають відношення до діяльності ФОП Фаччін Ю.О. у відповідності до переліку: первинні документи, згідно яких формувалися показники податкових декларацій 2015-2016 років, банківські виписки 2015-2016 років, квитанції про сплату податків 2015-2016 років, книга обліку доходів, податкові декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за періоди І квартал 2015 року, півріччя 2015 року, 9 місяців 2015 року, рік 2015, І квартал 2016 року, півріччя 2016 року, 9 місяців 2016 року, звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску 2015 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов договору про бухгалтерське обслуговування №20 від 02.01.2013 відповідачем не повернуто позивачеві вищевказані бухгалтерські та інші документи за 2015-2016 роки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2017 у справі №910/10353/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018, позовні вимоги задоволено повністю, зобов'язано ТОВ Аудиторський центр Інформ-Плюс вчинити дії щодо повернення бухгалтерських та інших документів, які мають відношення до діяльності ФОП Фаччін Ю.О. у відповідності до переліку.

Постановою Верховного Суду у справі №910/10353/17 від 13.11.2018 касаційну скаргу ТОВ Аудиторський центр Інформ-Плюс задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 у справі №910/10353/17 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд зазначив, що дійшовши висновку про наявність невиконаного відповідачем зобов'язання щодо повернення документів, суди попередніх інстанцій достеменно не встановили, зокрема, чи мало місце фактичне виконання сторонами умов договору про бухгалтерське обслуговування; які саме послуги у відповідності до умов договору надавалися ФОП Фаччін Ю.О. відповідачем та чи пов'язані ці послуги з обов'язком передачі первинних бухгалтерських документів; на підставі яких документів відповідачем здійснювався бухгалтерський облік; чи мало місце ведення податкового обліку, складання та здачі звітності до контролюючих органів; судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки посиланням відповідача на те, що передача замовником виконавцеві документів оформлюється актом прийому документів за формою, встановленою додатком №4, проте, матеріали справи такого документу не містять.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2019 у справі №910/10353/17 у задоволенні позову відмовлено повністю, стягнуто з ФОП Фаччін Ю.О. на користь ТОВ Аудиторський центр Інформ-плюс судові витрати в сумі 5 600,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів передання документів відповідачеві, зобов'язання щодо повернення яких є предметом спору у справі; акту приймання-передачі у порядку п. 3.1 договору не складалось; доводи позивача про дострокове припинення договору є безпідставними.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ФОП Фаччін Ю.О. звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач вказував на те, що під час нового розгляду справи судом не були враховані всі вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції; підтвердженням того, що позивач надавав відповідачеві вищевказані документи є саме факт виконання останнім умов договору, оскільки не маючи таких документів, відповідач не міг виконати покладені на нього обов'язки щодо ведення податкового обліку, складання та здачі звітності до контролюючих органів; в оскаржуваному рішенні не відображено встановлених судом під час судових засідань обставин щодо дійсного надання відповідачем позивачеві вказаних послуг, що підтверджується виставленими рахунками, в яких визначено перелік наданих послуг та їх вартість; факт повної оплати наданих послуг підтверджується розписками про отримання грошових коштів відповідачем та відсутністю претензій з його сторони; позивач надавав відповідачеві дані для складання та здачі звітності до контролюючих органів у відповідності до умов договору, а саме, електронною поштою; посилання суду на пункт 3.1.2 договору, на думку апелянта, є помилковим, оскільки вказана умова договору не передбачає передачу позивачем відповідачеві саме спірних документів; документи, повернення яких є предметом спору у справі, стали результатом діяльності відповідача за договором та у відповідності до п. 3.8 договору підлягають передачі позивачеві.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Фаччін Ю.О. на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2019 у справі №910/10353/17, розгляд апеляційної скарги призначено на 06.05.2019, встановлено ТОВ Аудиторський центр Інформ-Плюс строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач наголошував на тому, що оскільки ФОП Фаччін Ю.О. перебувала на спрощеній системі оподаткування, для підготовки звітності достатньо було знати загальну суму виручки за звітний період, а ці відомості передавались електронною поштою; банківські виписки 2015-2016 років та книгу обліку доходів позивач відповідачеві не передавав; в апеляційній скарзі позивачем змінено предмет та підставу позову, з огляду на те, що остання просить витребувати документи, що стали результатом діяльності відповідача з посиланням на п. 3.8 договору; первинні документи, згідно яких формувалися показники податкових декларацій 2015-2016 років, банківські виписки 2015-2016 років не були виготовлені відповідачем; оскільки обов'язок сплати податків покладено на позивача (п. 7.2 договору), квитанції про сплату податків 2015-2016 років не виготовлялись відповідачем; книга обліку доходів не велась відповідачем, а факт її передачі позивачем не доведено; оригінали податкових декларацій платника єдиного податку та звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб подаються в контролюючі органи і не можуть бути передані позивачеві; особисті домовленості між позивачем та співробітником відповідача не покладають на останнього жодних додаткових обов'язків.

У судовому засіданні 06.05.2019 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2019 у справі №910/10353/17 повністю та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник та керівник відповідача вимоги апеляційної скарги не визнали, доводи, на яких вона ґрунтується вважають безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просили залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

06.05.2019 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 02.01.2013 між ТОВ Аудиторський центр Інформ-Плюс (у тексті договору - виконавець) та ФОП Фаччін Ю.О. (у тексті договору - замовник) було укладено договір про бухгалтерське обслуговування №20 (далі - договір), відповідно до ст. 2 якого виконавець за завданням замовника, починаючи з 02.01.2013 і до дати закінчення терміну дії договору, зобов'язується здійснювати бухгалтерське обслуговування замовника в порядку і на умовах цього договору, яке включає надання наступних послуг: надання послуг з ведення бухгалтерського і податкового обліку замовника з урахуванням особливостей, вказаних в додатку №1 до даного договору; надання послуг зі складання і здачі звітності, крайній термін здачі якої припадає на місяць обслуговування, в об'ємі звітності, вказаної у додатку №2 до цього договору; надання послуг з надання консультацій з поточної господарської діяльності; надання послуг, що складають зміст абонентського обслуговування, встановленого договором.

Згідно з п. 2.4 договору замовник в порядку і на умовах цього договору зобов'язаний прийняти вказані послуги та сплатити їх.

Відповідно до п. 3.1 договору з метою забезпечення надання виконавцем послуг, передбачених цим договором, замовник зобов'язаний в строк не пізніше 5-ти днів з моменту підписання цього договору і до початку фактичного здійснення виконавцем бухгалтерського обслуговування згідно даного договору передати виконавцеві всі документи, дані і відомості, необхідні для такого бухгалтерського обслуговування і вказані в додатку № 3 до цього договору, а також згруповані первинні документи, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, по всіх операціях, починаючи з дати початку бухгалтерського обслуговування, вказаної в п. 2.1 цього договору. Передача замовником виконавцеві документів оформлюється актом прийому-передачі за формою, встановленою додатком №4 до договору.

Пунктом 3.8 договору встановлено, що всі документи, виготовлені виконавцем у зв'язку з наданням послуг за даною угодою і що підлягають передачі замовникові, передаються тільки особисто керівникові замовника або особисто уповноваженому представникові замовника. При цьому, передача таких документів обов'язково оформляється актом передачі, який підлягає підписанню обома сторонами.

У п. 4.4 договору вказано, що після закінчення фінансового року, не пізніше за 30 березня наступного року, або у разі розірвання договору виконавець в порядку здійснення абонентського обслуговування формує групи оброблених первинних документів, бухгалтерських регістрів, звітні форми, який прошиває, опечатує і передає замовникові по акту. При цьому, така передача проводиться за умови перерахування замовником плати за абонентське обслуговування згідно з п. 6.4. цього договору.

За умовами п. 6.1 договору вартість послуг з бухгалтерського обслуговування, які надаються виконавцем замовникові, у відповідності з п. 2.1 цього договору за один місяць: починаючи з дати, визначеної в п. 2.1 даного договору по 31.01.2013 складає 780 грн без податку на додану вартість; починаючи з 01.02.2013 складає 850 грн без податку на додану вартість.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013 включно. Після закінчення терміну дії договору, за відсутності письмових заперечень будь-якої зі сторін, договір вважається продовженим ще на один рік на тих самих умовах.

За твердженням позивача, дію договору було припинено, у зв'язку з чим 24.11.2016 представник позивача звернувся до відповідача з вимогою №24/11-16 про повернення бухгалтерських та інших документів, які мають відношення до ФОП Фаччін Ю.О.

Листом №12/02/17 від 16.02.2017 позивач просив відповідача повернути наступні документи: первинні документи, згідно яких формувалися показники податкових декларацій 2015-2016 р.; банківські виписки 2015р.-2016 р.; квитанції про сплату податків 2015 р.-2016р.; книгу обліку доходів; податкові декларації платника єдиного податку-фізичної особи-підприємця за періоди Ікв.2015 р., півріччя 2015 р., 9 місяців 2015 р., рік 2015, І кв. 2016 р., півріччя 2016 р., 9 місяців 2016 р.; звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску 2015 р.

Посилаючись на те, що вказані вимоги були залишені відповідачем без відповіді та задоволення, вищезазначені документи, в порушення положень п.п. 3.8, 4.4 договору, не були повернуті позивачеві, останній звернувся з даним позовом до суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з рішенням місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову ФОП Фаччін Ю.О. до ТОВ Аудиторський центр Інформ-Плюс , а доводи скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору суд апеляційної інстанції зазначає, що такий за своєю правовою природою є договором надання послуг, за умовами якого, відповідно до статті 901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 ЦК України визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі статтею 177 ЦК України послуга є самостійним об'єктом цивільних прав.

Визнання послуги об'єктом цивільних прав (цивільних правовідносин) зумовлює наявність договірних зобов'язань, предметом виконання яких є здійснення боржником певної дії, обумовленої договором, нематеріальний результат якої споживається кредитором в процесі її надання.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Таким чином, укладення ТОВ Аудиторський центр Інформ-Плюс та ФОП Фаччін Ю.О. договору про бухгалтерське обслуговування №20 від 02.01.2013 було спрямоване на отримання останнім визначених договором послуг та одночасного обов'язку по здійсненню їх оплати, а на відповідача, в свою чергу, покладався обов'язок надати такі послуги відповідно до умов договору.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як було зазначено вище, відповідно ст. 2 договору виконавець за завданням замовника, починаючи з 02.01.2013 і до дати закінчення терміну дії договору, зобов'язався здійснювати бухгалтерське обслуговування замовника в порядку і на умовах цього договору, яке включає надання наступних послуг:

- надання послуг з ведення бухгалтерського і податкового обліку замовника з урахуванням особливостей, вказаних в додатку № 1 до цього договору;

- надання послуг зі складання і здачі звітності, крайній термін здачі якої припадає на місяць обслуговування, в об'ємі звітності, вказаної в додатку № 2 до цього договору;

- надання послуг з надання консультацій з поточної господарської діяльності;

- надання послуг, що складають зміст абонентського обслуговування, встановленого цим договором.

За умовами укладеного сторонами договору бухгалтерське обслуговування - це діяльність виконавця з надання комплексу послуг, найменування і перелік яких встановлені в ст. 2 договору.

Ведення бухгалтерського обліку застосовується у значенні, даному в Законі України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Згідно зі ст. 8 вказаного Закону бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Відповідно до ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства (ст. 11 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За умовами договору до предмету послуг, які виконавець надає замовникові відноситься також податковий облік. За визначенням термінів у договорі, ведення податкового обліку - діяльність (процес) накопичення і обробки даних інформації відповідно до чинного законодавства на підставі первинних документів, а також з урахуванням обмежень, встановлених цим договором з метою складання податкової звітності, форма, правила і терміни подачі якої визначаються Державною податкової адміністрацією України.

При цьому фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За загальним правилом податковий облік слід розглядати як систему обов'язкових форм і методів відображення платниками податків результатів господарської діяльності або інших об'єктів, які пов'язані з визначенням податкових зобов'язань з відповідних податків та зборів (обов'язкових платежів).

Змістом податкового обліку є фінансові відносини, що виникають при нарахуванні та сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), тобто між державними податковими органами і юридичними та фізичними особами щодо податків і обов'язкових платежів до бюджетів усіх рівнів.

На виконання приписів ч. 1 ст. 316 ГПК України, відповідно до якої вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення були враховані вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду у справі №910/10353/17 від 13.11.2018 та надано оцінку доводам відповідача про те, що передання замовником виконавцеві документів оформлюється актом прийому документів, за формою, встановленою у додатку №4 до договору.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до п. 3.1 договору сторони погодили, що з метою забезпечення надання виконавцем послуг, передбачених цим договором, замовник зобов'язаний в строк не пізніше 5-ти днів з моменту підписання цього договору і до початку фактичного здійснення виконавцем бухгалтерського обслуговування згідно даного договору передати виконавцеві всі документи, дані і відомості, необхідні для такого бухгалтерського обслуговування і вказані в додатку № 3 до цього договору, а також згруповані первинні документи, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, по всіх операціях починаючи з дати початку бухгалтерського обслуговування, вказаної в п. 2.1 цього договору. Передача замовником виконавцеві документів оформлюється актом прийому-передачі за формою, встановленою додатком №4 до договору.

Однак, позивачем не було надано суду доказів передання документів, даних і відомостей, необхідних для такого бухгалтерського обслуговування відповідачеві. Також сторонами визнається, що акту приймання-передачі, у порядку п. 3.1 договору, між ними не складалось.

Колегія суддів враховує доводи апелянта про те, що підтвердженням того, що позивач надавав відповідачеві документи, які вказані в додатку № 3 до договору, є сам факт виконання умов договору відповідачем, оскільки не маючи зазначених документів, останній не міг виконати покладені на нього обов'язки за договором щодо ведення податкового обліку, складання та здачі звітності до контролюючих органів.

За твердженням позивача, факт надання відповідачем позивачеві послуг за договором підтверджується виставленими рахунками, в яких визначено перелік наданих послуг та їх вартість, а їх оплата позивачем підтверджується розписками про отримання грошових коштів відповідачем та відсутністю будь-яких претензій з його сторони.

Під час апеляційного провадження у справі відповідачем не заперечувався факт надання ним послуг за договором, а саме, послуг з ведення бухгалтерського і податкового обліку замовника, надання послуг зі складання та здачі звітності.

Разом з тим, щодо грошових коштів, отриманих під розписку працівником відповідача, який здійснював бухгалтерський супровід ФОП Фаччін Ю.О. та призначених для сплати податків, інших платежів та оплати бухгалтерських послуг, керівник ТОВ Аудиторський центр Інформ-Плюс у судовому засіданні заперечив, вказуючи на те, що особисті домовленості між позивачем та співробітником відповідача не покладають на останнього жодних додаткових обов'язків за даним договором.

При цьому, колегія суддів також звертає увагу на те, що отримання грошових коштів працівниками відповідача для сплати податків, інших платежів від імені ФОП Фаччін Ю.О. не перебуває у площині господарсько-правових відносин, які виникли на підставі укладеного між сторонами договору, а відтак, вищевказані доводи апелянта є безпідставними.

Крім того, на переконання колегії суддів, надання відповідачем послуг з бухгалтерського обслуговування позивачеві не є належним, допустимим та достатнім доказом на підтвердження факту передання останнім відповідачеві документів, які є предметом даного позову.

У даному контексті судом апеляційної інстанції враховано доводи як позивача, викладені в апеляційній скарзі, так і відповідача, викладені у відзиві на неї, про те, що позивач надавав відповідачеві дані для складання та здачі звітності до контролюючих органів у відповідності до умов договору, а саме, електронною поштою.

За твердженням відповідача, оскільки ФОП Фаччін Ю.О. перебувала на спрощеній системі оподаткування, що не заперечувалось позивачем, для підготовки звітності достатньо було знати загальну суму виручки за звітний період, а ці відомості передавались електронною поштою.

Так, відповідно до ст. 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Крім того, в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що відповідачеві передавались документи, які вказані в додатку № 3 до договору, а саме, свідоцтво про реєстрацію, витяг з реєстру, паспорт СПД, довідку про реєстрацію в органах статистики, довідку про взяття на облік в ДПІ 4-ОПП, свідоцтво про право сплати єдиного податку, довідку про відкриття рахунків в банках, довідку (свідоцтво) про реєстрацію в Пенсійному фонді, довідку (свідоцтво) про реєстрацію в Фонді зайнятості, довідку (свідоцтво) про реєстрацію у Фонді соціального страхування на випадок тимчасової непрацездатності, довідку (свідоцтво) про реєстрацію у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Однак, у переліку документів, вказаному у додатку № 3 до договору, відсутні спірні документи, які позивач просить повернути.

Водночас, доводи апелянта про помилковість посилань суду першої інстанції на пункт 3.1.2 договору, оскільки вказана умова договору не передбачає передачу позивачем відповідачеві саме спірних документів, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки, окрім документів, що визначені у додатку № 3 до договору, зазначений пункт договору також передбачає передачу згрупованих первинних документів, оформлених відповідно до вимог чинного законодавства.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем факту передання відповідачеві документів, зобов'язання щодо повернення яких є предметом спору у даній справі, зокрема, первинних документів, згідно яких формувалися показники податкових декларацій 2015-2016 років.

Стосовно вимоги позивача про повернення книги обліку доходів, то матеріали справи також не містять доказів її передачі відповідачеві. При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що відповідно до п.п. 296.1.1 п. 296.1 ст. 296 Податкового кодексу України платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи - підприємці), які не є платниками податку на додану вартість, ведуть Книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів.

Форма книги обліку доходів, порядок її ведення затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з п. 5 Порядку ведення книги обліку доходів для платників єдиного податку першої, другої та третьої груп, які не є платниками податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 № 579, записи у Книзі виконуються за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід, зокрема про кошти, які надійшли на поточний рахунок платника податку та/або які отримано готівкою, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг).

Однак, умовами договору передача такої книги, а також її заповнення відповідачем не передбачено. При цьому, у відповідності до п. 3.9 договору виконавець надає виключно ті послуги, надання яких передбачене цим договором. Якщо замовник має наміри отримати послуги, які прямо не передбачені цим договором, надання виконавцем таких послуг може бути предметом окремого договору.

З аналогічних підстав, враховуючи ту обставину, що судом апеляційної інстанції було встановлено, що сплата відповідачем податків та інших платежів від імені ФОП Фаччін Ю.О. не передбачена умовами договору, а відповідно до п. 7.2 договору саме замовник несе відповідальність, зокрема, за перерахування податків і зборів до бюджету і цільові фонди у встановлені чинними законодавством терміни, колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи позивача про наявність підстав для повернення відповідачем позивачеві банківських виписок за 2015-2016 роки та квитанцій про сплату податків 2015-2016 років.

Щодо вимоги позивача про повернення податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами п. 49.1. Податкового кодексу України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України Про збір та облік єдиного на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платник єдиного внеску зобов'язаний подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

Відповідно до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14.042015 N435, звіт до органів доходів і зборів подається страхувальником або відповідальною особою страхувальника за основним місцем взяття на облік як платника єдиного внеску в органах доходів і зборів в один із таких способів:

засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації ЕЦП відповідальних осіб у порядку, визначеному законодавством;

на паперових носіях, завірений підписом керівника страхувальника та скріплений печаткою (за наявності), разом з електронною формою на електронних носіях інформації;

на паперових носіях, якщо у страхувальника кількість застрахованих осіб не перевищує п'яти;

надсилання поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення за умови, що у страхувальника кількість застрахованих осіб не перевищує п'яти.

Виходячи з викладених приписів законодавства, враховуючи визнання позивачем факту виконання відповідачем умов договору в частині надання послуг, відсутні підстави стверджувати про те, що в останнього наявні податкові декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця та звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, з огляду на те, що такі документи подаються до відповідного контролюючого органу.

Крім того, суд апеляційної інстанції визнає обґрунтованими доводи відповідача про те, що позивачем заявлено вимоги про зобов'язання вчинити дії, а саме, про повернення документів, що передбачає доведення позивачем їх первісного отримання відповідачем.

Разом з тим, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на п. 3.8 договору, згідно з яким всі документи, виготовлені виконавцем у зв'язку з наданням послуг за даною угодою та підлягають передачі замовникові, передаються тільки особисто керівникові замовника або особисто уповноваженому представникові замовника.

В апеляційній скарзі позивач також наголошував на тому, що документи, повернення яких є предметом спору у справі, стали результатом діяльності відповідача за договором та у відповідності до п. 3.8 договору підлягають передачі позивачеві.

Однак, як вбачається з переліку документів, які позивач просить суд зобов'язати відповідача повернути є документи, які не можуть бути результатом діяльності відповідача або виготовлені ним, а саме, первинні документи, згідно яких формувалися показники податкових декларацій 2015-2016 років, банківські виписки 2015-2016 років, книга обліку доходів, квитанції про сплату податків, а відтак, посилання позивача на п. 3.8 договору є безпідставними.

Такі документи, як податкові декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця та звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску можуть бути виготовлені відповідачем, проте, як було зазначено вище, передаються до відповідних органів, а тому не підлягають передачі замовникові.

При цьому, на переконання колегії суддів, вказуючи на те, що у відповідності до п. 3.8 договору замовникові підлягають передачі всі документи, виготовлені виконавцем у зв'язку з наданням послуг за договором, позивачем невірно обрано спосіб захисту шляхом зобов'язання вчинити дії щодо їх повернення.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій даної статті наступним чином: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової шкоди); визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Стаття 20 ГК України містить аналогічні приписи щодо передбачених законодавством способів захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд (частина 1 ст. 20 ЦК України).

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996р. у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).

Тобто, у кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Звертаючись до господарського суду, позивач повинен вказати у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначити, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. При цьому, вирішуючи спір, суд має з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про невідповідність обраного позивачем способу захисту його прав та інтересів, а саме, щодо вимог про повернення податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску 2015 року, оскільки такі документи, як стверджує сам позивач, є результатом діяльності відповідача за договором, а відтак, не могли бути передані позивачем відповідачеві задля виконання умов договору.

При цьому, з огляду на приписи п. 5 ст. 269 ГПК України, відповідно до якого у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів вважає безпідставними викладені в апеляційній скарзі вимоги про витребування документів, що стали предметом діяльності відповідача за договором.

Крім того, в обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на п. 4.4 договору, згідно з яким після закінчення фінансового року, не пізніше за 30 березня наступного року, або у разі розірвання договору виконавець в порядку здійснення абонентського обслуговування формує групи оброблених первинних документів, бухгалтерських регістрів, звітні форми, який прошиває, опечатує і передає замовникові по акту. При цьому, така передача проводиться за умови перерахування замовником плати за абонентське обслуговування згідно п. 6.4. цього договору.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відхилені доводи позивача про те, що укладений між сторонами договір було достроково припинено, з урахуванням наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Тобто, за загальним порядком, розірвання правочину пов'язано з волевиявленням обох його сторін, а не одноособовими діями одного з контрагентів, якщо інше не встановлено домовленістю сторін або іншим законом.

Як було зазначено вище, пунктом 10.1 договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013 включно. Після закінчення терміну дії договору, за відсутності письмових заперечень будь-якої зі сторін, договір вважається продовженим ще на один рік на тих самих умовах.

За умовами п.10.3 договору кожна зі сторін може ініціювати дострокове розірвання договору, письмово попередивши про це іншу сторону за один місяць.

Оцінюючи вказані умови договорів, суд першої інстанції правомірно зазначив, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, що передбачено ч. 3 ст.6 ЦК України.

Отже, погодження сторонами у договорі можливості одностороннього його розірвання шляхом письмового попередження в повному обсязі відповідає принципу свободи договору, визначеному ст.ст. 6, 627 ЦК України.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення замовником або виконавцем про дострокове припинення договору іншу сторону у відповідності до п.10.3 вказаного правочину, як і інші докази, що свідчили б про припинення дії договору, а відтак, посилання позивача на п. 4.4 договору є безпідставними.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3, 4 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення його права відповідачем.

Проте, всупереч наведених вище правових норм, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, факту передання документів, зобов'язання щодо повернення яких є предметом даного позову, а також того, що його права, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та вимоги законодавства, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ФОП Фаччін Ю.О. до ТОВ Аудиторський центр Інформ-Плюс про зобов'язання вчинити дії.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Разом з тим, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2019 у справі №910/10353/17 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ФОП Фаччін Ю.О. має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Фаччін Юлії Олександрівни на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2019 у справі №910/10353/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2019 у справі №910/10353/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/10353/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 08.05.2019.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук